Системи оподаткування нерухомості в європейських країнах

Автор/джерело -  © «Аратта-Україна» 

Кожна європейська країна має свої власні особливості, але загальною прогресивної рисою є те, що кошти від сплати податку на нерухомість спрямовуються на розвиток міської інфраструктури, тому громадянам вигідно сплачувати цей податок

Європейське оподаткування нерухомості базується на п’яти основних принципах:

· Об’єкт оподаткування - земля, будівлі, споруди; землі сільгосппризначення мають особливий статус. Будівлі на таких землях є приналежністю землі, тоді як у населених пунктах земельна ділянка є приналежністю до будови.

· Оподатковувана база - ринкова вартість оподатковуваних об’єктів;

· Використання при визначенні вартості масової оцінки на основі застосування стандартних процедур розрахунку вартості об’єктів для цілей оподаткування;

· Пільги надаються або за категоріями платників податків, або з урахуванням характеру власності;

· Податок на нерухоме майно є, переважно, місцевим податком і надходить до місцевих бюджетів.

Кожна країна має свої власні особливості, але загальною прогресивної рисою є те, що кошти від сплати податку на нерухомість спрямовуються на розвиток міської інфраструктури, тому громадянам вигідно сплачувати цей податок. Надходження від цього податку становлять від 1 до 3% від загальних податкових надходжень на всіх рівнях структур влади (за винятком Великобританії). Оскільки в переважній більшості зарубіжних країн цей податок є місцевим, надходження від нього становлять основну статтю доходів бюджетів місцевих органів влади.

Одразу відзначимо особливості оподаткування нерухомості в різних європейських країнах:

Великобританія - податок на нерухомість є єдиним місцевим податком, надходження від податку складають більше 10%, це більше, ніж де б то не було в Європі;

Франція - власник нерухомості платить фактично два податки на майно і на житло;

Німеччина, Швейцарія і Австрія - мають найбільш м’які податкові системи в Європі.


ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ

Податкові системи більшості країн складалися століттями під впливом різних економічних, політичних і соціальних умов.

Тому цілком природно, що податкові системи різних країн відрізняються одна від одної: за видами і структурою податків, їхніх ставок, способами стягування, фіскальними повноваженнями органів влади різного рівня, рівнем, масштабами та кількістю наданих пільг і цілого переліку інших найважливіших ознак.

Спеціальні податки на окремі види майна, зокрема на нерухомість, відрізняються надзвичайною різноманітністю. Найчастіше, цими податками обкладаються житлові будинки, будівлі, споруди та будови, забудовані і незабудовані земельні ділянки, Умови оподаткування та ставки, зазвичай пов’язані з матеріалом споруд, способом кріплення до землі, розмірами і призначенням. Як правило, вирізняються системи оподаткування житлових будинків і будов промислового чи іншого господарського призначення.

Оподаткування земельних ділянок різниться в залежності від господарського призначення. Існують різні системи оподаткування забудованих земельних ділянок, земель, які використовуються в сільському господарстві, і незабудованих земельних ділянок, що не використовуються для сільськогосподарського призначення. Ставки цих податків зазвичай встановлюються у відсотках від кадастрової вартості земельної ділянки. Від цих податків звільняються об’єкти, що знаходяться в державній власності, у власності органів місцевого самоврядування, а також у власності низки організацій, список яких встановлюється законодавчо.

Разом з тим, для всіх країн існують загальні принципи, що дозволяють створити оптимальні податкові системи.

У силу того, що на даний момент за кордоном накопичено досить багатий досвід оподаткування нерухомості, можна виокремити основні принципи, що характеризують іноземні системи оподаткування нерухомості, які також в тій чи іншій мірі відображені в законодавстві зарубіжних європейських держав.

До цих принципів можна віднести наступні:

1. Об’єктом оподаткування, як правило, виступають саме земля, будівлі та споруди, оскільки їх на відміну від рухомого майна відносно легко виявити та ідентифікувати. У більшості випадків податок сплачується власниками нерухомості, також платником податків може бути орендар або обидва вищезазначених особи.

