Податкова реформа. Кульмінація

Автор/джерело -  © Любомир Шавалюк, Український тиждень  

Багатомісячна епопея з реформою податкової системи добігає кінця.

Тривалі дискусії між прихильниками двох проектів податкової реформи, під час яких жодна сторона не хотіла поступатися, завершилися тим, що 8 грудня на черговому засіданні Національної ради реформ було схвалено компромісний варіант нового ПК. На третій день після цього зазначений проект підтримали на засіданні уряду, а 11 грудня його було зареєстровано в парламенті як законопроект № 3630. Є всі шанси, що його ухвалять в останній декаді грудня. Чи стане від того легше Україні та українцям?

Якщо принципово аналізувати процес та ймовірний результат податкової реформи, то очевидними є низка її переваг порівняно з тим, яку систему маємо на сьогодні. Однак існують також важливі нюанси, від яких може суттєво залежати загальний успіх перетворень.

Головним здобутком, мабуть, є те, що компромісу таки досягнуто, а це, на жаль, в Україні буває вкрай рідко. Хоча його можна назвати вельми умовним, адже базою для нього все-таки став проект Податкового кодексу від Мінфіну. Деякі представники громадянського суспільства, дотичні до розробки проекту податкової реформи, під керівництвом голови Комітету Верховної Ради з питань податкової та митної політики Ніни Южаніної вже встигли заявити, що ніякого компромісу немає. Вони лукавлять, адже компромісний варіант податкової реформи закладає нижчий рівень податкових ставок, ніж був від початку (хоч і не такий низький, як в альтернативному законопроекті) й водночас увібрав багато пропозицій проекту Южаніної стосовно спрощення адміністрування податків, трансфертного ціноутворення тощо. Він став можливим завдяки президентові України, який чітко висловив свою позицію на засіданнях Національної ради реформ. У контексті податкової реформи Порошенко може стати першим президентом незалежної України, який зробив вагомий крок назустріч народові всупереч наявним бюджетним обмеженням. Щоправда, для цього йому потрібно зробити ще кілька кроків.

Другою перевагою компромісного ПК є суттєве номінальне зменшення податкового навантаження. З проектом «усе по 20» наша країна могла б опинитися поміж найгірших країн регіону за рівнем податкових ставок, що відлякувало б іноземних інвесторів. З ухваленням компромісного варіанта, починаючи з 2017 року, коли податок з доходів фізичних осіб (ПДФО) та податок на прибуток підприємств (ППП) набудуть остаточних значень 17% (у 2016-му обидва стягуватимуть за ставкою 18%), загальний рівень податкових ставок в Україні буде одним із найнижчих серед країн-сусідів. Це, безумовно, піде на користь країні та її конкурентоспроможності. Але є два нюанси.

По-перше, іноземний інвестор завжди аналізує ситуацію в країні, куди збирається вкладати, комплексно. Якщо низькі ставки податків будуть єдиною нашою перевагою, а водночас податківці фактич­но нараховуватимуть значно вищі суми, ніж передбачає закон, суди ухвалюватимуть рішення не на користь іноземців незалежно від того, чи праві останні, а державні монополії олігархи використовуватимуть для того, щоб віджимати грошові потоки в нерезидентів, то навіть компромісний Податковий кодекс не матиме успіху. Влада повинна це усвідомлювати, а відтак подвоїти зусилля на шляху перетворень в інших галузях, передусім суміжних.

По-друге, як правильно вказують деякі оглядачі, зниження рівня податкових ставок — це ще не привід для українського підприємця виходити з тіні й починати платити. Деякі бізнесмени справді це робитимуть, бо перебували в тіні не через злодійську природу, а вимушено, тільки внаслідок низької ефективності свого бізнесу. А от, мабуть, більшість спочатку повинна повірити в те, що заплачені гроші будуть використані за призначенням. Цю довіру держава має ще заробити. Яким чином? У нинішній ситуації найкращим способом бачиться широка й перманентна державна піар-кампанія, у межах якої урядовці докладно пояснювали б суспільству, які видатки урізано і як це пов’язано зі збільшенням ефективності використання бюджетних коштів.

Зниження податкових ставок у короткотривалому періоді призводить до зменшення надходжень до бюджету. Це нормально. Але що радикальніше зниження, то вищу планку ставить перед собою держава щодо збільшення ефективності використання бюджетних коштів. Якщо уряд знаходитиме кошти для компенсації недоїмки не в закритті шкіл і лікарень, відправленні вчителів пенсійного віку на заслужений відпочинок чи зменшенні видатків на оборону, а в заощадженні коштів на держзакупівлях (ті самі товари та послуги за нижчу ціну), урізанні непотрібних видатків (наприклад, субсидій збитковим державним підприємствам), ефективнішій роботі держапарату (та сама робота за меншої кількості чиновників), то заслуговуватиме на повагу й довіру українців, які в певний момент свідомо почнуть платити податки. Влада повинна розповідати народові про такі досягнення під загальною назвою «ефективне зменшення ролі держави». Можливо, децентралізація буде помічною в цьому контексті, адже підприємці та прості громадяни зможуть легше проконтролювати та відстежити досягнення влади на місцях.

