Чому в Японії не святкують 8 березня

Автор/джерело -  © Костянтин Стогній 

У кожного з нас удома обов’язково відшукається яка-небудь річ, прилад, апарат виробництва японської фірми SONY. А чи відомо вам, що засновник цієї фірми Масару Ібукі написав популярну у всьому світі книгу «Після трьох уже пізно», про те, як виховувати маленьких дітей?

Первісток Ібукі страждав аутизмом, і батько довго займався коригувальним вихованням, часто консультуючись у відомого японського скрипаля Сініті Судзукі, який створив відомий "метод Судзукі" - навчання дітей грі на скрипці.

Ось одна цитата з книги "Після трьох уже пізно":

"Приблизно в два-три роки у дитини розвивається почуття власної гідності, його "Я", і тоді вона готова його відстоювати. Вона більше не слухається батьків, і чим більше її лають і карають, тим більше неслухняною і примхливою вона стає, і тим сильніше дратуються його батьки. Щоб уникнути розвитку цього порочного кола, необхідно виховувати та привчати дитину до дисципліни, допоки їй немає ще року, до того як в ній проявиться її "Я"...

Якщо ж... сповідувати принципи "вільного" виховання, то це може обернутися катастрофою для дитини".

Неочікувано! А якщо це - відображення "японської системи виховання", то як бути з нашим поширеним уявленням про цю систему, яка добре проілюстрована в популярній байці?

"У трамваї. Сидить матуся з дитиною років чотирьох. Дитина хитає ногами, забруднивши пасажирів, що стоять поруч. Тиснява. Матуся з непроникним обличчям. Пасажири намагаються відсунутися. Мамі роблять зауваження. Вона: "Я дитину виховую за японською системою. Метод вседозволеності, що хоче те й робить". Зупинка. Встає хлопець. Витягає жуйку з рота, клеїть цій панянці на лоб і каже: "Мене мама теж за такою системою виховувала". Виходить".

Одна моя донька зовсім доросла. Дві - ще маленькі. Зізнаюся, в Японії першим ділом мене цікавило, як японці виховують своїх дітей? Чи дійсно в Японії існує правило: до 5 років з дитиною поводяться як з "королем", це - період вседозволеності; до 15 років - як з "рабом" - час жорсткого обмеження, і після 15 - як з рівним?

У Токіо +3 С, хмарно, вогкий північний вітер. Зверніть увагу, як одягнений малюк у японських батьків

Коли ми поставили це питання першій ж громадянці Японії, з якою можна було поговорити, вона відповіла негативно.

«- Ні, - сказала вона - нас в три рази більше, ніж українців, ми проживаємо на території, що в два рази менша, ніж Україна. Тільки жорстка дисципліна з самого раннього дитинства дозволяє всім уживатися в тісноті, та не в образі. "Японська система виховання" - це міф, який поширюють недбайливі матусі, яким ліньки щохвилини, впродовж 5-6 років займатися своєю дитиною. Просто Японія для вас далеко і мало кому вдається перевірити, чи насправді японські діти ростуть у вседозволеності.»

Все гранично чітко, чи не так? Але коли через тиждень нам вдалося поговорити про виховання дітей з іншою мешканкою Японії, вона висловила нам дещо іншу точку зору:

«- Ті грубі фрази, які легко почути від європейських батьків: "що ти за дурень такий", "зараз по попі надаю" неможливо уявити у вустах японської матері. Якщо маленький японський хлопчик буде малювати фломастером на білих дверях магазину, - жодних суворих покарань і доган не послідує. До п’яти років дитині тут нічого не забороняють. Але це не означає вседозволеності. Це означає, що мати зобов’язана м’яко, але невідворотно припинити негідну поведінку своєї дитини.

Мати намагається зробити так, щоб у дитини не було приводу докучати оточуючим. Дитина ніби є частиною тіла матері, яка цілими днями носить її прив’язаною за спиною, вночі кладе спати поряд з собою і дає груди в будь-який момент, коли вона захоче. Дитині нічого не забороняють, але застерігають: "небезпечно", "брудно", "погано".

Якщо дитина не послухається і обпечеться або пораниться, то мати вважає винною себе і просить у дитини вибачення за те, що не вберегла. Коли діти починають ходити, їх теж не залишають без нагляду. Мами йдуть за своїми карапузами буквально по п’ятах».

Як бачимо, бути мамою в справжній "японській системі виховання" - це дуже важке заняття в житті. Напевно, тому японки в наш час не дуже прагнуть скуштувати радощів материнства. На одну заміжню жінку в Японії припадає не більше 1,3 дитини...

