Євразійство. Неситий вищир пекла

Автор/джерело -  © Тарас МАХНО, “Персонал Плюс” 

Державне утворення, родовід якого сягає володимирсько-суздальських сепаратистів — руйнівників заснованої вікінгами Київської імперії, намагається переконати весь світ, а передусім себе, що воно саме є імперією.

Холоп завжди мавпує пана. Бажання бути імперією вже перетворилося на своєрідну idee fix російських «нових правих». Вони ладні за будь-яку ціну тішитися статусом наддержави. Не такий вже й давній спогад про улус Джучі (провінцію Золотої Орди), до якого входила Москва, змушує сучасних зверхників РФ цілком щиро бридитися Європою. До того ж огиду в Кремлі викликає не лише сучасний соціалістично-масонський проект під назвою ЄС, а й паралельна духовна Європа, Європа лицарських орденів, великих містиків, Європа «Спадщини предків» та Юліуса Еволи.

Нескінченні теревені часів дегенеративного Єльцина про необхідність тіснішої злуки з Китаєм нарешті почали матеріалізовуватися у формі спільних військових навчань та дипломатичних посиденьок у Шанхаї. РФ навіть пішла на територіальні поступки Китаю. РФ передала дітям дракона острови на річці Амур, такий крок не може не викликати подиву в тих, хто пам'ятає збройну колотнечу довкола української Тузли.

Наважимося припустити, що третій глобалізаційний центр після таких утворень, як NAFTA та ЄС матиме усі ознаки мутації ведмедя з драконом і старі радянські анекдоти про московську горілку по десять юанів за пляшку та про перестрілки на китайсько-фінському кордоні невдовзі стануть реальністю — реальністю жахливою та невблаганною для колишніх підданих київських князів.

Принаймні вже почалася потужне промивання мізків російських «нових правих». До цієї спецоперації залучено досить-таки потужні сили. Не треба, звичайно, переконувати людину, яка сповідує цінності «нових правих», у наступі атлантичної чуми. Таку людину треба переконати, що від цієї чуми рятує лише жовта холера, яку тимчасово ховають під кодовою назвою «неоєвразійської ідеології». Стару або ж класичну євразійську ідеологію, яка була провокацією радянських спецслужб у 20-ті та 30-ті роки минулого століття, спрямованою на розкол та максимальне послаблення білогвардійських центрів опору за кордоном, використовують як джерело та взірець, але не більше.

Неоєвразійство грунтується на позиченому з європейського геополітичного арсеналу імперативі про велику війну Суходолу та Моря. (Хіба що змінено наголоси.) До того ж континентальні народи подаються як взірець усіх чеснот, у той час як народи Моря ототожнюються з глобалізацією, масонством та сатанізмом. Під Суходолом розуміється Євразія, а точніше якась вигадана і неіснуюча Росія, хоча сучасна РФ успадкувала найгірші філістерські риси від СРСР доби занепаду. Про Китай згадують начебто неохоче і поки що зрідка, але не без захоплення. До народів Моря зараховують чомусь західних українців, а німецький націонал-соціалізм вважають різновидом ідеології атлантизму, себто ідеології вже згаданого масонства і сатанізму.

Про сумну та повчальну долю одного з головних ідеологів старого євразійства пана Устрялова, який щиро захоплювався Сталіним і якого по його поверненні до СРСР з щирим завзяттям розмазала по стінці радянська держбезпека, неоєвразійці згадують без особливого бажання. Воно й зрозуміло. Коли неоєвразійці стануть не потрібні кремлівським господарям, їх так само розмажуть по стінці. Під неоєвразійцями ми, звісно ж, маємо на увазі не ординця Проханова, цього «радянського Кіплінга», і не дрібніших письменників третьої полиці, які пишуть у жанрі «альтернативної історії», сумуючи з приводу краху Золотої Орди. Це лише арлекіни. Масовка. Є інша особистість — хрещений батько та діючий лідер неоєвразійського руху, російський філософ та видавець Олександр Дугін.

