Роман Чайка: «Мені бракує Кучми, адже політики поставили Схід і Захід раком»

Автор/джерело -  © Аня ДАНЬКО, І-Репортер 

«Читаю я в туалеті». Ось про це, а ще про «Гніздо Кучми», проституток журналістики, «Мертвого Півня» за cклянкою «Боржомі» розповідав телеведучий Роман Чайка.

- Ну яка різниця між нашими дівками, які продають себе в тій самій Словенії та журналістами – джинсовиками? Наші дівки навіть чесніші.

З «ГНІЗДА КУЧМИ» ВИЛІЗЛИ ВСІ ПОЛІТИКИ ПО ОБИДВА БОКИ БАРИКАДИ

- Романе, ти щойно повернувся з відпустки. Де ти відпочивав?

- Мене вже 5 років запрошував однокласник до Словенії, і ось нарешті я зібрався та поїхав. Він живе у Любляні. Моя мрія здійснилася. Я знайшов таке місце в Європі, де немає совків. Мені ця відпустка вдалася, тому я щаслива людина. Цю країну можна з впевненістю називати Раєм на землі. Там навіть немає «повноцінного» кримінального життя і кримінальної хроніки. Це країна, в якій дивитися випуски новин – це жахливо нудна річ. Там, врешті, коли втопився один рибалка, вони два дні давали це як «топову» новину.

- А потім ти приїхав сюди… Шок?

- В принципі, я трохи адаптувався ще там, оскільки дивися «5 канал». Я поетапно відстеждував ліквідацію Ющенком поста Президента і ліквідацію Ющенком України, як самостійного проекту. Переведення її в режим Україна точка ру.

- А як загалом ти оцінюєш цю ситуацію?

- Ну я не Касандра. Але якщо дивитися на склад Кабміну, то мене охоплює шок, починаючи з «серверного» Клюєва, появою лідера з продажу окулярів для пенсіонерів Папієва. Ну а коли там з’явився ще й «росукренергійний» Бойко… Мені дуже бракує Кучми, щоб була гармонія, хоча його просто можна поставити почесним Президентом.

В принципі, це все шокувало не так мене, як моїх друзів, які вже давно займаються системним бізнесом в Словенії. Вони не можуть зрозуміти багатьох речей, як в принципі і німецькі та хорватські бізнесмени, з якими я спілкувався. Вони бояться, що великий друг українських філологів Азаров може знову повернути «Маски-шоу» в податковій. Окрім того, вони бояться тепер працювати з Україною, оскільки розуміють, що вся тусовка бандитів буде працювати на експорт, отже, почнуть валити гривню. Вони також не розуміють, як можливо, щоб представники мафії з представниками сталінської антиукраїнської партії разом робили блок.

- Український феномен…

- Ми завжди робимо своє ноу-хау, але я не вважаю, що це український феномен. Цей проект дуже довго курувався з Росії. Я говорю про кумулятивний ефект, який реалізується вже 15 років. Це країна, яка здала свою національну безпеку, інформаційний простір ще в 91-му. Ми маємо сьогодні молоде покоління, яке більш совдепівське, ніж те, яке будувало БАМ і ГУЛАГ. Це все назбиралося і конвертувалося у вигляді тих же самих політиків. Все їх можна назвати «гніздо Кучми». З нього вилізли всі політики, які знаходяться по обидва боки барикади. І їх вибирали такі ж совдепівські люди. За короткий час ми побачимо величезний відкат на старі позиції.

Я дивуюся, як безпорадно попередня влада не могла розшифровувати оці торги та поїздки Мороза до Путіна, мінєти Симоненка в Кремлі. Ці речі має курувати СБУ, Рада Нацбезпеки. Навіть у тварини є інстинкт самозбереження, а в держави тим паче має бути.

