Деградація. Від нашого імені - за свій інтерес

Автор/джерело -  © Мілан Лєліч, Український тиждень 

Перед виборами деградація українського парламенту сягнула небаченої досі глибини. Народні обранці остаточно втратили інтерес до своїх безпосередніх обов’язків. Натомість вони б’ються через педофілію, й хочуть саджати журналістів за те, що вони про усе це пишуть.

Як і повідомляли джерела Тиждень.ua,нардепи таки встановили собі дивовижний робочий графік. До 28 жовтня виконувати свої обов’язки вони будуть аж два дні на місяць. Відтак до виборів відбудеться лише три пленарних засідання, якщо рахувати сьогоднішнє.

Якщо раніше скорочення свого робочого часу пропрезидентська більшість намагалася маскувати «необхідністю поглиблено попрацювати в комітетах», «потребою ґрунтовно вивчити законопроекти» чи подібними пустими фразами, то зараз вони про все говорять прямо. Вустами голови фракції Партії регіонів Олександра Єфремова було заявлено: депутатам «треба дозволити проводити агітаційну роботу».

Опозиція за таку ідею не голосувала – але не через бажання працювати. Просто переважна більшість опозиціонерів взагалі перестала ходити на роботу під час цієї сесії. Для того, щоб десятки пустих робочих місць не так кидались у вічі, частину свого сектору бютівці накривають багатостраждальним банером «Юлі – волю!»

Окремими опозиціонерам цікавіше не сидіти в сесійній залі, а з’ясовувати стосунки в кулуарах. Колишній вигнанець з бютівської фракції Руслан Богдан, якого опозиція знову прийняла у свої лави, та ще й поставила на прохідне місце в списку (за неофіційною інформацією, це йому коштувало сім — звісно, не тисяч), зустрівся в кулуарах з екс-бютівцем Григорієм Омельченком. Нардепи пов’язані однією історією – так званою «справою педофілів», яка розкручувалась перед президентськими виборами. Про причетність до справи депутата Богдана (до речі, про існування такого обранця не лише прості українці, а й парламентські журналісти дізналися лише тоді) заявив депутат Омельченко, котрий, як подейкували, саме за розкрутку цієї теми отримав від Віктора Ющенка звання Героя України.

Про «справу педофілів» всі давно забули, але Богдан таки затамував на Омельченка образу. Свою вимогу публічно вибачитися за ту історію він підкріпив коротким, але сильним ударом по обличчю свого кривдника. Омельченко, хоч і раніше займався бойовими мистецтвами, здачі давати не став, заявивши, що «дітей він не б’є».

Поки опозиціонери займаються розборками, регіонали під умілим керівництвом Михайла Чечетова без жодного спротиву приймають будь-які потрібні їм рішення. Після років тренувань вони змогли знайти оптимальну схему розсадки кнопкодавів у залі, та механізм їхньої роботи – 226 голосів «за» видають на-гора не більше чотирьох десятків розташованих у шаховому порядку нардепів. Про всяк випадок сесійним залом та кулуарами тиняється невеликий «резерв», завжди готовий прийти їм на допомогу.

Якщо першу половину пленарного дня парламентські журналісти в основному обговорювали інцидент з Богданом та Омельченком, то другу присвятили дискусіям щодо власного майбутнього.

Парламент у першому читанні ухвалив законопроект, який дозволяє саджати за «наклеп» аж до п’яти років. Якщо уважно прочитати документ ,то він стосується в першу чергу журналістів. Власне, «акули пера» в більшості випадків саме так усе й зрозуміли. Але громадяни, які не працюють в ЗМІ, теж можуть постраждати.

Адже в разі остаточного прийняття цього шедевру законодавчої думки навіть проста розповідь сусідам про те, що депутат Х. – корупціонер, може закінчитися «посадкою» на два роки. Визначені законопроектом «тяжкі наслідки» наклепу, котрі й можуть потягти 5 років тюрми, відшукати неважко – будь-якому чиновнику досить принести довідку про те, що через неправдиві звинувачення в хабарництві у нього почався хронічний розлад травлення. Прецедент уже є – два роки тому нардеп-«тушка» Юрій Бут виграв суд у тележурналістки Ольги Сніцарчук, довівши в суді, що після того, як вона назвала його «відщепенцем» у своєму сюжеті, в нього «зник апетит і знизився життєвий тонус».

Водночас «під шумок» більшість протягла й цілу низку законів, котрі стосуються розподілу та перерозподілу мільярдів гривень із державної скарбниці. Таких, як законопроекти про підтримку літакобудування, або ж про «перерозподіл продукції» між державою та іноземними корпораціями, котрі сподіваються видобувати нафту й газ на наших теренах.