Християнська етика в українській школі

Автор/джерело -  © Анатолій Кондратьєв 

Якось знаний в Україні художник сказав авторові: “За радянських часів, коли у Москві давали вказівку стригти нігті, в Україні відрізали пальці. І все це через самонавіяну меншовартість українців”

Сьогодні цю картину ми можемо бачити вже не за вказівками Москви, а за вказівками Києва.... Наші мужі від освіти якось зненацька забули, що Конституція України, ст.. 35 проголошує: “Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.”, бо зі столиці починають розходитися вказівки щодо “добровільного” запровадження в українських школах предмету “Християнська етика”.

Випереджаючи події, державними адміністраціями Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської областей і їхніми управліннями освіти розроблено методичний посібник “Програма предмету “християнська етика” 1 – 11 класи (Львів, 1997 рік) з додатком програм для 1 та 4 класів, 2003 рік.

Для першокласників тут є авторитетна рекомендація вивчати “християнський символ – хрест і необхідність пошани хреста”. Це навмисне привчання українських дітей до пошани смерті і її символу, – хреста, що приводить до зростання кількості пасивних українців і до їхньої національної неповноцінності. Тим часом українські національні і духовні символи, Свастя і Трисуття (Тризуб), які надихали та надихають українців до боротьби за виживання нації і до законної праці, - паплюжаться, дискредитуються, замовчуються. (А чи щось зробили українці, щоб цього не було? Та й чи намагалися робити вони – герої, видозмінені християнізмом на рабів, для яких не Свастя з Трисуттям, а хрест із розп’яттям є святими, вартими поклоніння, символами?)

П’ятикласникам рекомендується вивчати “джерела християнської моралі, а саме Біблію – книгу життя та історії спасіння людства і славних постатей Старого Заповіту”.

Це свідомо направлено на деморалізацію українців з огляду на суто жидівське – в розумінні корисності – функціонування Біблії; і це направлено на виховання в українцях усвідомлення вищості юдеїв – “славних постатей” Старого Заповіту – Абрама, Сари, Ісаака, Якова (Ізраїля), Рахіль, Ребекки і т.д. і т.д.

В якості славних постатей Старого Заповіту – Біблії – українцям пропонується розглянути й Абрамового племінника на ймення Лот, якого напоїли вином до втрати свідомості дві його доньки з метою завагітніти від свого батька!!! Світ не знає іншого народу, який би не тільки робив таку мерзоту, але й виставляв цю мерзоту напоказ для навчання дітей інших народів.

Лот і його блудливі доньки

Світ не знає іншого народу, який мав би таку популярність серед інших народів. Це задум „бога”, і сотні мільйонів християн визнають цю мерзоту святістю та прагнуть змилування в „богообраних”! Українські християни цієї святості не заперечують!

Ось і вони – обидві богообрані донечки на п’ятому місяці вагітності від свого богообраного батька;

Дивлячись на них, складається враження про їхнє, викликане почуттям сорому, небажання бути побаченими. Але це їхнє особисте горе (чи щастя?). Українські освітяни на високих посадах краще знають, що, власне – крім неможливості аборту – треба знати українським п’ятикласникам про п’ятимісячну вагітність. Звичайно ж, українцям треба знати про суворе дотримання славними постатями Старого Заповіту вказівок цього Заповіту щодо чистоти юдейської раси, нехай і через зачаття дітей дочками від свого батька. Ось, що треба знати українським п’ятикласникам!
Можливо, тверезий Лот не пішов би на свідомий інцест (кровозмішання) з наступним звироднінням жидівства, яке своєю агонією травмує всю нормальну людськість. З цього приводу джерело християнської моралі – Біблія – підтверджує:

“...І промовила старша донька молодшій: “Наш батько старий, а чоловіка немає в цім краї, щоб прийшов до нас, як звичайно на цілій землі („звичайно” означає - чоловіка з роду Авраама. Бо інші чоловіки є, та вони несвяті, нежиди, заборонені для святих жидівок.- авт). Ходи, - напіймо свого батька вином, і покладімося з ним. І оживимо нащадків від нашого батька.” І ночі тієї вони напоїли вином свого батька. І прийшла старша і поклалася з батьком своїм. А він не знав, коли вона лягла і коли встала. І сказала старша молодшій: “Ось я поклалась з батьком своїм. Напіймо його також цієї ночі, і прийди ти й покладися з ним, - і оживимо нащадків від нашого батька.” І також ночі цієї напоїли вони вином атька свого. І встала молодша й поклалася з ним. А він не знав, коли вона лягла й коли встала. І завагітніли обидві дочки від батька свого...” (Біблія, книга „Буття”, 19, 30-36)

Батьки українських дітей мають „святе” письмо. Думати, що батьки не читають чи не розуміють написаного, підстав немає. Але батькам і дітям прищеплено через рефлекс (додаткові вихідні на Різдво, Пасху, Трійцю, привітання й подарунки, як сир у мишоловці) меншовартісного ставлення до Біблії та християнізму як до святості.

Очевидно для розвитку уяви українських п’ятикласників, особливо п’ятикласниць, пропонується уявити, яким чином обидві доньки доводили до стану ерекції статевий член свого сп’янілого до безтями батька.

Семикласникам пропонується вивчати “моральні засади християнства, і що Ісус Христос – велика постать історії та ідеал людської досконалості, згідно з посланням апостола Павла до жидів, 13; 8”

„...Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий...”

Навіки Той Самий? Це щось дуже знайоме! Прибитий тими самими цвяхами? Ні, тут щось інше. Овва! Та це ж гасло - семпер ідем - інквізитора Римської і Всесвітньої Інквізиції кардинала Оттавіані, який не погодився на зміну назви (всього-на-всього!) „Інквізиція” на „Конгрегація доктрини віри”, і який залишався завжди Той Самий інквізитор, латиною - semper idem.

Звісно ж, малі українці мають звикати до незмінної ролі Інквізиції. Звикати, щоб легше піддатися гніту Кримінального кодексу з’юдизованої християнством України.

Ми не можемо не звернути свою увагу на те, як українських дітей обводять стороною від повної аморальності євангельського Ісуса, який говорить:
“...Хто більш, як мене, любить батька чи матір, той мене не гідний. І хто більш, як мене, любить сина чи дочку, той мене не гідний...”
(Біблія, Новий Заповіт, євангеліє від Матвія, 10: 37).

Восьмикласникам рекомендується вивчати “святкування суботи в Старому Заповіті”. Цим переслідується мета залучати українців до вивчення жидівської обрядовості. Вивчати – брати участь у процесі навчання – звичайно ж треба. Але йдеться про таке вивчення, при якому рідний український Звичай та обрядовість стираються з пам’яті українця. Він робиться манкуртом завдяки християнській етиці і моралі. Адже ж не рідне українське свято Купайла він вивчає.

Випускникам української школи, учням і ученицям одинадцятого класу робиться ін’єкція християнської суті – нагірної проповіді Ісуса Христа, пропонується її зв’язок з витоками моралі юдея Мойсея, і пропонується просити: “Боже, нам єдність подай”.

Нагірна проповідь обіцяє блаженство для всіх нікчемних і притуплює прагнення українців до самовдосконалення і поступу. Нав’язування українцям думки про органічний зв’язок з Мойсеєм сприяє утвердженню в Україні юдопоклонства і комплексу національної неповноцінності українців. Знаючи, що єдність українцям може дати лише їхній Український Звичай, християнізм пропонує просити єдності у Бога-Ісуса. Бо підступний християнізм виконує завдання христо-глобалістів з роз’єднання українців як між собою, так і між іншими орійцями.

“...Я прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, а невістку з свекрухою...” (Біблія, Новий Заповіт, євангеліє від Матвія, 10: 34).

