Планіда України

Автор/джерело -  © Володимир Пилипчук для “Аратта-Україна” 

Яких політичних, економічних і гуманітарних “перемог” досягла Україна під керівництвом Януковича?

Володимир Пилипчук

Якщо коротко, але наглядно, то:

- Відбулося “Покращання життя вже сьогодні” для олігархів партії регіонів;

- Зарплати й пенсії для народу – заморожені;

- Ціни на споживчому ринку – подвоїлися;

- Комунальні тарифи піднімаються регулярно;

- Ціни на медикаменти в Україні завищені в (10!) разів;

- Злочинність зросла більш ніж на 20%;

- Хабарництво посилилося;

- Малий та середній бізнес – знищується;

- Україна ввійшла в трійку “призерів” по кількості загиблих шахтарів на 1 тону видобутого вугілля;

- Суспільство втрачає свободу слова, а виборці - конституційні права і свободи;

- Інформація про стан справ в Україні фальшується;

- Школи закриваються;

- Зате ЗЕКам відпускатиме гріхи виключно Московський патріархат!

Незалежність виборювали під керівництвом ідейних і патріотичних романтиків, але Державу очолюють авантюристи. Влада, яку обрали, робить все щоб перетворити народ на малозабезпечених і безправних рабів.

Підтвердженням цього є святкування Дня Незалежності.

Якщо Конституція стверджує, що у нас свобода слова і мирних зібрань, права людини, то чому її немає у мене і мільйонів інших патріотів, що виборювали незалежність України і чому у тих, хто за неї ніколи не боровся, а інколи боровся проти неї, чому у тих, хто ненавидить все українське, чому у тих, хто отримував наукові ступені без захисту дисертацій, незаслужені військові звання, не перебуваючи на військовій службі, статус учасників війни - ніколи не воювавши є свобода безкарно робити випади на героїчну історію моєї Батьківщини, мого народу, моєї мови, моєї національності і при цьому перебувати на посадах Держави, котру виборювали патріоти?

Якщо 24 серпня “русские активисты” в день святкування незалежності України мали змогу в Севастополі безперешкодно провести маніфестацію з разгорнутим полотнищем державного прапору Росії і скандувати «Севастополь – Крым - Россия!», то міліція і влада сказавши їм: “Ай- я- яй, як негарно”, помахала пальчиком і відпустила. Коли члени ПР в Харкові вчинили наругу над державним прапором України, то реакція правоохоронців виявилася взагалі нульовою.

Коли ж українські активісти і борці за Незалежність в столиці України посміли розгорнули УКРАЇНСЬКИЙ прапор і пройти за підтримуваним міліцією в суді маршрутом, то їх “влада” зустріла сльозогінним газом. Кум Януковича - Генпрокурор Пшонка вже озвучив намір порушити справи проти них, а Брат Кума Януковича - Пшонка - 2 - Голова Кримінального суду України, мабуть шукає комп’ютер, котрий автоматично визначить чергового “не заангажованого” суддю ПЕЧЕРНОГО суду України, суддю - “паталогічного патріота” і “незалежного” від наркотичних грошей, щоб “Іменем України” вчинити чергову політичну розправу.

Чи рівні перед Законом України представники різних політсил? Чому українській владі державний російський прапор миліший від державного українського?

Сам сценарій “заборон і конфліктів” на час свят розроблений людьми не інтелігентними, бо він нього пахне середньовіччям, феодалізмом і побудований він на застосуванні неотесаної сили, щоб показати “хто в домі хазяїн”! Рішення прийнято не в інтелектуальній, а в казематній площині і отримало в народі нищівно- саркастичну назву: “ЛЮМЬОНІЙ”!

Якби мені довелося розмовляти з Януковичем, я б задав йому цілу низку запитань:

- В гуманітарній площині: “Невже в Вашому розумінні люди, що завойовували Незалежність України, не заслуговують на Вашу повагу? Чому ветерани боротьби за незалежність Вами не були запрошеними на урочистий концерт в палаці “Україна? Я дивився трансляцію урочистостей і в залі серед присутніх не помітив й одного проценту тих, хто виборював самостійну Державу!

Чи не тому, що Вам не дорога ні Держава, ні ті, хто її виборював, ні ті хто її населяє і створює матеріальні і культурні цінності? Чому їм було заборонено відмітити дороге серцю свято навіть в самодіяльному режим? Чому їх треба було розганяти? Вони що, злочинці чи бешкетники? Вони що, били вітрини чи підпалювали автомобілі, приставали до перехожих чи були п’яні? А чи знаєте Ви, пане Президенте, що більшість з тих людей, яким Ваші силовики готові були бити голови і бризкати в лице сльозогінним газом це професори, викладачі, медики, письменники, студенти, політики обрані народом, трударі і безробітні, але аж ніяк не блатні з розтопиреними пальцями?

- А тепер давайте розглянемо, пане Президенте, правову сторону питання. Що, в Україні оголошено надзвичайний стан, на період дії якого “заморожуються” права і свободи громадян? Де, коли і ким він був запроваджений? Де Ваш Указ з цього приводу і відповідне рішення Верховної Ради? Чи Ви просто скористалися незаконним інструментом - “телефонним правом”, щоб відмінити дію положень Конституції? Саме Ви і партія регіонів, несете морально - правову відповідальність за події, бо конфліктна атмосфера святкування річниці Дня Незалежності була наперед запрограмована Вашою командою, бо не лише в Києві, але й в більшості міст України, де місцева влада належить ПР, заборони на мітинги і марші були здійснені за однаковою схемою: “Подання місцевої влади ПР пропозиції про заборону мітингів до суду - рішення суду ПР- міліцейські кордони ПР”. В тих регіонах, де місцева влада не в ПР, вищезгадана схема заборон на святкування не була реалізована.

- Релігійний аспект. Засоби масової інформації дуже часто демонструють Вашу релігійність і набожність. Скажіть, чи відповідає Ваша діяльність заповідям Божим? Чи не вважаєте Ви конфузи, що проходять з Вами (падіння вінка на голову і і.н.) є своєрідними застереженнями від дій, що суперечать християнській моралі?

- І на кінець питання до Вас як особистості. “Скажіть, будь ласка, а чим особисто Вам заважало проведення мітингів громадян України в ювілейну дату – 20- річчя з дня її відродження? Яку загрозу воно несло національній безпеці, громадському спокою і особисто Вам, що Ви прийняли такі драконівські і незаконні заходи? Чи вважаєте ви дії Вашої команди адекватними ситуації? За 20 років Незалежності не було нічого подібного! Навіть в умовах надзвичайного напруження при проведенні акцій “Україна без Кучми” 2004 року ніхто не вводив подібної заборони під час святкування Дня Незалежності.