Токіо. Пам’ятник Хатіко. Одна з головних визначних пам’яток станції «Сібуя». Популярне і зручне місце зустрічі японських дівчат

У вихідні дні японці люблять проводити час зі своїми дітьми в численних садах і парках, а коли погода не дозволяє - в торгово-розважальних центрах. Одного разу в непогожий день вдалося підгледіти в багатоповерховому магазині електроніки «Акіхабара» педагогічний прийом японської мами по відношенню до надто розшаленілої дитини. Мати опустила малюка на землю і дозволила "загубитися". Погодьтеся, у нас теж так роблять.

Навколишні японці в магазині «Акіхабара», помітно, були добре знайомі з цією педагогічної хитрістю. Коли малюк раптом зрозумів, що залишився в цьому Всесвіті зовсім один, вони допомогли загубленцю "відшукатися". Мама, звичайно, в цей час ховалася за стелажем і навколишні її бачили. Вони направили малюка в потрібному напрямку, даючи йому відчути, що означає втрата материнського тепла і турботи, як погано опинитися "Майга" (загублена дитина), і як приємно потім знову знайти своє "Амае" (турбота, материнське тепло).

Як і для наших карапузів, таке потрясіння стає уроком надовго. Більше маленький япошка вже не здіймав бучу на руках у мами. І знаєте, яким був один із закидів, яким японка спочатку намагалася втихомирити свого малюка? Фраза: "Ти що - гайдзін (іноземець)?" Судячи з усього, для японця вона звучить образливо, навіть, в ніжному віці. Зовсім як у нас, коли українська мама докоряє своєму чадо: "Ну, що ж ти як турок?!".

Різниця у тому, що найстрашніше для японця - це бути не таким, як усі, хоча вони і називають це "втратити своє обличчя". У японських школах існує таке явище як "ідзіме", - це коли дитину, яка не хоче бути такою як усі, переслідують інші діти, насміхаються над нею і деколи навіть б’ють. У радянському кінематографії "ідзіме" зображено в кінострічці "Опудало" з маленькою Крістіною Орбакайте в головній ролі.

"Одиниця - дурниця, одиниця - нуль, один - навіть якщо дуже важливий - не підніме просту пятивершкову колоду, тим більше - будинок п’ятиповерховий" (В.Маяковський). Насправді, тут поет говорив про японську систему виховання.

Осака. “Коник” даху замку Тойотомі Хідейосі у вигляді коропа, що дістався до вершини палацу і тому перетворюється на дракона

Ранок в середній школі неухильно починається з шикування та співу хором гімну, дотримуються суворі вимоги щодо форми та зовнішнього вигляду учнів. Індивідуальність, або те, що ми б назвали "власним обличчям", викорінюється: однакова форма, однакові ранці: у хлопчиків - чорні, у дівчаток - червоні.

Ще одна відмінність японських шкіл від наших - це щорічна зміна вчителя і зміна складу класів: "ашек", "бешек" і "вешек" заново перетасовують. Навіщо? Вважається, що це дозволяє дітям зав’язувати нові дружні зв’язки, а також "розбиває" шкільні "банди", допомагає знедоленим знов спробувати знайти своє місце в новому колективі...

І лише переступивши 15-річний рубіж, дитина в Японії вважається дорослою людиною і до неї починають відноситися як до рівного. Що це означає? Японська народна мудрість говорить: "Жінка в юності повинна коритися батьку, в зрілі роки - чоловіку, в старості - своєму сину". І коли 16-річна дівчина не погоджується з якимись вимогами, то їй кажуть: "Якщо тобі не подобається так жити, у тебе є вихід: маєш право покінчити собою".

Самогубство у дорослих японців - це почесний акт, яким людина заслуговує для себе повагу близьких і шановне місце в сімейному склепі. Але це якщо тільки вона не кидається під потяг, як Анна Кареніна. У цьому випадку родині доводиться виплачувати залізничникам величезну неустойку за прибирання і запізнення залізничного потягу.

Одного разу ми стояли на вокзалі в Кіото і наш надшвидкісний «Сінкансен» до Осаки запізнювався вже більш, ніж на п’ять хвилин. "Можливо, хтось кинувся під потяг" - пояснила нам місцева мешканка, яка нас проводжала, - хлопчиків з дитинства привчають мужньо переносити всі тяготи і позбавлення життя. У інших бракує сил "бути коропами" і тоді вони кидаються під потяг".

