Чому в Україні заборонили «Белую гвардию»?

Автор/джерело -  © Денис Самигін «Дзеркало тижня. Україна»  

Хай читача не лякає, можливо, надто експресивна назва цих нотаток… Насправді в Україні ніхто не заборонив і навряд чи колись зробить таке стосовно творчості Михайла Афанасійовича Булгакова.

Наразі мова йтиме про можливість показу російського восьмисерійного художнього фільму «Белая гвардия» в Україні. На телеканалі «Інтер». Питання з показом цього проекту, який уже став скандальним у самій Росії, поки що на стадії «швидше ні, ніж так».

Як повідомили DT.UA у прес-службі телеканалу, «зазначена тема поки що в процесі обговорення, однак керівництво більше схиляється до „ні“, незважаючи на попередні домовленості з російською стороною. В Росії рейтинги фільма були низькими. „Інтер“ не проти замінити „Білу гвардію“ іншим, успішнішим, проектом».

Як стало відомо з джерел на каналі, сам Володимир Зеленський «не в захопленні» від фільму, котрий мав потрапити в сітку рейтингового українського каналу вже цієї весни — вслід за російською прем’єрою.

Що ж сталося?

І чому український канал вирішив нібито «заборонити» в себе прокат екранізації «Белой гвардии»?

«Найбільш звіроподібне зображення українців за всю історію кінематографа». Серіал «Белая гвардия» цілком може перемогти і в такій номінації. І, здається, це головна «удача» фільму режисера Сергія Снєжкіна («НП районного масштабу», «Брежнєв»).

У день виборів Путіна державний телеканал «Россия» з ажіотажем запустив прем’єру цього восьмисерійного проекту...

Фільм мав великий бюджет. Більшість сцен знімалися в Києві.

Як відомо, Михайло Булгаков у своєму першому романі розповів про події в рідному місті наприкінці 1918 року. Коли в поваленій Російській імперії точилася громадянська війна між білими, червоними та українськими повстанцями, які боролися за незалежність.

З самого початку виникли побоювання, що українці в російському фільмі вийдуть «не дуже». Адже Булгаков, як відомо, був патріотом білої, царської Росії, але мусив жити «при червоних». А ось по «самостійниках» і Петлюрі пройшовся у своєму романі нещадно.

Екранний результат перевершив усі очікування. Автори фільму показали українців тупими садистами, придумавши (!) з півдюжини відверто українофобських сцен і мало не видавши їх «за Булгакова».

Чесно кажучи, все це було б дуже сумно, якби не було так смішно... І задовго.

Наведу у вигляді вибраного «аналізу дискурсу» низку прикладів антиукраїнських відсебеньок у фільмі п. Снєжкіна. Схожих на які немає в романі «Белая гвардия». Здається, у творчості Булгакова їх теж немає.

Фільм он-лайн доступний — отже, можна насолоджуватися.

Тут-таки й промовистий сюжет телеканалу «Россия», який став головним замовником і фінансистом проекту.

— Петлюрівський полковник Козир-Лєшко, який у фільмі став втіленням зла:

- б’є свого помічника, а потім рубає шаблею глобус із коментарем «як жидівська голова» (4-та серія, 33-тя хв.);

- ідучи з села, наказує селянам спалити сільську школу, оскільки вона «уся москальського духу набралася» (4-та серія, 59-та хв.);

- взявши Київ, каже: «Місто... Церкви лишити, а все решту — знищити, не можна тут воювати, погано, воювати треба в полі» (5-та серія, 35-та хв.);

- із садистським задоволенням чикрижить ножем шию юнкера, фактично дитини (5-та серія, 37-ма хв.). У фільмі є дві акцентовані сцени на цю тему, хоча, за романом, жорстоке вбивство з «вырезанием погон на плечах» — лише версія вбивства військових, яка звучить із натовпу;

- просить священика поховати свого помічника зі словами: «Він, мабуть, потім першим нашим українським святим стане. Новомучеником Олександром Київським» (7-ма серія, 15-та хв.). Натяк на те, звідки взялися «все эти украинские герои».