ПРОСТИТУТКИ В СЛОВЕНІЇ ЧЕСНІШІ ЗА НАШИХ ЖУРНАЛІСТІВ

- Одним із завоювань помаранчевої революції – була свобода слова. Що тепер? Ми повертаємося до того, з чого починали?

- Це буде по-новому. Це не відкат в сторону темників, а абсолютно російський стандарт журналістики. Це – «раболєпіє». У нас навіть нема відповідного терміну. Я вже із задоволенням хочу подивитися в новому телевізійному сезоні проросійські телевізійні проекти, які у нас називають національними каналами. Ми побачимо щось нове. Я думаю, що ми будемо рухатися в сторону якогось гібриду російського та білоруського телебачення. Багато газет залишиться на рівні нормальних ЗМІ, оскільки вони змогли все-таки вирватися на бізнес-формулу інформації. Але багато хороших журналістів підуть в Інтернет.

Мені цікаво, як тепер будуть працювати медіа з Донецька та Луганська. Вони таки не встигли зробити те, що зробили тут, у Києві, ми. Мені шкода колег…

- А як буде працювати «5 канал»? Люди при владі змінюються, тож чи зміниться політика каналу?

- Це питання швидше до топ-менеджерів. Але подача новин не зміниться. У країні, де політика візантійського типу, тобто підкилимна, люди все більше будуть цікавитися новинами. І чим більше вони про політику дізнаються, тим більше їм хочеться докопатися: а що ж там ті політики вночі без нас підписали? У нас політика знову повернулася в режим «бандіто-ганстеріто», тому що тільки бандити всі серйозні акції планують в ніч з 2 до 4 ранку, коли у нас найміцніший сон.

- Під час виборів дуже багато говорилося про джинсу. Після виборів її менше не стало, але про неї не говорять…

- Навіть писали джинсу про джинсу. Вже дуже багато журналістів запропонували свої послуги найновішій владі. Це навіть не була джинса. Це був аванс - подивіться, як ми можемо джинсу робити, не забувайте про нас. Так пропонують себе проститутки при дорозі потенційним клієнтам. Я зробив такі висновки за останні два дні, коли помоніторив канали. Фактично, Глєбушка Павловський може повертатися до України й очолити якісь інформаційний проект чи ток-шоу. Йому тепер буде комфортно, як і на кремлівському НТВ…

- Тобто, фактично, про яку об’єктивність чи свободу слова ми можемо говорити… Помаранчева революція пройшла і «темники» повертаються…

- Ті, хто не були блядями, той ними й не буде. Джинса – це проституція. Ну яка різниця між нашими дівками, які продають себе в тій самій Словенії та журналістами – джинсовиками? Наші дівки навіть чесніші. Вони приїздять туди за контрактом, платять податки, мають медичне страхування, формують бюджет, працюють в клубах і формують добробут європейської держави. Наші бляді в Словенії більш чесні, ніж журналісти з дипломами, своїми конвенціями, підписанням листів та акціями в Україні. Ми просто знову повернулися в країну абсурду. Чим гірше працювала державна машина, і чим більше сралися між собою політики – тим кращі показники були у нашій економіці. Парадокс. Чим кращі показники економіки, тим більше незадоволені своїм життям громадяни країни, у якій найбільше Мерседесів, лексусів та Майбахів (то такі дорогі машинки, на яких у Європі не їздять. Дорого.)

- На «5 каналі» є проститутки?

- Я не відповідаю за всіх журналістів. Я вже півтора роки не працюю, як шеф-редактор новин. Лише – як редактор програми «Новий час» та «5 копійок». У мене журналісти – добре відомі люди. Я вважаю, що це вони мені зробили послугу, працюючи у моїй команді, адже це – Таня Малярчук. Світлана Поваляєва. Справжні письменниці, яких читають. Вони мають відкриті нерви. І коли їм кажеш, що у нас у студії буде сидіти ось такий подонок і такий напівподонок, а говоритимемо про таку-то тему, то вони роблять сюжети, які є мініфільмами.

