Ліля Мусіхіна: «Народна магія – це частинка кожного з нас»

Автор/джерело -  © Атанайя Та, «Друг читача» 

Теоретично Ліля Мусіхіна – літературний дебютант, бо лише цього року почала видаватися. Але насправді вона вже десять років не лише займається фольклористикою, а й «вариться» у книговидавництві – як редактор, упорядник поетичної збірки, автор народознавчого календаря…

Звичайно, рано чи пізно це мало закінчитися виданням власної книжки. Нею стала «Магія українців вустами очевидця» – результат кропіткої дворічної праці, яка включала спілкування з мольфарами і ворожбитами, книга і не художня, і не наукова, але, безсумнівно, цікава. Як же ж було проґавити нагоду вдивитися в це нове обличчя української літератури?

– Тепер ви офіційно належите до цеху українських письменників – давно знали, що так станеться?

– Мріяла завжди. З дитинства. Дуже любила читати, тому найважливішою професією у світі для мене було письменництво. Але хотілося швидше зробити щось важливе, написати щось потрібне і корисне людям, а не просто стати письменником. А що може бути важливішим, ніж вивчати підвалини людського духу, спостерігати зміну світогляду, перехід від тваринного до людського і показувати це всім?

– Чи змінилися ваші стосунки з українськими письменниками після того, як вони стали вашими колегами?

– Письменники – люди самотні. Особливо провінційні письменники. Коли працюєш, часу на «тусовки» не вистачає. Щастя спілкування – це книжкові виставки, Форум видавців. Я знайома з дуже невеликою кількістю письменників, але, наскільки можу судити, всі вони добрі, порядні, мудрі люди. Якби не підтримка Братів Капранових, Лесі Романчук, Олега Покальчука, Форум було б пережити важче. Книга виходить – і тільки починається її самостійне життя, хвилюєшся, як мама дочки-випускниці на шкільному випускному: «Все добре? Сукня пасує? А дитині ще ж поступати, йой-йой!» – так чекаєш на критику. Тому без підтримки колег, які вже пережили десятки таких «випускних», було би набагато важче.

– Коли ви писали «Магію українців вустами очевидця», не боялися накликати гнів якихось темних сил за розголошення таємниці?

– Я не розголошувала жодних таємниць. Я просто зібрала відомі факти (правда, в різних регіонах України) під одну палітурку і проаналізувала. Комусь рано чи пізно потрібно ж було це зробити! До речі, мої інформатори, навпаки, просили зберегти їх знання і передати їх нащадкам. Так що все радше навпаки.

– Як змінила вас робота над цією книжкою?

– Додала терпіння. Навчила обходитися три-чотиригодинним нічним сном. Подарувала море подорожей і цікавих знайомств. Навчила цінувати близьких, які розуміють усю важливість моєї роботи і… терплять, чекають, люблять…

І, якщо жартома, додала сивини, «посадила» очі, «подарувала» проблеми зі спиною.

На презентації книги у Тернополі

– Чи вірите ви в дива? Яке найбільше диво з тих, що вам довелося побачити?

– Багато… Пісні на світанні в горах, дзвін у тумані, потоптання у хмарах на Бребенескулі, зірки, що падають у нічну глибінь Дніпра. Кожен день дарує диво… Хіба у вас не так? Народна магія – теж диво, диво поезії, диво казки. Прадавнє, майже забуте. Щось таке, як промінь сонця на запилюженому горищі з сімейними раритетами. Народна магія – це частинка кожного з нас, це те, що ріднить нас із сотнями поколінь предків.

– У «Магії українців вустами очевидців» ви зокрема пишете про різні календарні свята – але ж багато серйозних дослідників робить поправку на те, що відбувся певний зсув у часі святкування. Класичний приклад – свято Купала, яке традиційно святкувалося в ніч із 21 на 22 червня, але з прийняттям християнства «переїхало» на 6 липня… Як прокоментуєте такі неточності?

– Ви помітили, що в книзі аналізую магію як вона є або була в недалекому минулому, тому й не роблю поправки на зміну календаря. Пишу так, як святкують зараз, коли постять, коли трави збирають і подібне. Я боюсь реконструювати – поганий реставратор не поверне до життя картину, а лише знищить її. Краще менше, але точніше.

– Чи буде продовження «Магії українців вустами очевидця»? Або принаймні доповнене й уточнене видання? Адже інформація, викладена в цій книзі, не вичерпна…

– Працюю. Якщо буду жива – наступні книги доповнять і продовжать теми окремих розділів. Принаймні, так поки що «вимальовується».

– Друга ваша книжка, яка цього року побачила свій у видавництві «Богдан» – «Магія гір». Чи означає це, що ви писатимете лише про магію? Якою бачите свою наступну книжку?

– Звичайно ж, ні. Відкрию невеликий секрет – наступна книга, вона вже написана, відредагована і навіть заверстана – «Звірослов. Міфологема тваринного світу українців» чекає на свій вихід у видавництві «Богдан». Розглядаю теми тотемізму, нагвалізму, зоолатрії. А на «Зелений Пес» чекає «сюрприз» на тему тіла і тілесності – що таке гігієна тіла, що таке шлюбні взаємини, їх різновиди, як ставились наші предки до дівочої цноти, що таке врода і потворність…Аналізую подібні речі на фольклорних джерелах, роботи море, але тема цікавезна. Думаю, читачі будуть здивовані. Працю ще над кількома темами – не можу писати щось одне. Мені все цікаво, а чим «глибше копаю», тим ще цікавіше. До того ж три роки поспіль пишу компаративні календарі християнських та народних свят. Цьогорічний виходить у видавництві «Мандрівець» під назвою «Золотий Корінь». Оце завтра-післязавтра вже, сподіваюся, потримаю його в руках.

– А яка реакція читачів на ваші книги?

– Поки що чекаю «злого критика». Дякують, просять ще писати, допитуються, коли ще щось буде. Книга, до речі, вартувала мені і друзів – багато хто відвернувся, злякавшись теми, мучили мене: «Кидай, воно тобі треба!». Зараз читачі просять щось художнього на ту ж тему.