Україна в лещатах російських спецслужб

Автор/джерело -  © Іван Гвать, “Радіо Свобода” 

Нещодавно голова Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв заявив, що Москва прагне «розколоти кримських татар», підготувати серед них нового, «проросійськи налаштованого» лідера, який би очолив Меджліс. Активно працює Москва також на заході України – на Закарпатті: роздмухує там русинський сепаратизм.

Політик додав, що спецслужби Росії – ФСБ і ГРУ – вважають кримських татар «великою небезпекою російським інтересам, тому що перешкоджають намірам зробити Крим частиною Росії».

Активно працює Москва також на заході України – на Закарпатті: роздмухує там русинський сепаратизм. Російські політтехнологи сподіваються, що «русинський рух» здатен «подорвать всю систему самообоснования украинской модели идентичности».

Зміст резонансного інтерв’ю Джемілєва («День», 24.11.2011) не є тут предметом аналізу, але дає привід звернути увагу на українське Закарпаття. Росія при допомозі п’ятої колони в Україні, насамперед серед народних депутатів із табору КПУ та Партії регіонів, силкується довести, що на Закарпатті живе окремий «русинський народ», який послуговується окремою «русинською мовою».

Депутат облради Євген Жупан минулого місяця запропонував відкрити в Ужгородському національному університеті «кафедру русинської мови і літератури». Згаданий депутат, педіатр за фахом, напевно, професійний, але медицина від мовознавства далеченько… Втім, від лікаря все-таки можна б очікувати знання, що на Закарпатті не існує русинська мова, натомість є численні закарпатські говірки української мови.

Робота зі створення так званого четвертого східнослов’янського народу – русинів на Закарпатті – розпочалася в часі агонії Радянського Союзу. Русинів як окремий народ «відкрили» в тодішньому Інституті слов’янознавства і балканістики АН СРСР у Москві (нині Институт славяноведения РАН). Саме звідти до Ужгорода скеровано кадри, завданням яких було роздмухати новоявлене «русинство» серед обласних керівників КПУ.

Кому на руку русинський сепаратизм

На русинський сепаратизм на Закарпатті у лютому 2009 року звернула увагу навіть словацька газета Literárny (dvoj)týždenník. Мета сепаратизму, пише автор у статті «Русинська незалежність», – дестабілізувати Україну.

Посилаючись на матеріали американської аналітичної служби з питань геополітики Stratfor, словацький автор у своїй статті пише: «Русини не діють самі, вони одержують допомогу і фінансову підтримку з Росії. Не таємниця, що Росія розвиває діяльність, спрямовану на розширення і поглиблення свого впливу в Україні». Якщо сепаратистські настрої відповідно підігріватимуть, то стратегічне розташування Закарпаття, на думку автора статті, може призвести до «швидкої політичної дезінтеграції України з метою поставити її під контроль Кремля».

Висловлювання російського екс-президента і нинішнього прем’єра Росії Володимира Путіна, що Україна складається з подарованих сусідами територій, інші його українофобські заяви про Україну – вогнище хаосу, безладу тощо, справляють враження, що приниження України є для Путіна джерелом самоповаги Росії.

Турботи про русинів у Ростові-на-Дону

Варто нагадати, що у жовтні 2008 року в Росії при Південному федеральному університеті в Ростові-на-Дону створено Центр україністики. Цьому можна б щиро радіти, але… Директор Центру Едуард Попов пояснює, якою «україністикою» займається його заклад. Ось його слова: в Україні «русины, как и остальные национальные меншинства, подвергаются насильственной украинизации, от которой стонут венгры, румыны, русские».

Насторожує те, що одним із перших заходів, організованих новоствореним Центром у грудні того ж таки 2008 року, була міжнародна конференція під назвою «Геноцид и культурный этноцид русинов Карпатской Руси (конец ХІХ – начало ХХ вв.). Частина матеріалів цієї конференції увійшла до збірника «Русины Карпатской Руси: проблемные вопросы истории и современность», виданого 2010 року.

У ростовському збірнику про «геноцид» русинів Закарпаття звертає на себе увагу стаття Олега Неменського. В ній автор нагадує, що, підбиваючи підсумки всеросійського перепису населення з 2002 року, Росія 2004 року визнала нову слов’янську етнічність – русинську. Виникає враження, начебто під час перепису населення 2002 року в Росії русинами визнала себе така велика кількість громадян Росії, що владі довелося терміново визнати їх окремою нацією, щоб вони почувалися в Росії як у справжній «керованій демократії». Мотиви такого кроку прозаїчно-політичні й старі, як і гасло «розділяй і пануй».

Закарпаття треба зберегти в орбіті «Русского міра»

Ось як про це пише Неменський 2010 року: «Признание русинской национальности со стороны России можно воспринимать как сознательный шаг, совершенный в контексте наростающей напряженности (если не враждебности) в российско-украинских отношениях: этнический сепаратизм русинов грозит не просто автономизацией Закарпатья, но и подрывом унитарной государственной структуры всей Украины».

Якщо зважити, що в Закарпатській області русинами задекларували себе приблизно 10 тисяч громадян України, то зрозуміло, що ні про який «этнический» сепаратизм, ні про яку загрозу унітарній державі Україна не може йтися. Це скоріше бажання ідеологів «Русского міра», це свідома політика чекістів для дестабілізації України.

Ще раз слово співробітникові «Института славяноведения» у Москві Олегові Неменскому: «Выведение этнических делений внутри Русского мира на «под-русский» уровень, способное примирить этно-региональные идентификации восточных славян с их русскими корнями и их русской историей, позволило бы сберечь (а во многом и возродить) общерусское самосознание и выбить почву из-под идентификационных конфликтов, обычно возникающих особенно в последнее время». Не таємниця, що «ідентифікаційні конфлікти» плекає і роздмухує Росія, особливо в Криму і на Закарпатті. Участь у цьому беруть і російські дипломати, від заяв яких відгонить російським імпер-шовинізмом.

Посол Росії в Україні Михайло Зурабов у червні 2010 року прорік, що українці та росіяни «є єдиним народом».

А генеральний консул Росії у Львові Євген Гузєєв у вересні 2010 року на повен голос закликав керівництво Росії фінансово підтримувати русинських сепаратистів на українському Закарпатті й обґрунтував своє занепокоєння «возможностью потери Подкарпатской Руси из орбиты Русского мира».

В роботі російських спецслужб в Україні свідомо або несвідомо беруть участь і «дядьки отєчества чужого» з середовища народних депутатів України. «Слуги народу» від КПУ – Олександр Голуб, Петро Симоненко – та Партії регіонів – Сергiй Єфремов, Вадим Колесніченко, Сергiй Ківалов – пропонують надати русинській мові статусу регіональної. Щоправда, вони не радилися з мовознавцями з НАНУ, які такої окремішньої мови в Україні не реєструють.

Згадані вище нардепи України, «вболіваючи» за долю русинів та їхню мову, думають про те, як перехитрити всіх і вся та запровадити російську мову як другу державну в Україні. Вони ладні, свідомо чи несвідомо, виконувати роль п’ятої колони і допомагати спецслужбам Росії провадити в Україні свою дезінтеграційну роботу в ім’я «Русского міра».

Іван Гвать – дослідник, публіцист