5 травня японці святкують День хлопчиків. Батьки в національному одягу й їх маленькі самураї запускають у повітря зображення тисяч різнокольорових коропів. Короп в японській культурі - риба символічна, вона може довго плисти проти течії, тим самим відображаючи готовність чоловіків стійко долати життєві труднощі. Вважається, що дракони - це коропи, які дісталися до вершини гори.

Хіна кадзарі

На вокзалі нас проводжала також красива інтер’єрна лялька. Її можна було купити і забрати з собою. У багатьох магазинах Кіото, Осаки, Йокогами та Токіо ми бачили, як у лютому вже почали продаватися ляльки для дівчачого свята "Хіна мацурі", який святкується 3-го березня. День святого Валентина пройшов, на носі березень - жіночий місяць, треба всім підготуватися до "Хіна мацурі", тобто - до Дня дівчаток або до Свята ляльок, - одного з улюблених свят в Японії.

8-е березня, тобто "День солідарності трудящих жінок у боротьбі за рівність прав і емансипацію", японці ігнорують, так як у них є своє чудове свято - 3-го березня "Момо-но секу" - Свято цвітіння персиків.

Японці, як і ми, часто порівнюють дівчат з персиками. Дівчатка цей День персиків в ошатних кімоно, як справжні дами, ходять одна до одної в гості, дарують і одержують подарунки, пригощаються спеціальними солодощами: "хіна араре" - особливими пишними десертами, що виготовлені з рису і покриті солодкою патокою; п’ють "сіродзаке" - біле, солодке, слабоалкогольне саке.

У той день сім’ї, в яких є дівчата, виставляють на загальний огляд особливих ляльок, так званих "хіна нінгьо" на багатоярусній підставці. Ця підставка для ляльок - "хіна кадзарі" має одну, три, п’ять або сім ярусів; покрита тканиною червоного кольору і часто прикрашається пелюстками квітів персика, який саме зацвітає в перші дні весни.

Починаючи з 3-го березня, доньки зі своїми мамами і татами милуються дуже красивими і дорогими ляльками. Набір містить не менше 15 ляльок, одягнених у старовинні японські багатошарові одежини і вони не призначені для гри в "дочки-матері". Найбільш цінними і багато прикрашеними є "ляльки", що зображують імператора "о-Дайра-сама" й імператрицю "о-Хімея-сама" в старовинних шовкових церемоніальних шатах. На полицю нижче виставляють придворних панянок, ще нижче - музикантів і танцюристів, ще нижче - міністрів і генералів, а на підставці "хіна кадзарі" розміщують мініатюрні предмети ляльково-палацового побуту: іграшкові меблі, інструменти, скриньки тощо.

Домашні виставки ляльок готуються до 3-го березня і тривають приблизно місяць. Довше не можна, а то, за прикметою, дівчинки занадто довго не вийдуть заміж. Деякі набори ляльок з фарфору та рукодільного шовку надзвичайно дорогі і передаються в родині з покоління в покоління.

3-го березня дівчатка повинні весь день особливо ретельно дотримуватися правил хорошого тону

3-го березня дівчатка повинні весь день особливо ретельно дотримуватися правил хорошого тону. Таким чином День дівчат послуговує меті формування потрібних рис національного характеру отроковиць і дозволяє їхнім батькам продемонструвати перед гостями, що їхні доньки правильно, по-японськи, виховані і володіють правилами етикету "Країни сонячного кореня".

Це наче, якщо б у нас на 8 березня, не хлопчики б начіпляли кухонні фартухи (і на день брали на себе мамині домашні клопоти), а навпаки, дівчатка ставали б особливо "дівчачими дівчатами". Чудово було б в "жіночий день" споглядати наших дівчаток, дівчат, жінок в колориті вбрання різних районів України в залежності, звідки україночка родом - світлі, білі, збагачені яскравими квітами плахти, запаски, пояси, вінки, червоні намиста і стрічки...

Приємно бачити під час свят японок у національних костюмах, яких можна зустріти не тільки на сцені, але й просто на вулиці, в магазинах, в храмах. Напевно, саме тому жіноче кімоно досі не втрачає своєї актуальності у світі моди. У ньому яскраво проявляється вміння японських жінок за допомогою простих, логічних засобів органічно поєднувати практичність і красу.

Роль жінки надзвичайно важлива в японському суспільстві. Саме японки ведуть сімейний бюджет і виховують наступні покоління. І роблять це, треба визнати, на заздрість, бездоганно. Однак те ж саме можна сказати і про наших українських жінок. Але в чому прихована різниця? І ми, здається, зрозуміли у чому: у японок все як треба, а в українок - як подобається.