«Потенційно найнебезпечніші бандерівці»

Автор/джерело -  © Юрій Винничук, ТСН.ua 

Oрганізувати голодомор на територіях, контрольованих збройними відділами УПА, совєтській владі не вдалося. Тут ніхто з голоду не помер.

Табачніку найкраще вдається длубатися в носі і паплюжити Україну

Будь-яка окупаційна влада діє однаково. Для неї мало того, що вона завоювала якийсь народ, їй ще хочеться його упокорити, забрати у нього мову й історію. Ну, а якщо не забрати, то бодай звести до спільного знаменника зі своєю історією. Так аби все грало і демонструвало віковічну ідилію.

Тому-то особливу лють окупанта викликають ті історичні герої, які воювали з ним і є не якимись там висмоктаними з пальця "молодогвардійцями" чи "панфіловцями", а героями реальними. Звідси палке бажання прихвоснів Кремля переписати історію, згладити гострі кути і перетворити українців на беззубих, лінивих хахлів, "любитєлєй горєлкі і сала по патріотізму хахляцкому", як писав "нєістовий" Віссаріон Бєлінскій.

На останній "Бальшой палітєкє" уже "нєістовий" Табачнік намагався сперечатися з істориками, доводячи, що УПА – це фікція.

Жодних аргументів або цитат цей "фаховий історик" з собою не прихопив, мабуть, розумів, що у суперечці з істориками він буде скидатися на дешевого клоуна. Тому обмежився пустопорожніми заявами, на зразок того, що нібито Бандера закликав "різати жидів і ляхів". Коли у нього стали вимагати точну цитату, відповів: "візьміть львівські газети..."

Дуже сумніваюся, що Табачнік переглядав коли-небудь львівські передвоєнні й воєнні газети, бо ніде нічого подібного нема. Я ті газети якраз проглянув за усі роки.

Там не тільки нема жодної фрази Бандери, там навіть імені його не згадано. Та і яким чином міг Бандера звертатися зі сторінок львівської преси, якщо а) був під арештом, а б) уся окупаційна преса була під недремним оком німецької цензури?

Наступна брехня Табачніка звучала так: "нема жодного документу, який би свідчив про бойові дії УПА проти німців". Насправді таких документів маса, вони опубліковані у збірниках "Літопис УПА", але що ти будеш доводити людині, яка має зовсім інше завдання: усе заперечувати.

Бандера був для німців таким самим ворогом, як і будь-який комуніст. Це засвідчує "Секретна німецька інструкція стосовно України" 1942 р.: "Наші вороги: комуністи, прихильники Бандери, партизани. Потенційно найнебезпечніші бандерівці. За всяку ціну знищити". ("Національні процеси в Україні", ч.2, 1997, с.335).

Відомий командир партизанського загону, що діяв на Черкащині, Кузьма Гриб навіть був репресований за те, що спільно з бандерівцями розгромив німецьку частину. У спогадах ковпаківця Войцехівського навіть описано, як партизани УПА дали провідників для ковпаківців.

А чого варта заява Табачніка про те, що УПА взагалі "не воювала, до появи Червоної Армії". Після цього такому історикові треба хіба харакірі зробити. А про що ж тоді розповідають томища "Літопису УПА"? А як же бути із розстрілами оунівців у Бабиному Яру?

Імена цих розстріляних відомі, документи збереглися. Ну, вже ж не скажеш, що не було таких поетів як Олена Теліга, Іван Ірлявський, Олег Ольжич, Василь Костинюк, Михайло Пронченко, Осип Мошура, Андрій Марченко, Іван Мартиненко, Клим Ткач, Андрій П’ясецький, Микола Первач (Яків Гальперін), Іван Чернява, Андрій Кравець-Кравченко. Усі вони були розстріляні, як українські націоналісти.

Цікаво як совєтська пропаганда намагалася приписати собі ці жертви. Про поета Миколу Черниченка (1925 р. н.) писалося, що він був зв’язаний "з антифашистським підпіллям у Гайвороні, потім у Голованівську. Комсомольця-підпільника заарештували і кинули до катівні... У 1944 Микола Черниченко загинув у Паркан в Молдавії".