У будь-якому разі без довіри народу навіть компромісний варіант податкової реформи не матиме успіху. Влада повинна це усвідомити. І президент, який уже зробив правильний крок у бік компромісу, мусить докласти зусиль для того, щоб процес оптимізації функцій та апарату держави, спровокований податковими перетвореннями, тривав і супроводжувався новими звершеннями. Якщо в цьому напрямі вестимуть активну й неперервну роботу, систематично доносячи її результати до громадськості, Порошенко матиме шанс увійти в історію як президент, який розвернув державу обличчям до народу. Поки що тільки у сфері державних фінансів. Але податкова реформа може стати тим паростком, із котрого виросте новий су­спільний договір, за якого в Україні нікому не буде соромно жити.

Окремо слід застановитися над втратами дохідної частини бюджету. За грубими оцінками, наступного року через податкову реформу державні фінанси недорахуються понад 70 млрд грн. Відтак приблизно на 90 млрд грн зросте дефіцит Пенсійного фонду України (ПФУ). З огляду на величину цифр на особливе схвалення заслуговує той факт, що, маневруючи між жорсткими бюджетними обмеженнями сьогодення й позитивною для народу перспективою зменшення впливу держави на економіку та податкового пресу, реформатори зробили акцент на останньому. Сподіваємося, су­спільство оцінить такий крок.

Величезним позитивом є бажання влади реформувати Державну фіскальну службу України (податкову й митницю). Відповідні зміни закладені не лише в компромісному Податковому кодексі, а й у програмі реформи ДФСУ, схваленій МВФ. Їх наявність необхідна з огляду на такі фактори. По-перше, в Україні податківці завжди мали простір для того, щоб двояко трактувати законодавство й вимагати від підприємця хабара за менші нарахування. Проект податкової реформи суттєво звужує цей простір. По-друге, у нашій країні податкова — силова структура. Обізнані люди жаліються, що податківці часто беруть нахрапом, хоча вони не мають ні рації, ні розуміння того, як повинно бути правильно. Про презумпцію невинуватості серед податківців ніби ніхто й не чув. Це проблема загальнодержавного масштабу.

Вирішити її можна єдиним способом: зняти з податківців погони в прямому й переносному сенсах. Не повинен український бізнес боротися із силовим протистоянням з боку державних органів, відволікаючи на це свої ресурси. Він має займатися підприємництвом. Отже, податківці не повинні бути силовиками й качати права. По-третє, як наслідок попереднього пункту й низьких зарплат податкова має дуже слабкий інтелектуальний ресурс. Знову-таки обізнані люди скаржаться, що їм нерідко доводиться пояснювати суть того чи іншого податкового нововведення фіскалам, які не здатні його зрозуміти. У структурі ДФСУ кількість фахівців, що досконало володіють проблематикою трансфертного ціноутво­рення (за допомогою якого олігархи виводять гроші в офшори), можна полічити на пальцях. Тобто бізнес, зокрема олігархи, платить величезні гроші фахівцям, які допомагають йому вивести гроші за кордон. Водночас ДФСУ не може протиставити їм в інтелектуальному плані практично нічого, бо не здатна запропонувати конкурентний рівень зарплат висококваліфікованим працівникам, натомість скочується лише до застосування сили. Податкова повинна залучати інтелект, а не агресію і працювати розумовими, а не силовими засобами. Це основна суть реформи ДФСУ. Якщо її не реалізувати, то знову-таки навіть компромісний варіант податкової реформи не матиме успіху.

Нарешті, слід наголосити на тому, що податкова реформа — це процес, а не ухвалений законопроект. Вона передусім передбачає системну роботу над помилками. Змінюється світ — повин­на трансформуватися й податкова система. Якщо ДФСУ (Мінфін) поки що не має належної кількості та якості кадрів для напрацювання оптимальної для бізнесу податкової реформи, то можна бути певними, що навіть компромісний законопроект міститиме недоліки й помилки, які треба виправляти. Для цього влада деякий час буде змушена користуватися послугами волонтерів-спеціалістів від громадянського суспільства. Без компромісів не обійтися. Але в цьому разі компроміс не поразка, а перемога для всіх і привід для суспільного консенсусу.