2. При визначенні бази оподаткування зазвичай використовується ринкова вартість оподатковуваних об’єктів, що стимулює найбільш економічно раціональне їх використання. В одних країнах за основу береться орендна вартість, в інших країнах - капітальна, тобто акумульована вартість об’єкта на зазначену базову дату. Власне методика визначення оціночної вартості базується, або на порівнянні продажів, тобто вивченні цін ринкових угод з об’єктами нерухомості, або капіталізації доходу від потенційного найкращого та вигідного використання нерухомого майна, або на витратному методі, тобто розрахунку витрат, які потрібні були б на повне відновлення даного об’єкту нерухомості, або на поєднанні всіх трьох перерахованих методів. Сам податок може служити основою для різноманітних відрахувань.

Відкрита ринкова вартість зазвичай визначається на основі кращої і (або) найвищої вартості власності. Даний підхід може стати приводом до виникнення потенційних проблем при оцінці в тому випадку, якщо власність використовується для таких цілей, які не можуть привести до появи кращої чи найвищої вартості цієї власності. У деяких випадках платник податків може оскаржити питання про те, яка вартість є кращою і (або) найвищою, особливо в тому випадку, якщо мова йде про комерційні ділянки, де власність використовується для різних цілей; платник податків може також оспорювати вартість власності при такому використанні.

3. При визначенні вартості нерухомого майна зазвичай використовується не індивідуальна оцінка кожного окремого об’єкта, а масова оцінка на основі застосування стандартних процедур розрахунку вартості об’єктів для цілей оподаткування. Це дозволяє оцінити велику кількість об’єктів при відносно невеликих витратах. У багатьох країнах є ті чи інші системи кадастрів, що призначені для обліку інформації про власність. Принципи побудови та реалізації таких систем можуть бути різними і варіюватися від ведення декількох реєстрів, яке часто здійснюється на різних рівнях державної влади, до ведення єдиного реєстру в державному масштабі. Для зберігання і обробки інформації використовуються комп’ютерні технології.

У якості одного з елементів оцінного процесу, як правило, передбачено обмін інформацією між різними зацікавленими рівнями державної влади, а від платників податків може вимагатися надання додаткової інформації у разі потреби. Права платника податку на отримання доступу до інформації, яка зберігається на централізованій основі, значно різняться в різних країнах, при цьому в одних державах такі права у платників податків відсутні, а в інших їм можуть направлятися витяги з реєстру в тому випадку, якщо проведено коригування або внесені зміни. Крім того, за запитом платника податків може надаватися інформація про оцінку та аналогічні дані.

4. Пільги надаються або за категоріями платників податків (соціально незахищеним платникам податків, як правило, - пенсіонерам та інвалідам, крім того, в деяких країнах при наданні пільги враховується сімейний стан платника податків, рівень його доходів), або з урахуванням характеру власності (по нерухомості, що забезпечує здійснення суспільно- корисних видів діяльності, або по об’єктах, що знаходяться в державній (муніципальної) власності, щоб уникнути «перекладання грошей з однієї кишені в іншу»). Також, до видів нерухомості, які повністю або частково звільняються від сплати податку, в більшості країн належать об’єкти культури, освіти, призначені для громадських потреб, державного управління, для релігійних цілей. Звільнення від сплати податків може даватися і на деякій фіксований строк з метою стимулювання певних видів діяльності. Перевага звичайно віддається пільгуванню об’єктів (типів нерухомості), а не платникам податків, у відповідності з принципом: податком безпосередньо обкладається сама нерухомість, а не її власник. У деяких країнах має місце поєднання того й іншого, але в основному все одно пільги зазвичай поширюються на об’єкти.

5. Податок на нерухоме майно є, переважно, місцевим податком, надходить до місцевих бюджетів. Він може також бути федеральним податком, але розподілятися між бюджетами всіх рівнів.

Що ж стосується ставок податку, то тут все залежить від конкретної законодавчої та економічної практики в тій чи іншій країні. У залежності від встановленого державою способу визначення ставки податку розрізняють фіксовані та змінні ставки.

Фіксовані ставки встановлюються центральними органами влади тієї чи іншої країни і являють собою деякий початково заданий відсоток від оподатковуваного вартості. При цьому розмір податкових надходжень не визначається заздалегідь, оскільки величина оподатковуваної бази - змінна величина.

В інших країнах місцева влада планує ставку податку на нерухомість виходячи з передбачуваних бюджетних витрат та величини наявної бази оподаткування. Ставка податку, таким чином, є змінною величиною.

