Гібридні війни. «Мегрельський сепаратизм» – невдала операція російських спецслужб

Автор/джерело -  © Олег Панфілов, Радіо Свобода 

«Мегрельський сепаратизм» отримав друге дихання з появою Путіна і активністю російських спецслужб як усередині Грузії, так і навколо.

Якщо ви ненароком знайдете статтю в російській «Вікіпедії» «Сепаратизм у Грузії», то побачите значну кількість «прикладів» регіонального сепаратизму, про які жителі Грузії вперше чують. Завдяки російській армії ми знаємо про сепаратистів Абхазії та «Південної Осетії». Трохи чули про сепаратистів Джавахеті, регіону локального проживання етнічних вірмен, що насправді виявилось блефом, порожньою пропагандою. З Москви нам іноді говорять про азербайджанський сепаратизм Квемо Картлі, але самі азербайджанці сміються з цього. Судячи зі статті у «Вікіпедії», у Грузії куди не сунься – скрізь сепаратисти. Одне радує – ця стаття існує лише російською мовою, інші, судячи з усього, посоромились перекладати кремлівську маячню.

Щоб оцінити усю маячню статті, можна уявити собі таку ж про російських сепаратистів – з Вологди і Косторми, з Пензи чи з Архангельської області. Якщо порівнювати історію та історичні події, то у російських областей набагато більше причин для сепаратизму, ніж у Грузії. Але до реальності, як правило, кремлівська термінологія не має жодного відношення. Коли їм хочеться щось із кимось розділити, вони завжди знайдуть причину і напишуть нову історію. Грузинські царства завжди заважали російському імперіалізму, який намагався завоювати Персію і Османську імперію. На шляху стояла незговірлива Грузія. Для розв’язання геополітичної проблеми в Росії завжди був один шлях – окупація. Але спочатку, щоб послабити маленьку країну, необхідно створити проблему сепаратизму. Для цього мало треба – трохи грошей і пропаганда. На гроші можна купити тих, хто продається, пропаганда має обґрунтувати сепаратизм. Кремль мало турбували абхази і зовсім не турбували осетини. Жертвою сепаратизму вибрали мегрелів.

Причина більш ніж банальна – субетнічна група в Грузії, звана мегрелами, становить значну частину населення країни. Мегрелів – від 500 до 600 тисяч, тих, хто говорить мегрельською мовою – менше. Ця мова, як грузинська і сванська, належить до картвельської групи мов. Існують особливості кухні, відмінність у пісенних і поетичних традиціях, побутові відмінності, пов’язані з кліматом і ландшафтом. З 16 століття Мегрельське князівство управлялось ясновельможними князями Дадіані, які з 1803 року отримали підданство Російської імперії після окупації Грузії 1801 року. Князівство було скасоване 1867 року за непотрібністю, оскільки адміністрація розглядала всю територію Грузії як частину Російської імперії.

Територія мегрелів стала цікавити московських царів давно: «Лета 7147-го маия в 29 день по Государеву цареву и великого князя Михаила Федоровича всеа Русии указу указал Государь быти на своей Государеве службе в Дидьянской земли. Федоту Елчину да с ним попу Павлу да подьячему Федке Баженову. У руки царьской были маия в 29 де. Отпушены с Москвы июня в 2 де». Тобто «Лета 7147-го» – це 1639 рік, і розташовувалось посольство до серпня 1640 року на «Дадіанській землі», тобто на території князя Дадіані, у Мегрелії. У «Статейному списку Федота Ельчіна», описі поїздки, багато уваги приділялося згадкам про монастирі та храми, але це були перші відомості про території, які в Москві вважали, як зараз кажуть, зоною своїх інтересів.

1754 року до Грузії був відісланий ще один розвідник – Отар Туманов, тбіліський вірменин зі знаменитого княжого роду, офіцер Грузинського гусарського полку російських військ і чиновник Астраханської губернської канцелярії. Керував відділом зовнішньої розвідки з 1753 року. У той час владу Росії та розвідку більше цікавило Кахетинське царство на сході Грузії, ніж мегрели. Місія Туманова, завдяки якій російський уряд упродовж двох років (1754-1756 роки) був постійно інформований про незмінність російської орієнтації грузинських політичних діячів, була не останньою. До Грузії все частіше стали навідуватись різні дослідники, які виконували, як це було прийнято в той час, і розвідувальні функції.

