«Потьомкінські села» прФФесіоналів. «Зростання добробуту»: чергові міражі в пустелі ошуканства

Автор/джерело -  © Сергій Грабовський, Радіо Свобода 

Добробут українців невпинно зростає. Економіка впевнено розвивається. Руїну подолано – запанувала стабільність покращання життя вже сьогодні. Саме такі висновки випливають із зведень Держкомстату.

Скажімо, бурхливо росли доходи українців на початку минулого року: за три місяці аж на 16,5% у порівнянні з аналогічним періодом (тобто першим кварталом) 2010 року.

Найшвидше і найбільше обсяги доходів зростали у Києві, Донецькій, Дніпропетровській та Харківській областях. Загалом же торік реальні доходи людей, визначені з урахуванням цінового фактора (себто зростання цін), зросли на 6,1%, а номінальні – на 13,6 відсотка.

Нинішнього року невпинний рух уперед до щастя тривав. У другому кварталі номінальні доходи населення зросли на 15,2% порівняно з відповідним періодом попереднього року, інфляція практично стояла на місці, а витрати людей збільшилися аж на 16,3% (знов-таки, за зведеннями Держкомстату). Наявний доход у розрахунку на одну особу (тобто на кожного жителя країни, включно з новонародженими та пенсіонерами) за цей квартал становив 5 тисяч 749,1 гривні, що, виявляється, аж на 742,5 гривні більше, ніж торік у відповідному періоді.

І, нарешті, зовсім свіжі дані. У вересні споживчі ціни підвищилися тільки на 0,1%, при цьому ціни на продукти харчування й безалкогольні напої впали на 0,1%, а на одяг і взуття та на житлово-комунальні послуги – навпаки, підвищилися на ті самі 0,1 відсотка.

І хто після цього сміє сумніватися у правдивості слів відомої депутатки про те, що в Україні, куди не кинь оком, «безліч відремонтованих доріг, підстрижена трава на чистих узбіччях, доглянуті чисті корови з величезним вим’ям, побілені дерева і пофарбовані будинки?» Про те, що немає «жодного занедбаного або необробленого поля»? Зрештою, і про те, що українці «їдять продукти, багато з яких смачніші і натуральніші від іноземних, навчаються в хороших дитсадках і школах, лікуються із застосуванням сучасного обладнання»? І про те, що «це результат двох років роботи величезної кількості людей»?

Мабуть, сумніватися тут здатен та сміє тільки той, хто черпає відомості про життя не зі зведень Держкомстату і не з виступів народних депутатів від усім відомої «спрямовуючої та керівної» партії, а живе таким самим реальним життям, як й абсолютна більшість його співвітчизників.

Красти, красти і ще раз красти!

Утім, і преса та інтернет можуть істотно доповнити уявлення про реальний стан доходів громадян та добробут переважної більшості населення. Бачене на вулицях міст та сіл, у крамницях та в автобусах органічно сплітається з далекою від переможних реляцій статистиків й захоплених політиканських оцінок картиною життя українців, представленою під тим чи іншим ракурсом у мас-медіа. Результат – сумний. Часом – вельми сумний. І просто жахливий.

Справа не тільки в тому, що число бездомних та жебраків навіть у столиці (їх кудись було сховали під час Євро-2012, але вони знову на видноті…) росте в міру того, як зростають цифри Держкомстату про доходи громадян. І не тільки в тому, що населення з жахом чекає на завершення виборів до Верховної Ради, після чого неодмінно різко стрибнуть догори ціни на газ, опалення, гарячу воду, інші комунальні послуги, а відтак – і на все на світі. Справа в загальній атмосфері, коли показники й рапорти – одне, а дійсність – зовсім інше, що більш брутальне, а влада чхала і чхає на реальні проблеми й трагедії людей.

Ні для кого не таємниця, що в Україні, попри офіційно безплатну медицину і «невпинне підвищення добробуту», лікувати тяжкі хвороби спроможні лише або дуже небідні люди, або високі державні чиновники, чинні та відставні, або ті, хто спроможний зібрати необхідну суму серед рідних, близьких, друзів, знайомих, а в разі потреби – серед усього громадського загалу.

Звісно, подібне лікування всюди потребує значних витрат, але… Наприкінці вересня ЗМІ повідомили, що в Україні активізувалися грабіжники, які крадуть кошти з рахунків, на яких збираються гроші для лікування онкохворих дітей. Тільки за останній місяць, за інформацією газети «Факты и комментарии», таких грабунків було близько півсотні. Арена діяльності злочинців – уся країна. Щоразу йдеться про десятки, а часом і про сотні тисяч гривень, як зароблених батьками цих дітей, так і надісланих у вигляді доброчинних пожертв, котрі перераховувалися на такі рахунки впродовж більш чи менш тривалого часу громадянами України й інших держав. Тепер цих коштів на рахунках немає, продовжувати лікування чи проводити операції неможливо. От і запитання: чого вартий той добробут, чого варте зростання офіційних показників і «доглянуті корови з величезним вим’ям», коли йдеться про граничну незахищеність простих людей, коли безкарно крадуться не просто великі гроші у тяжкохворих дітей – крадеться їхній останній шанс на одужання, власне, на життя?