Чому ж влада робить такий ”ризиково-патріотичний” кульбіт?

Розумію, що задавати такі питання до гіганта думки і отця владно-вертикальної демократії – зайве, особливо в той час, коли правоохоронна система отримує “держзамовлення” на поборення прав і свобод людини, отримує під нього фінансування.

Чому? По-перше - тому, що влада боїться свого народу. Значить усвідомлює, що діє незаконно. По- друге - тому, що влада в Україні не є патріотичною. Їй все одно де тримати булаву. В Сомалі, на Сейшелах, в Бурунді чи в Україні. Бо основне їх завдання – “пиляти” бюджет, обдирати населення високими тарифами та цінами, низькими зарплатами і пенсіями, не виплачувати дивіденди за акціями (отриманими взамін ваучерів) і незаконно отримувану свою дельту (навар). Успішно переправити навар в офшори на власні (корпоративні) рахунки. Народ України їх інтересує в тій же якості і тій же площині, що й народ Сомалі чи Сейшелів. Відповідь на поверхні - рівень людяності, гуманності і патріотизму команди Януковича, на сьогодні, можна визначити економічно - як величину обернено – пропорційну до маси грошових потоків, що спрямовуються на власні рахунки, політично - як величину обернено – пропорційну кількості незаконних заборон на реалізацію конституційних прав людини. Олігархічна влада партії регіонів вважає, що вона стала єдиними і довічними володарем України, її народу і їх майна. Теоретична помилка. Їх теорія матиме змогу бути перевіреною на практиці.

Бачте, нинішня влада вважає, що їй сильно не повезло з народом. Він не погоджується на олігархічні реформи. Він не погоджується на жалюгідне існування і безправ’я.Тому чиновники Януковича за однією і тією ж Конституцією вирішили відділитися і збудувати в Україні дві країни: одну країну – земний рай для себе і паралельну країну – земне пекло для народу. І провести між ними жорсткий кордон.В країні для “Команди Професіоналів” вони користуватимуться всією повнотою Прав виписаних в цій Конституції, а в країні для народу, за задумом її будівничих, народ має користуватися виключно Зобов’язаннями виписаними з положень цієї ж Конституції. У випадку конфлікту влади з народом своє слово має сказати самий справедливий ПЕЧЕРНИЙ суд Брата Кума, за рішенням якого “завжди Прав той, у кого більше Прав”. Для обох країн запроваджується стан війни... з корупцією. В країні для народу ведеться війна з тими, хто не хоче давати хабарі владі і чинить опір свавіллю влади, а в своїй, паралельній країні влади війна ведеться з тими, хто в неповному обсязі передає хабарі ліфтом на “ВЕРХ”. В теорії права - хто взяв більший хабар, той мав би “сісти” на довше. В українській практиці – хто хабарів не брав, як Юля за газові Угоди, того намагаються посадити, хто набрав більше хабарів і передав наверх- той сідає на вищу посаду. Одним словом, як сказав Задорнов: “Війна з корупцією ведеться тому, що всі трофеї завжди собі забирають”

З роботи звільняють тих поліцейських, які були побиті депутатами з партії регіонів, і які не погодилися “зам’яти” ці скандали. Звільняють поліцейських, що відмовляються брати хабарі і передавати на “верх”. Скоро на службі в Україні залишаться лише “лежачі поліцейські” – нанесені червоним на чорному асфальті, або еталонні хабарники...

Асфальт для ПР - стратегічний матеріал. Його купляють за фантастичними цінами, щоб прокласти дорогу для футбольного турніру (зберігається ще надія з відтінком відчаю) і для прокладки трас для “орлів” Януковича. А ще асфальт добре себе зарекомендував в похоронних послугах. Генерал Пукач полінувався перейняти досвід “орлів” з Донецька в цьому питанні, тому й попався.

Чи можна, за таких умов домовитися “про співпрацю” з тими, хто має в арсеналі такі “аргументи”, хто намагається знищити в тобі не лише почуття гідності, радості за Незалежність своєї країни, але й тебе самого?

Особисто я рік тому відіслав Януковичу відкритий лист про недоліки в роботі Президента і критикою дій його команди (на 16 аркушах), виправлення яких могли б суттєво поліпшити імідж влади. Вніс і конструктивні пропозиції по вдосконаленню економіко- правових відносин в Україні (на 22 аркушах) реалізація яких здатна була б поліпшити стан справ в економіці України. Ви думаєте він звернув увагу на мої послання? Ви думаєте я отримав від нього відповідь? Ви думаєте він відреагував? Значить: “Нє царскоє ето дєло”

То чого ж тоді вартують пустопорожні заклики Януковича, щоб опозиція не лише критикувала владу а й вносила пропозиції по вдосконаленню норм суспільного життя?

Окозамилювання і гра на публіку! Актор театру Абсурду. І світова спільнота з жахом почала усвідомлювати, що Янукович не Президент України в європейському розумінні змісту посади, а “конкретний пацан”, якого олігархи “занесли” в президентське крісло.

Але це доводить, що Янукович не є ні мудрим, ні розважливим політиком.

Різниця в менталітеті олігархів

Якщо мільярдери Франції та США виступили з ініціативою збільшити податки на їх надприбутки, то мільярдери України витребували, щоб списали їм борги перед Україною. Вони присвоїли собі зібрані з населення кошти за газ і електроенергію й не захотіли віддати їх державі і домоглися від Януковича узаконити присвоєння людських коштів шляхом списання боргу. Відчуваєте ментальну різницю між західними і українськими олігархами?

Про прогресивні реформи розмірковують політики з “героїчною” біографією, пісними обличчями і обмеженим запасом слів, що видає їхню необтяженість “надпотужним” інтелектом і перевантаженість кишень з людськими грошима. Про свободу і права людини розмірковують філософи- рецидивісти, що так і не змогли стати гуманістами. Навчають і повчають нас. А над головою цих оракулів видніється піар- аура: “Навчаю дайвінгу (дорого), маю великий досвід- після занурювання ще ніхто не випливав на поверхню”.