Але так чи інакше, я буду відстоювати ті стандарти, які ми запропонували в Україні. При чому, ці стандарти, абсолютно нормальні. Вони практично наближуються до стандартів BBC. Інша справа, що суспільство не готове до цих стандартів.

Я ж – людина безпонтова. Якщо мені треба стати в чергу – я стану. Ось одного разу стою я, а за мною стоїть жінка і буквально до рота мені заглядає.

«О! – каже вона. – Ви з п’ятого? Я вас вітаю, дуже рада вас бачити. Я вашу програму люблю, але вас всіх ненавиджу!». Питаю ж чому? «Ідеологічно – це для мене чужий канал». Але ж наш канал ідеологічно не заангажований і показує усе й усіх. «Так, але це не відповідає моїй ідеології».

Тобто фактично люди сприймають інформацію через ідеологічне сито своїх стереотипів. Зараз країною править «еліта», яка представляє лише дві області і ми знаємо, як формувалося населення цих областей. Великий пласт людей, які є носіями ментальності, яку легко вкласти в серіал «Бандитский Петербург». Вони й обрали нами правити людей, які у цьому серіалі були б «звьоздамі». Яка ментальність – таке й сприйняття світу…

- Але я знову повернуся до «5 каналу». Одні й ті ж самі обличчя. Одні й ті ж самі люди ведуть декілька передач. Це нестача кадрів чи небажання випускати нових людей на екран?

- Це – стабільна команда. На українському ТБ ведучі працюють за таким принципом, як клубні футболісти. Вони ходять, торгуються, переходять з одного каналу на інший. Ми ж більше цінуємо, коли люди залишаються і почувають себе природно в колективі однодумців. Я так себе відчуваю на «5 каналі». Я добре знаю робочі стосунки та атмосферу в ньюс румах на інших каналах. Я вже був в советской армії – вижив. І ще раз не хочу повертатися в систему постійного виживання у тераріумі заклятих колег.

- А на «5 каналі» мир та злагода….

- Ну не мир та злагода. У будь-якому колективі завжди будуть виникати конфлікти, Справа не в конфліктах, а як з них виходять.

- Ти підтримуєш стосунки зі Скрипіним та Шевченком?

- Я з ними товаришую з самого початку заснування нашого каналу. Ми разом починали.

- Тобто зараз ви зустрічаєтеся?

- Нема часу на зустрічі. Підтримувати стосунки – це значить регулярні зустрічі, хоча б на пиві. Андрій тепер в Парламенті, Роман готується до нового телевізійного сезону. Ми його скоро побачимо на одному з телевізійних каналів. Правда не скажу на якому – не буду відкривати карти.

- Як ти думаєш, що Андрій Шевченко тепер може зробити в Парламенті?

- Це тепер питання. Я просто хочу зрозуміти, як тепер буде функціонувати Національна рада, Комітет з питань свободи слова в режимі уряду, де 2/3 ключових фігур весь час мали проблеми з цими стандартами демократичного суспільства.

Але Андрій – боєць. Він ніколи не здається. В нього дуже «прикольна» заступниця по комітету. Принаймні, він не буде мовчати.

- Але чи зможе він зробити щось реально? Те, що він хотів? Громадське телебачення?

- Тепер доведеться корегувати з огляду на реалії. Я думаю, що ідея суспільного телебачення тепер похована надовго. Щоправда, цій ідеї яму копав ще Ющенко. Він дав обіцянку покійному Сашкові Кривенку, що коли буде повалено кучмізм, «Громадське радіо» вийде в ефір. Кривенко загинув, а його дітище було поховане. З цього моменту почалися проблеми в реалізації проекту суспільного телебачення. А громадське телебачення - це ж грандіозний проект для всієї нації. Політичної нації немає, та й політичної волі для цього проекту не чути. Я знаю, що це мрія життя Андрія Шевченка. Чим зможем – допоможем.

