Україна без Кучми

Автор/джерело -  © Роман ЧАЙКА, «Обозреватель» 

Десь у мальовничому куточку країни сидить і сміється в кулачок Леонід Данілич – він дивиться на Україну без Кучми. Тотальна брехня політиків втілюється у вуличний абсурд народу.

Прихильники «своїх» партій у піку «чужим» політикам і прихильникам демонструють вершини ідіотизму.

Запеклі християнки московського патріархату, переповнені любов’ю до ближнього, з іконами і хрестами в руках нападають на молодь з «помаранчевого» намету і демонструють бойові подряпини на камеру. Беззубими ротами кричать, що «нєт і нє било» якоїсь України.

Поряд майорять червоні прапори комуністів, чий Адам отримав другу посаду після спікера-соціаліста. Люди із залишками здорового глузду згадують цифри «народної довіри» і випадають в осад – соціалісти з комуністами заледве разом набрали 8 відсотків голосів і в результаті… отримали владу в парламенті у парламентсько-президентській республіці Україна. Озлоблені люди тим часом тримають гасла про об’єднання Сходу і Заходу і виплескують агресію на тих, хто під іншими кольорами. Змішалися державні стяги із портретами Сталіна, а транспаранти прихильників «антикризової» коаліції декоративно прикрашені триколорами Росії. Історично-географічна шиза у кольорі і з матом.

Десь шмигають з мегафонами вітренківські ЗУБри з «долой Украіну» – примара союзної держави з Лукашенкою та Путіним струшує повітря столиці. Борець за торжество парламентської демократії і комедант «синьо-білого» табору з вкрапленнями червоного і рожевого, регіонал Калашніков атакує журналістів СТБ. Страсті – мордасті розпалюються, 171 стаття Кримінального кодексу порушується, а депутати звинувачують у симуляції й махінації «продажних» журналістів. Самі на себе напали. Демократія квітне.

Бютівці стріляють гумовими кулями у липневе нічне небо в боротьбі за «свої» намети. Міліція з народом стоять осторонь. Народ, якого правди сила завжди розтоптана була, помаленьку позиціонується «за» та «проти», а ще більше прагне втекти від цього дурдому десь на моря. Свідомо-активна молодь із пляшками теплого пива в руках жваво цікавиться, а «шо ето надо етім ПОРА» на Майдані? Звідусіль підтягуються біснуваті та богоборці, люмпени та люди «з особливими потребами». Київ перетворюється на столицю театру абсурду. Карнавал обливається літнім потом і наростає…

Депутати Партії регіонів демонструють добру організацію підвозу своїх прихильників, їжі та питва до наметового табору під Парламентом. Готувалися заздалегідь, тобто «кидалово» соціалістів було частиною спільної стратегії? Кажуть, давно «морозились» разом, але «відморожуються», коли ж саме «добазарились» – у травні, червні? Хоча, яка різниця.

Намети «пористів» із надірваними наліпками періоду «того ще» Майдану виглядають абсолютним «стьобом». Бракує лишень Грін-джолів та речівки «Ю-щен-ко». У їхніх очах шекспірівська Україна – «ту бі ор нот ту бі». Але Шекспір у період відпусток у співгромадян здається не в моді. «Ігри патріотів» менш популярні за «маску, трубку й ласти».

Комуніст Симоненко підпільно від преси літає в Кремль «добазарюватись» за вас і нас, і за «рускій» газ. А хто його уповноважив?! Може Верховна Рада проголосувала делегувати Симоненка до Путіна?! Заяви Президента після закритих перемовин у форматі «Янукович + Мороз + решта» - це мрія Хармса та Бекета. Він настільки «за», що аж «проти».

Вулична телехроніка цього літа вже спроможна перебити касові збори документальних стрічок про «помаранчеву революцію». Ще ніколи політики не були так далекими від народу, як сьогодні. Ще ніколи люди, які заперечують сам факт існування України, так масово не виходили під гаслами «об’єднаймо». Ще ніколи цивілізаційний розлом між про- та анти-українським, між про- та анти- демократичним вибором не був таким глибоким і широким. Але це розуміють окремо взяті з телесюжетів політологи. А люди такі «зарозумілі» теревені не слухають Бо їм треба стояти - за гроші і за ідею. До Перемоги, або до Побєди. От тільки б «в’їхати» - кого над ким?!