Чи варто миритися з тим, що партнер вам не підходить?

Автор/джерело -  © Крістіна Абрамовська 

Одного разу в глибокій молодості я прийшла в гості до своїх друзів-медиків з новим хлопцем. «Це в тебе паліативний бой-френд або постійний?» - відкликавши мене в сторону, тактовно поцікавилися господарі дому.

Краще бути на самоті, ніж з тим, кому ти не потрібен...

У відповідь на моє здивування вони пояснили, що в медицині паліативне лікування означає підтримуюче, таке, що нічого не вирішує в плині хвороби, - наприклад, як для хворих на рак ін’єкції знеболюючих препаратів.

Стурбовані моїм особистим життям медики намагалися з’ясувати, чого ж я чекаю від цього хлопця - розвіяти мою нудьгу в цей суботній вечір або обручку, серце-руку і померти в один день.

З того часу фраза «паліативний бой-френд» стала у нас номінальною - не рятує від самотності, але створює короткочасну ілюзію наявності особистого життя. Часто подруги радять лікуватися від нещасної любові за допомогою іншого чоловіка, а то й кількох. Це теж один з різновидів паліативних стосунків - нібито за допомогою іншої людини можна забутися. Хоча багато з тих, хто практикував цей метод, зізнаються, що зазвичай не відчуваєш нічого, крім спустошення, якщо не огиди.

Одного разу знайома по фітнес-центру, довгонога двадцятирічна красуня, так висловилася про свого мужчину: «Він одружений, йому сорок років, грошей у нього немає. І на додачу дідком смердить!» На моє здивоване запитання, що ж її з ним тримає, вона, зітхнувши повідомила: «Ну а як же я буду сидіти вдома на вихідних на самоті». В цьому і є вся квінтесенція паліативних відносин - легше бути хоч з кимось, хто навіть і не відповідає тобі жодним чином, лише б не бути на самоті. Саме про цей випадок розхожа приказка про валізу без ручки - тягти важко, і не кинеш - як же без мотлоху, який в ньому зберігається і одного разу може стати в нагоді?

Зізнайтеся, що часто ми (це стосується і чоловіків, і жінок) у гонитві за тим, що всі повинні бути з валізами... тобто з партнерами, гарячково починаємо шукати собі пригод, хоч якихось стосунків - часто не таких, як нам треба, не в тій кількості і тим більше не з тими людьми. Втішаємо себе тим, що це тимчасово, це ось тільки на цей вечір, потім, - ну добре, на цей тиждень, а потім раптом все це складається в рік - паліативні стосунки тягнуться і тягнуться...

...Але прагнути потрібно до відповідної людини

Хоча кожен з учасників потай і розуміє, що він незадоволений, невдоволений, але весь час думає, що треба ж якось провести вечір в очікуванні принца на білому коні або супер-блондинки модельної зовнішності - життя-то минає!

Зрозуміло, все це дуже згубно позначається на поточній якості життя, - це як ходити на нецікаву роботу охоронцем до супермаркету і чекати, що одного разу тебе помітять і зроблять Бредом Піттом або Анджеліною Джолі. Хоча, якщо зізнатися собі чесно в тому, що чекає тебе завтра, - можна зрозуміти, що і завтра чекає такий само безбарвний, сірий, нудний день, який з тобою розділить нецікава тобі людина.

...Якось учені провели експеримент над дітьми під назвою «відкладене задоволення». Сенс дослідів був у тому, що дитина могла отримати або одну цукерку, але зараз, або дві - але потім. Потім вчені тривалий час - упродовж років зо двадцять! - відстежували життєвий шлях цих піддослідних любителів цукерок. І з’ясували, що ті, хто міг терпіти і чекати, добиваються більших успіхів - причому у всіх життєвих сферах.

Розумієте, до чого я? Може бути, не варто обманювати себе і виписувати собі морфій у вигляді невідповідного партнера ? Тим більше, якщо він ставиться до вас щиро: адже даючи йому помилкову надію, можна зіпсувати собі ...карму.

Можливо, варто навчитися бути наодинці з собою - не вдаючись до паліативного лікування, раз і назавжди, або навчитися чекати відповідну людину (найкращий варіант - свого дуала. Дуал - це психологічно сумісний партнер, ваша «друга половинка» - прим.«Аратти») і не йти на марний і безглуздий компроміс із самим собою?