При цьому в одних випадках місцева влада наділена найбільш широкими повноваженнями у виборі розмірів ставок, в більшості ж інших випадків діють загальнодержавні і регіональні нормативні акти, що обмежують мінімальну або максимальну величину ставки, або і те й інше разом. Конкретний же розмір ставки може варіювати по країнах від часток відсотка до 7-10% при різних коефіцієнтах оподаткування.

ПЕРЕГЛЯД СИСТЕМ ОПОДАТКУВАННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

Конкретні системи оподаткування нерухомості в кожній країні відрізняються своїми особливостями.

У Великій Британії стягується єдиний податок на майно, яке використовується для ведення підприємницької діяльності (national non-domestic rate - NNDR). Органи місцевого самоврядування стягують податок на нерухомість (universal business rate - UBR).

Оподатковувана база в даному випадку - передбачувана сума річної орендної плати. Вона стягується з власників чи орендарів нерухомого майна виробничого або невиробничого призначення. У це поняття входить і земля. До числа платників даного податку відносяться й особи, що знімають житло і виплачують квартирну плату. Податок збирається щорічно, але може вноситися і вроздріб. Він цілком йде до місцевих бюджетів і досить високий, щоб забезпечувати приблизно третину їхніх надходжень.

Оцінка вартості нерухомого майна зазвичай проводиться раз на 10 років і є основою розрахунку податку на нерухомість. Вона являє собою передбачувану суму річного доходу від здачі даного майна в оренду. Розмір податку встановлюється в пенсах з кожного фунта стерлінгів вартості майна. Розрахунок ставки оподаткування ведеться виходячи з потреб міста у фінансових ресурсах. Зумовлені на наступний фінансовий рік витрати міста співвідносяться з загальною податковою вартістю майна, що знаходиться на його території. Наслідком такого порядку є значні коливання податкових ставок по містах і графствам Великобританії.

Податок, сплачений на нерухомість, займану для цілей торгівлі, бізнесу, професійної діяльності, може служити підставою вирахування для податку на доходи компаній.

Основні закони про нерухомість в Сполученому Королівстві (Англія, Шотландія, Уельс, обидві Ірландії, острова Мен, Джерсі, Гернсі) не змінювалися з 1925 року. Однак законодавство на місці не стоїть. Закони про податки і про житло є особливо мінливими. Закон про комерційну (нежитлову) нерухомість був прийнятий у 1954 р. Ця галузь поза політикою, тоді як житло входить у сферу соціальних інтересів і часто дотується державою.

Якщо земельна ділянка надана для обслуговування житлового будинку або іншого об’єкта, який не є комерційним, то єдиним об’єктом оподаткування є будова, а земельна ділянка при будові входить в оцінку домоволодіння як складова частина. Використовувати таку ділянку для комерційних цілей (у т.ч. для виробництва сільгосппродукції навіть для власних потреб) не можна. Слід спочатку отримати квоту на виробництво сільгосппродукції, після чого ділянка стає об’єктом комерційного оподаткування, а будова входить в оцінку такого комерційного підприємства як складова частина.

Якщо ж житловий будинок на ділянці почати використовувати за комерційним призначенням (наприклад, як готель), то єдність об’єкта нерухомості зберігається, а об’єктом оподаткування стає умовна одиниця землі, орієнтована на величину національної ренти. Слід зазначити, що умовна одиниця землі характерна тільки для Сполученого Королівства, так як у Центральній Європі такого поняття немає.

Можна відзначити, що Великобританія є своєрідним винятком з усіх європейських країн. Податок на нерухомість є єдиним місцевим податком. Для порівняння у Франції стягується більше 50 різноманітних видів місцевих податків, в Італії - понад 70, у Бельгії - близько 100. Сума їхніх надходжень у цих країнах складає від 30 до 60% доходів місцевих бюджетів. У Великобританії сума надходження від цього податку становить більше 10% від загальних податкових надходжень Сполученого Королівства.

У Сполученому Королівстві поняття «нерухомість» пов’язане з єдністю земельної ділянки. Об’єкт нерухомості і як об’єкт оподаткування, і як об’єкт права єдиний, але це не земельна ділянка, а або будова некомерційного призначення з ділянкою, або ділянка з будовою (умовні одиниці землі комерційного використання, у т.ч. сільськогосподарського).

