Жертва. Казка-притча

Автор/джерело -  © Ельфік 

Коридором походжають люди, притискаючи до грудей бажання, здібності, кар’єри, таланти, можливості, кохання - все те, що вони готові самовіддано принести в жертву...

- Тут займають чергу на жертвопринесення?

- Тут, тут! За мною будете. Я 852-а, ви - 853-я.

- А що, так багато народу?

- А ви думали??? Одна ви, чи що, така розумна? Он, всі, хто попереду - туди ж.

- Ой, матінко... Це коли ж черга дійде?

- Не турбуйтеся, тут швидко. Ви в ім’я чого жертву приносите?

- Я - в ім’я кохання. А ви?

- А я - в ім’я дітей. Діти - це моє все!

- А ви що в якості жертви принесли?

- Своє особисте життя. Лише б діти були здорові та щасливі. Все, все віддаю їм. Заміж кликав хороший чоловік - не пішла. Як я їм вітчима в будинок наведу? Роботу улюблену кинула, бо їздити далеко. Влаштувалася нянечкою в дитячий сад, щоб на виду, під наглядом, доглянуті, нагодовані. Все, все дітям! Собі - нічого.

- Ой, я вас так розумію. А я хочу пожертвувати стосунками... Розумієте, у мене з чоловіком давно вже нічого не залишилося... У нього вже інша жінка. У мене ніби теж чоловік з’явився, але... Ось якби чоловік перший пішов! Але він до неї не пішов! Плаче... Каже, що звик до мене... А мені його шкода! Плаче ж! Так і живемо...

- А ви?

- Я теж плачу... Страждаю оце, давно вже ... Збожеволію скоро!

- Так, життя така жорстока штука... Завжди доводиться чимось поступатися. Приносити щось у жертву...

Розчиняються двері, лунає голос: «Хто за № 852? Заходьте!».

- Ой, я пішла. Я так хвилююся! А раптом жертву не приймуть? Не забудьте, ви - наступна.

№ 853 стискається у грудочку і чекає виклику. Час тягнеться повільно, але от з кабінету виходить № 852. Вона в розгубленості.

- Що? Ну що? Що вам сказали? Прийняли жертву?

- Ні... Тут, виявляється, випробувальний термін. Відправили ще подумати.

- А як? А чому? Чому не відразу?

- Ох, люба, вони мені таке показали! Я їм - ррраз! - на стіл жертву. Своє особисте життя. Вони запитують: «А ви добре подумали? Це ж назавжди!». А я їм: «Нічого! Діти подорослішають, оцінять, чим мама для них пожертвувала». А вони мені: «Присядьте і дивіться на екран». А там таке кіно дивне! Про мене. Наче діти вже виросли. Донька заміж вийшла за тридев’ять земель, а син телефонує раз на місяць, як з-під палиці, невістка крізь зуби розмовляє... Я йому: «Ти що ж, синку, так зі мною, - за що?». А він мені: «Не лізь, мама, в наше життя, заради бога. Тобі що, зайнятися нічим?». А чим мені зайнятися, я ж, окрім дітей, нічим і не займалася??? Це що ж, не оцінили дітки мою жертву? Даремно, чи що, я намагалася?

З дверей кабінету лунає: «Наступний! № 853»!

- Ой, тепер я ... Господи, ви мене зовсім з колії вибили... Це що ж??? Ай, як вже буде!..

- Проходьте, сідайте. Що принесли в жертву?

- Взаємини...

- Зрозуміло... Ну, показуйте.

- Ось... Дивіться, вони, загалом, невеликі, але дуже симпатичні. І свіженькі, нерозношені, ми лише півроку тому познайомилися.

- Заради чого ви ними жертвуєте?

- Заради збереження сім’ї...

- Чиєю, вашої? А що, є необхідність зберігати?

- Ну так! У чоловіка коханка, давно вже, він до неї бігає, бреше весь час, прямо сил ніяких немає.

- А ви що?

- Ну, що я? Мене-то хто питає??? З’явилася в моєму житті інша людина, ніби як стосунки у нас.

- Так ви ці нові стосунки - в жертву?

- Так... Щоб сім’ю зберегти.

- Чию? Ви ж самі кажете, у чоловіка - інша жінка. У вас - інший мужчина. Де ж тут родина?

- Ну то й що? Адже за паспортом ми - все ще одружені! Отже, - сім’я.

- Тобто вас все влаштовує?

- Ні! Ні! Ну як це може влаштовувати? Я весь час плачу, переживаю!

- Але проміняти на нові відносини ні за що не погодитеся, так?