Союзники

В Росії вірними завжди були лише два союзники: її Армія і Флот (кажуть – вже дихають на ладан). В режиму Януковича союзників більше, їх цілих п’ять: КГБ України, Прокуратура Кума, Суд Брата Кума, Поліція Донецьких і Публічний Дім наповнений підстаркуватими політичними повіями з бувших “РУХівців”. В якості сутенера, що почав активно поставляти молоденьких “любих друзів” в цей заклад, “засвітилась” і тінь бувшого президента.

В читачів можуть виникнути доповнення: і Олігархи!

З цим доповненням важко погодитися, бо олігархи вели Януковича до влади, фінансували його передвиборчу компанію. І тепер Янукович має відпрацьовувати “довіру” олігархів. Янукович їм потрібен – як маріонетка в їх руках. Олігархи - ляльководи. Для них поняття українська ідея, інтереси народу категорії абсолютно абстрактні і віртуальні. Деякі, правда, дають подачки на благодійність..... для обездолених ними ж. Конкретним і реальним для них є монопольне право тримати в руках помпу по викачуванню грошей з населення, з бюджету, з економіки. А основне завдання Януковича- не заважати роботі помпи і захищати від посягань на помпу з боку народу і від зайвого “контролю” з боку правоохоронців. З цим завданням Янукович справляється успішно. За що олігархи йому “вельми вдячні”. Думаю, що від такого “розподілу ролей” Президент має непогану ренту... Про це може свідчити епілог зі скандалом по Межигір’ю. Янукович тоді пояснював народу, що продав все сімейне майно, щоб викупити Межигір’я. А через рік синок Януковича купив банк. За сто мільйонів доларів... “Тому що”.... добрий господарник. Весь в тата. Чому ж тоді, знаючи такі “технології” надшвидкісного збагачення, Януковичі не поділяться ними зі всім населенням, щоб і воно могло купити за один рік бодай квартиру чи авто? Чому ж тоді не розповсюдити технології свого надшвидкісного фінансового злету на всю економіку України? Опозиція такому економічному тріумфу палок в колеса не ставила б.

Можливо професору економіки п. Януковичу важко (чи незручно) сформулювати фабулу технології надшвидкісного збагачення...? Бо це його ноу- хау? Але ж він не приватна особа, а ПРЕЗИДЕНТ.

На сам кінець, я б порадив п. Януковичу скористатися простою народною мудрістю: “Хочеш добре жити – дай можливість добре жити всім”. Для цього слід зменшити власні апетити і апетити олігархів, всім суспільством позбутися клептоманії, а конституційно-паперові права людей перетворити на реальні. Конфліктів суспільства з владою стане набагато менше.

Які успіхи на на північно-східному “стратегічному” векторі?

Росія домоглася від України:

- Відмови України від вступу в НАТО. Ми стали нейтрально- незахищено- слабкими;

- Гуманітарна політика України визначається молодшою північно-східною дочкою матері - України–Русі;

- Українсько-російський кордон не демаркується, морський шельф не делімітований;

- СБУ заборонили відслідковувати розвідувальну і підривну діяльність спецслужб Росії на території України;

- Російська сторона отримала монопольне право на поставку ТВЕЛів для українських АЕС;

- Американській фірмі Westinghouse Electric Company українська влада вказала “от ворот – поворот”, бо вирішила, що уранові збірки (ТВЕЛи) для українських АЕС буде поставляти виключно російський монополіст, який зобов’язувався побудувати в Україні завод по виробництву ТВЕЛів. Підсумок: до будівництва заводу в Україні Росія і не думає приступати

- Росія отримала право гальмувати розвиток авіаційної промисловості України через створення різних СП. В результаті випуск АНів не відповідає запланованим обсягам;

- Росія вводить односторонні обмеження на постачання з України в Росію металу, труб, прокату, метизів, м’яса, молока, масла, цукру, кондитерських виробів і ін;

- Росія добилася від України безмитного постачання в Україну російського автомобільного хламу, що не відповідає європейським стандартам;

- На ввіз в Україну високотехнологічних і екологічних автомобілів з Японії і Європи – Україна встановлює надвисокі митні і податкові бар’єри;

- Росія постійно підвищує мито на експорт російської нафти в Україну;

- Росія добилася вербальної згоди України на вступ Росії до СОТ;

- Росія не гарантуватиме Україні обсягів прокачки газу через газотранспортну систему України;

- Росія отримала від України неймовірний презент - Харківські Угоди. Домовились за чашкою чаю на дачі Президента Росії (синдром: “Кемська волость? Бери!”).

Чому при підготовці цієї угоди не була змінена формула розрахунку ціни на газ для України і тарифу за його транспортування в Європу, не визначена вартість Оренди ЧФ бази в Севастополі? Я багато над цим розмірковував і в мене залишилось лише два реалістичних пояснення: Або дрімуча недолугість, або “хтось” отримав від Росії потужного хабаря. Третього аргументованого пояснення причин здачі керівництвом України інтересів держави - немає. Можливо в когось є, поділіться, будь ласка? Але ні одне з вищезазначених пояснень, не втілює надій що “президентство” Януковича і урядування його команди дадуть народові України перспективу позитивного розвитку. І дай Боже, щоб я помилився!

Україна домоглася від Росії лише одного - “стратегічного” права на подання “челобытных” прохань до Росії щодо встановлення для України європейського розміру ціни на газ і тарифів на його прокачку до Європи. В підсумку: газ для України дорожчий, ніж для європейських споживачів; тарифи на прокачку газу нижчі, ніж в Європі; постачання енергоносіїв не диверсифіковано. “Професійна команда” не додумалась бодай розпочати будівництва в Україні терміналів по газації зрідженого газу і не зробила суттєвих кроків по запровадженню енергозберігаючих технологій, по використанню альтернативних джерел енергії, далі закуповує газ для підприємств олігархів ПР за рахунок коштів НАК “Нафтогаз” і держбюджету України.