— Петлюрівська варта стріляє вночі по ліхтарях, розбиваючи їх, «бо очі ріже», а потім, схаменувшись, розуміє, що залишилася без світла (6-та серія, 43-тя хв.).

— Гетьман Скоропадський зривається на жінку й називає російську мову «собачьей»
(1-ша серія, 18-та хв.).

Автори використали фінал із іншого твору — оповідання Булгакова «Я убил». ОK, там герой — теж лікар і вбиває теж петлюрівського полковника.

Але слова перед убивством: «Геть з України! Все, більше ви тут жити не будете! Геть!»
(8-ма серія, 11-та хв.) — це вже «рольові ігри» авторів фільму.

Продовжую…

— Кияни істерично освистують гімн України (2-га серія, 25-та хв.).

«Краса» так і ллється з дописаних за Булгакова діалогів. У розмові білих офіцер Мишлаєвський каже про готовність убити сусіда за те, що його півень бігав і кричав «Петлюра».

— Так можно и пол-Украины вырубить, — намагається остудити запал Шервінський.

— Надо будет — вырубим! — відповідає Мишлаєвський
(3-тя серія, 22-га хв.).

І це в році від Різдва Христового 2012-му віщає державний канал країни, яка позицює себе християнською!

У книжці потугу повстанського руху показує сцена параду Петлюри на Софійській площі. У фільмі — все в цій сцені не за Булгаковим, крім радісного натовпу.

— Поету-патріоту, який виступає на площі біля Софії, — він єдиний у фільмі носить вишиванку, — під час його патетичної промови на сцені про український народ петлюрівець шаблею розтинає голову за (Миколо Яновичу, заплющіть очі!) недосконалу українську мову. «Щось він погано українською мовою розмовляє. Рубайте його!» — каже пан полковник (7-ма серія, 18-та хв.).

Частину дрібних сцен пропустимо, щоб не перевтомлювати читача. Усе це придумане! І чи не забагато? Навіть для держзамовлення від суверенної демократії.

Але ж справжній Булгаков теж не любив Петлюру та «все» українське? Справді, Булгаков був киянином, сином священнослужителів з російського Орла й україноскептиком (аби не сказати більше). За словами критика Лосєва, Булгаков відчував «надзвичайно сильну ненависть до Петлюри та його сподвижників, — інколи ця ненависть видається навіть необґрунтованою й перебільшеною».

Авторам фільму ненависті юнака після Громадянської війни мало. Вони помножують її ще й на свою ненависть.

Але що вирізняє талант — кожен знайде в прояві цього таланту «свою правду». Тому, навіть будучи україноскептиком, Булгаков увічнив для історії розмах українського національного повстання, торкнувся і його світлих поривів. Він повідав нам через роки про силу явища «Петлюра», під яким велася боротьба за Україну в ті вирішальні роки, 90 років тому, коли кувалася сьогоднішня незалежність. І не десь там, на заході України, а тут, у Києві, в її серці на Наддніпрянщині.

Читаючи роман «Белая гвардия», побачимо і масовість повстанців, їх підтримку народом, ейфорію киян із приводу взяття столиці Петлюрою, приклади свідомого переходу київської інтелігенції на українську мову.

Булгаков так описав повстанську армію: «…И в этих же городишках народные учителя, фельдшера, однодворцы, украинские семинаристы, волею судьбы ставшие прапорщиками, здоровенные сыны пчеловодов, штабс-капитаны с украинскими фамилиями... все говорят на украинском языке, все любят Украину волшебную, воображаемую, без панов, без офицеров-москалей, — и тысячи бывших пленных украинцев, вернувшихся из Галиции.