Конкретно в Англії ставка податку на нерухомість залежить від її ринкової вартості, встановленої на 1 квітня 1991 р. на основі суми, за яку на цю дату житло можна було продати на відкритому ринку при належній рекламі. Будинок вартістю до 120 тис. фунтів стерлінгів не оподатковується взагалі, від 120 до 250 тис. фунтів - за ставкою 1%, від 250 до 500 тис. фунтів - 3%, понад 500 тис. фунтів - від 4%.

У Франції існує три різних податку:

· Податок на майно (забудовані ділянки);
· Податок на майно (незабудовані ділянки);
· Податок на житло.

Реально у Франції квартировласник платить фактично два податки (щоправда, податок обчислюється з кадастрової вартості будов, що не переглядалися останні півстоліття). Якщо власник будинку в ньому живе, він платить обидва податки, якщо ні - тільки податок на нерухомість.

Податок на майно (taxe fonci & eagrave) та податок на житло (taxe d’habitation) - це різні види податків, і вони можуть накладатися одночасно. Таким чином, на власника житла можуть накладатися обидва податки.

Історично склалося, що з часів Великої французької революції основними видами податків були місцеві податки на землю і будівлі певного призначення (окрім сільськогосподарських). Будівлі сільськогосподарського призначення як приналежність до землі, яка є засобом праці, самостійним об’єктом оподаткування не є, але їхня цінність враховується в оцінці землі.

Суми податку розподіляються між органами місцевого самоврядування і державою.

Податок на житло (taxe d’habitation) - це місцевий податок, виплачуваний щорічно будь-якою особою, яка проживає у житловому приміщенні 1 січня кожного року. Податок обчислюється шляхом множення вартості умовної орендної плати житла, визначеного місцевим земельним реєстром на коефіцієнти, що встановлюються органами місцевого самоврядування. Різні пільги надаються в залежності від сімейного стану платника податків, від податку на житло можуть бути звільнені повністю або частково малозабезпечені особи в частині їх основного місця проживання.

Податок на забудовані ділянки застосовується до будівель, що розташовані у Франції, і обчислюється шляхом застосування певних коефіцієнтів, що встановлюються щорічно органами місцевого самоврядування, до половини вартості умовної орендної плати в порядку, визначеному місцевим земельним реєстром (cadastre). Податок стосується всієї нерухомості - будівель, споруд, резервуарів, силосних веж і т. д., а також ділянок, призначених для промислового або комерційного використання. Від сплати цього податку звільняються: державна власність; будівлі, що знаходяться за межами міст і призначені для сільськогосподарського використання; фізичні особи старше 75 років і які отримують допомогу з громадських фондів та допомоги по інвалідності.

Податок на незабудовані ділянки - земельний податок (в основному земельні та лісові ділянки, поля, луки, ліси, кар’єри, болота, солончаки, ділянки під забудову і т.д., що знаходяться у приватній власності) обчислюється шляхом множення 80% вартості умовної орендної плати на коефіцієнти, що встановлюються органами місцевого самоврядування на основі земельного кадастру. Від його сплати звільняються ділянки в державній власності і можуть тимчасово звільнятися ділянки, що призначені під розвиток сільськогосподарського виробництва.

Територія Франції (а це понад п’ятсот тисяч квадратних кілометрів) розбита на сто складових, шістдесят з яких є землями сільськогосподарського призначення. За останні роки акценти оподаткування змістилися на користь муніципалітетів. Вони і відіграють вирішальну роль у їх нарахуванні. Територія Франція поділена на 37 тис. муніципалітетів, 100 департаментів і 26 регіонів. Права регіонів, департаментів і муніципалітетів обмежені виконавчими функціями. Через велике число нормативно-правових актів виникають деякі труднощі з розумінням повноважень регіонів, і повноважень департаментів, і повноважень муніципалітетів. За законом, прийнятим у 1982 р., питання економічного розвитку, оподаткування та освіти передані у відання місцевих адміністрацій, але не у всіх регіонах, а лише у 22, а також в 96 департаментах.

