Що так і не почув президент Ющенко

Автор/джерело -  © «Аратта-Україна» 

Виступ Павла Мовчана, голови Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка на IV Всесвітньому форумі українців.

Всесвітній форум українців має бути не тільки урочистостями, а, напевно, більше дискусією щодо тих проблем, які стоять перед нами вже друге десятиріччя. Я, готуючись до виступу, підготував дві доповіді. Одна – це відповідь російському парламенту і зокрема пану Думі (Василь Дума - голова рад Об’єднання українців Росії та Федеральної національно-культурної автономії українців Росії - прим. "Аратта").... Тому що наші міждержавні стосунки і наші проблеми зумовлені при наявності двох чинників, які викривляють наше національне буття: один – принадність п’ятої колони, яка формувалася не одне десятиріччя і не за роки незалежності, а впродовж тривалого часу, впродовж всього історичного часу нашої залежності від Росії, коли Універсал, який був підписаний, проголошений Богданом Хмельницьким і відкинутий російським чиновництвом. І сьогодні суть наших взаємин, як казав колись Іван Плющ, дуже проста: ми повинні помолитися вентилю. Вентилю, який неодноразово було застосовано проти української незалежності....

Тут присутні люди, які відносяться до мого покоління і, так вже сталося, що ми були причетні до процесу творення тієї державної незалежності: і Іван Драч, і Дмитро Павличко, і Анатолій Погрібний.... І тому ми б мали тут серйозно поговорити у присутності Президента, урядовців щодо нагальних проблем, які хвилюють українство. І я дуже вдячний Аскольду Лозинському за те, що він озвучив певною мірою ті, проблеми, які ми повинні були тут сьогодні обговорювати. Але ми мусимо зараз про це говорити в інформаційній блокаді, тобто телебачення й радіо, як ви бачите, вже немає. І я запитую: якщо ми маємо голову оргкомітету, який очолює міністерство культури й туризму, то чому ця команда, коли я і голова Координаційної ради Михайло Горинь вимагали, щоб сценарій, розроблений ще при радянському режимі був відкинутий. Щоб ми, як казав наш Президент, дискутували вільно щодо проблем нашої перспективи, які є сьогодні кричущими, тому що не можна говорити, що все якось владнається й саме собою влаштується, коли ми маємо лишень документ, який не має правових статусу й наслідків. Універсал – це добре, домовленість – це добре. Але немає відповіді для українства, яке тут сьогодні зібралося, щодо єдиного підходу до власної перспективи, до нашого буття, до того, що є технічно й політично наша держава – те, що об’єднує й притягує до себе не одне століття покоління, які поїхали на заробітки. Понісши перед собою хлібину та казали: нас не хліб несе, а вона хлібина нас веде... І ладанку із жменькою рідної землі, щоб пам’ятати, що вона є, що вона ось тут, і вона така ж рідна, як слово. Бо українське слово – є Господнє, інакше Бог нам не прописав би тих шляхів, тієї боротьби, в якій ми неодмінно перемагаємо. І переможемо зараз!....

...Кілька років тому, московська газета “Нєзавісімость” запровадила експертизу по всіх країнах, де мешкають росіяни. Там були запропоновані такі питання: становище російської діаспори в цілому; громадська і політична активність діаспори; представництво росіян в органах влади; стосунки росіян із місцевою владою; стосунки із місцевим населенням; рівність правового захисту російської діаспори та етнічних росіян; наявність міграційних настроїв (тобто - чи покидають росіяни країну проживання); відсутність правових актів, що порушують двосторонні угоди з Росією та країнами СНД; статус російської мови; можливість отримання середньої й вищої освіти в державних закладах російською мовою; можливість застосування російської мови у державних органах; наявність видань російською мовою, включаючи ЗМІ; можливість користування російською мовою у побуті, на роботі, в державних й недержавних закладах; можливість вільно відвідувати Росію; можливість підтримування політичних контактів; становище російського бізнесу. Суворе журі поставило по одиниці таким державам: Азербайджану, де російської мови сьогодні вже немає навіть у побуті; Вірменії й Туркменістану. На відмінно пройшли Придністров’я та Білорусь. Оцінка стану в Україні навіть й не проводилася. Чи то вони не вважають росіян в Україні діаспорою, чи то оцінка становища росіян в Україні підлягає дванадцятибальній системі. Тобто найвищому балу і експерти не хотіли тим самим ображати ні білорусів, ні придністровців.

