Незаймана - мрія будь-якого чоловіка? Патріархат і матріархальні цінності

Автор/джерело -  © Аліна Даніель, “Школа життя” 

Здавалося б, подібні питання давно канули в Лету разом із корсетами, кринолінами і забороною розлучень. Але багато чоловіків заявляють, що бажають одружитися лише на незайманій.

А отже, справа не тільки в соціальних умовностях. Є щось більш глибинне, на рівні інстинкту. Очевидна причина: мої діти повинні бути саме моїми! Тут грає роль і побоювання, що якщо вона гуляла раніше, то може загуляти і потім, і туманне уявлення, що дитина жінки отримує риси всіх її колишніх коханців. Загалом, спрацьовує родовий інстинкт. Саме він був причиною поясів вірності, жорстоких кар за подружню зраду і презирства до «рогоносця». Рід має зберігати в чистоті!

Якщо на перше місце поставити інтереси роду - така позиція виправдана. Але людині властиві не тільки родові інстинкти. Є ще і сексуальність, і вона може виявитися спрямованою не на того, на кого вимагає закон. Особливо якщо, як часто траплялося до XX століття (а в деяких культурах трапляється і зараз), шлюб укладався з матеріальних, соціальних чи політичних міркувань, а шлюбний вік починався з 12-13 років. Повинно було вже дуже пощастити, щоб дівчинка, видана за чоловіка часом втричі старшого за неї, якого вона часто ніколи до того і в очі не бачила, запалала до нього пристрастю на все життя (адже шлюб укладався до тих пір, поки смерть не розлучить подружжя).

А якщо через два-три роки після заміжжя, коли жіночність та сексуальність молодої дружини почнуть пробуджуватися, вона закохається в когось іншого - це призведе до катастрофи, аж до смерті.

На превеликий жаль: інтереси суспільства та особистості далеко не завжди перебувають у гармонії, а інколи вони відверто ворожі .

Втім, до питання про інтереси особистості ми повернемося трохи пізніше. А зараз подумаємо саме про інстинкти. Чи можливо примирити інтереси роду і сексуальність? У патріархальній культурі це досягалося лише шляхом охоронних, часто драконівських заходів. Але патріархальна культура відносно молода - їй близько 4 тисяч років. Культу Бога-Отця передував культ Богині-Матері.

Зараз я відразу хочу дещо пояснити. Матріархат зазвичай уявляють собі як лад, в якому чоловіки знаходяться в підпорядкуванні у жінок. Це не зовсім вірно. Йдеться про підпорядкування всіх членів племені (або роду) - чоловіків і жінок - Богині-Матері, Природі, Землі. А також про те, що рід визначався по матері, а не по батькові.

У цьому випадку сексуальність і родові інтереси перебували у повній гармонії. Чим більше у жінки дітей - тим сильніше її клан. А древні люди знали не гірше сучасних медиків, що діти, які зачаті в пориві пристрасті, - здоровіші, життєздатніші, енергійніші, - на відміну від зачатих без кохання, лише в силу подружнього боргу. Тож нехай жінка вибирає найбільш гарних, сильних, мужніх, сексуальних партнерів - тим самим вона служить своєму клану ...і забезпечує плодючість землі. Недарма в давніх культурах сексуальні обряди відбувалися саме в момент посіву врожаю (можна пригадати давні українські свята - Богині Лади (Лельник) і Ярила, - прим.“Аратти”).

Можливо, зараз такий суспільний устрій здається диким і варварським. Проте для суспільства, де важливі в першу чергу інтереси роду, він найбільш органічний. Зрештою, саме жінки виховували дітей, оберігали будинок і вогнище, передавали традиції. Вони були і цілительками, і жрицями, і оповідницями - відьмами, тобто такими, що відають.

Чоловіки ж займалися тим, до чого вони були схильні: війною, полюванням, охороною своїх земель і захопленням чужих. Зрозуміло, серед них були мудреці, барди, шамани. Але в більшості своїй чоловіки були мисливцями і воїнами. Брати і сестри по матері належали до одного клану і спільно виховували дітей. Відповідальність за те, щоб хлопчики стали справжніми мисливцями і воїнами, лежала на старшому з чоловіків клану - старшого брата.

