Будь-який варіант нейтралітету України буде проросійським

Автор/джерело -  © Спілкувався: Віталій Рибак, Український тиждень 

Тиждень розмовляв із фінським істориком Генріком Мейнандером про відносини СРСР та Фінляндії після Другої світової, перспективи нейтралітету України та майбутнє нової холодної війни.

Фінським історик Генрік Мейнандер

Чи існувала після Другої світової війни у Фінляндії якась альтернатива нейтральності?

— Було б не зовсім справедливо називати Фінляндію нейтральною в усіх сенсах слова. Вона програла два збройні конфлікти з Радянським Союзом, проте не була окупована Червоною армією. Попри те, вплив Москви був очевидним у її політиці 1940–1950-х років. Протягом цих десятиліть фінські політики не проголошували нейтралітету — лише акцентували на тому, що країна намагатиметься залишатись осторонь конфронтації світових сил: США та СРСР.

У 1948 році було підписано договір із Радянським Союзом, який зобов’язував Фінляндію протистояти всім спробам атакувати останній через її територію. Ось чому вона не була настільки нейтральною, як, скажімо, Швеція чи Швейцарія. Абсолютна нейтральність узагалі може існувати лише як концепт. У реальному світі ймовірність нейтралітету сильно залежить від географічного положення та політичного становища країни. А от від 1960‑х років президент Кекконен уже говорив про нейтральність, хоча подвійні стандарти на користь Радянського Союзу все одно залишалися. Відносини двох держав були дуже заплутані — фінські історики досі працюють над їх аналізом.

Чи влаштовувала Фінляндію така ситуація?

— Якщо заплющити очі на явні проблеми, котрі спричиняла така нейтральність, то угода цілком влаштовувала Гельсінкі. Доки фіни не дратували Радянський Союз, їм дозволено було зберігати парламентський демократичний устрій, а також крок за кроком економічно інтегруватись із країнами Західної Європи. Цей процес відбувався дуже повільно через необхідність постійного узгодження з Москвою, але таки відбувався. Фінляндія була такою собі «темною конячкою» в холодній війні, адже не входила ні до НАТО, ні до Варшавського пакту. Фінам дозволили залишатись осторонь, бо з погляду Москви ми перебували на географічній периферії.

Ситуація влаштовувала звичайних громадян, але негативно впливала на наш парламентаризм: деяким політичним силам ніколи не дозволяли брати участь у виборах. А от економічно Фінляндія розвивалася навіть динамічніше за решту країн Західної Європи. Швидко була проведена індустріалізація.

Чи спостерігаються наслідки дружби з СРСР у сучасному фінському суспільстві?

— «Дружба» все-таки не зовсім правильне слово, то було швидше взаємне прийняття безпекових потреб. З одного боку, Радянський Союз хотів гарантувати недоторканність Ленінграда, із друго­­го — розумів, що окупація Фінляндії потребувала б забагато крові й зусиль. Таким чином, співпраця базувалася на результатах Другої світової. Якби Червоній армії таки вдалось окупувати нас, усе було б зовсім по-іншому. Отже, у риториці політиків не було ніякої дружби.

Але комерційні відносини з Радянським Союзом усе-таки були потужними з очевидних причин. До початку 1980-х років саме на нього припадало 20% нашої зовнішньої торгівлі. Ми купували в СРСР енергоносії, а він у нас — готові споживчі товари. Це було для нас вигідно, проте водночас існувала вимога: не критикувати відкрито Москву в медіа та суспільстві. Вона підтримувала наших прорадянських лідерів, тому вони й залишалися при владі. Така політична культура дістала назву «фінляндизація». До кінця холодної війни багато сфер фінського публічного життя були цим явищем скалічені. Усі європейські сусіди заявляли, що Фінляндію досі тягне на дно ця традиція, що вона досі намагається не критикувати Росії.

