Як Біблія дивиться на жінок

Автор/джерело -  © Олександр ОСИПОВ, “Триглав” 

Протягом багатьох віків християнська релігія прагне вселяти жінкам, що вони зобов’язані їй найбільшими благами, усім найкращим, найсвітлішим. Зараз же, коли у нас в церквах мало зустрінеш чоловіків, коли більшість з тих, що моляться, складають саме жінки, церковники тим більше силкуються закабаляти їх свідомість, виховувати їх в думці, що вони усім зобов’язані церкві, мало навіть не самим своїм життям.

Основою християнського вчення є Біблія. З неї християни засвоюють й свої погляди на жінок. Що ж це за погляди? Відкриємо сторінки “священного писання”.

«Знаряддя» для множення людського роду

Ось легенда про створення людини. У першій главі книги Буття говориться, що бог одночасно "створив" чоловіка і жінку у вигляді двостатевої істоти. Але вже в другій главі інший письменник "божественних одкровень" вносить роз'яснення: жінка була створена пізніше з ребра Адама, вона - плоть його. Недаремно католицькі архієреї і кардинали віками сперечалися про те, чи є душа у жінки або вона - лише "бого-сотворенноезнаряддя" для множення людського роду. Пояснюючи суть "таїнства" шлюбу, католицький і лютеранські катехизіси залишають за жінкою тільки обов'язок дітонародження. Жінка виявляється істотою другорядною, другорозряд-ною. Законами стародавнього жорстокого світу, епохою повного безправ'я і поневолення жінок віє від цих "одкровень".

Перегорнемо третю главу книги Буття. Жінка виводиться тут занепалою, злочинницею, що підштовхнула свого чоловіка на непокору богові. Вона - причина розриву людей з небом, причина усіх грізних бід. І тільки в єдиній визнаній за нею функції - дітонародженні їй дається надія, що, народивши в майбутньому "рятівника світу", одна з жінок зробить світу "добру послугу". Цими біблейськими казками світ пригноблення намагався виправдати позбавлення жінки усіх прав і простої людської гідності.

В кінці тієї ж третьої глави говориться про божий вирок, яким жінка приречена на родові муки, на вічне підпорядкування чоловікові. Доля жінки, учить біблія, страждати, терпіти і підкорятися.

Біблейські образи жінок

Вдивимося в образи жінок, імена яких приведені в так званій 1-ій Моісеєвій книзі Буття. Це - або покірні рабині своїх чоловіків, або жінки, наділені безліччю негативних рис. Сварлива і корислива Сара, дружина Аврама, зарозуміла наложниця Авраамова Агар. Дружина Лота загинула через прихильність до злочинних жителів міст Содому і Гомори. А його розбещені дочки чинять блуд із своїм же сп'янілим батьком. Плете інтриги проти одного зі своїх же синів дружина Ісаака Ревека. Ненавидять одна одну сестри Лія і Ра-хіль - дружини Іакова. Аз його пасинком розпусничає наложниця Балу. У фізичний зв'язок зі свекром вступає Фамарь...

В інших чотирьох "Моісеєвих книгах" цей перелік множиться. Дружина Мойсея Сепфора весь час свариться з чоловіком, його сестра Маріам заздрісна. Через жінок моавітських увійшла "спокуса язичництва" в середовище євреїв біля Іордана. Якщо від П'ятикнижжя ми звернемося до наступних книг, то єдиною жінкою, що схвально відмічається в книзі Ісуса Навіна є повія Раав, яка зраджує свою батьківщину.

Правда, книга Суддів відмічає лагідну покірність і патріотизм дочки судді Ієфая. Але і в цій книзі теж викладаються приклади підступної поведінки двох дружин - зрадниць судді Самсона-богатиря. І так упродовж усієї біблії затверджується величезна перевага брудного і поганого в жінках над добрим і зразковим. На таких біблейських прикладах в жінках віками виховувалася свідомість слабкості, нікчемності, неповноцінності.

Біблейські закони про жінок

Негативній характеристиці жіночих образів повністю відповідають і біблейські закони про жінок. Ось, наприклад, в 12-тій главі книги Левіт говориться, що, народивши дитину (хлопчика), жінка вважається нечистою протягом 6 тижнів, а народивши дівчинку - протягом 12 тижнів, і повинна принести очисну жертву.

Ми рахуємо народження дитини великою урочистістю, радістю. А за біблією - це нечистий акт.

Цей древній релігійний закон дотримується церквою і нині: щорічно 15 лютого церква відмічає свято Стрітення - день, коли "богородиця" приходила нібито брати молитву очищення від своєї нечистоти. Хоча християни й іменують діву Марію в молитвах "пречистою", але і вона не уникнула жіночого приниження. Втім, як говорять євангельські легенди, вона і під час проповідей свого сина стояла тільки збоку, за натовпом.

Віруючі жінки, наслідуючи цей закон, що ганьбить їх, і в наші дні приходять в храм брати "очисну" молитву, не сміючи до цього бути присутніми навіть при хрещенні власних дітей. Досі зберігається порядок, при якому тільки немовля чоловічої статі священик вносить до вівтаря, а дівчинку, як щось другорозрядне, кладе на підлогу перед іконостасом біля зображення "богородиці". Мати ж ще й заплатить "батькові духовному" за це знущання.

