Заїжджена платівка. Росія й далі висуває настійливо-нахабні пропозиції щодо “об’єднання активів”

Автор/джерело -  © Лана Самохвалова, УНІАН 

Про що б не говорили сьогодні політики та ЗМІ, усе пов’язано з газом…Невигідні газові контракти, знижка на газ, якої безрезультатно добивається Україна, альтернативні постачання газу до України – ці теми останні півроку стали домінантою інформаційного поля.

Українська влада нарешті звинуватила в укладанні поганих контрактів не лише Тимошенко, а й стратегічного партнера. Риторика українських урядовців про те, що нас принизили, але ми «виконуватимемо кабальні контракти», почала нагадувати період Ющенка. Після чергової піар-кампанії щодо запуску “Південного потоку”, прем’єр України Азаров (раніше апологет вічної дружби між РФ та Україною) сказав, що ми демонтуємо нашу ГТС.

Обмін месиджами та демонстрація енергетичних зовнішньополітичних ініціатив між РФ та Україною відбувається так швидко, а самі вони деколи настільки різкі, що не встигаємо ані аналізувати їх, ані дивуватися їм.

На наші запитання відповів директор енергетичних програм центру “Номос” Михайло Гончар.

ОДЕСА – БРОДИ МОЖЕ ФУНКЦІОНУВАТИ І БЕЗ ПОЛЬСЬКОГО ВІДТИНКУ

Михайле Михайловичу, керівник Бюро національної безпеки Польщі сказав, що його країна не фінансуватиме добудову нафтопроводу Одеса – Броди, бо, мовляв, проект «не грає», він «складний», а зацікавлені сторони не продемонстрували фінансові рішення… Ви десять років тому, будучи одним з керівників «Укртранснафти», працювали над розвитком цього проекту. Він «грає»?

Заява керівника Бюро національної безпеки не більш як просто заява. Офіційного рішення з польського боку не було. Швидше за все, це данина внутрішньополітичним реаліям, пов’язаним з виборчою кампанією, яка триває в Польщі та завершиться у жовтні. У такій аргументації нічого нового немає. Це набір традиційних пасажів, які вони мусолять добрі десяток років. Якщо поглянути на комерційну складову проекту, то усі бізнес-плани, які розроблялися авторитетними міжнародними компаніями протягом минулого десятиліття, показали привабливість цього проекту. Польські партнери зараз витягнули пронафталінені аргументи та вкотре їх озвучили.

Аргументи їм надиктувати з Газпрому?

Поляки перебувають у складному періоді вирішення нафтових та газових питань із російською стороною та вважають, що варто чимось задобрити Росію, у тому числі й негативною риторикою щодо Одеса – Броди. Польська національна нафтогазова компанія вимагає 10% знижки на газ, а компанія – оператор системи магістральних нафтопроводів «Пшиязнь» настрахана запуском Росією Балтійської трубопровідної системи-2. АК «Транснефть» чітко позначила, що це торкнеться обсягів транзиту через територію Польщі. З другого півріччя через Гданськ не транзитується російська нафта, а це мінус сім мільйонів тон транзиту. Поляки діють у притаманний не тільки їм спосіб, хоча це стратегічно програшно, - вони вважають за краще задобрити Росію.

І наостанок, не слід перейматися польською позицією щодо Одеса – Броди. Проект може існувати і без польського відтинку. Одеса – Броди – Південна «Дружба» в напрямку Центральної Європи (Словаччина, Угорщина, Чехія) та в північно-східному напрямку в бік Білорусі – ось два базові модулі розвитку. Не хоче Польща бачити інтерконектор Броди – Адамово, то не дуже й потрібно. Нехай пояснюють Брюсселю чому вони ігнорують положення прийнятого 7 вересня документа Єврокомісії «Енергетична політика ЄС: взаємодія з партнерами за межами наших кордонів», де зафіксовано «високий пріоритет» проекту.

Польська сторона має глибокі сумніви у послідовності дій нинішньої владної команди, яка стояла біля витоків реверсного використання Одеса - Броди. І бачачи маятникові коливання української урядової команди у енергетичних питаннях, остерігається того, що будучи реалізованим проект Броди-Адамово призведе до збільшення залежності від постачань з непередбачуваного Сходу, аніж проектом диверсифікації.