Владу “професіоналів і інтелектуалів” нічому не вчать ні чужі, а ні свої помилки. Вона й далі продовжує придумувати все нові арифметичні формули інтеграції нашої економіки з Росією і не хоче помічати “факторіалу” Білорусі, яка за п’ятнадцять років так дооб’єднувалась з Росією, а в білорусів стало так багато грошей, що за проїзд в метро платять авоською грошей, а за товарами (в Білорусі спорожнілі полиці) можуть дозволити собі прокататися в Україну, та й нафту почали закупляти в Азербайджані і Венесуелі, а не Митному Союзі. Якщо Митний Союз добровільна організація, то чого Росія має нас туди заганяти силою, погрозами і шантажем? Для того, щоб обдерти Україну так, як обдерли Білорусь. Якщо Росія “малює” виграш України в 8 млрд.дол. від вступу в Митний союз, то мала б і дати розшифровку складових виграшу. Виграш за рахунок чого? За рахунок збільшення експорту продукції з України? Тоді в Росії (Митному союзі) має впасти на 8 млрд. дол. власне виробництво тієї продукції, експорт якої збільшиться з України. Якщо Росія (Митний союз) зменшить фізичні об’єму експорту своєї продукції в Україну, тоді в неї теж мають зменшитися на 8 млрд.дол. обсяги власного воробництва цієї продукції. Якщо Росія (Митний союз) зменшить ціни на свій експорт в Україну то її економіка недоотримає 8 млрд.дол поступлень виручки від експорту. Невже хтось повірить, що керівництво Росії таке недотепне? Невже Ви думаєте що Росія такий альтруїст? Практика економічних взаємин України з Росією демонструє протилежне.

В співробітництві з Росією (Митним союзом) так, як і в співробітництві з Євросоюзом, має бути чесна, справедлива і єдино вірна форма - Зона вільної торгівлі без обмежень і виключень. Тоді регуляторами в торгівлі будуть не щорічні домовленості Урядів і поступки, а її величність - Конкуренція. А “Газпром” Росії – це монополіст і в цій сфері має діяти антимонопольне регулювання. В випадку конфлікту – суди. Україні за 1,5 року нинішньої влади слід було б збудувати термінали по прийому і заводи по газації зрідженого газу, а також розширити видобуток всіх видів газу на своїй території і на своєму шельфі. Плюс енергозбереження, плюс альтернативні джерела енергії. І Туди ж спрямувати кошти, а не в вертольоти, дачі, стадіони, керченські мости, лижну інфраструктуру, закупляти імпортні швидкісні поїзди і.тд. Для тих, хто хоче добратися дуже швидко – розвивати власну авіацію. А все інше – від лукавого.

Влада України намагається й надалі спільно з Росією будувати нові і модернізувати старі літаки, вести спільну підготовку фахівців не помічаючи, що найвищий покажчик ефективності російської авіації формалізовано в “нанотехнологічній” формулі: “Все погибшие в катастрофе – опознаны”.

Влада України продовжує ідеалізувати російський вектор розвитку, за яким небажання самої влади лягти під Росію, чи поміняти позу на іншу, екзотичнішу, розцінюється Росією як “враждебные действия”. В цих же позах з Росією “команда професіоналів” намагається вести Україну в Європу. В той час як піддані України все в більшій своїй масі і часі працюють лише за їжу. І ожиріння їм аж ніяк не загрожує.

Я розумію, що в команди Януковича є зобов’язання перед російським керівництвом. Як не як, а російські політтехнологи і в 2004 і в 2010 роках “трудилися” на ниві перемог Януковича. Як писав у своєму “рапорті” Президенту Мєдвєдєву нинішній депутат Державної Думи РФ, колишній начальник оперативно- бойового відділення групи «Вимпел»Анатолій Єрмолін, підполковник КДБ у відставці,: “Кращим підтвердженням безпринципності Вашої політики та патологічної некритичності по відношенню до себе є безглузда участь Ваших політтехнологів в українських подіях. Не знаєте, хто керував «спецопераціями» з вилову українських студентів, гастарбайтерів і дрібних торгашів з метою їх організованої участі в українських виборах на території південних регіонів Росії? Доповідали Вам ті, хто радив два рази привітати Януковича з перемогою, про те, якими способами планувалося забезпечити цю перемогу? Чи відомо Вам, що організовані автобусні колони громадян з українськими паспортами під керівництвом працівників російських адміністрацій (!) З незліченними запасами горілки відправлялися в електоральні тури по суміжній території Україні, голосуючи кілька разів на різних виборчих дільницях? Справа доходила до маразму, коли вже після повернення до Росії, люди, що багато разів проголосували (!) В закритих автобусах (!) У супроводі ДІБДР Росії (!) Доставлялися в консульство України, де виконували свій фінальний громадянський обов'язок.”

Я розумію, що в команди Януковича є зобов’язання перед російським керівництвом. Але ж Янукович особисто з ним розрахувався – дав Медвєдєву цукерку на трибуні в момент параду військ в Україні з нагоди 13- ї річниці Незалежності. Підсолодив життя. Але цього Медвєдєву виявилося замало і він почав вередувати як дитя. І як кажуть “ Чим би дитя не тішилось, аби не вішалось...” А Янукович, щоб заспокоїти Медвєдєва подарував йому чергову “бєздєлушку- пустушку” –безоплатну оренду бази Чорноморського флоту на 25 років. Помилкою Януковича і його МЗС є ставка на повторне президентство Медвєдєва. Мєдвєдєв – дерев’яний сфінкс на носу вітрильника під назвою “Росія”. На капітанському містку вітрильника до кінця свого життя (варіант – до розпаду РФ) буде Путін, як би офіційно його посада не називалася.. Але хто б не був за штурвалом Росії, ПР марно надіятися що Росію в принципі можна задовольнити “піддавками”. ПР не вчить історії України із- за принципу, але й не знає толком історії Росії. Катерина - 2 знищувала свої коханців, Іван Грозний вбив сина, Сталін винищував і ворогів і соратників. Росія “самостійно” знищила не лише ворожу Німеччину Гітлера, але нищила й братню Угорщину і Чехію. Не кажучи вже про багатовікове нищення матері- України- Русі. В Росії в повазі лише одна “дипломатія” як для недругів, так і для друзів, і тримається вона на двох засобах – “топор и плаха”. Така в них планіда. І немає на те ніякої ради. Тому виголошений Президентом на урочистостях до Дня Незалежності курс на розширення і продовження стратегічного партнерства з Росією - шлях на ешафот. В т.ч і для олігархів ПР. Не слід звіряти свій годинник з кремлівськими курантами. В загально- цивілістичному вимірі – вони зламані. Зламаний годинник показує вірний час лише двічі на добу. Але вловити саме ці миті майже неможливо. Вони швидкоплинні. Не вловиш – ешафот, вловиш – також... в повну пазуху. Та й поїзд в Європу для України може бути відміненим, бо шпали (як суть ПР) гниють, а рельси – потихеньку, але впевнено розкрадаються “професіоналами”...

Яка ж планіда* України?

Вона мені нагадує ваги, що в руках Феміди. І ваги схиляються в сторону тієї шальки на якій гиря більшої маси.