Це вже не кажучи про нав’язування українцям рабського розуміння самої суті єдності. Бо вільні люди об’єднуються лише у випадку зовнішньої загрози, а в умовах мирного часу живуть кожен своїм життям.

Християнізм знає про релігійний розкол в Україні і свідомо навчає українців ще змалку до роз’єднання. Він (йдеться про католицизм) нав’язує думку про істинне християнство одних лише католиків, і про нехристиянське життя інших християн: православних, протестантів, сектантів. Але було б не зле саме католикам та греко-католикам знати про аморальність католицької верхівки цієї апостольської церкви.
Описати документовану історію щодо злодійств та розпусти кожного з отців католицької церкви можливо, але для цього необхідно видавати багатотомний твір. Я гадаю, розумному читачеві досить і декілька прикладів.

Перші сім дияконів Єрусалима, на чолі яких стояв Николай, прославилися тим, що проголосивши жінку виплодком пекла, відверто займалися зі своїми прихожанами гомосексуалізмом. Це відомо всім і записано в аналах історії. Вони та їх послідовники ввійшли в історію християнства як “николаїти”. Через те, що не всі прихожани чоловічої статі погодилися відмовитися від прекрасної статі і звернути погляд на своїх братів, та й жіночу частину пастви також треба було зайняти служінням не всевишньому богові, а дияволу, за деякий час николаїтів у Християнстві витіснили “гностики”. На відміну від своїх конкурентів, вони рекомендували християнам іншу крайність у сексуальному житті - оголосили всіх жінок колективною власністю.

Але дуже за короткий термін юдейськими засновниками нової релігії будь- які обмеження здалися лишніми, тому буквально за десятиріччя николаїти і гностики були витіснені “валентинианами”, які дуже мудро з’єднали обидві точки зору і затвердили – допустимими є всі види сексуальних збочень.

Спочатку світська Римська влада забороняла суперцинізм послідовників “апостола Павла”, із середовища яких уже кувалися і псевдосвятоші. В результаті цього ще один Павло із Фіванди, пустельної древнєєгипетської провінції, був зловлений коли займався розпустою з власною сестрою.

Наголошую, що це не чутки, а документи з архіву папського двору у Ватікані.

У часи Святого Корнелія ціла ватага юдо-християнських священників була засуджена за ґвалтування монахинь одного монастиря.

Один з перших християнських першосвященників Лев-1 (440-461р.р.) видав булу, в котрій від імені Церкви давав право кожному батькові продавати свою дочку в сексуальні рабині всякому, хто захоче і може заплатити. Багато його наступників, не переобтяжуючи себе законотворчістю, виховували паству своїм особистим прикладом. Пересічний приклад – Папа Вігілій (537-555р.р.). Все його життя – це ланцюг тяжких злочинів. Під час правління цього злочинця духовенство скотилося до відвертої розпусти. Більшість жіночих монастирів перетворилися у пересічні платні будинки розпусти. Крім того Вігілій особисто був відомий як кваліфікований содоміт. Якось навіть він убив своїм папським патериком хлопчика, котрий посмів йому опиратися. Тоді народ не втерпів і витягнув папу на мотузці на вулицю і покарав його батогами. Прийшлось бідного папу терміново замінити на іншого. Нажаль, так свідчать архіви Ватикану.

Пелагій ІІ (579-590 р.р.) був великим гуманістом і тому видав булу, в якій запропонував своїм єпископам не вбивати дітей своїх невільних сексрабинь, а віддавати на “виховання” до монастирів, щоби вони у майбутньому також стали священиками. На жаль, цей педагогічний експеримент спрацював тільки частково через смерть папи Пелагія від венеричної хвороби.

На зміну Пелагію прийшов Григорій І Великий (590-604 р.р.). Він прекрасно розумів, що влада злочинців може ґрунтуватися тільки на невігластві мас, тому половину своєї енергії направив на винищення античних книг, манускриптів, скульптур та пам’ятників багатішої Відичної спадщини. Другу ж свою половину енергії він, як і всі його попередники, направив на організацію “розваг”.