У нормальній країні півсотні однотипних крадіжок коштів з банківських рахунків (тільки за місяць і тільки зафіксованих!) не було би і бути не могло. Після десяти стандартних за технологією грабунків із благодійних рахунків «на вухах» стояли б усі силові структури, були би заблоковані можливості здійснення певних фінансових операцій з такими рахунками (конкретно – послуга «Екстрені гроші» за допомогою мобільного телефону), всі провідні політики діяли би спільно, а банкіри негайно створили б фонд для компенсації вкраденого і порятунку пограбованих онкохворих дітей (адже одним не можна переривати курс лікування, других слід терміново оперувати…).

Я навмисно взяв для прикладу такий граничний випадок, щоби показати всю ефемерність «покращання вже сьогодні» (навіть якщо воно реальне і комусь справді додало хоча б невеличкі фінансові ресурси) та одержання більших, ніж раніше, доходів. Бо ж чого варті ці доходи, якщо вони можуть в один момент «випаруватися», зникнути невідь куди, бути привласненими «крутою публікою», а владна машина не здатна (чи з якихось причин не бажає) виконувати свій конституційний обов’язок, виходячи зі статті 3 Основного Закону, де говориться, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а гарантії людських прав в усьому їхньому обсязі «визначають зміст і спрямованість діяльності держави»? Адже не лише гроші на рахунках онкохворих дітей крадуться – чиновництвом та олігархічними кланами нещадно руйнується малий бізнес, людей незаконно позбавляють роботи і житла, пайщиків ошукують «поважні» забудовники, супермаркети продають покупцям харчові продукти з фальсифікованими датами випуску, а в аптеках вистачає підроблених ліків, нерідко дуже дорогих.

Звісно, і поза межами України трапляються подібні речі, але ж масштаби й тенденції – інші. І не випадково Юрій Андрухович відзначає, що нині «з України виїжджають притомні. Ті, кому теперішня влада не залишає вибору. Власне кажучи, вона його нікому не залишає, проте ці відчули її на собі раніше. Талановиті лікарі, успішну практику яких намагаються дискредитувати. Малі та середні підприємці, що роками примудрялися вести свій бізнес успішно і чесно. Інженери, перекладачі, науковці, вчорашні журналісти… Тут вони знову зможуть відкрити свої авторемонтні сервіси, приватні клініки та правничі бюро, зайнятись улюбленими перекладами чи науковими дослідженнями. Відкрити з два десятки справжніх українських ресторанів. Заснувати з кілька десятків українських видавництв і часописів. І жити, повноцінно жити, а не виживати за рахунок визначеного їм бандитнею «прожиткового мінімуму».

Мильна бульбашка «підвищення доходів»

А, власне, чим воно насправді є, невпинне покращення життя і підвищення рівня доходів, виміряне в середніх цифрах? Все дуже просто: якщо, скажімо, Петро заробив мільйон, а 99 його односельців – по тисячі, то на кожного з них припадатиме непогана сума майже в 11 тисяч. А якщо йдеться про сотні мільйонів та мільярди (зверніть увагу: оази щастя й добробуту в Україні – це Київ, Донецьк, Дніпропетровськ, Харків…) на чиїхось рахунках, про щедру платню обслузі VIP-персон, про «гарячі гроші», які легко здобуваються і не менш легко витрачаються певними категоріями публіки? Така собі «середня температура по лікарні», яка начебто засвідчує загальні позитивні процеси, але насправді пов’язана з подальшим збагаченням кількох олігархічних кланів, їхніх дрібніших сателітів та чиновної обслуги…

Одне слово: навіть якщо середні цифри Держкомстату правдиві, то вони істотно викривляють реальний стан справ, отож за мірою розриву між урядовою пропагандою і соціальною дійсністю Україна крок за кроком рухається до СРСР сталінської доби, коли номенклатура крок за кроком підвищувала свій добробут за рахунок злиденного життя широких мас.

І ще один момент. Дефіцит держбюджету України за вісім місяців 2012 року становив 16 мільярдів 655,1 мільйона гривень. Про це йшлося в інформації Міністерства фінансів про стан виконання зведеного та державного бюджетів України за січень-серпень 2012 року. Таким чином, у порівнянні з аналогічним періодом 2011 року (тоді було 5 мільярдів 176,3 мільйона гривень) дефіцит зріс майже утричі. А це означає, що благополуччя української економіки і підвищення добробуту тих, хто не тримає свої активи у доларах та євро за кордоном, – речі дуті. Такі собі мильні бульбашки, які неминуче луснуть уже найближчим часом. І тоді чергова грандіозна крадіжка грошей у посполитого українського люду стане безпосередньою справою вже не окремих бандитських груп, а злодійської державної машини.