Кремлівський нашийник для Януковича

Автор/джерело -  © Donchanin, «Дурдом» 

Вважається, що годувати дятла з руки безпечно... У всякому випадку, - власне для дятла. Це не жарт - українська влада сприймає цю тезу цілком серйозно. І потихеньку зливає українську незалежність, вважаючи, що нічого страшного не буде.

Або ми маємо справу з ворожими намірами? Питання дискусійне, але відповідь жодним чином не впливає на кінцевий результат.

Давайте розберемося, що сьогодні є опорою і фактичною гарантією незалежності держави? Безумовно - армія. Як у всі часи з тих пір, як наші волохаті предки з кийками відстоювали мисливські угіддя від сусіднього племені. Але двадцять перше століття трішки підкоригувало картину. Окрім армії для забезпечення незалежності країни потрібна потужна економіка. Як мінімум для того, щоб армію годувати. І не тільки армію. Ще потрібна сильна і незалежна від зовнішнього впливу фінансова система. Гроші - головна зброя дня сьогодення.

Ну і про плащі та кинджали забувати не варто. Промислове шпигунство, військова розвідка, пропаганда та інформація взагалі - важливий аспект. Не може бути сьогодні справжньої незалежної держави без сильної, ефективної спецслужби. Яка працює на державу, а не на невідомих замовників. Виняток - який-небудь бідний острів у теплому морі, але і на нього напевно м’ясоїдно поглядають сусіди. Отже, для забезпечення незалежності країні потрібна армія, гроші і спецслужба. Список не повний, але ми перерахували те, без чого обійтися неможливо. І кадрова політика влади в цьому питанні викликає, м’яко кажучи, здивування.

Новий міністр оборони України - Павло Лебедєв. Його професіоналізм викликає масу питань, а ось зв’язок з Росією найслабший. Хоча має місце. У Росії він народився, але давно живе в Україні. Народним депутатом обраний по мажоритарному округу в Севастополі. Цікавий факт - на українському патріотизмі, на українській незалежності багато голосів набрати в Севастополі важко. Специфічне місто. Чорноморський флот РФ, проросійський виборець. Не будемо поспішати з ярликами, просто відзначимо - підозрілих моментів вистачає. Далі - все набагато гірше.

Глава Нацбанку Ігор Соркін - інша історія. Так, він працював у Донецьку, потім перейшов в НБУ, тут питань немає. А ось батько, який працює в «Газпромі» на дуже серйозній посаді, - куди цікавіше. Чи можуть спецслужби сусідньої держави через сім’ю впливати на найважливішу для фінансової системи України людину? Можуть, але не стануть. Тому що в біографії Ігоря Соркіна є чудовий рядок - «у дев’яностих роках займався бізнесом в Москві». Москва, бізнес, бурхливі дев’яності - потрібно коментувати?

Читач, як думаєш, є в ФСБ Росії течка з матеріалом на московського бізнесмена з дев’яностих? А якщо, раптово ні, - то чи довго зібрати? Ех, дев’яності, смутні часи. Та ще й Москва. Упевнений, - на будь-якого бізнесмена за такої вступної, хороший опер легко збере таку теку, що тримати на гачку буде легше, ніж колишнього стукача КДБ. Нагадаю, - ця людина відповідає за курс валюти, за кредити, держпозики, золотовалютні резерви та їхнє розміщення. Однієї людини в такому кріслі достатньо, щоб викликати при потребі в країні кризу. Так, він прямо-таки «стоматологічно» пов’язаний з Сім’єю, але хіба одне іншому заважає? На те в країні й існують спецслужби, щоб припиняти і попереджати такі небезпеки.

І тут фінальний акорд - новий голова СБУ Олександр Якименко. Подивимося на офіційну біографію. З 1982 року по 1991 рік «служба в Збройних силах» (без зазначення країни). Країна тоді була одна - СРСР і ставити штамп «не придатний» на всіх колишніх радянських офіцерах нерозумно. Цікавіше - рід військ і специфіка служби. Зазвичай люди з гордістю вказують цей момент, а кадрові офіцери - з особливим трепетом. ПДВ, морська піхота, льотчики, а про неймовірний гонор військових моряків і говорити не варто. Навіть у ВВ і будбату - своя кастовість і гордість. На тому армія і стояла. А тут тиша. Не вказано. Я знаю тільки один навіть не рід військ, а службу, в якій прийнято не афішувати приналежність.

Йдемо далі. З 1991 року по 1998 рік з’являється визначеність. Нинішній глава СБУ служив в частинах ВПС Чорноморського флоту, як сказано в офіційній біографії, - «подвійного підпорядкування - Росія, Україна». Незрозуміло, правда, ким. Він льотчик? Технар? Штабіст? А якщо штабіст, то хто? Втім, не будемо затягувати інтригу, раніше низка ЗМІ прямо писали, що до 1998 року Якименко служив в російській, а не українській армії і був «особістом». Назагал - військова спецслужба Росії. Це не запійна піхотна офіцерня Забайкальського ВО. Там усе життя кадри готували дуже серйозно. До речі, а чи бувають колишні співробітники спецслужб? На часі згадувати Станіславського.

Я навіть не хочу писати про Табачника. Цей скандальний і злодійкуватий дивак, як мені здається, покликаний не щось реально робити, а відволікати увагу. Служити мішенню і офіційним представником «Руки Москви» в Україні. А поки він провокує скандали і працює громовідводом, серйозні люди беруть під контроль українську армію, Нацбанк і спецслужбу. Більше нічого не треба. Пошта і телеграф свою актуальність втратили (а найбільші і найпопулярніші оператори мобільного зв’язку України - МТС та Київстар і так вже перебувають у власності російських компаній, і, відповідно, - під контролем їхніх ж спецслужб, а отже, немає потреби дивуватися з періодичного «вкидання» в ЗМІ аудіозаписів та розшифровок телефонних розмов знакових персон в українському політикумі - прим. «Аратти»).

Якщо припустити, що ці троє зберегли зв’язки з специфічними структурами РФ, а підстави для цього є, що ми маємо в результаті? Фактичний контроль Кремля над Української незалежністю. Уявіть собі, щоб в СРСР міністром оборони став уродженець Оклахоми? Або в сучасній Росії очльником Держбанку - син шишки з Шелл, який працював у сумнівній структурі Великобританії? А главою ФСБ (або КДБ) став співробітник військової розвідки США? Я не можу. Резонне питання - чому Янукович призначив цих людей? Адже він фактично сам надів на себе і на країну кремлівський нашийник. Ступінь свободи в Януковича сьогодні - просто збирати гроші і облаштовувати Межигір’я, а невдалий зовнішньополітичний шанс буде припинений моментально.

Кажуть, якщо золоту рибку покласти на сковорідку, кількість бажань збільшується до п’ятдесяти. Цікаво, яка в Кремлі прихована пательня, щоб лобіювати такі кадрові рішення українського президента? Факти - значно вагоміші від будь-яких заяв. Сьогодні українська влада, яка зосереджена в руках однієї людини, може скільки завгодно говорити про співпрацю з Митним союзом і відмову вступати. Як завгодно переконливо декларувати європейський курс і вибір. Але безкомпромісна позиція погано поєднується з мозолями на ліктях і колінах. І те, що Чорноморському флоту РФ фактично розв’язали руки в Криму - кращий тому доказ. Схоже, ми вже втратили самостійність. І питання стоїть не «Як зберегти незалежність?», а як її повернути.