Коли у Києва нарешті з’явиться «кримська політика»?

Автор/джерело -  © Андрій Кириллов, Радіо Своюода 

Україна не бореться за Крим, не бореться так, як могла би.

Виправдань цьому чимало – і загальна нескоординованість влади, за якої кожна з її гілок і груп домагається своїх цілей, і війна на сході, яка відвертає і увагу, і ресурси, і різноскладова агресія Росії. Проте кримське питання є одним із тих, розв’язання яких потребуватиме багатьох напрацювань.

У матеріалах з кримської проблеми стала загальною теза про те, що для Заходу і світу взагалі «кримський прецедент» є надзвичайно важливим. Захід діятиме проти Росії та вимагатиме повернення дооккупаціонного статусу Криму навіть у тому випадку, якщо Україна буде пасивною. Для Заходу це немислимо – серед білого дня збройним шляхом відібрати частину чужої території. Це руйнування всіх основ сучасного світоустрою. Діяти разом з Україною, яка мала бути першою серед зацікавлених сил, не лише простіше – тільки так і має бути. Але зараз ані українські громадяни, ані наші західні друзі такого не бачать. Київ обмежується ритуальними фразами, а його конкретні кроки, скажімо так, суперечливі.

У галузі законотворчості, в словах депутатів і неабиякою мірою в суспільній свідомості закріплюється термін «тимчасово окуповані території», яким позначають і Донбас, і Крим. Цей шлях помилковий. Донбас має розумітися як область, захоплена бандформуваннями за активної допомоги чужої армії; шляхом розв’язання цієї проблеми може бути лише встановлення там київської влади в більшій чи меншій повноті. Москва не буде приєднувати собі Донбас, це цілком зрозуміло. Але Крим вона вже приєднала.

Після того, як російські війська заберуться з Донбасу – а все йде до того – Києву потрібно буде наводити там лад на своїх або на нав’язаних Москвою умовах. Але з Криму Росія забиратися не збирається, у всякому разі, до того моменту, поки живий Путін чи поки він при владі. Більше того, навіть опозиційні російські політики не заявляють про рішучість повертати Крим, будь на те їхня воля. Ні Навальний, ні Ходорковський до такого не готові, але при цьому визнають незаконність анексії. Росія в захваті від придбання, вся – від слюсаря «Уралвагонзавода» до колишнього олігарха і безкомпромісного борця з крадіжками.

Росія – як держава, так і майже весь народ – вважає, що вкрасти Крим – це можна пробачити, це правильно і справедливо. Що з цим робити? Західні лідери не раз цілком однозначно заявляли, що економічні санкції проти Росії безпосередньо пов’язані з Кримом і можуть бути скасовані лише після його звільнення. Але що при цьому робить Україна?

Прокуратура заявляє, що підраховує суми збитків. Коли ми почуємо точну цифру? Закон про вільну економічну зону став ширмою для контрабанди в Росію і для постачання кримського угруповання російських військ. Яка діяльність держави в залученні міжнародної судової системи? Виразного звіту я, принаймні, не зустрічав, тим більше – незалежного аналізу та експертизи зробленого. Президент Порошенко обмовився, що готується системний документ в РНБО про те, як будемо Крим повертати, і що така стратегія майже готова. Але де ж цей документ?

Кримської політики в Києва немає, є якісь непублічні рухи, є потурання лобістам, є грубі помилки, як із порядками в пунктах пропуску, є слабкість, як у питанні електропостачання. Зрештою, є підозри, що кримські питання – частина торгу Порошенка з Путіним. Що може змінити ці сумні констатації? Хоча б виразна програма – що, коли і як Київ збирається робити відносно Криму – і території, і населення.