День мракобісся

Автор/джерело -  © Олександр Невзоров 

Сьогодні зрозуміло, що реєстр державних свят не вичерпний. Необхідно введення загальнонаціонального «дня мракобісся». Можливо, утім, в назві свята буде використано не саме слово «мракобісся», а його найближчий синонім, і воно іменуватиметься як «день духовності».

Від «Аратти»: ця стаття хоч і написана про ситуацію в Росію, але цілком відповідає тенденціям і українського сьогодення...


Дата для нового свята (18 вересня) визначилася завдяки Держдумі РФ. Саме в цей день Держдума поставила першу крапку в «справі Академії наук», раптово відшмагав по щоках цю поважну організацію і зачитавши їй смертний вирок.

Азарт, з яким думці прихлопнули «творіння Петра і Ломоносова», а з ним і надії Росії на хоч якийсь розвиток, спочатку здавався нез’ясовним. Злі язики пояснювали думську витівку посиланням на праці фахівців з «депутатської поведінки»: ті ув’язали те, що трапилося, з «неможливістю регулярної подачі бананів в зал засідань». Але, згідно товарно-транспортних накладних, постачання Державної думи бананами в період з 15.9.2013 по 19.9.2013 здійснювалося в повному обсязі, годування проводилися регулярно, так що жодних підстав для особливо агресивної поведінки у депутатів не було.

Згідно з іншою версією, ДД засудила Академію наук, побоюючись подальших викриттів своїх «докторських» і «кандидатських» дисертацій, придбаних у сумнівних осіб. Але ця гіпотеза теж не витримує серйозної критики. Відомо, що переважна більшість депутатів навіть і не пам’ятає про такі свої дрібні покупки, як наукові ступені.

Рада Федерації, яка перебуває у своїй звичайній прострації носорога, витівку ДД, зрозуміло, схвалила.

Звичайно, власне виконання вироку ще попереду. По всій імовірності, це буде виглядати досить мальовничо: головну наукову структуру будуть виламувати, як зайвий зуб, застосовуючи методи розкачки, дроблення, а можливо, і прямого витягування. Анестезія, мабуть, не буде потрібна, тому що ніякого болю з приводу того, що сталося країна не відчуває. Дозволену годинку погаласували лише вразливі дÓценти. ОМОН дбайливо здув бородатих діточок з вулиці, все стихло й забулося, наче й не було ніколи ніякої Академії наук. Кремлівська чорна діра поглинула її без сліду і писку.

Кончину РАН, звичайно, можна приписати і підступам одного царедворця, який керувався давньою особистою образою на кристали і порядок їх вивчення. Але це припущення рівноцінно впевненості, що механізм наручного годинника здатний провернути стрілки Біг-Бена.

Насправді все набагато цікавіше. І масштабніше.

Справжні причини ліквідації «храму російської науки», цілком ймовірно, треба шукати у зростанні духовності населення РФ. І тільки нею можна пояснити відсутність будь-яких больових відчуттів у населення. Цілком можливо, що власне РПЦ і не має прямого відношення до розгрому Академії наук, але оголошена нею гонка в минуле - у невігластво і дикість, до «духовних скріпів» - набрала міць і масштабність. Основною цінністю оголошені традиції, так як саме вони є живильним середовищем для релігії. Саме через традиції минуле успішно диктує дійсному свої дикунські правила.

Нагадаю, що «творці традицій» не мали (і не могли мати) ні найменшого поняття про електрику, Павлова, Ціолковського або Хокінга, про кванти, про походження життя, про каналізацію та нейрохірургію, про дамські тампони, космос, теорію відносності, туалетний папір або походження людини.

Незнання цих факторів з сучасної точки зору є елементарною нерозвиненістю. Саме вона колись робила нормою завошивленвсть, гнилозубість, работоргівлю і рабську покірність власнику. Вона ж забезпечувала щирість релігійних уявлень, легкість відношення до масових вбивств, нормативність педофілії, тортур і безграмотності. Вона ж формувала те ставлення до людей, яке пропонується сьогодні як таке, до чого необхідно «повертатися».

Сьогодні для будь-якого з «творців традицій» не знайшлося б іншого місця, окрім як на ланцюгу. Або на лаві підсудних міжнародного трибуналу. Винайдені ними «під себе» і «для себе» правила життя, поняття про добро і зло мали б бути поховані разом з ними, а «могильники» ізольовані ретельніше, ніж концентратори сибірської виразки. Оскільки давня зараза, що живе в них, ще більш живуча. Випущена на волю, вона деформує поведінку людини і в XX, і в XXI столітті. Для прикладу можна згадати III Рейх або «справу Пуссі Райот», яке, по суті, є рецидивом середньовічних «процесів про відьом».