ЧИ ЗНАЙДЕМО МИ СОБІ ПОДІБНИХ?

- Від політики перейду до іншого боку твого життя – музичного. «Мертвий півень» - гурт, де ти граєш. Чому не часто, не завжди яскраво…?

- Нашому колективу вже 16 років і наше ядро не змінюється. Ми – єдині рокери, які реалізували формулу Схід і Захід разом, на відміну від політиків, які реалізували Схід і Захід раком. У нас барабанщик з Харкова, там же і Місько живе. Я – в Києві, Джон – у Львові. Ми не бавимося в шоу-бізнес, тому ми не в кругообігу тих голих дуп та цицьок, якими рясніють наші канали. Ми не займаємося перерозподілом бабок та понтів.

Наша діяльність – це екзистенція. Переважно ми збираємося під якісь проекти. Наприклад, під проект віршів Андруховича «Пісні для мертвого півня». Ми його цікаво реалізували. Вийшло небагато дисків, і їх зараз купити не можна, оскільки весь тираж був проданий за 5 днів. Вийшов МР-3 з нашою творчістю, в який аж страшно заглядати, оскільки виявляється, що її, творчості, назбиралося аж на 2 мультимедійні диски. А регулярної роботи нема, бо ми всі дорослі люди, у кожного з нас своя сім’я, діти. Тим паче, що в країні, яка не потребує своєї культури з цього виживати неможливо.

- Тепер збираєтеся на Гуляйполі?

- Ця ідея мені дуже подобається. Тим паче, що вона обростає все більш цікавими подробицями. Я прочитав, що туди приїде Андрій Окара прочитати лекцію «Анархізм, як душа українця» - це вже прикольно. Це повертається те, що ми мали на початку 90-х Львівський фестиваль «Вивих». Зараз мені цікаво, чи буде на цьому фестивалі публіка, яка була тоді на «Вивиху». Тоді та «вивихова» публіка зробила багато успішних проектів, декілька революцій, зреалізувалась у бізнесі і політиці. Фактично, та публіка і влаштовує цей фестиваль. Інша справа, чи знайдемо ми собі подібних. Тим більше, що треба повернути собі Махна, а то ходять якісь відморозки то в Че Геварах, то в СССР-футболках. А у нас є свій Махно, який дасть просратися усяким чегеваркам. Має бути кльовий фестиваль.

- Рома, а що ти робиш після роботи, музики. Ну як же ж ти відпочиваєш?

- Робота у мене – з понеділка по п’ятницю. Коли я приїжджаю додому – це десь десята вечора. Якщо я ще застав сина не люлі, то можу перекинутися з ним парою слів. Але вечері продовжую інформаційне життя в моєму комп’ютері. А ще – я страшенний кіноман. У мене велика кінотека і я вночі дивлюсь кіно. Вчора я передивився аж три фільми Вуді Алена і ще суперкомедію Кірілла Сєрєбрєннікова «Зображуючи жертву». ТБ крім новин взагалі дивитись не можу, замість кіно таке лайно закуповують, що за державу соромно.

- Українські фільми дивишся?

- Дивився трансляцію Відкритої Ночі. Клас. Мій малий замовив «Тачки» та «Карлсона» українською, але їх ще не продають на DVD. Ще мій малий дивився нашу «Штольню» - це гарний, саме дитячий фільм.

- А таке, як «Помаранчеве небо» дивишся?

- Ні, ну не цікаво. Останнє, що я дивився з нашого – документалку Володі Ар’єва «День сьомий». Сподобалося. Взагалі, добре, коли є наші фільми. Я хочу, аби у нас валом було українських фільмів. Ринок тоді виведе якість.