Та правда була інакша. Німці його розстріляли як підпільника-оунівця, а не комсомольця. Це засвідчив вирок Військового Трибуналу Одеської області 7. 06. 1946 р., який стосувався його друзів:

"Шарандак, будучи антисоветски-националистически настроенной, оставаясь проживать на оккупированной немецкими захватчиками территории... в 1943 г. вошла в преступную связь с одним из членов организации украинских националистов бандеровского направления Черниченко и вскоре последним была завербована в эту антисоветскую организацию. Имея личные связи с подсудимым по делу Гавловским, Шарандак, выполняя задания ОУН, познакомила последнего с Черниченко, который завербовал в данную организацию и Гавловского, передав его на связь Шарандак. Являясь членами ОУН, Шарандак и Гавловский получали от Черниченко националистического содержания литературу, распространяли ее среди советских граждан, подбирали людей для вербовки в ОУНовскую организацию и в так называемую Украинскую Повстанческую Армию".

А днями невтомний Калєснічєнка презентував збірник архівних матеріалів, які мають засвідчувати те саме, чим займалася совєтська пропаганда: ОУН-УПА були на послугах у німців.

Пояснювати провокаторам, що фраза "ОУН-УПА" безглузда, марно. Це все одно, що писати КПСС-НКВС. Хоча у такій композиції буде більше істини.

Якщо Калєснічєнка хоче виставити себе великим українським патріотом, то чому не видасть збірника документів про злочини РОА та козацьких формувань? А документи про злочини НКВС і МГБ?

Усілякі закиди, що УПА стріляли в спину "визволителям" не витримують критики. Які то були визволителі, свідчить доповідна військового прокурора військ МВС 15. 02. 1949 р. М. Хрущову: "о фактах грубого нарушения советской законности в деятельности так называемых спецгрупп МГБ...

В западных областях Украины в целях выявления вражеского, украинско-националистического подполья, широко применяются так называемые спецгруппы, действующие под видом бандитов УПА.

В ночь на 23 июля 1948 г. спецгруппой из с. Подвысоцкое была уведена в лес гр-ка Репницкая Н., рожд. 1931 г. В лесу она была подвергнута пыткам. Участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами, а затем поочередно изнасиловали".

Тепер поставте себе на місце батька чи брата цієї 17-річної дівчини і подумайте, чи це не достатній привід піти в ліс до партизанів і мстити.

Про те, що було б, якби не було УПА, уже сказано. Однак чомусь не згадано про те, як акції УПА вберегли Західну Україну від повоєнного голоду. "Навесні 1946 р. Москва спустила Україні заздалегідь нереальний заготівельний план зернових (400 мільйонів пудів), – пише Євген Наконечний. – Виконуючи наказ Кремля, республіканські органи з весни 1946 р. розпочали "битву за врожай"...

Восени 1946 р. розпочався голод. Коли в Україні голодомор косив людей сотнями тисяч, Москва експортувала за кордон величезну кількість хліба та харчових продуктів. Це був хліб, вирваний із закляклих рук помираючих жінок і дітей. У 1946 р. було вивезено за кордон 1,7 мільйона тонн зернових. А Україна корчилася в голодному зашморгу.

Від січня до червня 1947 р. органи міліції зареєстрували 130 випадків людоїдства і 189 — трупоїдства. Секретар Одеського обкому Кириченко розповідав Хрущову:

"Я бачив жахливу картину. Жінка різала на частини труп своєї дитини, який лежав на столі. При цьому вона промовляла: "Меланку ми вже з’їли. Тепер ось засолимо Іванка, протримаємося ще трохи". Вважають, що голод 1946-1947 рр. забрав життя півтора мільйона українських селян".

Але от організувати голодомор на територіях, контрольованих збройними відділами УПА, совєтській владі не вдалося. Тут ніхто з голоду не помер.

Київ, Московський проспект, 14 жовтня 2012 року