За аналогією з конкретною історичною ситуацією можна допустити наступні варіанти “руху шальок”:

- або сьогодні завершиться і знищиться економічна і кримінальна злочинність, політичні переслідування, “на завтра”- забезпечується економічне процвітання для всіх громадян, на післязавтра- європейські стандарти життя, а далі - потягу “Україна” відкриється семафор на дорозі що веде до станції “Європа”.

або:

- сьогодні – адміністративний “бєспрєдєл” й мародерство держави, завтра - кримінальний “бєспрєдєл” і жахливе пограбування громадян, на післязавтра – розібрані рельси на шляху в Європу, а далі - кровопролиття і доля Мубарака, Каддафі і їм подібним.

В народу України і її керівництва є два шляхи, один з них (на взаємовиключній основі) ми пройдемо обов’язково.

Тому маємо не допустити другого варіанту розвитку подій. Тому солодка манна “команди професіоналів” про Європейський вибір не повинна заклеїти очі тим, хто не бачить чіткої тенденції - бандитизації владою всіх сфер суспільного життя.

Народ в свій час вже наслухався солодких речей про комунізм “з людським обличчям” і з ГУЛАГами та надивився застережень народу від ГКЧПістів з тремтячими руками, що хотіли “спасти страну”. Бачили і безславне падіння одного і другого. Одномоментне. В них навіть яйцями ніхто не кидав.

Народу України слід приміряти на себе дві альтернативні формули свого нинішнього стану:

- Неможливо визволити з рабства раба з рабською психологією;

- Слабкий не той, кого вдарили, а той, хто не дає здачі нападнику.

Визначтесь, будь ласка, до якої категорії кожен з Вас добровільно себе відніс і дійте у відповідності з обраною.

До двадцятиріччя Незалежності України її громадяни отримали від урядування “команди професіоналів” цілу низку дуже добрих уроків:

- Що Україна держава потужна, бо ніяка інша держава в світі не витримала б таких масштабів розкрадання і давно збанкрутіла б, а Україна погано, але живе;

- Що Україна – це Клондайк, де українці могли б заможно і щасливо жити, скинувши зі своєї шиї ярмо влади, котра займається дерибаном державних коштів, коштів громадян - платників податків;

- Що в команді професіоналів немає розбіжностей і вони монолітні. Але читачі мають самі визначитися, що для них ліпше: коли керівники держави “гризуться між собою”, але людям дають жити, чи залізобетонна монолітність в рядах влади “гризе”народ, в результаті чого купівельна спроможність “заморожених” доходів громадян знизилась вдвічі.

- Українці починають дякувати Донбасу за “вдале” обрання президента, і дякують не поодинці, а хором, цілими стадіонами;

- Партія Регіонів і її електорат почали усвідомлювати, що інтереси України і інтереси Росії різні і не залежать ні від політичного забарвлення керівництва України, ні від обсягів поступок Росії з боку України як в політичній так і гуманітарній, військових і економічних сферах!

- Електорат Партії регіонів почав розуміти, що не можна приводити до влади людей з кримінальним минулим і товстосумів! Бо їх інтереси і інтереси народу – не співпадають. Про рабські умови праці і її оплати свідчить відеоінтерв’ю шахтаря Ахметова - Ігора Сметаніна;

- Рецидивісти не здатні стати гуманістами;

- Партія Регіонів - це не політична партія. Це аполітичне, але добре зорганізоване акціонерне товариство “воров в законе”, основною метою яких є особисте збагачення, а не забезпечення інтересів народу. Півторарічне їх правління підтверджує цю тезу. Олігархи ПР збагатилися майже втричі, доходи народу заморожені, а ціни на товари споживання піднялися вдвоє;

- В Сходу і Заходу України є спільна проблема: зубожіння і безправ’я.В Сходу і Заходу спільний ворог - олігархи і нинішня корумпована влада. Вибороти свободу і благополуччя у влади можна лише спільними зусиллями Сходу і Заходу, Півночі, Центру і Півдня України!

- Відділення від України Донбасу і Криму в новий ПІСУАР стає небезпечним для самих жителів цих регіонів, бо населення цих регіонів стане повністю безправним і перетвориться в абсолютних рабів ДОНЕЦЬКИХ олігархів. І їх будуть нещадно експлуатувати і нищити духовно, морально, матеріально і фізично. І ні Захід, ні Центр, ні Північ України тоді не зможуть прийти їм на допомогу;

- Влада духовно ближче до катів, ніж до жертв. Вона все рідше приходить до пам’ятників жертвам репресій і нищить самі пам’ятники, готуючи місце для пам’ятників новим жертвам;

- Заборона судів і влади на святкування опозиціонерами Дня Незалежності демонструє не силу влади, а її страх перед об’єднанням і спільними діями всього народу;

- Суди над опозиціонерами - це не правосуддя, а акції застрашування опозиціонерів;

- Армійські підрозділи зрозуміли, що влада боїться армії, тому і недофінансовується її діяльність, щоб на випадок заворушень вона не стала на сторону народу і не мала б навіть пального, щоб виїхати за межі території своєї дислокації.

- Міліціонери почали усвідомлювати - як би вірно вони не служили партії регіонів, любий її депутат може побити міліціонера. Депутата виправдають, а міліціонера при цьому звинуватять і звільнять з роботи;

- Безперервну боротьбу з владою потрібно підсилювати постійно до тих пір, доки вона не повернеться обличчям до потреб народу і не запровадить в Україні Європейські стандарти суспільного життя, або не відійде з владного Олімпу - в минуле.

Влада досі не позбавилася наступних ілюзій:

- Що після здачі стратегічних інтересів України Росії, політичне керівництво Росії і Російська Православна церква підтримуватимуть й надалі Януковича і його режим;

- Що людей можна обманювати безкінечно;

- Що Армія, СБУ і Міліція буде служити виключно представникам влади, а не державі;

- Що можна скорити народ, який під віковим ігом зберіг свою мову, історію, традиції та звичаї і віру в бога і свої сили;

- Що молодь – аполітична та інертна. Більше половини молоді (58%) готові піднятися на боротьбу з режимом.

- Що опозиція режиму меншоварта і не здатна до об’єднання;

- Що їм вдасться розіп’яти всю Україну так, як вони розіп’яли Донбас, а потім і Крим;

- Що Янукович – черговий месія, котрий врятує статки олігархів, за рахунок політики Розділяй, Придушуй і Владарюй;

- Що подвійний зріст споживчих цін – це не вина влади, а благо для народу;

- Що їх влада вічна!

