Думка з Росії: чим небезпечне релігійне виховання?

Автор/джерело -  © Олександр Смірнов, “Школа життя” 

Не секрет, що в Росії (як і в Україні) православна церква завжди була важливим соціальним інститутом, що відіграє в житті суспільства далеко не останню роль. В останні роки РПЦ претендує на все більше місце як у суспільному, так і в політичному житті.

До чого йдемо, панове-товариші? До середньовічного мракобісся Московського патріархату, але під соусом відродження духовності?

Я хочу звернути особливу увагу на активне лобіювання православною церквою шкільного курсу «основ релігійної культури».

Безумовно, церква здатна відіграти в житті країни позитивну роль. Адже самі апологети православ'я вважають його сприяючим зростанню духовності, терпимості, досягнення суспільної злагоди. Все це так. Але хіба в період соціалізму наше суспільство було менш духовним, ніж, наприклад, до 1917 року, коли православна церква мала всі можливості для впливу на соціум? Я мовчу про «злагоду», про міжнаціональну «терпимість», в яких просто не було необхідності в силу відчуття спільності нашого народу як єдиного, радянського. І досягнуто це було без залучення релігії взагалі і будь-якої Церкви зокрема (доречі, це тема окремого дослідження, - яким чином було досягнута ця злагода, бо, наприклад, "Моральний кодекс будівника комунізму", - один з базових постулатів виховання "соціалістичного типу людини", був калькою з християнських заповідей, - прим. “Аратти”).

Але мені хотілося б звернути увагу на дещо інші аспекти релігійного виховання. Йдеться про виховання, формування психіки. Звичайно, в першу чергу «виховний» вплив спрямований на «майбутніх прихожан» - дітей, але навіть дорослі схильні до цього впливу. Причому не найгірші з дорослих! А саме ті, хто шукають відповідей на питання про сенс життя, про місце людини у світі, шукають моральні орієнтири, значною мірою втрачені в останні два десятиліття. Інакше кажучи, люди небайдужі, які прагнуть стати краще. Але можливо, з не дуже розвинутими аналітичними здібностями. І ці люди легко потрапляють під вплив релігійних організацій, лідируюче місце серед яких займає православна церква.

Отже, які ж якості виховує церква в пастві?

Основне, на мій погляд, міститься в самій характеристиці парафіян: «паства», «пасомі». Стадо, що потребує пастуха. А стаду не потрібно думати, - для цього є пастух, який скерує в потрібному напрямку. А для цього потрібно, щоб «пасомі» покладалися не на себе, а на наділений довірою зовнішній авторитет. Як цього досягти? Перш за все, - зробити акцент на віру в противагу розуму і пізнанню. І з цим завданням церква цілком успішно справляється навіть стосовно дорослих. Що вже говорити про вплив на дітей, які ще беззастережно довіряють всьому, що їм кажуть дорослі?

Як показує мій власний досвід спілкування з воцерковленими православними, підміна розуму вірою відбувається дуже успішно. А до віри в догмати впритул примикає віра в церкву, як інститут, і сліпа довіра до всього, що сказано представниками церкви. Все! Ми отримуємо покірне стадо, що звично довіряє будь-яким «вказівкам зверху».

Але ж є й інший бік питання. Що б не говорили про те, що і серед великих вчених чимало віруючих, але в цілому релігійне мислення протистоїть матеріалістичному. І перш за все в тому, що матеріалістичне мислення спирається на розум, на розуміння, а значить - на сумнів. Основною перешкодою пізнанню світу в цьому випадку є недостатнє знання. Але ця перешкода об'єктивна і з часом переборна.

Яке покоління нам потрібне: нездатне до критичного мислення, чи - навпаки?

Більш того, пізнання світу робить людину сильнішою, і якщо стосовно до матеріалістичного мислення можна говорити про віру, то це віра в людину, в її власні сили і можливості. І саме проти цього направлене мислення релігійне.

Насамперед віра в людину замінюється вірою у вищі сили; всі найкращі людські якості віднімаються у людини і приписуються богу і вже в якості особливої ​​милості вони можуть бути дані людині. Природна людська здатність роздумувати і сумніватися пригнічується - її місце займають віра і покора. Місце знань (а головне - бажання знати) займають міфи двох-, трьох- і більше тисячолітньої давнини, їх подають як абсолютну істину. А для її сприйняття в цій якості потрібна, насамперед, здатність вірити - як загальна установка, як домінуюча властивість особистості.

Отже, є всі підстави вважати, що така якість, як віра, і буде насамперед виховуватися на уроках «Основ релігійної культури» - нового «закону божого». Наведу лише одну фразу керівника РПЦ: «Ми повинні стандартизувати змістовний компонент освіти і вибудувати систему безперервної православної освіти - від дитсадка до вузу» .

Якщо в державі існує церква, церковні вузи мають право на існування. Йдуть в них люди далеко не випадкові і у свідомому віці. Але явний вплив на дітей, на мій вкрай упереджений погляд, неприпустимо.

Допустивши священнослужителів в систему освіти, ми через десять років отримаємо покоління людей, нездатних до критичного мислення. Більше того: люди, виховані священнослужителями на готових шаблонах, виявляться нездатними і до усвідомленого моральному вибору, нездатні побачити альтернативу, і взагалі, - розвиватися морально і інтелектуально.

Якщо це і є те виховання, про необхідність якого говорить керівництво країни, то Росію (власне, як і Україну, де мають місце подібні тенденції - прим. “Аратти”) чекає незавидне майбутнє. Втім, багато що тут залежить від нас, від нашої позиції і бажання захистити своїх дітей, бачити їх розумними і самостійними.