У своїх звітах і публікаціях розвідники-дослідники лише згадували про те, що мегрели говорять своєю мовою, їхні побут і світогляд дещо відрізняються від інших жителів Грузії. Реальні спроби схилити мегрелів до сепаратизму стали втілюватись більшовиками, та й то у зв’язку з відродженням національно-визвольного руху в Грузії. Наприклад, у 60-х роках 19 століття російський педагог Михайло Завадський став розробником кириличної версії писемності мегрельської мови. У 20-х роках 20 століття використовувався грузинський алфавіт з декількома додатковими буквами. Тоді ж виходили кілька газет, хоча самоназва «мегрели» була використана востаннє під час Всесоюзного перепису населення 1926 року, потім про них забули. Саме більшовики постаралися, щоб мегрели забули про свою самобутність, хоча мегрели складають значну частину населення Грузії і мегрельською мовою, як стверджують російські довідники, користується від 500 до 600 тисяч осіб.

Ще в другій половині 19 століття, коли російська окупаційна адміністрація раптом перейнялася любов’ю до мегрелів, грузинська інтелігенція, серед якої було багато мегрелів, виступила проти штучного відокремлення. Ідеологи національно-визвольного руху пояснювали населенню небезпеку введення кириличної писемності мегрельської мови або будь-якого іншого виділення з загальногрузинської культури. Історія повторилася в перші десятиліття більшовицького правління. Коли ж у Радянському Союзі при показній міжнародній політиці русифікація практично знищила більшу частину мов малих народів, більшовики залишили в спокої мегрелів, з 1938 року припинився вихід кількох газет. У листопаді 1951 року органами державної безпеки Грузинської РСР була розпочата операція, названа «Мегрельська справа» щодо радянських працівників, вихідців з Мегрелії. Їм було висунуте тяжке обвинувачення в «мегрельському націоналізмі та орієнтації на Туреччину». Були заарештовані не менше 500 осіб, зокрема 7 з 11 членів Центрального комітету Компартії Грузії, 427 секретарів обкомів, міськкомів і райкомів партії.

Про мегрелів згадали після розпаду СРСР. По-перше, через те, що першим президентом Грузії став виходець із Мегрелії (у Конституції Грузії пишеться Самегрело) Звіад Гамсахурдіа, один із лідерів національно-визвольного руху. По-друге, в окупованій за допомогою російської армії Абхазії Гальський район заселений мегрелами, понад 40 тисяч чоловік. З того часу маріонеткова влада Абхазії почала своєрідну національну політику – заборона на викладання грузинської мови в Гальському районі, активна пропаганда «мегрельського сепаратизму»: «мегрели – не грузини». Результатів ця політика не дала, мегрели продовжували їздити до родичів у Самегрело і Тбілісі: на навчання та лікування, за продуктами і за іншими потребами.

«Мегрельський сепаратизм» отримав друге дихання з появою в Кремлі Путіна і активністю російських спецслужб як усередині Грузії, так і навколо. Путін замислив відновити якусь подобу імперії, але Грузія завжди була перешкодою для кремлівської політики. Активна фаза почалась 2006 року з введенням ембарго на грузинське вино і продукти, депортацією етнічних грузинів. 2007 року, наби показуючи, що Москва не любить тільки Саакашвілі, був створений «Союз грузинів Росії» під керівництвом Михайла Хубутія. Організація мала схилити грузинів, які живуть у Росії, до співпраці з російською владою, зокрема біженців із Абхазії, переважно мегрелів. Окрім цього, почалась активна пропагандистська робота, до якої були залучені люди, наприклад, які зіграли роль і в становленні «донбаського сепаратизму» – Лев Вершинін, Андрій Епіфанцев. У Гальському районі маріонеткова влада Абхазії почала випускати газету «Гал» – російською, абхазькою і мегрельською мовами, обіцяли запустити телеканал мегрельською, видали російсько-мегрельський розмовник. У російському інтернеті створені кілька форумів для обговорення та підтримки «мегрельського сепаратизму».

Для переважної більшості мегрелів сепаратизм – із категорії анекдоту, особливо якщо скласти список відомих громадських і політичних діячів, учених, акторів, художників і композиторів. Керівник Демократичної республіки Грузія в 1918-1921 роках Ное Жорданія був мегрелом, перший президент незалежної Грузії – мегрел Звіад Гамсахурдіа, мати Міхеїла Саакашвілі – мегрелка Гіулі Аласанія, і ще десятки тисяч інших відомих на весь світ мегрелів, які не уявляють себе поза Грузією. З усіх прикладів сепаратистських рухів на пострадянському просторі, придуманих у Кремлі, ФСБ і Генштабі російської армії, мегрельський – найневдаліший і провальний. Генерали і аналітики не врахували багатьох чинників внутрішнього життя Грузії, а пройдисвіт Хубутія і ще кількасот любителів імперії, які отримали притулок в Росії, так і не змогли нікого схилити на свій бік.