Я належу до тієї групи людей, які вважають, що нам не вигідно критикувати РФ і зараз. Ми маємо довший кордон із нею, ніж будь-яка інша країна Європейського Союзу. У нас було кілька кривавих воєн із росіянами — і не хотілось би знову пережити цей досвід. Однак не забуваймо, що Фінляндія тепер член Європейського Союзу й тісно взаємодіє з НАТО. Наприклад, наша авіація інтегрована з повітряними силами Сполучених Штатів.

Чи могла б «фінляндизація» стати для України способом урегулювання конфлікту з Росією?

— Не думаю, що наш досвід можна експортувати в будь-яку іншу країну. Наші відносини з Росією тривають іще від ХІХ століття, коли Фінляндія, як і Україна, була частиною імперії. Проте нам вдалося зберегти наш суспільний устрій шведського типу. І потім, здобувши незалежність, фіни змогли її захистити.

Ті, хто пропонує Україні зараз шлях, яким колись пішла Фінляндія, мабуть, не розуміють, що ситуація тут зовсім інша. Усяк, хто знає, як мислять росіяни, скептично оцінюватиме перспективу того, що Росія хоч колись дозволить своєму сусідові стати нейтральним. Кожен крок назад супроводжуватиметься московським домінуванням, отже, будь-який варіант нейтралітету України буде проросійським. Якщо Україна хоче продовжувати рух у напрямку ЄС, ви повинні не припиняти рішучих дій, продовжувати боротьбу з корупцією і розвивати політичну культуру, у якій існував би плюралізм думок.

Отже, ми повинні й надалі співпрацювати з НАТО?

— Пам’ятаймо, що Фінляндія залишилась осторонь через своє географічне положення. Для вашої країни це, очевидно, не варіант. Є дуже важливе питання: як переконати в разі нейтралітету Росію, що Україна не стане причиною конфлікту з НАТО в майбутньому? Не думаю, що це взагалі можливо. Але, якщо Київ захоче стабілізувати відносини з Москвою, він муситиме принаймні не говорити про членство в Альянсі так багато, як нині.

Ось тут ви могли б поглянути на приклад Фінляндії та Швеції. Ці країни технічно вже є його членами: наші оборонні системи синхронізовані, й Росія про це дуже добре знає. Але ми ніколи не вчиняли спроб оформити цей «шлюб» із НАТО офіційно, а Кремль, схоже, намагається вдавати, що ніякої спів­праці у Фінляндії з Альянсом немає. І це нас влаштовує.

Одначе є в Росії і досвід, набутий після ситуації з країнами Балтії. Росіяни запізно зрозуміли, що членство у ЄС іде пліч-о-пліч із безпековим питанням. Таким чином, було б нереалістично думати, що Україна набуде членство у ЄС, не ввійшовши до НАТО, так само як це не могло статись із Литвою, Латвією чи Естонією. Отже, хоча сучасна ситуація і створює багато проблем, я не вважаю, що правильно було б думати про нейтралітет.

Конфлікт між Росією та західними країнами часто називають новою холодною війною. Чи правильно це?

— Його справді можна так назвати, хоча підозрюю, що через кілька десятиліть він матиме іншу дефініцію. Сьогоднішня ситуація значно відрізняється від колишньої, адже під час холодної війни були дві чіткі ідеологічні альтернативи, які боролися між собою. Радянський Союз цілком справедливо трактували на Заході як загрозу через його військову силу та суспільну модель. Концепт «держави добробуту» натомість сприймався як вакцина проти комуністичної пропаганди.
Сучасна Росія аж ніяк не альтернатива нашим суспільствам. Навіть якщо вона веде війну в Україні — у чому немає жодних сумнівів — і діє агресивно, її військова сила (коли не брати до уваги ядерну зброю) не становить для Заходу загрози. РФ хоче створити враження, ніби є наддержавою, проте не здатна підтримати свої претензії ані військово, ані технологічно. Вона, звісно, буде супротивником США та їхніх союзників у майбутньому конфлікті, проте очолюватиме ту сторону барикад Китай.