Ідеться про домовленість постачальника та споживача. Тут активну позицію зайняла Державна нафтова кампанія Азербайджанської Республіки (ДНКАР). Були публічні заяви, які прозвучали з корпоративного рівня, про наміри компанії щодо експансії «Азері лайт» у Центрально-Східній Європі. Одеса – Броди в цьому контексті є логічним інструментом. Якщо ДНКАР вдасться трансформувати попередні домовленості в контракти, то це дасть плюс у завантаженні маршруту Одеса – Броди – Південна «Дружба».

Зараз багато говорять про реструктуризацію НАК “Нафтогаз”. На базі компанії створять кілька галузевих компаній за принципом: видобування, продаж, транспортування. На десятому році життя НАКу громадськості повідомили, що Нафтогаз нікому не потрібний. Дії уряду вкладаються в логіку європейських вимог, чи не так?

НАК «Нафтогаз», за тою моделлю, за якою він створювався 1998 року, і не міг стати іншим, чим він є сьогодні. Це не була модель оптимізації та реформування галузі. Це була модель централізації та концентрації фінансових потоків нафтогазового сектора в одних руках. І ця нафтогазова піраміда замикалася через особливо довірених осіб, по суті, на першу особу держави. І відповідно ті, хто з її дозволу (указу) отримував НАК «на кормлєніє», реально й управляли компанією, використовували її фінансові потоки з метою особистого збагачення за принципом: прибутки – собі, борги та проблеми – державі. Це і призвело до того, що НАК “Нафтогаз” неспроможний далі існувати у тому вигляді, у якому він є.

Якщо порівняти НАК з компаніями сусідніх країн Центральної Європи, ми побачимо, що Нафтогаз, маючи базові характеристики в кількакрат вищі (протяжність нафто- та газопроводів, обсяги видобутку вуглеводнів та їх реалізації, обсяги транспортної роботи), ніж у сусідніх країнах, поступається їм за фінансовими результатами. Це свідчить про те, що модель його управління вкрай неефективна, але саме такою вона й була потрібна. Невипадково перший керівник НАКу колись сказав, що всі багаті люди в цій країні з’явилися завдяки газу.

Тому зараз є два варіанти. Перший – той, який умовно називаємо «європейська модель» реорганізації сектора. Другий – умовно кажучи, «російська модель», але це не реформа, а консервація наявного стану речей, хіба що з тою різницею, що всі фінансові потоки НАКу будуть виведені «на кормлєніє» російському олігархату.

Чому другий варіант не просувається владою? Бо це означає забрати «корито» у власних олігархів та віддати російським.

Що стосується європейської моделі, то на неї ідуть не тому, що сповідують європейські підходи функціонування та забезпечення прозорості газового сектора, а тому, що нічого іншого вже не залишається. Можна, звичайно, залишити все, як є, оскільки поки що позначені лише наміри. Але вони вже витікають з міжнародних зобов’язань України. І це не тільки зобов’язання перед МВФ – задля отримання чергового траншу. Це випливає із зобов’язань України відповідно до договору Європейського енергетичного співтовариства.

Прокоментуйте візит Президента до Туркменістану та обіцянки щодо майбутнього газу для України за двісті доларів.

Власне кажучи, піар-галасу та пропагандистських ефектів було більше, ніж реальних досягнень. Домовленості, які не формалізовані угодою, не здатні справити ніякого ефекту. Тому що їх неможливо реалізувати протягом кількох років.

Туркменський газ прийде в Україну, по-перше, якщо з’явиться Транскаспійський газопровід. По-друге, якщо буде вирішено питання транспортування по території Південного Кавказу. По-третє, якщо далі вирішиться, як цей газ з чорноморського узбережжя Грузії потрапить на західний берег Чорного моря, в Україну. Чи це буде шляхом спорудження газопроводу через Чорне море («Білий потік») чи шляхом скраплення його на грузинському узбережжі й транспортування метановозами до споживачів на західному узбережні Чорного моря.

Отже, маємо принаймні три «якщо». І кожне з них може виявитися фатальним. Не буде Транскаспію, туркменського газу не буде не лише в Україні, а й у Європі. Буде Транскаспій, але виникнуть проблеми в Південному Кавказі, теж газ нікуди не дійде. Звичайно, зараз є слушний момент, коли проекти можуть бути реалізовані, але сподіватися, що це відбудеться у стислий термін, не варто. Газопровідний проект – це не просто труба. Терміни його реалізації вимірюються масштабом десятиліття.