По біблії бог створив жінку. І він же оголосив природні щомісячні відправлення організму, ним створеного, нечистими і поганими. Погано, значить, створив! З нього і запитати б! А жінка за це йому ще і кланятися зобов'язана.

"Богодухновенна" біблейська книга Притчів Соломона глумиться над жінками, оголошуючи їх посудинами скверни, джерелами спокус. Якщо нужда і горе, - говориться в цій книзі, - доведуть жінку до падіння, то згнити і загинути їй на дні життя; земля і небо обуряться, якщо ганебна жінка вийде заміж або жінка-служниця займе місце пані своєї. Так релігія освячує класове пригноблення жінки, нерівність і експлуатацію.

Жінкам пропонується пам'ятати, що "не чоловік від дружини, а дружина від чоловіка" (тобто, що Єва створена з ребра Адама), хоча безглуздість цієї казки викривають і анатомія, і фізіологія, і саме життя.

Як "посудина нечистоти і пристрастей" (вираження, постійне в старовинних проповідях і повчаннях), жінка позбавлена права богослужіння. Більше того, вона не має права входити у вівтар. В храмі жінка повинна займати ліву, за поняттями церкви другорядну, сторону. В більшість древніх монастирів її не допускали взагалі, як не допускають до цього дня в монастир Старий Афон в Греції. І ченці, народжені матерями, вважають себе "рівноангель-ским лицем" за те, що не живуть з дружинами. Один з чернечих "святих" авторитетів - Ісаак Сирянин - проголошує, що краще ченцеві випити отруту, чим сісти за одним столом з жінкою, хоч би це була його мати або сестра.

Серед молитов, що в різний час складалися, в церкві мирно уживаються такі, як "Очищення храму, в нім же дитя народиться" і "Очищення храму, в нім же сука ощениться". За таке приниження в молитвах перед богом жінка-мати зобов'язана називати його "боже милостивий" і "отче наш".

Страждати, терпіти і підкорятися

За примарні втіхи, якими "обдаровує" релігія жінку, обіцяючи неіснуюче "царство небесне" в "обителях" бога, вона вимушена розплачуватися власним приниженням, терпіти знущання і презирство. У Воронежі, куди я їздив читати лекції, підійшла до мене на вулиці молода жінка і сказала:

- Ось ви учите проти релігії. А мені в церкві дали книгу: творіння святого отця Григорія Богослова. Ось вона. Хіба погано в ній про нас, жінок, написано? А ви віру лаєте. Слухайте!

І вона почала читати: "Краща коштовність для жінки - добрі устої, тобто сидіти більше вдома, розмовляти про боже слово, займатися ткацтвом і пряжею, уникати розмов, на вустах, на очах і на щоках носити пута, не часто переступати через поріг свого будинку, шукати собі звеселянь тільки в товаристві цнотливих жінок".

Або ще: "По-перше, шануй бога, а потім чоловіка - главу твого життя, керівника твоїх намірів. Народившись жінкою, не присвоюй собі величності, властивій чоловікові. Твоя мудрість - підкорятися законам шлюбу. Коли чоловік знервований, поступися йому."

Вона уважно дивилася на мене, і я бачив, відчував, що їй хотілося убити атеїста "красотами" святоотеческих повчань. А мені стало нестерпно сумно і образливо за неї, за тисячі інших таких же засліплених, загіпнотизованих релігією жінок.

Що їм вселяють вважати добром сьогодні? Вузький особистий маленький світ, відгороджений від широкого світу, від суспільства, від людей замками і дверними ланцюжками. Чоловік може бути і дурнем, але він чоловік, і дружина зобов'язана віддано дивитися в очі цьому дурневі, навіть якщо він своїми дурощами руйнує цей самий будинок, цей самий затишок; вона ж ще зобов'язана твердити щогодини: "Я щаслива! Я обрала краще, на що може претендувати жінка! Я приречена мовчати, але серце моє співає від захвату. Терпіння і слухняність - моя найприродніша доля".

Протягом багатьох віків християнська релігія прагне вселяти жінкам, що вони зобов'язані їй найбільшими благами, усім найкращим, найсвітлішим. Зараз же, коли у нас в церквах мало зустрінеш чоловіків, коли більшість з тих, що моляться, складають саме жінки, церковники тим більше силкуються закабаляти їх свідомість, виховувати їх в думці, що вони усім зобов'язані церкві, мало навіть не самим своїм життям.

Християнські норми стосунків з жінкою

На перший погляд може здатися, що християнство відкрило найширшу і прекраснішу дорогу перед жінкою, поставило її в один ряд з чоловіком.