- Що належність до ПР є індульгенцією;

- Що пограбування держави (народу) - безкарні;

- Що в сучасному світі можна сховатися від суду за скоєні злочини;

- Що можна прискорити євроінтеграцію прискорюючи нищення прав і свобод громадян. Декларації влади про європейський вибір без запровадження європейських стандартів життя в Україні – міф абсолютний, розрахований лише на подальше збереження прихильності європейських політиків, на підтримання їх надії на економічні, правові і демократичні зміни в Україні в умовах політичних репресій над опозицією і гноблення народу. Це театр, спрямований на утримання Заходу від рішучих дій проти владного керівництва і олігархів України. Це один із способів банального окозамилювання.

Влада усвідомлює, що точка неповернення в протистоянні з народом ще не перейдена, тому залучає на свій бік тих, хто здатний продаватися ідеологічно як оптом (партіями) так і вроздріб (Ющенко, Плющ, Драч, Стус, Головатий, Лавринович, Лубківські, Павленко та інші політичні повії), щоб через їх діяльність приспати пильність суспільства, створити видимість співпраці з різними “політичними силами” та інтелігенцією задля отримання листів зі словом “Одобрямс”.

Але всьому має бути межа. Проблеми Януковича і Партії регіонів в тому, що відчуття межі, за яку не можна переступати, в них атрофоване і спотворено практикою “наведення порядку” в Донбасі і Криму.

Проблеми здоров’я політиків і передачі влади

Екскурс в недалеку історію показує, що психічне нездоров’я керівників має набагато важчі і трагічніші наслідки не лише для громадян своєї країни, але й для долі світу, ніж психічне нездоров’я громадян “пересічних”, або керівників нижчого рангу. Жертвами діяльності хворої людини стає найближче її оточення. Від психічно хворого чоловіка страждає не лише сім’я, але й сусіди по будинку. Але жителі будинків на паралельній вулиці про це можуть навіть не знати. Від “хворого мера” страждають вже жителі цілого міста і інтереси справи. Але “хворого мера” є кому зняти у владній вертикалі (якщо вона сама не хвора) Від хворого керівника держави постраждати можуть не лише жителі цієї держави, але й сусідніх.

Є маса літератури де стверджується, що Сталін і Гітлер були параноїками, а страх перед загрозою нападу на них особисто з метою знищення призвів до поширення масових репресій над власним населенням, до знищення не лише “контри”, але й уявних “ворогів народу”. Сталін боявся, що його отруять, чи вб’ють уві сні, тому ніч перетворив у робочий час, а спав до обіду. Результататом страху параноїків є їх неадекватна поведінка, що виражається в недооцінці явних загроз і в переоцінці загроз уявних, надуманих.. Так Сталін “не вірив” донесенням розвідки про дату нападу Гітлера на СРСР, відмовився від адекватних дій в травні 1941 року, коли йому доповіли, що число фашистських дивізій на кордоні з СРСР на протязі одного місяця зросло вдвічі і сягнуло 130, в т.ч. 12 танкових. Навіть коли Сталіну доповіли, що німецькі війська бомблять Україну, Білорусію і Прибалтику, він запитав - а чи не провокація це німецьких генералів і сказав: “Гітлер, напевно, про це не знає”. Не вірив в реальність. Це - “страусина позиція” Сталіна, що спрямована на уявне применшення реальної загрози. Але коли посол Німеччини граф фон дер Шуленбург повідомив Молотову про оголошення війни, то Сталін замість організації оборони впав в прострації і після деяких роздумів погодився, щоб дали Директиву на оборону країни з умовою - щоб радянські війська при цьому ніде не порушили німецького кордону. Сталін не виступив із закликом до народу про опір нападникам, а замкнувся на кілька днів (різні джерела дають різні цифри – від 3- х до десяти днів) на своїй дачі від всіх, навіть від військових і Членів Політбюро. Члени Політбюро поїхали до нього на дачу з проханням, щоб він вернувся до керівництва країною. ”Когда мы приехали к нему на дачу, то я (рассказывает Берия) по его лицу увидел, что Сталин очень испугался. Полагаю, Сталин подумал, не приехали ли мы арестовать его за то, что он отказался от своей роли и ничего не предпринимает для организации отпора немецкому нашествию? Тут мы стали его убеждать, что у нас огромная страна, что мы имеем возможность организоваться, мобилизовать промышленность и людей, призвать к борьбе, одним словом, сделать всё, чтобы поднять народ против Гитлера”.(джерело) . Ось Вам і “Сталін –Гірський Орел”! Навіть яйцем в нього ніхто не кидав, а він впав... в прострації.

Але уявні загрози, що вимальовували його хворобливі мізки призвели до масових репресій, до того, що за контрреволюційну діяльність відправляли навіть дітей віком до десяти років в тюрми і концтабори, а дітей від 12- ти років Сталін дозволив розстрілювати. І якщо “незначних” уявних опозиціонерів судили за спрощеною процедурою – двійки і трійки, то опозиціонерів ”крупного калібру” судив Верховний Суд, з наперед заданим вердиктом. І, формально, Сталін не “вмішувався в діяльність суду”. Але ті наближені до Сталіна, що натравлювали його на своїх же колег як на “ворогів народу”, з часом самі ставали підсудними за такими ж звинуваченнями. В публіцистиці все ширше набуває права на правду версія, що Сталіна отруїло....його найближче оточення.

Екзотичний Муамар Каддафі був не лише чудакуватим (офіційні візити в іноземні держави з палаткою, маса екзотичних одеж і безкінечні переодягання в них), але й добрим господарником – зарплата лівійців складала 1100 доларів на місяць. Але при цьому мав негарну звичку - присвоювати частину державних коштів. Це народу Лівії дуже не подобалося і він запропонував йому покинути свій пост і –...на всі чотири сторони. Але полковник виявився не лише екзотичним, але й неадекватним. Його нічому не навчили революції в Тунісі, Єгипті і ін. арабських країнах і він вирішив показати “хто в домі хазяїн”- розпочав відстріл опозиціонерів. На момент написання цієї статті він втратив найближче оточення, керівництво державою, втратив “шатра” і гроші, але не прийшов до стану адекватності. Ховаючись в підземеллях він намагається диктувати умови – вимагає переговорів з повстанцями про створення перехідного Уряду і розробки процедури передачі влади. Передачі влади якої він вже не має, влади, яку від нього вже відібрали. Повстанці не розуміють – ЗВІДКИ він пропогує...Ось таке буває з хворими самодержцями –екзотичними “оригіналами”, навіть якщо вони були “сильними господарниками”.