Від наслідків своїх “духовних розваг” авторитети церкви позбавлялися просто. Тому, коли за папу Григорія І Великого, для ремонту головного басейна жіночого монастиря в папській резиденції з нього спустили воду, на дні знайшли декілька тисяч мертвих тіл дітей. За такою, офіційно записаною в літописах, цифрою послідовників християнства легко розібратися у їх статевих стосунках з монашками.

За папи Мартина І (649-655 р.р.) протиприродна розпуста була за норму церковного життя і священні отці не задовольнялися тільки хлопчиками. В пошуках пікантного сексу вони зайнялися скотолозтвом. Не дарма, адже подібне притягується до подібного.

Шановні панове, Французький король Карл Великий (768-814 р.р.) гадаю є для нас поважним свідком. Так от, цей Карл Великий під час візиту до Риму доніс папі Адріану І (772-795 р.р.) таку інформацію: “... священики своєю розпустою ганьблять християнство; вони торгують рабами, продають дівчат сарацинам, утримують ігорні та розпусні будинки, самі ж при цьому займаються тим, чим займалися жителі Содому”. Але папа є папа. Він таки зміг умовити короля що це і є християнська мораль.

Папесса Іоанна в образі Вавилонської блудниці.

У 855 році на папський престол була посаджена, або поставлена в пікантну позу, молода мама під виглядом чоловіка (папесса Ыоанна. Колективна коханка всього єпископату покуражилася в ролі папи більше року, але неочікувано завагітніла. Згодом, за дев’ять місяців, як раз на свято святого Вознесіння, в папському вбранні їдучи верхи і очолюючи хресну ходу, почала пологи. Природа є природа. Фінал, на жаль, трагічний. Загородивши маму собою від багатотисячного натовпу, єпископи забили ногами її та дитину на смерть. От так. Не дарма, у “Талмуді” записано, що чоловік-жид може робити з жінкою що завгодно, як з куском м’яса” Все це означає: хочу-саджу на престол, хочу-забиваю ногами в живіт.

Ну а тепер ближче до сучасності. Папа Олександр VІ (1492-1503 р.р.) Намісник Бога Ізраїлева на землі тільки-но був вибраний і надів папську тіару, як навіть Медичі (член конклаву, що його обирав) не втримався і сказав: “Ми втрапили до вовчої пащі і він з’їсть усіх нас, якщо ми не зможемо позбавитися від нього”. Так, вони знали дійсний рівень “святості” один одного. Крім стандартного для всіх пап набору злодійств та розпуст, цей християнський першосвященник відмічається в літописах папського двору деякими персональними “духовними подвигами”. Його дочка Лукреція ще до свого першого шлюбу брала участь у колективних сексуальних вакханаліях на папському дворі. При цьому, її сексуальними партнерами були його святість папа та його сини, тобто брати Лукреції. З першим шлюбом Лукреції не потрафило, тоді сам папашка розірвав її шлюб. Другим її чоловіком був дуже багатий сеньйор Іоанн Сфорц. Весілля, як завжди, закінчилося колективною оргією, в якій папа приймав участь разом з дочкою. (Все життя цього папи, в тому числі і надані епізоди щохвилини описані його особистим церемоніймейстером - єпископом Йоганом Бурхартом). Але Лукреція і після другого одруження полюбляла сексуальні ігри саме з папою та своїми братами. Ці ігри, інколи, навіть проходили безпосередньо на святих колегіях. Отакої.

Нажаль, описувати подвиги далі християнських отців не вистачить паперу. Що ми бачимо зараз у ХХ-ХХІ столітті. Та ж сама розпуста, педофілія, содомія і відмивання наркогрошей, що там ще... А в наших, східних юдо-християнських отців, починаючи від Петра 1, якого росіяни зволять називати Великим, – горілочка, дівчатка, брудні гроші тощо

Книга для дітей “Приготування до першого святого причастя” (Львів. “Стрім”, 2002 р) на сторінці 63 вказує однозначно:

“...Ісус Христос заснував тільки одну Церкву – Католицьку. Її голова -- Папа Іван Павло Другий, а в Україні - Любомир Гузар...”

