Шматочки Душі (епізод для кіносценарію)

Автор/джерело -  © Юрій Фоменко, «Земля Мамаїв» 

Під однією з яблунь саду, за столом, вели бесіду дві людини. Одна людина літнього віку, а друга майже ніякого віку, одним словом на початку віку. У бесіді переплітались теми садівництва та філософії, так як ці дві теми окремо, як не розділяй, жити не можуть...

...І вже та бесіда, серед обтяжених гілок груш і яблунь врожаєм, велась з годину. Людина, віку ще ніякого, щось розуміла, а щось вдавала, що розуміє. А людина літнього віку говорила повільно і розважливо, в надії передати набуте і нажите.

- Душа для того дана, щоб її віддавати. Будуєш дім, вирощуєш пшеницю, вчиш дітей, конструюєш механізм чи виготовляєш деталь до нього, то ти відриваєш від своєї Душі частинку і передаєш її жити в добрій справі. От ти, Юрко, посадив грушу і частинку душі віддав їй. Вона росте, родить. І частинку Душі своєї і твоєї віддає людям - плодами, затишком, красою. Твоя душа іде через добре діло до інших людей.

- Так душа може скінчитись? (із посмішкою)

- Ні. Вона не скінчиться. Бо та груша посаджена віддасть натомість свою частинку душі тобі. Збагачення Душі відбувається. Ти і там і тут, і в тобі Світ живе.

- А коли людина не віддає частинки своєї Душі?

- Тоді Душа її не знаходить притулку і блукає світом.

- Як привид?

- Як привид. Вона злість і заздрість родить, бо ні в чому хорошому її немає.

- Ви, Карповичу, закінчили лісову школу, а як філософ говорите розумні речі.

- Тобі треба Явтуховича послухати. Він знатний мислитель.

Іларіонович дістає з-під скатертини на столі лист. Розгортає його, одягає окуляри.

- От послухай, що мені в останньому листі Карпович написав. У нього закладений дослід на винограднику не вийшов ,так він у філософію перевів це питання. Де ж це місто в листі? Знайшов, слухай : “ … на старість років дійшов до виснову, що чужий розум - не свій. Скільки його не позичай, а він заточений під інших. Так що, Іларіоновичу, свій розум треба заточувати об чужий….”

Під однією з яблунь саду, за столом, вели бесіду дві людини. Одна людина літнього віку, а друга майже ніякого віку, одним словом на початку віку.

(Описана подія мала місце в житті і відбулася на станції Пантаївка, де і жив Донченко Іларіон Карпович, товариш його Кузнєцов Леонід Явтухович мешкав в селі Веселий Кут сусіднього району. Освіту вони мали вищу філософську, закінчили В Чорному лісі лісову школу за фахом бухгалтер-лаборант. Ну а людина ніякого віку то я.)