Тому пан Дума, замість того, щоб змагатися за приміщення на Арбаті, в якому функціонує український культурний центр, а у дворі його є офіс пана Думи, який переймається великим нафтовим бізнесом, хай би розказав, скільки ж його коштом у Москві побудовано українських шкіл, скільки його коштом відкрито українських газет, скільки зроблено Росією для отих 20 мільйонів українських працівників... Доречі, сьогодні в доповіді тут зафіксовано, що в Росії 3 мільйони українців, а ще вчора було 8 мільйонів. Бо то політика, коли примушують всіх асимільовуватися, політика зацьковування українців в Росії, вона є тотальною...

Але запитайте українців Криму, Донецька, Луганська, Запоріжжя: як вони себе почуваються? Там де п’ята колона нічого не змінивши, фактично окупувавши весь інформаційний простір, забравши весь капітал і тепер їм лишається тільки приватизувати українську землю, ґрунти.....

Саме тому, сьогодні наша живоносна жила, коріння нації - селянство знаходиться у найкритичнішій ситуації. Хоча Президент минулого року оголосив цей, нинішній, роком села. І сьогодні цінова політика привела до того, що на селянських подвір’ях скоро не стане ні худобини, нічого.... Все заростає бур’янами...

Я не скиглю, як хтось казав про українців. Я позначаю проблеми українців в Україні. Я би хотів, щоб ті, кого відправили на різні куточки землі, четвертою хвилею, яка заселила вже всі континенти, щоб вона поверталася сьогодні в Україну, збагачена досвідом, із своїми капіталами. Як поверталися поляки у Польщу, після того, як їх повиселяв Ярузельський... Я би хотів, щоб українські очільники сказали, що ми забезпечимо їх робочими місцями, що ми гарантуємо недоторканість їх статків... Щоб українські села не користувалися тим знаряддям, що призводить до знищення землі, до обезроднення (я маю на увазі оту програму “шкільний автобус”)... Бо сьогодні знищується село, наш фундамент. Село, яке нас надихало, яке нас годувало, яке нас колисало... Я усвідомлюю те, хто є дійсним генетичним носієм української культури, української духовності.... Атлантида тоне, але ми повинні зупинити це, ми повинні..., для чого й українці і збираються, щоб сказати: наші вимоги – і до уряду Росії, і до депутатів російської Думи... Наші вимоги такі: чому жодного українського театру в Росії, коли в Україні, державним коштом утримуються кілька десятків російських театрів? Чому ми субсидуємо російське телебачення? Чому сьогодні тисячі журналістів, які працюють в російських ЗМІ паплюжать Україну, виводячи її за межі реального світу? Я не хочу жити в фата-моргані, я хочу жити в Україні, яку ми виборювали. Виборювали не тільки на Майдані, ми виборювали її і 89-му році, коли ми проголосили українську Україну. Це залишається моїм гаслом і донині....

Бо мовне питання – це не філологічне питання. Воно є основним питанням. Є визначальним питанням. У нас, як казав Президент, в бюджеті предостатньо грошей, аби відродити “Кримську світлицю”, яка нині виходить лише ентузіазмом людей... У нас достатньо ресурсів, щоб здолати оті колосальні російські матеріальні й інтелектуальні потуги....

Я розумію, що виказати всі проблеми на завтрашніх сесіях, які я назвав “системою унітазу”, дуже важко. Тому, що по 30 чоловік буде в кожній аудиторії... І збираються люди, які знають ці проблеми, і вони солідарні, і немає потреби знов збиратися й говорити про те, що всім вже відомо й приймати нові документи.... Але я б хотів тут почути від Президента: що виконано із тих ухвал, які прийняті на першому, другому, третьому форумах? Я би хотів почути від Міністра культури що робиться, щоб відродився національний кінематограф, щоб українська книга не була у нас в державі чужа... Треба запитати у Табачника: чи далі розкрадаються українські архіви, українські музеї? Ми знаємо, які колекції поповнюють національними скарбами. Отут ми мусимо говорити про проблеми екологічні, про які добре знає Іван Заєць... Фактично, в Україні сьогодні ведеться шалена робота, щоб ми позбулися фактично отих п’ятачків святої для нас землі, коли під священними місцями будуть прориті тунелі і в них будуть запущені авта.... Під пам’ятником Шевченку, під кожним святим місцем і ці проекти вже готові… Я би хотів, щоб ми оті всі питання обговорили сьогодні.... Я тому говорю, що у нас море проблем. Замовчувати їх не можна! Робити вигляд, що в нас все в порядку теж не можна! Українці для того й зібралися, щоб подискутувати, підняти ті чи інші проблеми.. І я би хотів, щоб наш діалог був конструктивний.