У посланні апостола Павла до Галатів говориться: "усі ви, що хрестилися, вХри-ста вдяглися. Немає вже чоловічої статі, ні жіночої, бо усі ви одне в Христі Ісусі". Цей же апостол в 1-му посланні до Корінфян пише, що "невіруючий чоловік освячується дружиною віруючою". Говорячи про сім'ї, де жінка прийняла християнство, а чоловік залишається язичником, той же Павло в пропагандистських цілях велить жінці не покидати такого чоловіка, втім, не тому, що це близька людина. Сенс цієї вказівки полягає в особливій примітці апостола: "Чому ти знаєш, дружина, чи не врятуєш чоловіка?" Яка честь виявляється жінці! Але тільки до тих пір, поки справа торкається питань "порятунку душі". Молитися, вірувати, сподіватися на "порятунок на тому світі" жінка має право нарівні з чоловіком. Втім, у світі немає такої релігії, яка відмовляла б жінці в праві на місце у потойбічному світі. Отже християнство нічого нового в цьому відношенні не сказало.

Більшість релігій стародавнього світу, та деякі сучасні нехристиянські релігії дають жінці, разом з чоловіком, право богослужіння. У християнстві вона їх позбавлена! Більше того, якщо священик або диякон спілкувався увечері зі своєю дружиною (законною, вінчаною, помітьте!), то він на інший день, як нечистий, не сміє служити літургію, не сміє причащатися.

Але це ще не все. Основоположниками християнства жінка оголошена нижчою і підлеглою не лише в справах віри, але й взагалі в людському роді. Апостол Павло, що так гаряче проголошував духовну "рівність" чоловіка і жінки, оголошує: "Хочу також, щоб ви знали, що всякому чоловікові глава Христос; дружині глава-чоловік.".

Цій підлеглості він надає і зовнішнє оформлення: "чоловік не повинен покривати (при молитві) голову, тому що він є образ і слава божия, а дружина є слава чоловіка. Бо не чоловік від дружини, але дружина від чоловіка, і не чоловік створений для дружини, але дружина для чоловіка. Тому дружина повинна мати на голові своїй знак влади над нею".

Обігруючи наївну біблейську казку про створення жінки з ребра першої людини - Адама, християнство обгрунтувало вічне підпорядкування однієї половини людства іншій, однієї статі іншій.

Жінці словами того ж "священного писання" церква вселяла і вселяє до цього дня, що вона повинна покірливо "повчатися в безмовності", "боятися чоловіка".

Віками християнство, його "батьки духовні" - ченці, архієреї, патріархи і інші рясоносителі - втовкмачували чоловікові: "дружина не владна над своїм тілом", "дружина пов'язана законом, доки живий чоловік її". І який-небудь п'яний негідник, глумлячись над своєю "половиною", вважав це своїм правом, встановленим самим богом. Ще б: він чоловік, сіль землі, пан положення!

Християнське вчення не робить обмовок і для тих випадків, коли чоловік-садист у п'яному стані виганяє дружину з дітьми на мороз, коли він - дармоїдствує, пропиває не лише свою зарплату, але й те, що приносить додому трудівниця-дружина!

Як би важко не було жінці в шлюбі, вона, раба і створена богом розвага для чоловіка, не сміє піти від свого повелителя. "Жінці не розводитися зі своїм чоловіком", - прикрикує на неї апостол Павло. На цьому приниження не кінчаються. Якщо жінку-страждальницю від чоловічого деспотизму - врешті-решт покине сам чоловік, то вона стає ізгоєм, брудним покидьком суспільства. "Хто одружується з тою, що розведена, той перелюбствує", -говорить в Евангелії від Матвія нібито сам Ісус Христос. "І якщо дружина розведеться з чоловіком своїм і вийде за іншого, - перелюбствує" - підтверджує Євангеліє від Марка (гл. 10, ст. 12).

Так йде справа в сімейно-шлюбних стосунках. А в громадських?

Тут закони християнського "слова божого" ще більш категоричні та непримиримі: "Дружина вчиться в безмовності, зі всякою покірністю; а учити дружині не дозволяю, ні володарювати над чоловіком, але бути в безмовності. Бо раніше створений Адам, а потім Єва. І не Адам спокушений, але дружина, спокусившись, впала в злочин; втім, врятується через чадородіе.". (1-е Тимоф., гл. 2, ст. 11-13).

Вдумайтеся в ці слова! Приводяться наївні легенди Старого завіту про створення Єви, про її гріхопадіння. І з цих казок епохи дитинства людства виводиться жорстокий припис, що визначає увесь стиль, увесь устрій життя. Мовчи, підкоряйся, народжуй - ось твоя доля, жінка, на землі.

Наші письменниці своїми талановитими книгами примушують людей думати, радіти або сумувати, боротися за поліпшення життя на землі. Жнки-професори, жінки-педагоги, жінки-лікарі вчать, лікують. Славний жіночий Таманьський гвардійський авіаполк під час Великої Вітчизняної війни знищив немало фашистів. А з церков і молитовень наказують і погрожують жінці попи в чорних рясах: "Не смій, не осмілюйся, схиляйся!"

Ту, що осмілилася заперечити, зупиняє "священне писання": "Непристойно дружині говорити в церкві".

Такі основи, на яких християнство побудувало свої погляди на жінку.