Особливий статус земель сільськогосподарського призначення як засобів праці проявляється у Франції більш яскраво, ніж в інших європейських країнах. Це виражається в наступному. Об’єктом обліку в кадастрі завжди була і залишається земельна ділянка, однак єдність об’єкта нерухомості у Франції визначається диференційовано:

· Якщо призначення земельної ділянки сільськогосподарське, то розташовані на таких ділянках об’єкти нерухомості (багаторічні зелені насадження, корівники, свиноферми та ін) є приналежністю ділянки. Вартість будівель як таких не визначається, а визначається прибутковість ділянки як єдиного цілого з будовами;

· Якщо земельна ділянка призначена служити будові (тобто є приналежністю будови), то об’єктом оподаткування є будова (прибутковість будови).

У всіх випадках, місцева влада планує ставку податку виходячи з передбачуваних бюджетних витрат (при визначенні бюджету на майбутній рік) і величини наявної бази оподаткування. Ставки не можуть перевищувати законодавчо встановленого максимуму.

У Франції існують особливі правила оподаткування доходів, отриманих від операцій з нерухомістю, Так, прибуток, отриманий в результаті продажу за високою ціною нерухомого майна, включається до доходу, що підлягає оподаткуванню в рік фактичного продажу. Але при цьому від податку звільняються доходи, отримані від продажу основного житла, від першого продажу житла, а також від продажу житла, що знаходиться у власності не менше 32 років. Різна ставка податку застосовується в залежності від терміну, впродовж якого будинок перебував у власності продавця. Ставка максимальна, якщо цей строк менше двох років. Далі ставка скорочується до нуля в залежності від терміну.

У Німеччині податок на нерухомість (Grundsteuer) накладається щорічно органами місцевого самоврядування на нерухоме майно, незалежно від його призначення (комерційне користування чи ні). Він накладається на податкову вартість майна за загальною федеральної ставкою 0,35%. Результат множиться на місцевий коефіцієнт, який може становити від 280 до 600%, в силу чого кінцева ставка складає від 0,98% до 2,1% податкової вартості майна. Середня ставка складає близько 1,5%. Для юридичних осіб податок може служити основою відрахувань для цілей податку на прибуток компаній і податку на підприємців, для фізичних - податок може служити основою вирахувань для тільки цілей прибуткового податку, якщо власність використовується в комерційних цілях або є джерелом доходу, - наприклад, здається в оренду.

Майно з метою оподаткування класифіковане в Німеччині наступним чином: сільськогосподарське і лісогосподарське майно, земельні володіння, майно підприємства, інше майно. Від сплати податку звільнені державні підприємства, релігійні установи. Забудовані території в п’яти нових землях (Lander) можуть мати меншу вартість, у випадках, якщо вони орендуються як житло або використовуються для проживання.

Для відображення даних про земельні ділянки використовується два державних реєстри - реєстр земельного кадастру (кадастрова картотека і кадастрова книга) і реєстр поземельної книги.

Досить близька до німецької, податкова система Австрії. При цьому податкова система Австрії, поряд з німецькою вважається однією з найбільш м’яких в Європі.

Нерухоме майно, що знаходиться в Данії може обкладатися трьома видами податку на нерухомість:

· Місцевий податок на нерухомість (kommunal grundskyld);
· Окружний податок на нерухомість (amtskommunal grundskyld);
· Місцевий податок на нерухомість, що використовується як офіси, готелі, заводи, майстерні та інші подібні комерційні цілі (doekningsafgift).

Податки на нерухомість можуть служити основою відрахувань для цілей прибуткового податку (для фізичних осіб вони можуть бути основою відрахувань тільки у випадках, коли власність використовується в комерційних цілях). Власник нерухомості зазвичай є платником податків. Для цілей місцевих та окружних податків на нерухомість оподатковувана база - це вартість лише землі, - будівлі та інша нерухомість до неї не включається. Для місцевого податку на нерухомість, яка використовується в комерційних цілях, оподатковувана база - це вартість будівлі, але не землі.

Ставка муніципального податку на нерухомість може в середньому бути від 0,6% до 2,4%. Ставка окружного податку на нерухомість становить 1%. Ставка місцевого податку на нерухомість на будинки, що використовуються в певних цілях, не може перевищувати 1%. Надані з податку пільги відносяться тільки до об’єктів нерухомості.

