Агресія Росії проти України: правовий аспект

Автор/джерело -  © Микола Сірий, Радіо Свобола 

За останні місяці накопичено сотні фактів про системі агресивні військові дії, які веде Росія стосовно України на українській території в межах Донецької та Луганської областей.

У цій низці – акти диверсій, що вчинялись та вчиняються чисельними російськими диверсійні групами; обстріли української території російськими військами з території Росії; обстріли російськими артилерійськими системами, що час від часу незаконно проникали на українську територію; окремі авіаційні атаки; участь у збройних зіткненнях на Донбасі російських військ спеціального призначення та десантних підрозділів.

Кожен такий факт – це акт агресії та військовий злочин як згідно українського законодавства, так і у відповідності до норм міжнародного права. Зокрема, в українському кримінальному законі покарання за планування, підготовку або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також ведення агресивних воєнних дій передбачено ст.437 КК України.

Кожен такий факт не повинен перетворюватися лише у статистику збройного конфлікту, а має невідкладно розслідуватися та у формі обвинувального акту направлятися до суду.

Збройний (воєнний) конфлікт, який вже низку місяців триває на Донбасі, українською державою було визначено як антитерористична операція. Це визначення, попри деякі дискусії, в цілому відповідало змісту подій. З точки зору міжнародного права, збройні конфлікти поділяють на міждержавні та конфлікти всередині держави. Окремі конфлікти всередині держави можуть мати міжнародний характер. Так, якщо збройний конфлікт відбувається на території лише однієї держави, але, при цьому інша держава, не беручи прямої участі у ньому, поставляє зброю та обладнання, фінансує, вербує та спрямовує найманців, бере участь у плануванні та координації військових операцій, то в наявності міжнародний воєнний конфлікт.

Крок до повноцінного ведення агресивної війни

Події останньої доби свідчать про те, що Росія цілеспрямовано робить крок від системних актів агресії до повноцінного ведення агресивної війни. Сьогодні цей крок характеризується переходом від прихованої агресії у формі поставок зброї та обладнання, вербування, навчання та спрямування найманців, фінансування сепаратистів, участі у плануванні та координації військових операцій на сході України, диверсійної протидії, здійснення окремих авіаційних атак, вчинення обстрілів української території із різних видів російської артилерії до прямого відкритого військового вторгнення. Це суттєві якісні зміни, про які у різних формах вже заявили провідні країни світу.

За загальним правилом, для визнання агресії «агресивною війною» має бути реалізована мета щодо повної або часткової анексії території іншої держави та військове застосування сили має досягти значного рівня та інтенсивності. В той же час, як відомо, Нюрнберзький трибунал визнав окупацію Данії та Люксембурга агресивними війнами, не дивлячись на те, що ці держави були захоплені без застосування суттєвої військової сили. Інший приклад – окупація Чехословаччини та Австрії була оцінена Трибуналом лише як «агресивні дії».

Нині в наявності і фактична анексія частини території Української держави (Крим та частка Херсонської області), і військове застосування сили значного рівня та інтенсивності.

Росія рухається у безодню

Росія тривалий час нахабно «на лезі ножа» балансувала в межах формату гібридної війни, намагаючись не виходити за «рамку» прихованих актів агресії. Цікаво, що кримінальний закон Росії містить відповідальність лише за ведення агресивної війни і не передбачає можливості кримінального переслідування за здійснення окремих актів агресії. Сьогодні російські військовослужбовці вже прямо порушили власний кримінальний закон. Так, стаття 353 Кримінального кодексу Російської Федерації встановлює відповідальність до 15 років позбавлення волі за планування, підготовку, розв’язування чи ведення агресивної війни. Відповідно, кожен російський військовослужбовець, що переткнув зі зброєю російсько-український кордон, є військовим злочинцем і згідно українського законодавства, і згідно російського кримінального закону, і у відповідності до міжнародного кримінального права.

В статті 6 (а) Статуту Нюрнберзького трибуналу «планування, підготовка, розв’язування або ведення агресивної війни чи війни в порушення міжнародних договорів …» було оголошено злочином проти миру. Ця вимога знайшла своє пряме відображення і у Статуті ООН, стаття 2 (4) якого забороняє загрозу силою чи застосування сили проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави.

Сучасні держави встановлюють сувору кримінальну відповідальність за злочини проти миру та військові злочини, на які, як відомо, за загальним правилом не поширюються строки давності.

Росія з очевидністю рухається у безодню. Немає сумніву, що міжнародний порядок на європейському континенті буде відновлено і російський агресор понесе належну відповідальність за свої дії.