Момент істини

Автор/джерело -  © Богдан Буткевич, Український тиждень 

Для всіх учасників російсько-українського конфлікту лютий стане моментом істини. Росія чітко відчуває, як стискаються коло й вікно можливостей для придушення України. Фінансові резерви Кремля невпинно тануть, на міжнародній та військовій арені йде поразка за поразкою.

США та Англія показали, що дуже серйозно налаштовані дотиснути Путіна, реанімувавши справу Літвінєнка, у межах якої очільника РФ звинувачують чи не в найбільшому гріху в сучасній західній моральній парадигмі – педофілії. Тобто демонізуючи його до ролі повністю нерукоподаваного. Ще й наприкінці лютого Україна, найімовірніше, таки отримає черговий великий транш МВФ і навіть військову допомогу зі Сполучених Штатів, які не тільки підтримають хоч на якийсь час штани нашої економічної системи, що вже падають, а й посилять позиції нинішньої влади й трохи зцементують украй негативне соціально-психологічне тло в суспільстві.

Та й усередині самого ватного середовища зростає невдоволення половинчастою політикою Путіна, який і далі грається в гібридну війну замість оголошення «хрестового походу проти Заходу та його наймитів». Тому чекати до весни Кремль просто не має можливості, отже, знову війна та прагнення «примусу до миру». Одним словом, треба йти ва-банк.

Зі свого боку, в України є й інша величезна проблема – уже згаданий жахливий стан економіки, який із кожним днем ще й погіршується наввипередки з настроями зневіри в суспільстві. Тим більше що влада замість проведення термінових реформ, насамперед у плані розв’язання рук малому та середньому бізнесу, імітує бурхливу діяльність, нічого не змінюючи по суті. І все це прекрасно бачать західні донори, які абсолютно не палають бажанням спонсорувати прагнення Банкової та Грушевського жити по-новому й по-старому водночас.

Росія розпочала активні воєнні дії в січні не так щоб захопити нові території, а щоб завдати максимальної шкоди ЗСУ, особливо на Дебальцівському плацдармі. Звичайно, ще була й морально-психологічна мета жахливими картинками війни, кадрами з убитими та полоненими українськими вояками вплинути на процес мобілізації – залякати призовників. Саме в умовах оточення та розгрому українських військ мали розпочатися чергові мінські перемовини, на яких Росія знову накинула б на Україну всі невигідні пункти згідно з Мінськом-1, але із суттєвим погіршенням, як, наприклад, визнання лінії розмежування станом не на вересень 2014-го, а на лютий 2015-го. Це не кажучи вже про необхідність знову взяти на годування не контрольовані Києвом території, що взагалі є наріжним каменем війни на виснаження, яку провадить Кремль проти України.

Однак наступ російських військ зазнав повної невдачі на всіх напрямках, принаймні на сьогоднішній день, завдяки мужності українських солдатів. Навпаки, терористичні угруповання зазнали величезних утрат як у людях, так і в техніці. Такі великі, що Кремль одразу захотів перемир’я, від якого сам вустами своїх маріонеток так голосно відхрестився півтора тижня тому, на початку наступу. Їм потрібна тактична пауза для підводу чергової порції гарматного м’яса з РФ, адже місцевий ресурс любителів «Новоросії» стрімко вичерпується.

Треба чітко розуміти, що дуже скоро, буквально протягом двох тижнів, проросійські бандформування за підтримки кадрових російських «відпускників» знову невідворотно підуть у наступ. Про це свідчить хоча б заява лідера «ДНР» Захарченка про проведення «тотальної» мобілізації до 100 тис. людей. Росії та її клевретам результат потрібен уже зараз, бо тільки перманентна війна дає можливість не відповідати на безліч незручних запитань та на реальну загрозу повного соціально-економічного колапсу на окупованій території. Тому тільки йти вперед і з боями вигризати потрібні для свого виживання умови.

Причому ескалація буде не тільки військова зовнішня, а й внутрішня. Незважаючи на невдалі спроби зірвати мобілізацію, РФ цілком може скористатися недолугістю Банкової насамперед в інформаційному забезпеченні цього процесу. Вже зараз інформпростір переповнений історіями про те, як «вночі забрали все село, сказали з собою брати «закатки» та одяг, бо годувати нічим, і всіх одразу відправили на фронт». І ніякі бравурні сюжети на ТБ не перекривають великого запиту в суспільстві на чесні відповіді від влади: що ми робимо, яка наша мета, навіщо гинуть хлопці?

Так, може, для когось відповіді на ці запитання є очевидними, але більшість мешканців сіл і районних центрів у глибинці, з яких масово й набирають солдатів, перебувають не в найкращому психологічному стані. Й це факт, який не варто замовчувати. Вже є спроби де­стабілізувати ситуацію, як-от невдалий «штурм АП» чи паління шин перед Міністерством оборони. Поки що діють провокатори чи недалекі політикани, як-от колишній командир батальйону «Айдар», а нині нардеп від Радикальної партії Сергій Мельничук, які не мають реальної підтримки. Але в умовах накрученого істероїдного суспільства, що стрімко біднішає, ці спроби із часом можуть мати успіх, тим більше коли знай­деться чимало тих, хто підтримає такі дії від чистого серця, хоч і з невеликого розуму.

Величезна проблема в тому, що в соціумі зростають і депресивні настрої, зневіра в можливостях змін. Люди готові боротися проти російської навали, але не мають надії на покращення життя. Бо не розуміють, чому підприємців і далі так само «кошмарять», чому податки, які нібито знизили, а сьогодні по факту ще вищі, чому корупція у владі тільки збільшилася й стала ще нахабнішою, чому за рік після Майдану країна стала жити відчутно гірше, і це не тільки через війну. На всьому тому може зіграти й неодмінно спробує це зробити Кремль.

Найбільша небезпека полягає в тому, що ні Банкова, ні Кабмін так і не почали запроваджувати реальні економічні реформи, які є не менш потрібними зараз, аніж перемоги на Сході. Влада тільки імітує бурхливу діяльність, замість того щоб терміново, у пожежному порядку почати підтримувати малий та середній бізнес, боротися з корупцією та залучати іноземні інвестиції. Чому? Це питання для окремої статті, хоча слово «недолугість» саме собою постає перед очима.

Західні ж донори прекрасно розуміють усі вихляння Порошенка та Яценюка, особливо маючи своїх контролерів у владі. Відповідно вже чи не прямим текстом ті самі США дають зрозуміти: дійте або ніякої реальної допомоги ні грошима, ні зброєю не буде. МВФ також наголошує: у вас часу буквально кілька місяців, досить робити крок уперед і три назад. Гроші в лютому, швидше за все, таки дадуть, але востаннє і аж ніяк не в тих розмірах. Просто так Київ уже ніхто не спонсоруватиме. Тому «час Х», коли потрібно буде остаточно визначатися й переходити всі рубікони, наближається для всіх сторін конфлікту.