Крим на штучному диханні

Автор/джерело -  ©  Олександр Крамар, Український тиждень 

Особливості розвитку Криму під російською окупацією знищують його самодостатність та роблять дедалі важчим повернення до складу України.

Минув уже понад рік російської окупації Кри­му, у розпалі уже другий курортний сезон, який в український час був основним годувальником для більшості мешканців півострова. Тиждень вирішив поглянути на те, як змінився і далі змінюється Крим під російською владою.

Впадає в око різке зниження доступності статистичної інформації щодо ситуації в економіці та соціальній сфері півострова після його окупації. Обсяг відкритих даних та їх деталізація на сайті Кримстату за 2015 рік у рази менші, ніж за 2014-й (коли місцева статистика поповнювалася графами й рубриками українських часів), що суттєво ускладнює аналіз соціально-еконо­міч­ної ситуації на півострові. Зокрема, недоступними є не лише дані про кількість і середні доходи розташованих там російських військових та інших силовиків, а й дані про динаміку виробництва в розрізі окремих галузей економіки, фізичні обсяги тих чи інших товарів, галузеву чисельність зайнятих (окрім штатних працівників підприємств із понад 15 зайнятих), врешті, немає жодних даних про стан справ у малому бізнесі та серед спрощенців (скільки їх, скільки в них зайнятих, які обсяги виробництва тощо).

Усе це ускладнює оцінку становища, у якому перебуває абсолютна більшість кримчан, особливо за межами центру республіки – Сімферополя. Однак ми все ж спробуємо окреслити соціально-економічну ситуацію на основі доступних даних, свідчень відкритих джерел та експертних оцінок.

Рівень життя

2013 році середня заробітна плата штатного працівника в Криму, за даними Держстату України, становила $350, у березні 2015-го за офіційним курсом ЦБ РФ – стільки само. Проте штатних працівників на підприємствах, в установах та організаціях (без малих підприємств) у майже двохмільйонному Криму було лише 282,1 тис. осіб. Скільки загалом зайнятих в економіці півострова (враховуючи самозайнятих та працівників малого бізнесу), нинішня кримська статистика замовчує. Торік їхня чисельність становила 820,6 тис. Тобто штатними працівниками зараз є трохи більше ніж третина всіх зайнятих. Причому 97,7 тис. з них зосереджені в адміністративному центрі – Сімферополі, де проживало менш як 20% мешканців півострова, а за його межами на 1,55 млн мешканців налічувалося лише 184,4 тис. штатних працівників. Тобто лише кожен восьмий житель.

Порівняння доходів тих категорій кримчан (чиновники, пенсіонери, бюджетники), які вважаються найбільшими вигодоотримувачами від анексії півострова Росією, до та під час окупації свідчить, що вони залишилися приблизно такими самими, як за українських часів. Економічного зиску від потрапляння до складу Росії ані пенсіонери, ані бюджетники або взагалі не відчули, або відчули мінімально. Основна причина цього – в рази більші, ніж у континентальній Україні, ціни, які значно зросли там порівняно з українськими часами, і вищі, ніж були на півострові до анексії, часто навіть у доларовому еквіваленті.

Скільки з 280 тис. штатних працівників працює на державу-окупанта зараз, статистика замовчує. За українських часів в органах управління, правоохоронних органах, обороні та бюджетній сфері на півострові працювало 144,6 тис. кримчан. І зараз навряд чи більше, радше навпаки. У сферах із найвищими офіційними доходами взагалі спостерігалася мізерна зайнятість: в органах влади (без місцевого самоврядування), середня заробітна плата у яких перевищила $550, було зайнято лише 17,5 тис. осіб. Високі зарплати також у силовиків, яких на території півострова налічується кількадесят тисяч. Однак, як уже зазначалося, статистичних даних про них, не кажучи вже про їхні доходи, немає.

До другого ешелону клієнтів держави-окупанта належать пенсіонери, яких у Криму понад 540 тис. На початок 2014‑го середня пенсія дорівнювала $180, у квітні 2015-го зросла до $200. А також працівники органів місцевого самоврядування та бюджетної сфери. Їхні номінальні заробітні плати в доларовому еквіваленті тепер теж дещо вищі, ніж були до анексії Росією півострова, або принаймні не поступаються їм. Узагальнених даних за секторами Кримстат зараз не публікує, тож порівнювати доводиться те, що є: у березні 2015 року вихователі дошкільних закладів отримували в середньому $300, працівники ЗОШ – $360, викладачі вишів – $375. За українських часів у 2013-му середня зарплата в освіті на півострові становила $340. Середній медперсонал одержує в окупованому Криму $305, лікарі та інші спеціалісти з вищою освітою – $480. У 2013‑му середня зарплата в медицині становила $315. Доходи працівників місцевого самоврядування в березні 2015‑го – $330, тоді як українська статистика 2013-го давала середній показник для зайнятих у секторі державного управління та оборони на рівні $420.

