Катерина Мешко. Вона ж — Озерська, вона ж — Верещак

Автор/джерело -  © Василь ГРАБ 

Відома правозахисниця Оксана Мешко про себе і про долю своєї родини розповіла у книзі спогадів «Між смертю і життям». Тим часом про свою меншу сестру Катерину вона, крім імені, не пише зовсім нічого.

Роман Шухевич, Дмитро Грицай, Катерина Мешко, с. Будераж Рівненської обл., 21-22 листопада 1943 р.

Коли у 1947 році Оксану Яківну ув'язнили, звинувативши у вигаданих намірах терористичного замаху на секретаря Політбюро ЦК КП(б)У Микиту Хрущова, і в таборі допитували з приводу сестри, яку розшукувало МГБ, Оксана тоді сказала, що Катерина в окупованому німцями Дніпропетровську недовгий час працювала на якійсь посаді в міськуправі. Більше про неї їй нічого не відомо².

Що ж це за таємнича сестра, і чому її розшукувало МГБ?

Катерина Мешко народилася у 1910 році в містечку Старі Санжари під Полтавою в незаможній селянській родині. Її батька розстріляли як заложника, коли їй було десять років, за невиконання волостю продподатку. Двоюрідного брата розстріляли «за агітацію». Дядька вивезли невідомо куди як члена Спілки політкаторжан. Рідного брата Євгена, члена «Просвіти», вбили «сільські активісти». Зазнали репресій і інші члени родини. Гнані і переслідувані її уламки, пише у згаданих спогадах О. Мешко, розбрелися по світу, хто куди. Катерина опинилася у Дніпропетровську, працювала на металургійному заводі ім. Петровського і вчилася на робітфаці. У 1937 році виїхала з пригнобленої терором України до Москви. Там закінчила електромеханічний інститут і 1941 року повернулася на батьківщину. Коли німці захопили Дніпропетровськ, стала на шлях боротьби з окупантами, вступивши в ОУН. З огляду на попередню біографію, вчинок цілком логічний.

Про діяльність Катерини Мешко у Дніпропетровську у той період її племінник Василь Худенко, допитаний 3 січня 1945 року як обвинувачений, розповів таке. «В конце сентября месяца 1941 года, после месячного моего пребывания в немецком лагере военнопленных по ходатайству моего отца я вернулся к себе домой. Вскоре после этого со слов моей тетки Мешко Екатерины Яковлевны мне стало известно о том, что в город Днепропетровск прибыла походная группа украинских националистов, возглавляемая профессором Регием. Сразу же после прибытия в гор. Днепропетровск эта группа стала легально проводить свою националистическую работу путем вербовки новых кадров националистов, насаждая их на руководящие посты в органы и учреждения, создаваемые немецко-фашистскими властями, путем распространения контрреволюционной оуновской литературы среди населения города. (...) Мешко, работавшая уже в Областной управе в качестве инженера особых поручений при начальнике административного отдела, которым руководил профессор Регий, однажды высказала мне свои националистические взгляды о необходимости участия в работе украинских националистов.

Через некоторое время Мешко принесла мне манифест ОУН к украинскому народу, «Декалог» и другую националистическую литературу, рекомендовала мне ее прочесть, что я и сделал.

Однажды Мешко подробно мне рассказала о существовании организации ОУН, о мельниковском и бандеровском течениях в ОУН, объяснила о создании т.н. «самостоятельного украинского соборного государства», которое якобы было провозглашено 30 июня 1941 года в городе Львове, и что нам, украинцам, необходимо принять самое активное участие в разрешении этого вопроса, а не сидеть сложа руки.

С националистическими взглядами Мешко я вполне согласился.

После ареста Регия и его группы Мешко была снята с занимаемой должности. Примерно в январе 1942 г. в г. Днепропетровск прибыла националистическая группа западников, служивших в немецких воинских частях. Эта группа в составе доктора ветеринарных наук Рудницкого, Ярослава Некорака и по имени Миха (...) якобы увидела, что проводимая националистическая работа не дает должного эффекта, стала призывать местных националистов к более активной наступательной деятельности.

С этими националистами вошла в тесный контакт Мешко, которая неоднократно стала устраивать в моей квартире конспиративные встречи с Ярославом Некораком. В дальнейшем с указанными националистами познакомился и я»².

Далі В.Худенко розповів, що протягом двох тижнів на квартирі Мешко проходив націоналістичний вишкіл у складі «трійки».

«Мы изучали следующие вопросы:

1. Идеология национализма, куда входили понятия о философии материализма и идеализма, рационализм, что такое национализм, о различиях национализма и т.д.

2. История развития политической мысли украинского государства; предметом изучения являлись: княжеская эпоха, казацкая эпоха, кружок Лукашевича и другие понятия.