Але могильник потривожений - і ми бачимо, з якою швидкістю Росія розвертається строго назад і «обезнауковується». Змінюється світогляд мас, шикуються черги до «поясів», ванг, екстрасенсів, святим і зарядженим водам, мощам та іншим чурингів. Доля науки в суспільстві такого типу, звичайно, вирішена. Та й на що вона могла розраховувати в державі, яка орієнтована на «цінності», які коштували життя і свободи сотням учених?

Хоча нинішня позиція релігії і полягає в акуратному вихилянні хвостом перед світською вченістю, повірити у щирість церкви можна тільки в тому випадку, якщо допустити, що вона порвала зі своєю догматикою, історією, зі своїми авторитетами і самою своєю суттю. А це не так. Нагадаємо, що агресивне заперечення науки не загубилось у віках разом з Кормчою книгою, що проклинає «премудрості бісівські», з архаїчними працями св. І.Лествічніка, Ф.Затворніка або Т.Воронежського. Візьмемо відносно свіжого ідеолога, шанованого і авторитетного св. Ігнатія (Брянчанінова). Він відверто пише: «Вченість є гидота і божевілля перед богом, вона - біснування» («Слово про людину»); «Науки - плід нашого падіння, твір пошкодженого занепалого розуму» («Листи про подвижницьке життя»).

У справі збереження тотального невігластва як норми історичні заслуги церкви безперечні. Саме вона забороняла, вилучала або спалювала цілими тиражами книги Гоббса, Локка, Гольбаха, Гельвеція, Вольтера, Фламмаріона, Геккеля, Дарвіна, Фейрбаха, Сєченова і навіть Жюля Верна. У XVII столітті вона надихала погроми перших аптек в Москві, вигнання і цькування Івана Федорова. У XVIII столітті - арешти друкарів, які насмілювалися друкувати західну науково-просвітницьку літературу, як це було з Новіковим. У XIX столітті вона громила анатомічні музеї та вимагала вустами митрополита Ісидора відсилання І.Сєченова на покаяння в Соловки за «Рефлекси головного мозку», піддавала анафемі письменників і проклинала будівництво залізниць, електрику і наркоз.

Сьогодні вона знову головний вихователь країни, знову вчить добру і правді. За прикладом своїх святих. Таких, як лагідний і милостивий Іван Сергєєв (церк. псевдонім Іоанн Кронштадтський). У 1908 році Іоанн Кронштадтський... молився про смерть Льва Толстого, прохаючи свого бога вбити старого письменника: «Не дай йому дожити до свята... Візьми його з землі, цей труп смердючий, гордістю своєї посмрадівшій всю землю». (Щоденник 1908 р., вересень.)

Росія XXI століття виявилася для церкви прекрасним учнем. Тому вона не тільки не відчуває ні найменшої потреби утримувати масштабну організацію (РАН), цілі якої явно ворожі «духовним скріпам», але й демонструє абсолютну байдужість до науки як такої. Якийсь час наука розглядалася як придворний фокусник, який зобов’язаний виготовляти гаджети на зразок мобільників і ракет. Але потім з’ясувалося, що Корея з гаджетами справляється краще, а космічна гонка з США програна назавжди. Шукати у науці що-небудь «російське», що можна було б пустити на «скріпи», виявилося безглуздям - вона транснаціональна за своєю природою.

Росія швидко забула зміст і роль науки.

У Росії треба було б відібрати мобільники, інсулін, ліфти, літаки і кардіостимулятори. Позбавити її електрики та автомобілів. Тоді б суспільство, миттєво забувши про «духовність», знову опинилося б на колінах перед знанням. Але, на жаль, це неможливо.

Виходячи з усього цього, кончина РАН закономірна. Втім, - і по заслузі. РАН була єдиною в країні силою, здатною очолити битву з наступаючим мракобіссям. Але вона покидала знамена, заплющила очі, злакейничала. Ось тепер і «відгрібає по повній».

За малодушність і конформізм. За попів в президіях наукових конференцій. За холуйске освячення лабораторій і бібліотек. За церковну пропаганду в школах. За викинуть музеї та планетарії. За МІФІ. За зраджений ними попіл Бруно, Сервета, Валле, де Домініса, Чекко д’Асколі, Етьєна Доле; за «забуте» приниження Галілея і сльози Сеченова, за обійми з спадкоємцями тих, хто давив за церковними темницями астрономів і палеонтологів.

Звичайно, кожен народ має право вибирати вектор розвитку. Залишимо це право і за Росією. Право громити науку, збирати стокілометрові хресні ходи, садити дівчат за пісеньку і обирати в парламент фанатиків. Нічого страшного. Перед революціями це буває.

Переклад українською - "Аратта. Вікно в Україну"

А це вже - Україна. Як бачимо, ситуація - аналогічна...