Добродій Дугін видавав і видає науковий журнал «Елементи», зміст матеріалів якого віддзеркалює сумну еволюцію політико-ідеологічних поглядів пана філософа. У 1990-ті роки добродій Дугін позиціонував себе як «новий правий» та «консервативний революціонер». В «Елементах» друкувалися цікаві матеріали про нордичне походження білої раси та про історію європейських націонал-соціалістичних рухів. Пан Дугін разом з вихідцем зі Східної України Едуардом Лімоновим (Савенком) був одним із засновників та керманичів так званої російської націонал-більшовицької партії. Втім, різні погляди на режим Путіна та методи боротьби призвели до того, що політичний тандем Лімонов — Путін розпався.

Лімонов перейшов в опозицію до колишнього керівника ФСБ, у той час як пан Дугін намагається надати сучасній РФ вже імперського шарму, промиває мізки молодих російських консервативних революціонерів у неоєвразійському дусі і майже не згадує європейських адептів боротьби з темрявою, яких захоплено перекладав та коментував якихось десять років тому. Тепер пан Дугін заперечує навіть російський націоналізм, оскільки він є перепоною до тіснішої злуки з Китаєм та тюркськими пацанами, через що російські націонал-соціалістичні сайти рясніють анафемами на адресу пана філософа. До того ж Дугін заснував міжнародний євразійський рух та молодіжний євразійський союз. Звісно, можна було б не згадувати про всі ці бздури разом з бажанням ведмедя лягти під дракона, якби не хворобливий та потужний інтерес, який виявляють Дугін, його оточення та його ляльководи до України.

На сайті дугінського руху є особливий розділ, присвячений Україні. Його проілюстровано картою України, поділеною на дві частини майже так само, як і під час президентських виборів 2004 року. Дугін не сприймав Помаранчевої революції, вбачаючи в ній не прояв народного спротиву, а наступ темряви. Боротьбі з помаранчевими політиками та їхньою «збоченою» ідеологією присвячено більшість «українських» матеріалів на сайті.

В Україні діє відгалуження молодіжного євразійського союзу з центром у Сумах (до речі, саме там українські послідовники Дугіна вже дістали по морді від унсовців). Союзниками Дугіна в Україні є партія Вітренко (Дубінської) та організація «Молода гвардія» (практично молодіжний різновид ПСПУ). Дугінці та вітренківці проводять спільні вишколи та повідомляють про створення повстанської армії, яка боротиметься проти помаранчевої влади. На знімках цих спільних вишколів, якими прикрашено згаданий сайт, — лише худорляві та рахітичні хлопчики.

Будь-який український юнак, який займався або займається бойовим гопаком чи козацьким двобоєм, не напружуючись, вжене по самі вуха в асфальт десятків зо два таких «повстанців». Неоєвразійців били і битимуть по всій Україні, та й українським консервативним революціонерам є що протиставити псевдобарвистій і трохи параноїдальній ідеології дугінщини. Турбує лише те, що для багатьох людей помаранчева неоліберальна тусовка ще й досі ототожнюється з українським національно-визвольним рухом.

Хотілося б нарешті почути не від московських філософів без вищої освіти правду про теперішній український режим, а від українських патріотів. Так само, як і побажати українським патріотам якнайшвидше зрозуміти всі небезпеки та ризики геополітичної реальності, яка зводиться до того, що ні на Сході, ні на Заході Україна не має правдивих союзників — євразійський дракон-ведмідь так само небезпечний, як і західний крокодил-левіафан.

Сподіваюся, українські патріоти невдовзі збагнуть, що порятунок України полягає у плеканні власного імперіалізму разом з відновленням ядерної програми та створенням корпоративного державного устрою, а не в пустопорожньому базіканні про підтримку «народного президента» (Господи прости!) та про побудову соціалістично-масонської псевдо-Європи в Україні.