Не вказується лише на те, що причастю обов’язково передує сповідь. Тому треба мати неабияк розвинуту уяву, щоб визначити гріховність (!!!)- 8-річної українки, яка готується до першого причастя, а значить і до першої в своєму житті сповіді. Натомість психолог скаже:
крім затвердження відчуття власної неповноцінності, сповідь в дитячому віці ні до чого призвести не може; хіба що до поповнення кишень сповідальників.

Поповнення кишень сповідальників, тобто можливість батьків заплатити за сповідь (слід додати ще й відповідне, недешеве, вбрання дітей, подібне до вбрання молодят, що йдуть до шлюбу), спричиняє зверхнє ставлення їхніх дітей стосовно тих, чиї батьки ледве зводять кінці з кінцями, а значить і не ведуть своїх дітей на першу сповідь-причастя. Може здогадаються не вести ніколи? Це було б добре. Дуже добре.

А ще краще було б водити малих українців до Шевченка (до пам’ятника, який є в кожному місті) спостерігати як жиденята сповідаються, стоячи на колінах перед Шевченком. Ще краще буде виховувати в малих українцях усвідомлення ними того, що й в Ізраїлі встановлено пам’ятники Шевченку в кожному місті (як ікони жидів є у кожному місті України й світу) і жиди заздалегідь записують своїх жиденят на сповідь і тренують їх, як правильно ставати на коліна перед Шевченком: спочатку на ліве коліно чи на праве? Чи на два зразу? Книгу „Кобзар” вже всі жиди придбали? Не всі? То готуйте гроші! Малі українці пізнають Україну, пізнають українських пророків, пізнають передові технології і надрукують (з отриманням зарплати) для вас за ваші гроші мільйони, мільярди „Кобзарів”, стільки, скільки ви надрукували Біблій. І за ваші гроші приїдуть до Ізраїлю на екскурсію, - побачити, як ви стоїте на колінах перед Тарасом! Українці отримають насолоду від вашого добросовісного вивчення 10 заповідей - не Біблійних -- „Кобзарських”, Тарасових. Українці отримають гроші від міністерства освіти Ізраїлю за те, що наглядатимуть за вашим вивченням 10 заповідей:

1. Не п’ється горілочка.
2. Не п’ються меди.
3. Не будете шинкувати, прокляті жиди...
4. Не смійтеся чужі люди.
5. Церква - домовина, розвалиться ,
6. А з-під неї встане Україна...
7. О, препрославлений козачий
8. Розумний батьку!.. і в смердячій
9. Жидівській хаті обтрусивсь...
10. Наробив ти Христе лиха! Котилися козачі дурні голови за правду, за віру Христову.

Запишіть домашнє завдання: вивчити напам’ять весь „Кобзар”, особливо уривок з розділу 2 поеми „Неофіти”:

„... Фарисеї
І вся мерзенна Іудея
Заворушилась, заревла,
Неначе гадина в болоті.”

Кожного, хто не вивчить уривок, - покарає бог України!

Для полегшення вивчення, - переписуйте „Кобзар” у зошит. Переписуйте, переписуйте, і ще раз переписуйте! Навіть у суботу.

- Це хвора фантазія, - скаже хтось.

- А припадання українців на колінця перед жидом Ісусом, - запитаємо ми, - не фантастика? Жидівська християнська етика в українській школі з 1-го до 11-го класу, - не фантастика? Отримані Ізраїлем мільярди грошей від втручання у справи всього зазомбованого Біблією світу, - не фантастика? Подвійні стандарти кримінальних біблій-кодексів-конституцій з явним сприянням чужому, жидівському, і пригніченням свого - не фантастика?

- Ні, це реальність, - скаже хтось.

- Так, це хвора реальність, - скажемо ми.

[2008]