- Ну, не такі вже вони глибокі, так, проведення часу... Загалом, мені не шкода!

- Ну, якщо вам не шкода, тоді нам - тим більше. Давайте вашу жертву.

- А мені казали, у вас туту кіно показують. Про майбутнє! Чому мені не показуєте?

- Кіно тут різне буває. Кому про майбутнє, кому про минуле... Ми вам про сьогодення покажемо, хочете?

- Звичайно, хочу! А то якось швидко це все. Я і підготуватися морально не встигла!

- Вмикаємо, дивіться!

- Ой, ой! Це ж я! Боже мій, я що, ось так виглядаю??? Та брехня! Я за собою доглядаю.

- Ну, у нас тут не соцреалізм. Це ваша душа таким чином на зовнішності відбивається.

- Що, ось так відбивається??? Плечі донизу, губи в лінію, очі тьмяні, волосся повисло розпатлане...

- Такий вигляд завжди мають люди, якщо душа плаче...

- А це що за хлопчик? Чому мені його так шкода? Славненький який... Дивіться, дивіться, як він до мого живота притискається!

- Не впізнали, так? Це ваш чоловік. У проекції душі.

- Чоловік? Що за дурниця! Він доросла людина!

- А в душі - дитина. І притискається, як до матусі...

- Та він і в житті так! Завжди до мене прислухається. Тулиться. Тягнеться!

- Отже, не ви до нього, а він до вас?

- Ну, я з дитинства засвоїла - жінка повинна бути сильнішою, мудрішою, рішучішою. Вона повинна і сім’єю керувати, і чоловіка направляти!

- Ну так воно і є. Сильна, мудра рішуча матуся керує своїм хлопчиком-чоловіком. І насварить, і пожаліє, і приголубить, і пробачить. А що ви хотіли?

- Дуже цікаво! Але ж я йому не матуся, я йому дружина! А там, на екрані... Він такий винуватий, і до лахудри своєї ось-ось знову побіжить, а я його все одно люблю!

- Звичайно, зрозуміло, так воно і трапляється: хлопчик пограє в пісочниці, і повернеться додому. До рідної матусі. Поплаче в фартушок, покається... Гаразд, кінець фільму. Давайте завершувати нашу зустріч. Будете кохання у жертву приносити? Чи не передумали?

- А майбутнє? Чому ви мені майбутнє не показали?

- А його у вас немає. При такому сьогоденні - втече ваш «малюк», який подорослішає, як не до іншої жінки, так у хворобу. Або зовсім - в нікуди. Загалом, знайде спосіб вирватися з-під маминої спідниці. Йому ж теж зростати охота...

- Але що ж мені робити? Заради чого я тоді себе буду в жертву приносити???

- А вам видніше. Може, - вам бути матусею шалено подобається! Більше, ніж дружиною.

- Ні! Мені подобається бути коханою жінкою!

- Ну, матусі теж бувають коханими жінками, навіть часто. Так що? Готові принести себе в жертву? Заради збереження того, що маєте, і щоб чоловік так і залишався хлопчиком?

- Ні... Не готова. Мені треба подумати.

- Звичайно, звичайно. Ми завжди даємо час на роздуми.

- А поради ви даєте?

- Охоче ​​і з задоволенням.

- Скажіть, а що потрібно зробити, щоб мій чоловік... ну, виріс, чи що?

- Напевно, перестати бути матусею. Повернутися обличчям до себе і навчитися бути Жінкою. Звабливою, хвилюючою, загадковою, бажаною. Такій квіти дарувати хочеться і серенади співати, а не плакати у неї на теплих м’яких грудях.

- Саме так? Ви думаєте, допоможе?

- Зазвичай допомагає. Ну, це в тому випадку, якщо ви все-таки виберете бути Жінкою. Але якщо що, - ви приходьте! Нові стосунки у вас просто чудові, ми їх із задоволенням візьмемо. Знаєте, скільки людей у ​​світі про такі стосунки мріють?!! Так що, якщо надумаєте пожертвувати на користь нужденних - ласкаво просимо!

- Я подумаю...

№ 853 розгублено виходить з кабінету, судомно притискаючи до грудей стосунки. № 854, завмираючи від хвилювання, заходить в кабінет.

- Я готова пожертвувати своїми інтересами заради того, щоб тільки матуся не засмучувалася...

Двері закриваються, далі нічого не чути. Коридором походжають люди, притискаючи до грудей бажання, здібності, кар’єри, таланти, можливості, кохання - все те, що вони готові самовіддано принести в жертву...

Переклад українською - «Гармонія»