ПАНІЧНІ ТЕЗИ ПРО ТЕ, ЩО СЛІД ВИКОПУВАТИ ТРУБИ, ГРАЮТЬ НА КОРИСТЬ РОСІЙСЬКІЙ ПРОПАГАНДІ

Нещодавно Микола Азаров заявив, що Україна готова демонтувати нашу ГТС, якщо вона нікому не потрібна…

Аргумент, що прозвучав щодо можливості виведення з експлуатації частини газотранспортних потужностей, має розглядатися. Це цілком нормальна практика: коли підприємство не використовує якісь потужності, то може їх законсервувати, щоб не витрачати зайві кошти на їх підтримання. Ми бачимо на прикладі сусідньої Словаччини, як це робиться. Словацька компанія Eustream, оцінивши перспективу скорочення обсягів газу через введення “Північного потоку”, прийняла рішення, що частину потужностей газокомпресорних станцій (приблизно 22%) слід вивести з експлуатації протягом найближчих років, тому що у 2014 році сумарні законтрактовані обсяги транзиту становитимуть 73% від показника 2009 року. За їх обрахунками мінус по «Північному потоку» станвитиме 15 мільярдів кубометрів на рік.

Словачина – за Україною, відповідно такий самий мінус отримаємо й ми. Але якісь панічні тези про те, що слід викопувати труби, позбавлені сенсу та грають на користь примітивній російській пропаганді. Якби все було так однозначно, то Газпрому українська ГТС була б просто байдужа. Але ж ми бачимо настійливо-нахабні пропозиції РФ «об’єднати активи».

Україна мала б тут слід чітко поставити питання до партнерів на обох кінцях труби: якщо ви не можете домовитися про те, скільки європейський споживач готовий узяти, а російська сторона готова поставити, то за цих обставин невизначеності, українська сторона, здійснивши відповідну оцінку, реалізовуватиме програму поетапного скорочення та виведення з експлуатації надлишкових газотранспортних потужностей. Як це роблять наші словацькі партнери. Вони транспортували 90 мільярдів кубометрів газу на рік, зараз вони залишають функціональними потужності для транзиту 75 мільярдів кубометрів. Це означає, що в напрямку Західної Європи українська ГТС не опуститься нижче від 75 мільярдів кубометрів газу. І це без урахування румунського, турецького та балканського транзиту. Тобто скорочення обсягів транзиту відбудеться, але воно не носитиме критичного характеру.

Ситуація, звичайно, буде іншою, якщо реалізують «Південний потік». Але говорити про нього як про доконаний факт – це йти на поводу газпромівського агітпропу. Поки що він не має необхідного розгону, лише гучні меморандуми та рамкові угоди з країнами Балканського регіону. Не вирішено й таке «дрібне» питання, як згода Туреччини на прокладення газопроводу по її ексклюзивній морській зоні.

Україна, виходячи з того, що вона не має жодних угод транзиту з тими країнами, які підписали з Газпромом відповідні домовленості про “Південний потік”, має акцентувати увагу на тому, що не забезпечуватиме для них транзитні постачання, оскільки змушена буде виводити з експлуатації свої газотранспортні потужності. Тобто, якщо вони готові взяти участь у «Південному потоці», то повинні мати на увазі, що з моменту початку реалізації проекту, Україна може розпочати скорочення газотранспортних потужностей за зручним для неї графіком. У такий спосіб можна допомогти деяким членам ЄС визначитись, які ж вони зрештою мають реальні, а не декларативні пріоритети: європейський «Набукко» чи російський «Південний потік», який, по суті, є кілером для першого. Це був би дуже проєвропейський підхід з боку України, що сприяв би виробленню single voice у ЄС у реалізації енергетичних проектів.

Але нещодавно Україна знову запропонувала РФ тристоронній консорціум в обмін на знижку на газ…

Якщо ідея консорціуму не вдалася дев’ять років тому, навряд чи вдасться зараз. Реалії на газовому ринку Європи інші. Ми приєдналися до Енергетичного співтовариства, тож маємо імплементувати європейське енергетичне законодавство. А входження до нас російської компанії, яка працює за іншими принципами, ніж у ЄС, позбавить такої можливості. І потім, відоме офіційне ставлення російської сторони – поглинання НАКу. Їхня готовність узяти 50% - це показова гра. Вони впевнені, що сконцентрують реальне управління у своїх руках, незалежно від того, чи матимуть 51% чи ні..