- Тоді давай генеруй ідею, пиши сценарій…

- Ой! Я дивуюся, коли у нас говорять, що нема кіно, бо нема гарних сценаріїв. Та їх повно! Якби я зараз мав гроші, то б взяв за сценарій будь-який роман Андруховича й екранізував. Це ж був би блокбастер. Або Василя Кожелянка «Дефіляда в Москві», чи Сергія Жадана "Гімн демократичної молоді", або «Культ» Дереша. А ще у нас наших гарних акторів – море, ними послуговують росіяни. А наші недоумки не цінують.

- Але не повірю, що відпочиваєш лише за фільмами без сто грамів…

- Та ні. Ну ось вчора з друзями в Конча-Заспі дивилися, як засипали половину гарного озера. Покупався нашвидкуруч, бо там зараз – болото. Так ми попили пиво. Я зараз присів на Приватну Броварню №1. Цього сезону – моє улюблене. Я – пивоман. А ще мені подобається зустрічатися з друзями, з якими можна поговорити не для підтримання розмови. Анекдоти страшенно люблю збирати. Останнім був такий: У путівнику 2080 року. «Київ – це маленьке історичне містечко, яке лежить між наметовими містами БЮТ та Партії регіонів».

Окрім того, мені дуже сподобалися вина Словенії та її кухня. Всілякі ракушки, краби…

- Ти – не домашня людина.

- Ні! У єдиний мій вихідний – неділю – я сідаю в машину, беру відеокамеру та їду пізнавати невідомі куточки України.

- Але ж вдома щось робиш!

- Читаю я в туалеті. У мене там є спеціальна поличка, куди я переношу активних 5-10 книжок. Переважно це такі, які я вже читав – я їх перечитую. От зараз вкотре дочитую «Трьох товаришів» Ремарка. Там описується картина Німеччини перед приходом Гітлера. Таке відчуття, ніби читаєш про Україну, треба лише імена змінювати. Читаю там, є комп’ютер, відеотека. Оце і все, що є у мене в хаті. Але я там рідко буваю, бо я не кімнатна рослина.

- Але ж збираєтеся родиною?

- У мене велика родина, але я не люблю збиратися родинно. Обтяжливий ритуал. Але батьків своїх дуже люблю і ціную. Я дуже вдячний своїм батькам, що не дали мені стати совковим бидлом. Батько мені показав всі музеї Пітера та Москви. Дали знання, освіту і бажання завжди вчитися. Я знав весь репертуар від Таганки та Великого театру, особисто знав майже всіх акторів Львівських театрів. І в тата завжди мене чекала супер бібліотека.

- А в тебе велика родина?

- Більше по лінії дружини. А я – одинак. Вся моя родина – по лінії батька та матері. Це дуже цікаві люди. В мене один дід брав Берлін, а другий – воював в УПА. Є маленька лінія родини, яка була вислана з України в результаті операції «Вісла» аж під німецький кордон. Є родина моєї дружини, яка живе в Америці та дуже активно діє в діаспорі. Мені цікавіше досліджувати історію своєї родини, ніж збиратися на свята. У мене ще є вуйко, який є, мабуть, ровесником всіх епох. Йому 90 з чимось років. Я його цитую досі, бо лише його життєва формула й спрацьовує: «Нема нічого злого, що на добре не вийде».

- Тобі батько так багато показав. Що ти даєш своєму синові, адже тебе весь час нема вдома…?

- Так, це проблема. Але в нього вже є непогана відеотека та бібліотека. У нього є хороші задатки, але не такі як в мене.

- Які?

- Ну його не цікавить музика, окрім як послухати хороший рок. Оскільки я за першою освітою біолог – мені було цікаво це. Його в цьому напрямку нічого не цікавить. Вибір ще попереду – сину лишень 11. Я думаю, що ще встигну йому показати багато всього цікавого в світі. Наступного року ми разом поїдемо в Словенію, а потім у Відень, Мюнхен та Венецію помандруємо. Людина, яка пізнає інші народи і культури просто не може залишитись тупим радянським валянком. Ще помандруємо разом…