У Голландії податок на нерухомість (onroerende zaakbelasting) щорічно накладається місцевими органами. Податок складається з:

· I-ої частини, що покладається на власників нерухомості;
· IІ-ої частини, яка покладається на користувачів нерухомості.

Коли власник і користувач є однією і тією ж особою, на цю особу накладаються обидві частини податку. База оподаткування встановлюється державної оцінкою. Місцева влада планує ставку податку на нерухомість, виходячи з передбачуваних бюджетних витрат та величини наявної бази оподаткування. Місцеві влади наділені самими широкими повноваженнями у виборі розмірів ставок (податкова ставка розрізняється для кожного органу місцевого самоврядування, в цілому між приблизно 0,1% і 0,9% вартості, в результаті власник середньої по площі нерухомості на рік сплачує муніципальному бюджету близько 300 - 400 євро, але ставка податку може з року в рік змінюватися). Різні ставки можуть застосовуватися для власності, що використовується з комерційною метою та приватної власності. Податок на нерухомість може бути основою відрахувань для цілей податку на прибуток компаній (для фізичних осіб, податок на нерухомість може бути основою відрахувань, якщо власність використовується в комерційних цілях).

Звільнення від сплати податку надається по новобудовах на період будівництва будинку.

В Іспанії податок стягується щорічно органами місцевого самоврядування. Податком оподатковуються земельні ділянки та будівлі в межах муніципального округу. Оподатковувана база - кадастрова вартість. Вона переоцінюється кожні 8 років Кадастровим управлінням (державною структурою, яка займається переписом, оцінкою і переоцінкою майна) з посиланням на ринкову вартість майна, включаючи вартість землі та споруд.

Ставки, диференційовані і регулюються муніципалітетами. Цей податок може бути основою вирахування для цілей податку на доходи компаній (для фізичних осіб він може бути основою вирахування з доходу від оренди для цілей прибуткового податку фізичних осіб).

У середньому податкові ставки становлять 0,4% для майна, що знаходиться в місті і 0,3% - у сільській місцевості, але можуть застосовуватися і більш високі ставки.

Існує також податок на зростаючу вартість земельних ділянок. Він вноситься при зміні власника ділянки у разі, якщо його кадастрова вартість зросла за період, що минув від придбання до продажу.

У Швеції державний податок на нерухомість (statlig fastighetsskatt) накладається на всі види нерухомості, яка може бути використана для проживання, в комерційних і виробничих цілях.

Оподатковувана база - оцінена вартість майна на дату на два роки раніше, ніж відповідний податковий рік (у випадку приватного житлового приміщення за кордоном - 75% його ринкової вартості). У даному випадку забезпечується перевага, пов’язана з тим, що органи, які проводять оцінку, можуть проаналізувати всю інформацію, необхідну для оцінки.

Податкова ставка становить 1,3% на будинки, розділені на орендовані квартири і блоки квартир (hyreshus), 1,0% на приміщення, які використовуються в комерційних цілях і 0,5% на промислову власність. Нові житлові приміщення звільняються від податку на перші 5 років, на наступні 5 років ставка знижена на 50%. Взагалі, усі надані пільги відносяться до об’єктів нерухомості. Податок може служити основою відрахувань для цілей податку на доходи компаній.

Оподаткування в Італії значно змінилося після вступу в ЄС, відповідно до міжнародних норм, але в той же час зберегло і специфічні риси. Вступ Італії до Європейського Союзу спричинило за собою значне пожвавлення ринку нерухомості. З орієнтацією на ЄС оновилося законодавство. Збільшилося число послуг, знизився рівень бюрократизму. Угоди стали відбуватися швидше. Дохід від земельної власності складається з доходу від земельних ділянок та від будівель.

Перший з них відбувається або із самого факту володіння землею, або від здійснення аграрної діяльності. Другий складається з доходу від експлуатації будівель і споруд безпосереднім власником і з доходу, отримуваного в результаті їхньої здачі в оренду.

Розмір земельної ренти регулюється кадастровими реєстрами. Розмір податків з будинків, що знаходяться в користуванні безпосереднього власника, встановлюється на основі тарифів. Розмір податків з будинків, відданих в оренду, визначається річною орендною платою, обумовленою договором оренди. При розрахунку комплексного чистого доходу для цілей оподаткування орендна плата зменшується на 10% і може знижуватися ще на 15% з урахуванням потреб експлуатації будівлі або будови.