Девід Оуен - професіонал в політиці і медицині зазначає, що “...Хвороба політика чи державного лідера може перетворитися на серйозну проблему державного значення - якщо вона ховається від суспільства або якщо, як це буває в авторитарних, тоталітарних режимах, при всій очевидності хвороби лідера, у суспільстві немає механізмів його заміни” (джерело)

В цивілізованих країнах стан здоров’я президента постійно публікується в Інтернеті. Тому, в випадку погіршення стану його здоров’я до рівня, що нестиме загрозу державі, проходить мирна і цивілізована передача влади. В країнах з тоталітарними режимами важко собі уявити, що якийсь лікар цієї країни погодиться (посміє) видати довідку про настільки ПОГАНИЙ стан здоров’я президента- автократа, що він змушений буде піти у відставку достроково! Тому в таких випадках правляча партія мала б піти на співпрацю з опозицією для мирного відсторонення президента від влади. А для цього слід законодавчо виписати процедури і підстави для імпічменту. У випадку, якщо правляча партія не настільки мудра (або настільки хвора), що не погодиться на такий крок, тоді мирна передача влади стане неможливою. Тоді – конфлікт. З можливим застосування силовиків для придушення населення. Але світове співтовариство вже виробило технологію застосування санкцій до диктатора (приклади Тунісу, Єгипту, Лівії, Сірії) задля зменшення втрат мирного населення від застосування сили диктатором. Співучасникам застосування сили проти власного народу заховатися вже не вдасться. Їх активи можуть бути заморожені, а самих їх очікуватиме екстрадиція і суд. Суд національний або міжнародний, під егідою ООН.

Нашого “Лідера” залякують можливістю теракту чи нападу на нього з метою його “нейтралізації”. Охорона Президента зросла до неймовірних розмірів. З боку нормальної людини це виглядає як цирк, театр абсурду. Спецслужби знайшли “Васильківських терористів”, Хорошковський отримав повного генерала. Судять лідерів опозиції, уваги не звертають на протести іноземних політиків і юристів. На карту ризику поставлено підписання євроінтеграційних угод. Чи адекватна (за наслідками) загроза для режиму і для України від звільнення на свободу Тимошенко і ін. опозиціонерів і зрив (або відмова ЄС) від євроінтеграції України? Хтось надоумив заборонити мітинги і походи опозиції в день святкування 20- ї річниці Незалежності... Відчуваю, що можуть залякати “Лідера” до такої стадії, що його фобії стануть носити хворобливий характер, а його дії можуть отримати кривавий відтінок. Але тоді не поздоровиться всім, в т.ч. і самому найближчому оточенню, про внутрішні “бродіння” і тертя в якому вже починає говорити преса. А в підсумку – вступлять в силу міжнародні санкції за описаною вище процедурою. Була інформація про події 2004 року (помаранчева революція), що Янукович настоював на силовому варіанті “вирішення проблеми”. Гарячий був (савсэм гарачый)!Хочеться надіятися і вірити, що в Україні все відбудеться цивілізовано.

Яким має бути шлях у опозиції і над яких проблемах вона має концентрувати свої зусилля?

- Єдність українського люду єдиного ідеологічного спрямування – основне завдання опозиції! Вирішивши цю задачу, розробивши план спільних дій, можна розпочинати боротьбу проти антиукраїнської влади! Не вирішивши цього завдання – успіх неможливий. Навіть теоретично.

Єдність опозиції – стартова умова єдності суспільства, стартова умова опору - і має бути для політичних лідерів понад усе!

- Опозиції Не ВДАСТЬСЯ об’єднати суспільство і підняти його на боротьбу проти влади до тієї пори, доки лідери опозиції будуть його роз’єднувати між своїми 170- ма партіями задля взаємного поборювання на парламентських, президентських і місцевих виборах.

- Єдиної опозиції не буде доти, доки опозиційними партіями і партійками керуватимуть люди, що ставлять особисті і партійні інтереси вище державних. Доки бачитимуть загрозу своєму лідерству в партії і собі коханому в розумних однодумцях і колегах, а не в ідеології і практиці ворогів держави.

- Доки не усвідомлять, що політичних (ідеологічних) партій в любій державі може бути максимум сім: крайні ліві, ліві, лівоцентристи, центристи, правоцентристи, праві і крайні праві. Всі інші: зелені, оранжеві, християнські, чорнобильські, захисту котів чи собак, любителів пива чи жінок, партії малих сіл чи великих регіонів, якби вони не називалися – це “клуби за інтересами”, а не політичні партії. Бо вони не ідентифікуються за ідеологією, а ідентифікуються лише за прізвищами їх політичних лідерів.

- Доки опозиціонери не усвідомлять, що не можна комплектувати передвиборчі списки бізнесменами, оскільки такі “покупці” місць у випадку переформатування коаліції поміняють “політичну орієнтацію” і “перекинуться” в стан перемагаючої сили, щоб зберегти і примножити свій бізнес. У бізнесменів лише одна ідеологія – активи і їх примноження.

– Не можна комплектувати передвиборчі списки людьми, які в своїй біографії мають бодай один перехід з однієї партію в іншу або, будучи в якійсь партії, спричинилися до її розколу. Вони або продадуться, або розколють депутатську фракцію. Завдання любої ПОЛІТИЧНОЇ партії на виборах - боротьба за політичну владу в державі. Після виборів – підвищення стандартів життя і рівня захисту особи і держави. В умовах України для цього кожна партія, що прагне влади мусить мати підготовлені кадри в межах 80 тисяч фахівців. 20 тисяч, які змогли б очолили всі структури у всіх гілках державної влади і у всіх рівнях влади. І ще таку ж чисельність перших заступників керівників згаданих структур. І ще таку ж кількість кадрового резерву на згадані посади. Ці 80 тисяч фахівців мають бути підготовленими, порядними і патріотичними. У випадку приходу до влади без цієї умови в маленької партії на ключових посадах появляться “любі друзі” зі сторони і поведуть справу в потрібному їм напрямку (як за часів влади партії Ющенка), або перебіжать до тих, хто має більше грошей (як члени партії Юлі), або в них банально відберуть керівництво партії (як в Тигіпка, на черзі – в Литвина і Балоги).