Это в довесочек к десяткам тысяч мужичков?.. О-го-го! (…) Турок, земгусар, Симон. (Булгаков про Петлюру). Да не было его. Не было. Так, чепуха, легенда, мираж. Просто слово, в котором слились и неутолимая ярость, и жажда мужицкой мести, и чаяния тех верных сынов своей подсолнечной, жаркой Украины... ненавидящих Москву, какая бы она ни была — большевистская ли, царская или еще какая».

А ось «які» настрої панували тоді в Києві показує в книжці й розмова Ніколки з хлопчиками, які каталися на санчатах на Андріївському узвозі.

— Скажите, пожалуйста, чего это стреляют там наверху?

Парень вынул палец из носа, подумал и сказал в нос:

— Офицерню бьют наши.

Однією з головних думок натовпу під час параду Петлюри на Софійській площі в романі в Булгакова був подив людей від потуги петлюрівців:

— Ото казалы банды... Вот тебе и банды. Ура!

— Слава! Слава Петлюри! Слава нашему батько!

— Ур-ра!..

Інший:

— Эх... эх... вот тебе и пятнадцать тысяч... Что же это наврали нам. Пятнадцать... бандит... разложение... Господи, не сочтешь! Еще батарея... еще, еще...

У фільмі ж продовжують розповідати «про разложение» українців.

— Другорядний персонаж, якого грає актор Ігор Вернік, із гримасою огиди виголошує у бік радісного натовпу (алюзія на Майдан): «Как скот, ей-Богу, стадо! Хлыстом щелкнешь, а они „Му!..“ в ответ» (7-ма серія, 12-та хв.). А потім петлюрівці починають стріляти з пістолетів по дзвіниці Софії…

Хтось скаже: «Але ж і в Булгакова Петлюра показаний погромником? Чому?» Вважається, що під час мобілізації в армію УНР Булгаков особисто був свідком побиття єврея та його вбивства з необережності повстанцями. Саме цю сцену описано в оповіданні «В ночь на 3-е число» і в «Белой гвардии».

Дорого коштувало це вбивство всьому українству. Своїм творчим генієм Булгаков посприяв створенню міфу про Петлюру-антисеміта, який проектувався на всіх українців.

Цей міф активно використовували більшовики у своїй пропаганді проти незалежної України.

Однак із історії відомо й інше: Петлюра був людиною з досить м’яким характером, за що йому навіть докоряли прихильники, романтиком, масоном і соціалістом. Не був він ні шовіністом, ні антисемітом. Те, що переможна сторона списала на Петлюру всі єврейські погроми початку ХХ століття, які насправді розгорілися в Російській імперії під відомим гаслом «Бей жидов — спасай Россию» і призвели до масового виїзду євреїв у США, авторів фільму не бентежить.

Але палицю все-таки перегнули. Глядач чітко побачив фальш: «Перед нами просто зашкаливающе демонизированная орда, призванная вызвать у зрителя устойчивую зоологическую ненависть», — пише у статті про «зображених» українців Дмитро Суворов із Росії.

Викликає подив, що колишні кияни — фантасти Марина та Сергій Дяченки разом із режисером Снєжкіним виступили авторами сценарію. А ще один колишній киянин, Олександр Роднянський, виявився продюсером саме цього фільму…

Що стосується якості серіалу, то російського глядача, судячи з відгуків, переважно він розчарував. Гарна дорога картинка не рятує. Актори, яких регулярно використовують у всіх серіалах, набридли; їхня гра банальна й часто «не вірю!»; більшість не відповідає булгаковським образам — чимало їх удвічі старші за прототипи. Фільм нуднуватий, задовгий, у ньому немає енергії Булгакова...

Картину доповнюють ляпи з українською мовою: «Де лэкар?» замість «лікар». (8-ма серія, 7-ма хв.) тощо.

Стійкий антиукраїнський душок фільму показує, що маємо ми справу з залежаними ідеями з учорашнього дня, де «ми переможемо» важливіше, ніж «ми живемо».

Але як там у класика? «Свежесть бывает только одна — первая, она же и последняя. А если осетрина второй свежести, то это означает, что она тухлая!»