Кого бояться підлітки

Автор/джерело -  © Катерина Мурашова, «Сноб» 

Молодим людям від 12 до 18 років запропонували добровільно провести вісім годин на самоті, не користуючись жодними електронними пристроями та засобами комунікацій.

Проте дозволялося займатися буденними справами, а також вести щоденника (на папері).

Робоча гіпотеза була така: сучасних дітей занадто багато розважають, і як наслідок, - вони не вміють самі себе зайняти, уникають зустрічі з самими собою, через що, в свою чергу, свого внутрішнього світу абсолютно не знають і навіть бояться.

За умовами експерименту учасник погоджувався провести вісім годин (безперервно) на самоті, наодинці із собою, не користуючись жодними засобами комунікації (телефоном, інтернетом), не вмикаючи комп’ютер або інші гаджети, а також радіо і телевізор. Всі інші людські заняття - гра, читання, письмо, ремесло, малювання, ліплення, спів, зайняття музикою, прогулянки і т.д. - були дозволені.

Під час експерименту учасники за бажанням могли робити записи про свій стан, дії, думки що надходили до голови.

Строго на наступний після експерименту день вони повинні були прийти до мене в кабінет і розповісти, як все минуло.

При виникненні сильної напруги або інших тривожних симптомів експеримент слід було негайно припинити і записати час і, по можливості, причину його припинення.

У моєму експерименті брали участь в основному підлітки, які приходять до мене в поліклініку. Їхні батьки були попереджені і погодилися забезпечити своїм дітям вісім годин самотності.

Вся ця затія здавалася мені абсолютно безпечною. Визнаю: я помилилася.

В експерименті взяли участь 68 підлітків у віці від 12 до 18 років: 31 хлопчик і 37 дівчат. Довели експеримент до кінця (тобто 8:00 пробули на самоті) ТРОЄ підлітків: два хлопця та дівчинка.

Семеро витримали п’ять (і більше) годин. Решта - менше.

Причини переривання експерименту підлітки пояснювали вельми одноманітно: «Я більше не міг», «Мені здавалося, що я зараз вибухну», «У мене голова лусне».

У двадцяти дівчат і семи хлопців спостерігалися прямі вегетативні симптоми: приливи жару або озноб, запаморочення, нудота, пітливість, сухість у роті, тремор рук або губ, біль у животі або грудях, відчуття «ворушіння» волосся на голові.

Майже всі відчували занепокоєння, у п’ятьох страх дійшов практично до гостроти «панічної атаки».

У трьох виникли суїцидальні думки.

Новизна ситуації, інтерес і радість від зустрічі з собою зникла практично у всіх до початку другої-третьої години. Тільки десять підлітків, з числа тих, припинив експеримент, відчули занепокоєння через три (і більше) години самотності.

Героїчна дівчинка, яка довела експеримент до кінця, принесла мені щоденник, в якому вона всі вісім годин докладно описувала свій стан. Тут вже волосся заворушилися у мене (від жаху).

Що робили мої підлітки під час експерименту?

- готували їжу, їли;
- читали або намагалися читати,
- робили якісь шкільні завдання (все відбувалося під час канікул, але від розпачу багато хто схопився за підручники);
- дивилися у вікно або швендяли по квартирі;
- вийшли на вулицю і попрямували до магазину або кав’ярні (спілкуватися було заборонено умовами експерименту, але вони вирішили, що продавці або касирки - не в рахунок);
- складали головоломки або конструктор «Лего»;
- малювали або намагалися малювати;
- милися;
- прибирали в кімнаті чи квартирі;
- грали з собакою чи кішкою;
- займалися на тренажерах або робили гімнастику;
- записували свої відчуття чи думки, писали листа на папері;
- грали на гітарі, піаніно (один - на флейті);
- троє писали вірші або прозу;
- один хлопець майже п’ять годин їздив по місту на автобусах і тролейбусах;
- одна дівчинка вишивала по канві;
- один хлопчик попрямував в парк атракціонів і за три години докатався до того, що його знудило;
- один юнак пройшов Петербург з кінця в кінець, - а це приблизно 25 км;
- одна дівчинка пішла в Музей політичної історії і ще один хлопець - до зоопарку;
- одна дівчинка молилася.

Практично всі в якийсь момент намагалися заснути, але ні в кого не вийшло, в голові нав’язливо крутилися «дурні» думки.

Припинивши експеримент, 14 підлітків полізли в соціальні мережі, 20 зателефонували приятелям по мобільнику, троє зателефонували батькам, п’ятеро пішли до друзів додому або у двір. Решта - увімкнули телевізор або занурилися в комп’ютерні ігри. Крім того, майже всі і майже відразу увімкнули музику або сунули у вуха навушники.

Всі страхи і симптоми зникли відразу після припинення експерименту.

63 підлітка заднім числом визнали експеримент корисним і цікавим для самопізнання. Шестеро повторювали його самостійно і стверджують, що з другого (третього, п’ятого) разу у них вдалося.

Аналізуючи те, що діялося з ними під час експерименту, 51 підліток вживав словосполучення «залежність», «виходить, я не можу жити без...», «доза», «ломка», «синдром відміни», «мені весь час потрібно ...», «злізти з голки» і т.д. Всі без винятку говорили про те, що були жахливо здивовані тими думками, які приходили їм до голови в процесі експерименту, але не зуміли їх уважно «розглянути» через погіршення загального стану.

Один з двох хлопців, котрі успішно закінчили експеримент, всі вісім годин клеїв модель парусного корабля, з перервою на їжу і прогулянку з собакою. Інший (син моїх знайомих - наукових співробітників) спочатку розбирав і систематизував свої колекції, а потім пересаджував квіти. Ні той, ні інший не відчували в процесі експерименту жодних негативних емоцій і не відзначали виникнення «дивних» думок.

Отримавши такі результати, я, чесно сказати, трохи злякалася. Тому що гіпотеза гіпотезою, але коли вона ось так підтверджується... А треба ж ще врахувати, що в моєму експерименті брали участь не всі підряд, а лише ті, хто зацікавився і погодився.

А що ви про це думаєте?