Кадастрові оцінки переглядаються один раз на 10 років. Але в інтервалах між ними міністерство фінансів може вносити в діючі нормативи поправочні коефіцієнти. При розрахунку податку на володіння землею враховуються тільки землі, що придатні для сільськогосподарської діяльності. При обчисленні податку на будівлі приймаються в розрахунок міські будинки, дачі, але виключаються будівлі для утримання худоби, зберігання сільськогосподарської продукції, допоміжні будівлі виробничих і торговельних підприємств, наприклад, склади, приміщення для охорони.

Податок на збільшення вартості нерухомого майна введений в середині 70-х років. Він застосовується по щаблях з прогресуючою шкалою податків. Об’єктом оподаткування є різниця між початковою вартістю і кінцевою оцінкою нерухомості, що знаходиться в Італії: будівель, споруд, вільних будівельних майданчиків і т.д. Обчислення податку починається з моменту передачі власності в руки даного платника податків.

Можна відзначити, що Італія - ​​прародителька законодавства європейських країн. Особливо це помітно в частині нерухомості. І особливо в частині ведення земельного кадастру і реєстрації прав.

Особливий статус земель сільськогосподарського призначення, характерний для Європи, вперше зародився в Римській імперії. Міські землі як приналежності будівель і споруд у земельний кадастр займають дуже мало місця, а часто і взагалі відсутні, так як будівництво знаходиться у віданні органів архітектури, а реєстрація прав підвідомча органам юстиції.

У Чехії податок з квартировласників стягується виходячи із залишкової вартості будови.

У Фінляндії щорічний податок на майно становить близько 1 євро за 1 кв.м. площі на рік, ринкова вартість будинку не має значення (досить цікава і проста схема оподаткування, яку можна було б застосувати і в Україні, але взявши до уваги рівень середньої заробітної плати, - якщо у Фінляндії він становить 3000 євро, то в Україні - 3000 гривень, прим."Аратти").

У Швейцарії не існує єдиного податку на федеральному рівні. Податки на нерухомість накладаються або на рівні кантонів (суб’єкти, що аналогічні американським штатам), або на місцевому рівні. Місцева влада планує ставку податку на нерухомість виходячи з передбачуваних бюджетних витрат та величини наявної бази оподаткування. Вони наділені самими широкими повноваженнями у виборі розмірів ставок. У швейцарському кантоні Базель-штадт, ставка податку на нерухомість становить 0,4% ринкової вартості, знижена ставка в 0,2% застосовується до деяких компаній.

За європейськими мірками в Швейцарії відносно низький рівень оподаткування. Інвестиції в швейцарську нерухомість можуть характеризуватися як стабільне і довгострокове капіталовкладення. Порівняльний аналіз оподаткування за основними кантонам Швейцарії і містами Європи, показує, що в Швейцарії рівень оподаткування організацій і фізичних осіб з доходом близько 100 000 швейцарських франків (CHF) на рік у порівнянні з іншими регіонами Європи залишається дуже низьким.

Швейцарська система оподаткування нерухомості схожа з такою в США.

У країнах колишнього СРСР до власників квартир фінансові органи і законодавці ставляться досить лояльно.

У Латвії власники не платять за право володіння, але податком обкладається прибуток від здачі в найм особняків.

На сучасному етапі податок на нерухоме майно існує приблизно в 130 країнах, але значимість його різна. У більшості країн надходження від цього податку становлять від 1 до 3% від загальних податкових надходжень на всіх рівнях структур влади, але є і винятки: Великобританія - 10,43%, Німеччина - 1,06%, Данія - 1,85%, Іспанія - 0,21%, Голландія - 1,81%, Франція - 2,17%, Швейцарія - 0,46%, Швеція - 0,89%. Оскільки в переважній більшості зарубіжних країн цей податок є місцевим, надходження від нього становлять основну статтю доходів бюджетів місцевих органів влади.

Між США та європейськими країнами укладено угоди про уникнення т.зв. подвійного оподаткування. Наприклад, за договором між США і Францією дружини - нерезиденти покійних американських громадян звільняються від податків на успадковану нерухомість.