В якої з більш ніж 170 нинішніх партій України є контингент підготовлених українських кадрів у 80 тис. чоловік? Хто і де займається їх підготовкою? Немає потрібної кількості менеджерів державного управління і в ПР, бо “школу кадрів” вони проходили не в тих закладах.

Але якби партій було лише п’ять-сім, а в них акумульований кадровий потенціал 170 нинішніх партій – тоді успіх від її діяльності (як в опозиції, так і при владі) був би закономірним, а не гіпотетичним.

Робота опозиції в парламенті завершена і до виборів не може бути продуктивною навіть теоретично, бо всі її законодавчі ініціативи блокуються і будуть блокуватися партією регіонів в якої контрольний пакет голосів. Опозиції слід негайно зосередитися над злиттям всіх опозиційних партій єдиного (близького) ідеологічного спрямування максимум в дві потужні партії, або бодай над створенням єдиного координаційного органу, рішення якого мають бути обов’язковими для всіх нинішніх опозиційних партій і громадських організацій.

Зосередитися над виробленням матриці стратегії і тактики спільних дій, спільної і єдиної матриці резерву кадрів і розподілу посад серед претендентів, здатних забезпечити вирішення проблем на відповідних рівнях управління (незалежно від партійної приналежності). На підборі генераторів ідей, виконавців, радників і консультантів, спостерігачів на виборах і членів виборчих комісій. Над виробленням і реалізації стратегії безпеки і самооборони та їх кадрового наповнення. Єдина опозиція має стати кадрованою армією, здатною моментально розгортатися на період нестабільності, на виборах і на випадок приходу до влади. Кадровий склад якої має постійно і якісно навчатися і бути здатним застосувати отримані знання на практиці будівництва держави.

Об’єднана опозиція має суттєво розширити захист інтересів громадян на місцях.

Ті партійки, які за капризами своїх лідерів, відмовляться від цього процесу мають бути “викресленими” народом України з політичного поля при голосуванні. Про ці партії і їх дійових осіб, про їх чуйність і здатність вирішувати проблеми виборців мають знати всі виборці. Знати задовго до самих виборів.

Настанови для громадян України

Люди мають пам’ятати що саме на них, як на виборцях, лежить відповідальність за вірний вибір осіб в органи представницької влади. І вже зараз усвідомлення цього приходить - багато людей вже кажуть симпатикам і агітаторам за партію регіонів: “Бачили очі, що вибирали? Тепер їжте, хоч повилазьте!” Люди мають вивчити, як табличку множення наступне:

Ніхто замість вас не обере для вас і ваших дітей кращої долі, окрім вас самих.

Світле майбуття громадян України не відміняється. Воно відбудеться. Але відбудеться не як манна небесна, а як результат вашої чесної праці, самовідданої боротьби, згуртованості, свідомості вибору і непідкупності при черговому обранні представників влади на всіх її рівнях.

Кожна людина має пам’ятати, що вона заслуговує на той рабський стан, у якому опинилася, якщо відмовляється від боротьби, щоб з цього стану вирватися.

Ніколи не шукайте винуватого у свої бідах, окрім як у самому собі, у своїй безпорадності, недалекоглядності, чи невірній політичній позиції.

Люди заслуговуватимуть на ту владу, яку обирають, і ні на кого не слід ображатися, окрім як на себе, за свій вибір чи відмову від вибору.

Ніколи не шкодуйте за минулим, бо його не можна повернути й переробити на ліпше, але завжди виносьте уроки з минулих помилок і прорахунків.

Пам’ятайте: обманути можна лише того, хто погоджується бути обманутим і дозволяє кривдникам зробити себе обманутим.

Чужої біди не буває, а вона є чужою лише до того часу, доки не прийде до вас. Тому якщо влада скривдила вашого сусіда, знайомого, побратима, маєте всі стати на його захист, бо наступним, кого вона скривдить, будете Ви.

Привчіть себе завжди виходити на акції протесту, якщо влада порушує не лише Ваші права, а й права незнайомих Вам людей! Тим самим Ви привчите владу працювати в рамках закону і виробите в неї острах щодо самого задуму порушити чиїсь права і свободи. І тоді черга до порушення Ваших прав до Вас не дійде.

Завжди йдіть на діалог з владою і шукайте компромісів у вирішенні питань поліпшення економічного, соціального, політичного стану в регіоні, але ніколи не поступайтеся в захисті національних інтересів України,, в захисті Батьківщини, у захисті своїх і чужих законних прав і свобод.

Не давайте ніякого попуску владі, якщо вона своїми діями чи бездіяльністю призводить до порушень законів України, конституційних права і свобод громадян.

Не відсиджуйтесь вдома при закликах опозиції вийти на акції протесту. Бо вони влаштовуються задля захисту всіх обездолених і безправних. Не просидьте на печі майбуття своє, своїх дітей і онуків.

За захистом своїх інтересів звертайтеся як до “партії влади”і до людей, що агітували за цю владу на минулих виборах, а також до осередків всіх опозиційних партій у вашому регіоні, місті, селі. За їх реакцією на Ваші проблеми зможете визначитися і зробити вірний висновок- за яку партію і за кого особисто голосувати на чергових місцевих виборах і на виборах до парламенту України. Будете свідомими того кому вірити і кому довіряти. Без виконання цієї умови ви до чергових виборів не матимете власної думки і запитуватимете: “А за кого голосувати?”

Ніколи не голосуйте за тих, хто перед виборами або під час виборів роздає продуктові пакети чи пропонує гроші. Подачки беріть, бо вони закуплені за доходи здерті з Вас або з таких, як Ви громадян. Але за “обдаровувачів” ніколи не голосуйте. Бо ця подачка буде останньою на всі наступні п’ять років – до наступних виборів, за які “обдаровувач” не раз здере з Вашої сім’ї суму подачки.

Завжди дійте спільним розумом і зусиллями та злагоджено, а не розрізнено. І за таких умов перемога буде за Вами.

Частіше посміхайтеся. Не підносьте свої проблеми до рівня трагедії. Ліпший спосіб перенести тягар проблеми і подолати саму проблему – посміятися над нею. І рішуче діяти на подолання проблеми так як описано вище.

Володимир Пилипчук
народний депутат України 1-го та 2-го скликань,
екс-Член Президії Верховної Ради України,
екс- віце президент Генерального Комітету
Парламентської Асамблеї ОБСЄ,
Академік Академії економічних наук України,
професор

25 серпня 2011 року

* Планіда - тяжка доля.