Порівняння нинішніх доходів бюджетників у Криму із доокупаційними часами, а не з теперішнім їхнім рівнем в Україні загалом чи прилеглих до Криму регіонах зокрема є свідомим. Адже з лютого 2014-го півострів розвивався у відірваному від решти України стані за постійного зростання ножиць цін порівняно з тими, що були в континентальній частині країни. Та й самі мешканці Криму, які одну з основних переваг приєднання до РФ вбачали у вищому рівні доходів там, мусили порівнювати новий рівень доходів саме з доокупаційним в Україні, а не з тим, що склався в ній уже після анексії півострова й не мав до них жодного стосунку.

Харчові продукти, інші споживчі товари, що є переважно імпортними, подорожчали порівняно з доокупаційним періодом (див. «Кримські ціни»). Наприклад, кілограм яловичини на півострові зараз коштує 160 грн (тут і далі використовується курс 0,4 грн за 1 російський рубль), свинини – 138 грн, масла вершкового – 153 грн, кисломолочного сиру – 85 грн, сметани – 58,5 грн, хліб житньо-пшеничний – 12,8 грн, літр молока – 19,2 грн, 100 г шоколаду – 29,5 грн, кава в закладах швидкого харчування – 23,5 грн. З огляду на 1,5–2-кратну різницю цін порівняно з Україною виникають питання щодо достовірності показників офіційного прожиткового мінімуму в Криму, які в I кварталі 2015 року становили лише 2,2 тис. грн для працездатних та 1,72 тис. грн для пенсіонерів. Це навіть менше, ніж в Україні.

На цьому тлі значно гіршим не лише порівняно з доокупаційними часами, а й із нинішнім станом в Україні є рівень життя в позабюджетній сфері. У приватному секторі зарплати зазвичай становлять $150–250, що навіть менше, аніж у 2013 році. В умовах занепаду реального сектору економіки (про це нижче) пропозиція робочої сили значно перевищує попит, наростає приховане безробіття, падають обсяги виручки. Причому найскладніша ситуація в малому бізнесі, дані про який нинішня кримська статистика недаремно замовчує. А в українському Криму в малих підприємствах та ФОП працювало у 2013 році майже 200 тис. осіб, що значно більше, ніж у бюджетній сфері, та лише в 1,4 раза менше, ніж зараз налічується усіх штатних працівників.

З ніг на голову

Крим дедалі більше набуває ознак самостійно нежиттєздатної пенсійно-військової економіки, у якій фінансові вливання федерального російського бюджету в пенсійне забезпечення та утримання військових стають основним джерелом компенсації прогресуючого занепаду реального сектору економіки та втрати туристичних доходів.

Набирає обертів спад у більшості галузей обробної промисловості: якщо у 2014-му скорочення виробництва до 2013 року становило 11,8%, то в січні – травні 2015-го до січня – травня 2013-го – вже 24,6%. Це значно більше, ніж за той самий період в Україні (якщо не брати до уваги охоплених бойовими діями Донецької та Луганської областей). Попри великий дефіцит харчових продуктів, стрімко зменшується навіть виробництво м’яса та яєць: на 14,8% і 7,4% у другому півріччі 2014-го порівняно з першим та на 18,2% і 10,5% у січні – травні 2015-го проти аналогічного періоду 2014-го. Не кажучи вже про туристичний чи транспортний сектор. Ті й далі зазнають збитків через втрату більшості туристів і транзитних потоків із континентальної України, котрі об’єктивно не здатні компенсувати відпочивальники чи вантажопотоки з Росії.

На 282 тис. штатних працівників, із яких майже половина теж отримує зарплату з бюджету, в Криму налічується 543 тис. пенсіонерів. Зрозуміло, що така кількість штатних працівників об’єктивно ніколи не буде здатна забезпечити виплату нинішніх пенсій на рівні 55% середньої заробітної плати удвічі більшій кількості пенсіонерів. Бо для цього відрахування мали б бути більшими, ніж уся заробітна плата. Водночас установити пенсії на рівні, який був би підйомним для економіки Криму, означало б зменшити їх принаймні у 2,5–3 рази, у середньому до $70–85, тобто приблизно до рівня, який сьогодні спостерігається в Україні. Але за нинішніх цін у Криму це прирекло б його мешканців на рівень життя, у півтора-два рази нижчий порівняно з Україною.