«Хай завжди буде мама!» Ігор Перекліта - з циклу «Галицькі Мадонни»

Така ситуація зберігалася до тих пір, поки особистісне начало не почало зростати і тіснити почуття роду. Чоловік захотів виховувати своїх дітей від обраної ним особисто жінки, а не дітей сестер свого племені.

Це був природний і прогресивний крок, що свідчив про зростання самосвідомості і відповідальності за власний вибір. Однак ломка засад і новий устрій суспільства вимагають перегляду цінностей. Не можна влити нове вино в старі міхи. Але, на жаль, саме це і сталося: жіночі цінності поступилися місцем чоловічим, а пріоритет родових цінностей над особистісними залишився незмінним.

Це призвело до незліченних трагедій - як явних, так і прихованих. Тепер жінка вже не вибирала партнерів, підкоряючись інстинкту, - їх обирали батьки або старші брати, керуючись інтересами роду. Ці інтереси вимагали, щоб жінка придушила свої інстинкти, залишивши лише функцію дітонародження. А насильство над природою не буває безкарним, і внутрішній конфлікт неминуче переходить у зовнішній. Незліченні і безжальні війни, релігійні догмати, які проголосили сексуальність гріхом, а жінку - посудиною зла і спокуси, полювання за відьмами, закони, які карали за перелюбство смертю, клеймо «незаконнонароджених» - ось плоди недозволеного конфлікту між природою та суспільством.

В епоху, названу Темними Віками, жорстка патріархальна модель здавалася природною і безсумнівною. Можливо, саме тому про темні століття практично нічого невідомо: вони не залишили культурної спадщини. Коли гуркочуть гармати, музи мовчать.

Однак з початком Середньовіччя виникли паростки нової свідомості. Поети складали легенди про фатальне всесильне кохання, що несе смерть. З'явився культ Прекрасної Дами. Зауважимо, що ні про яку невинність мова не йшла: лицар закохувався обов'язково в заміжню жінку. Великі легендарні коханці - Ланселот і Гіневра, Трістан та Ізольда, Франческа і Паоло - кохали одне одного всупереч законам і сімейним засадам. Закон суспільства безжально бився з законом душі. І закохані стали героями і мучениками цієї битви.

Це не було простим поверненням до матріархальних цінностей: коханцями рухало не бажання продовження роду, не турбота про клан і навіть не сексуальний інстинкт у його простому природному вигляді. Він трансформувався, перетворившись в Любов, близьку до Божественної - коли бачиш коханого очима Творця, коли відбувається зустріч, виникає нерозривний союз душі з душею, і в цьому союзі відкривається вічність...

Це було воістину одкровенням, що несе нові цінності, що з'єднують чоловіче і жіноче: вірність - але за покликом серця, вільний вибір - але з прийняттям відповідальності, самоприборкання - але не зі страху, а щоб не заподіяти іншому біль, тому що інший - це я.

Зрозуміло, що подібні відносини вимагають високого розвитку обох партнерів: готовності принести в жертву егоїзм, ревнощі, підозрілість, прагнення командувати, маніпулювати, хитрувати, вести руйнівні психологічні ігри - і все це в ім'я Любові.

Альтернатива: метатися між батьківськими моделями, що себе віджили: материнською та батьківською, природою і законом.

Однак нова епоха вимагає нового усвідомлення - і коханці зі старовинних легенд стали її першими ластівками. Замерзаючи в безжалісних крижаних снігах Закону, вони самою смертю наближали весну. Мало хто пам'ятає історію давньої Британії чи Італії епохи Відродження - але всі знають імена Трістана та Ізольди, Ромео і Джульєтти.

Коли епоха сталінізму стане древньою історією - можливо, про неї будуть згадувати лише завдяки «Майстру і Маргариті».

Знову і знову будуть розповідати і слухати розповіді про кохання, що долає соціальні, національні, релігійні догми, перепони і навіть саму смерть.