“Помаранчеві” не бидло, партійні вожді – козли?

Автор/джерело -  © «Львівська газета» 

Президент-“лев” замість рішучої боротьби з “бандитською владою” і “кланами” зіграв роль справжнього “кота Леопольда” ...

“Армія левів, якою керує заєць, приречена програти армії зайців, якою керує лев”.

Цей римський афоризм дуже точно характеризує причини несподіваного програшу здорових “помаранчевих сил” парламентському збіговиську комуно-олігархів. Очевидно, що постаті П. Порошенка, Р. Безсмертного, Ю. Костенка чи В. Пинзеника виявилися занадто дрібними порівняно з форматом “армії” мужніх прихильників радикальних змін в українському суспільстві, яку вони очолювали. Найприкріше визнати, що на політичного “зайця” скидається також із такими труднощами обраний В. Ющенко. Замість очікуваної рішучості, енергійності та нещадності до ворогів Української держави здивованим прихильникам “помаранчевої” влади було продемонстровано малоприємне видовище персоналізованих політичних ревнощів (до Ю. Тимошенко), малозрозумілих політичних метань (торішній вересневий меморандум) і цинічного нехтування передвиборними обіцянками (хіба що, крім 8500 тис. грн. для кожної породіллі). Попри відомий президентський вислів, чиновники так і не відчули потреби “стояти буквою Z” на службі людям. Обіцяного перед Львівською оперою “я зіб’ю пиху з кожного чиновника” доводиться напружено очікувати. Махрові кучмісти без проблем стали щирими прихильниками “помаранчевої” влади (для прикладу, як оперативно перефарбувалися активісти “Нашого Львова” в міській раді). Так і повисло в повітрі гасло “Бандитам – тюрми”. Нічого не сталося ні з В. Паульо-“Чалим”, ні з обома Іванами – Різаком і Чубірком, ні з львівським суддею-оригіналом С. Лісним.

Рішуче наведення порядку підмінили набридливим “пошуком консенсусу”, “об’єднанням країни” та “зшиванням Сходу і Заходу”. Замість рішучого “діла” отримано словесні потоки ще більшої глибини, ніж за часів Л. Кучми. Навіть незначні кроки щодо реалізації ідеалів Майдану висміяли придворні “економісти” та “радники”. Якщо ще влітку 2005 року все виглядало не найгірше: колишній “гарант” і В. Янукович перебували “на водах” у Карлових Варах, Р. Ахметов спостерігав за італійським чемпіонатом з Монако, а Б. Колесніков і Є. Кушнарьов “відпочивали” в українських ізоляторах, то за лічені тижні все чомусь “переграли”. Якщо П. Порошенка, Д. Жванію і М. Мартиненка можна зрозуміти (втомилися від тиражування штучно створюваних “кризових” ситуацій), то позицію В. Ющенка простежити важче. Президент пішов на “кидок” тимошенківської частини “помаранчевої” коаліції, хоча ще тиждень перед цим на Майдані стверджував, що “уряд працює як ніколи добре”. Було знайдено малозрозумілі аргументи про “гальмування темпу економічного зростання”, “зменшення інвестицій”, “економічний волюнтаризм”, а згодом висунуто ще смішнішу версію: мовляв, у лісі під Києвом готували справжній заколот.

Президент-“лев” замість рішучої боротьби з “бандитською владою” і “кланами” зіграв роль справжнього “кота Леопольда” (вочевидь, що
В. Янукович не помилився). “Не люблю Русинів. Так мало я поміж ними знайшов правдивих характерів, а так багато дріб’язковості, тісного самолюбства, дволичності і гордості” (І. Франко). Трагедія, якщо героїчними людьми керує нерішучий політик з ознаками нарцисизму a la інший Віктор – Медведчук, але без притаманної останньому адміністративної харизми (чи не тому, що не русин?). Держави зшивають не “домовленостями” та “переговорами”, а “кров’ю і залізом” (О. Бісмарк). Якби ще до інавгурації Президент В. Ющенко подумав про генерального прокурора без сумнівного минулого, якби Б. Колесніков і Є. Кушнарьов відповіли за законом, то сьогодні ми мали б надійно “зшиту” Україну, з повністю об’єднаним Сходом і Заходом. Після підписання пам’ятного меморандуму Схід отримав усе тих же відпочилих за кордоном “авторитетних” лідерів: із президентськими індульгенціями в кишені, посвіжілих, засмаглих і нетерплячих розібратися із “бидлом”. Якби за парламентськими виборами-2006 Б. Колесніков і Є. Кушнарьов спостерігали по телевізору з Лук’янівського ізолятора, а Р. Ахметов – із Монте-Карло, то були б зовсім інші результати.

Якби Президент не загравав з “учорашніми”, то ліво-бандитського реваншу не було б. Двічі судимий новий-старий прем’єр-міністр В. Янукович – це чергове посміховисько, яким пересічний українець увійде в сусідські анекдоти. Вірити, що в обмін на прем’єрство В. Януковича “донецькі” відмовляться від участі в президентських виборах-2009 – це зіграти роль наївного П. Порошенка.

Мешканцеві Львівщини спостерігати за всім цим особливо боляче, адже талант банкіра-патріота мав трансформуватися у конкретні справи. Натомість суцільне розчарування. Для місцевих “несунів” і “рухівців” боротьба з “Юлічкою” стала нагальнішим завданням, аніж боротьба з тандемом “податкова-митниця”. Активний діяч СДПУ(о) Надія Юрків, яку під час буремної осені 2004 р. мало не підняли на вила земляки, стала директором департаменту земельних ресурсів у “помаранчевому” Міністерстві фінансів. Це маленький, але дуже виразний штрих. Несподівано втратили антикримінальний пафос Я. Кендзьор, М. Іващишин, О. Мандюк тощо. Патріотичних галичан “розводять” місцеві політичні “зайці”.

За минулий рік українській державності завдано такого удару, який можна порівняти хіба що з Берестечком чи Полтавою. Фактично скомпрометовано образ українця-лідера. І це найстрашніше. Хочеться вірити, що принаймні перша частина популярного в народі пророцтва Ванги про “повернення комуни в Україні, але ненадовго” справдиться ще до зими.

Віктор Шевчук – науковець,
мешкає і працює у Львові