Таким чином, пенсійні виплати ($1,4 млрд) можливі лише за рахунок дотацій федерального бюджету РФ. І разом зі щедрими виплатами бюджетникам, чиновникам і силовикам вони поволі перетворюються на основне джерело підтримання життя й забезпечення роботою

місцевих виробників товарів і послуг. Економіка півострова змушена перелаштовуватися на цей новий ланцюжок «штучного живлення», у центрі якого військові, адміністрація, бюджетники, потім ті, хто їх постачає та обслуговує, і вже далі ті, хто обслуговує та постачає всім необхідним других. Відповідно й накачування Криму військовими та іншими силовиками бачиться не лише маніакальним прагненням Путіна перетворити його на «непотоплюваний авіаносець», а й спробою компенсувати втрати півострова від зменшення потоку туристів та згортання реального сектору економіки загалом.

Щоправда, обсяг обіцяних під час анексії дотацій для Криму постійно зменшується. Спочатку для підтримки та розвитку півострова лише у 2014-му передбачалося майже 11 млрд за тогочасним курсом. А відповідно до затвердженої вже цього року нової редакції федеральної програми все фінансування до 2020-го за актуальним курсом рубля становитиме лише $12 млрд. Безперечно, для країни з понад 140 млн жителів та все ще значними (хоч і принаймні вдвічі меншими, ніж кілька років тому) нафтогазовими доходами дотувати Крим на кілька мільярдів доларів щороку теоретично можливо. Але як довго росіяни будуть готові платити за «віт­рину русского міра» в Криму, який ніколи не зможе вийти на показники самодостатності, а, навпаки, лише віддалятиметь­­ся від неї? І що тоді буде з населенням півострова, коли надійно підсаджений на голку дотацій Крим зіштовхнеться з їх різким зменшенням або й повним припиненням?

Між Україною та Росією

Потворні соціально-еконо­мічні реалії, які формує Кремль в окупованому Криму, різко утруднюють його повернення до складу України з фінансового та соціального погляду. Україна не зможе дозволити собі підтримувати там нинішній рівень виплат пенсіонерам і бюджетникам. А в такому разі повернення півострова до складу України спричинило б різке падіння рівня принаймні номінальних доходів та зростання невдоволення нинішніх численних клієнтів російської держави.

Порятунком бачиться перехідний період, коли Крим у разі виходу зі складу РФ або її відмови дотувати його пережив би період різкого обвалу виплат пенсіонерам та бюджетникам внаслідок адаптації цих виплат до власних внутрішніх можливостей. Після цього реінтеграція до складу України вже не призвела б до падіння рівня життя жодної верстви на півострові, а, навпаки, забезпечила б його зростання в знач­ної, якщо не більшої, частини мешканців у результаті зниження цін та збільшення доходів від туризму.

Водночас рік після анексії зас­відчив неспроможність української влади організувати ефективну транспортно-еконо­мічну блокаду півострова. І зробити це буде дедалі складніше через економічні інтереси задіяних у торгівлі з півостровом гравців.

Понад те, навіть для України Крим поволі стає одним із найбільших ринків вивезення товарів. Наприклад, за даними Держстату, лише за січень – квітень 2015 року з України до формально «вільної економічної зони (ВЕЗ) Крим» було вивезено товарів на суму $308,7 млн – майже 2,4% усього їх експорту з країни. Експорт до Криму був утричі більшим за український експорт товарів до Франції, у 1,5–2 рази – ніж до Молдови, Румунії, Чехії, США, перевищував обсяги наших поставок до Біло­ру­сі ($243,3 млн), Ірану ($250,7 млн), Угорщини ($282,4 млн). І був лише вдвічі меншим від експорту до Польщі ($633,9 млн) та ненабагато меншим, ніж до Німеччини ($433,8 млн) чи Іспанії ($356,7 млн).

Причому темпи експорту українських товарів до Криму стрімко зростають. Наприклад, за перші два місяці (січень – лютий) 2015-го він становив $96,5 млн, а за наступні два (березень – квітень) – уже $212,2 млн. Якщо тенденція триватиме, то до кінця року окупований півострів може вийти на четверте-п’яте місце в рейтингу українських експортних ринків. Враховуючи, що частина товарів таким способом може через Крим постачатися далі в Росію для уникнення обмежень, які запроваджені на українські товари в РФ, крім пенсійно-військового характеру економіка півострова може набути ще й рис контрабандно-реекспортного перевалочного пункту, за допомогою якого українські постачальники намагатимуться обійти як дійсні, так і вже анонсовані нові обмеження та квоти на українські товари у зв’язку з набранням чинності економічною частиною Угоди про асоціацію з ЄС.