Великий розрив

Автор/джерело -  © The Economist  

Чим пояснити різницю між найуспішнішими містами, штатами й компаніями США та рештою.

Для заводу Nuvotronics у місті Дарем, штат Північна Кароліна, розмір має значення, і що менше, то краще. Компанія, заснована 2008 року, випускає мініатюрні радіочипи для реактивних літаків та супутників за допомогою технології, подібної до тривимірного друку. Зазвичай такі пристрої мають розміри шоколадного батончика; але вироби Nuvotronics дрібніші за м’ятний льодяник. Інновація є дуже вигідною: наприклад, зменшення ваги апарата на 1 кг дає змогу заощадити $15 тис. під час запуску супутника. Компанія входить до кластера високотехнологічних, завдяки яким ВВП на особу в Даремі від 2001 року зріс на 28%. Хоча показник усієї Північної Кароліни за той самий час — лише на 3%. Успіх Дарема відображає нову тенденцію: суперуспішні міста (й розміщені в них компанії) нарощують відрив від решти економіки.

Міста вже давно стали найефективнішими зонами ведення бізнесу, бо саме там можна зібрати докупи фірми, замовників і працівників. У Нью-Йорку банкір може доїхати до своїх клієнтів на таксі; новий ресторан відразу має 8,4 млн потенційних відвідувачів. Де збираються розумні люди, там з’являються інновації. І, схоже, де успішніше місто, там більше переваг. 2001 року 50 найбагатших американських міст із прилеглими районами виробляли продукції на особу на 27% більше, ніж в США загалом. Нині найбагатші міста випереджають решту аж на 34%. Якщо дивитися за сукупним обсягом ВВП, то розмежування видається ще більшим, адже вони затягують до себе в неймовірних кількостях американців, котрі перебираються із глибинки. Упродовж 2010–2014 років населення США зросло на 3,1%, міське — на 3,7%. Але півсотні найбагатших міст — аж на 9,2%.

Дарем, де жителів за цей період побільшало приблизно на 7%, допомагає зрозуміти, щó саме сприяє процвітанню того чи того місця. Він має вдале географічне положення поблизу трьох провідних університетів: Дюкського, Університету штату Північна Кароліна й Університету Північної Кароліни. Завдяки завбачливому плануванню в 1959 році на базі Дарема та його найближчих сусідів — міст Ралі й Чапел-Хілл було створено науково-дослідний парк. Задум полягав у тому, щоб переманити вчених із вишів у бізнес. Це вдалося: сьогодні тут працює 50 тис. осіб.

На відміну від великої частини США в цьому районі не відмовлялися від інвестицій в інфраструктуру. Аеропорт «Ралі — Дарем» реконструйовано з допомогою місцевих підприємців. Дороги в хорошому стані, хоча й дещо перевантажені. Мер Білл Белл сподівається розробити для міста систему монорейкового транспорту; у 2011 році виборці схвалили збільшення податку з продажів, щоб допомогти профінансувати цей проект. Інвестиції оживили й зубожілий центр. Більшу частину своєї історії Дарем виробляв тютюн і текстиль. У другій половині ХХ століття ці галузі почали занепадати, а відтак на їхньому місці з’явилася пустка. Але за останній десяток років вакуум заповнився. Висотна будівля колишньої фабрики American Tobacco, прикрашена логотипом Lucky Strike, стоїть і досі. Хоча саме підприємство перетворилося на «студентське містечко» з барами, ресторанами й технологічними компаніями, у чиїх офісах персонал роз’їжджає на самокатах. Через дорогу мистецький центр з одним із чотирьох найбільш відвідуваних театрів у країні. За словами мера, значна частина інвестицій надходить від спільних проектів приватного та державного секторів.

Дарем — незвичний приклад, бо він не зміг вплинути на рівень доходів штату загалом. Частка економічно активного населення в Північній Кароліні (61%) дуже низька навіть за американськими мірками. Деінде наявність (або відсутність) багатих міст визначає економічне благополуччя. Доходи штатів, у яких є котресь із нинішніх 50 найбагатших міст, від 2001 року зросли на 13% у перерахунку на особу. У 18 інших, що не мають такого міста (переважно південних і південно-західних), — лише на 7%. Як результат — за останні півтора десятка років нерівність між регіонами переважно збільшувалася (див. «Місце, місце, і ще раз місце»).

Багаті міста зазвичай приваблюють успішні фірми, які розширюються. Nuvotronics — молода компанія, де працює менш ніж сотня осіб, і вона переїхала в Дарем лише 2013 року. Але місто стало домівкою і для визнаних фірм, як-от Cree, виробник LED-ламп, чи гігантів на кшталт консалтингової компанії Quintiles, яка працює у фармацевтичній галузі. Сьогодні стало важливо привабити «потрібних» гравців ринку, бо в американському бізнесі розрив також поглиблюється. За останні два десятиліття окупність інвестицій у найприбутковіших 10% бізнес-структур більш ніж подвоїлася. Для підприємств із середніми показниками успішності вона зросла дуже мало (див. «Заробляють чи обкрадають?»).

Економічний радник Білого дому Джейсон Фурман і колишній керівник Бюро управління і бюджету США Пітер Орзаґ пояснюють у нещодавній статті: причиною цього може бути факт, що найкращі компанії завойовують вплив (згадайте принаймні панування Apple на ринку смартфонів). У доповіді міжнародної консалтингової компанії McKinsey ці відмінності пояснюють неоднаковими темпами дигіталізації в різних галузях. Сектори з її високим ступенем (технології, медіа та професійні послуги, звичні в успішних містах) дістають переваги у вигляді значного зростання прибутків. А ті, що пасуть задніх, як-от охорона здоров’я чи роздрібна торгівля в магазинах, відстають у цьому сенсі.

Це безпосередньо стосується найважливішого прояву нерівності: в оплаті праці. Із двох недавніх досліджень напрошується висновок, що розрив упродовж останніх чотирьох десятиліть переважно визначається різницею між заробітною платою в компаніях, а не між ними самими. Наприклад, секретарка напевне зароблятиме більше в банку Goldman Sachs, ніж у місцевій житлово-ремонтній конторі; бути програмістом куди вигідніше у Facebook, ніж у службі технічної підтримки якоїсь фірми. А отже, забезпечити наявність висококваліфікованих кадрів у певному регіоні ще не досить, щоб гарантувати високу оплату праці; там повинні з’явитись і «правильні» компанії.

У 2013 році економіст Університету Джорджа Мейсона Тайлер Ковен у своїй книжці «Кінець доби середньостатистичного» («Average is Over») передбачив поляризацію статків не тільки людей, а й міст. На його думку, амбітні й талановиті хотітимуть працювати в містах і регіонах із відносно невеликого переліку. Ці жваві центри ділової активності в такому разі процвітатимуть завдяки «ефектові масштабу», зміцнюючи свої переваги. Прогнози Ковена вже справджуються. Успішні міста зростають, тоді як у майже 60% сільських округів кількість населення зменшується. І на тлі спаду в сланцевій та переробній галузях Сполучених Штатів стають іще привабливішими.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com