3. Основные понятия пропаганды.

4. Конспирация.

После окончания вышкола Мешко впервые дала мне кличку «Остап», поставила задачу проводить среди интеллигенции города националистическую пропаганду по указанным темам. Работу вести конспиративно.

Я начал проводить эту работу, распространял литературу, которой снабжала меня Мешко. Однако подбор и вербовка новых националистических кадров из среды украинской интеллигенции и создание для них политических вышколов не увенчался успехом, так как этому вопросу необходимо было уделять время, а у меня его не было»².

У зв'язку з відступом німецьких військ Василь Худенко опинився у Рівненській області, де був в УПА політичним референтом округи. Доля ж Катерини Мешко склалася так.

Наприкінці 1942 року вона виїхала до Ворошиловграда, де очолила обласний провід ОУН, потім була провідником ОУН Криму. Наприкінці 1943 року разом зі своїм чоловіком Омеляном Логушем (псевдонім — «Іванів») перебралася на Волинь. Очолювала Волинську мережу Волинсько-Подільського крайового проводу ОУН і безпосередньо підтримувала зв'язок з видатними провідниками ОУН-УПА «Климом Савуром», «Галиною», «Горбенком», «Лемешем» та іншими. У 1943 році разом з Іванівим за завданням керівництва ОУН-УПА організувала Першу конференцію поневолених народів Сходу Європи і Азії, що відбулася 21-22 листопада в селі Будераж Здолбунівського району Рівненської області⁴. На конференції були представлені українці, грузини, вірмени, азербайджанці, черкеси, узбеки і т.д. — усього 39 делегатів.

Катерина Мешко виступала з доповіддю «Організація і практичні цілі єдиного фронту поневолених народів», була обрана до складу резолюційної комісії, що підготувала низку відозв та інших документів.

В оприлюднених матеріалах конференції К. Мешко фігурує під псевдонімами Озерська і Верещак. Разом з Іванівим вона очолила в ОУН «Секцію поневолених народів», завданням якої була підготовка національних кадрів для закидання їх у східні республіки СРСР з метою створення там націоналістичних організацій і подальшої спільної боротьби проти гітлерівського та сталінського режимів за побудову системи «незалежних держав кожної нації на своїй етнографічній території»³.

Результативність Першої конференції поневолених народів, доля її делегатів, їх особистості, повноваження і т. ін. не досліджені. Причиною цього є конспірація, з одного боку, і закритість документів органів Держбезпеки — з іншого. Навіть місце проведення конференції з конспіративних міркувань не вказувалося в опублікованих документах, а в усній пропаганді цим місцем називалося вигадане село Ляшвиці Острозького району.

Зі здобуттям Україною незалежності до конференції прикута увага політиків і істориків як до знакової події «на шляху до побудови цивілізованого демократичного устрою на всій планеті»⁴. Восени 2003 року на подвір'ї школи, в якій відбулася конференція, з нагоди її 60-річчя відкрито меморіальний знак. В урочистостях брали участь народні депутати В. Червоній, В. Кириленко, представник Рівненської облдержадміністрації та ін.

Що ж до організаторки конференції, то її ім'я не згадувалося.

Члени української делегації на Конференції поневолених народів, с. Будераж Рівненської обл., 21-22 листопада 1943 р.

Член УГВР і Проводу ОУН Омелян Логуш–“Іванів”; невідома; Голова Великого Збору УГВР, Генеральний Секретар Внутрішніх Справ УГВР, член Бюро Проводу ОУН, полковник Ростислав Волошин–“Горбенко”, “Павленко”, “Чепіга”; член УГВР Катерина Мешко-Логуш–“Верещак”; член Проводу ОУН і ГВШ УПА, підполковник Яків Бусел–“Київський”, “Галина”, “Заславський”.

У 1944 році К. Мешко разом з Іванівим деякий час проживала у Львові, а потім виїхала за кордон. З 1949 року мешкала у США, в Нью-Йорку, брала участь у діяльності Української робітничої спілки і, вірогідно, в інших асоціаціях. Матеріали розшукової справи про її подальшу долю мовчать.

Василь Граб,
правознавець, старший викладач
Полтавської державної аграрної академії

Джерела, література та примітки:

1. Мешко О. Між смертю та життям. — К., — НВП «Ява», — 1991.

2. Архів УСБ України в Полтавській обл. — Спр. 2090.

3. Мірчук П. Українська повстанська армія. 1942-1952. Документи і матеріали. — 1991. (Серія — «Книгозібрання «Просвіти».)

4. Васюк Л. В єдності волю здобували // Нове життя. — м. Здолбунів — 2003. — 29 листопада.