Чому ми «добиваємо» власне сільське господарство?

Автор/джерело -  © Богдан Данилишин, Радіо Свобода 

Так склалось, що до 2016 року в Україні агропромисловий комплекс і, перш за все, його провідна галузь – сільське господарство – завжди перебувало серед пріоритетів розвитку країни.

Адже не скористатися дарованим природно-ресурсним потенціалом було б безглуздо. Внаслідок такої послідовної державної політики (чого не скажеш про інші пріоритети) наразі агропромисловий комплекс в Україні є одним із ключових секторів економіки: він формує 24% випуску продукції та 18% ВВП країни; продукція АПК становить 38,2% товарного експорту (у 2015 році це 14,6 мільярда доларів), при цьому на країни Азії припадає 47,2% експорту вітчизняної агропромислової продукції, ЄС – 27,9%; з виробництва зернових культур та соняшникової олії Україна сьогодні входить у сімку світових лідерів.

Загалом цей сектор економіки виступав своєрідною точкою опори для економіки України у складні кризові роки В цілому за період із 2007 по 2015 роки сільськогосподарське виробництво зросло на 44,8%, в той час як ВВП зменшився на 19,6%.

Якщо співставити ці показники розвитку з показниками інших вітчизняних галузей економіки, яким також надавалися державні преференції розвитку, зокрема з гірничо-металургійним комплексом, де Україна, як і в сфері агропромислового комплексу, займає провідне місце на світовому ринку сталі (входила в топ-10 основних виробників сталі), то за період з 2007 по 2015 роки мало місце падіння обсягів металургійного виробництва на 47,2%, виробництва коксу та коксопродуктів – на 44,1%, добування металевих руд – на 9%.

Тобто в аграрному секторі державна підтримка показала себе високоефективною, а відповідно і виправданою.

Україна, на відміну від розвинених країн (США, Канади, країн ЄС), лише на третину використовує потужний природно-ресурсний потенціал.

Разом з тим, уряд всупереч коаліційній угоді, вносить до парламенту рішення відповідно до вимог МВФ щодо поступового скасування фактично єдиної значимої за обсягами державної підтримки аргосектора – спеціального режиму оподаткування ПДВ, який передбачав збереження у сільгоспвиробників обсягів нарахованого ПДВ для використання їх на власні виробничі цілі, яке ухвалюється «під ялинку». І тепер вже не стоїть питання «забезпечення якісного стрибка», а стоїть питання загалом спроможності вітчизняного агропромислового комплексу зберегти наявний рівень розвитку та наявні конкурентні позиції на світовому продовольчому ринку.

Структурно вітчизняна державна підтримка сільського господарства характеризувалася невеликими обсягами прямої державної підтримки (пряма бюджетна підтримка наразі надається лише галузі тваринництва, але її обсяг досить незначний – 50 мільйонів гривень у рік) та значимими за обсягами преференціями зі сплати ПДВ. Однак, у 2016 році було запроваджено перехідні умови у застосуванні сільгоспвиробниками спеціального режиму по сплаті ПДВ, а саме збереження в їхньому розпорядженні 15% – за операціями із зерновими і технічними культурами, 80% – за операціями з продукцією тваринництва, 50% – за іншими сільськогосподарськими операціями та ухвалено рішення про відміну і цієї перехідної норми с 1 січня 2017 року.

При цьому жодного розрахунку чого такі нововведення будуть коштувати сільськогосподарським виробникам та економіці України в цілому представлено не було.

Що ми маємо наразі. Ймовірно, обсяг коштів сільськогосподарських підприємств, що відволікатиметься з обігу у 2016 році у зв’язку із нововведеннями, може скласти близько 20 мільярдів гривень. Ці кошти могли б бути використані сільськогосподарськими підприємствами для власних потреб або виступати додатковим інвестиційним ресурсом розвитку виробництва, що саме і передбачав спецрежим ПДВ для сільського господарства. З бюджету на фінансову підтримку заходів в агропромисловому комплексі шляхом здешевлення кредитів суми практично не збільшені (законом про бюджет на 2016 рік передбачено на цей захід 300 мільйонів гривень, у 2015 році фактичне бюджетне фінансування за цим напрямком становило 290,6 мільйона гривень).

Водночас, у 2016 році переглянуто у бік збільшення ставки єдиного податку з сільськогосподарських товаровиробників, що додатково збільшує податкове навантаження на аргобізнес.

Найближчим часом доступ до кредитних ресурсів для вітчизняних сільськогоспвиробників також буде обмежений, особливо зважаючи на фінансовий стан банківської системи в Україні в останні три роки. За різними оцінками, в Україні частка банківського кредитування займає менше ніж 20% обігових коштів аграр­ного сектору, в той час як у розви­нутих країнах вона досягає 70%. Ставка за кредитами для сільського господарства на кінець лютого 2016 року складала 19,8%, що перевищує середню відсоткову ставку за кредитами по економіці (16,4%).

Отже допомоги аграріям чекати немає звідки. За моїми оцінками, втрати від нововведень у цьому році складатимуть близько 25 мільярдів гривень недоотриманої сільськогосподарської продукції. Таке враження, що все робиться лише для того, щоб іншого виходу – як зняти мораторій на продаж землі – у нас не було.

Разом з тим, я вважаю, що ці два питання – державної підтримки розвитку сільськогосподарського виробництва та зняття мораторію на продаж землі – не можуть бути альтернативою один одному. В усіх країнах, де є ринок земель і де його не має, існує державна підтримка села.

Порівнюючи обсяг державної підтримки в Україні з іншими країнами, можна стверджувати про високий показник надання державної підтримки (субсидій) сільському господарству у європейських країнах, що відповідно і формує вищий рівень конкурентоспроможності європейської агарної продукції, порівняно з вітчизняною. В країнах ЄС діє єдина сільськогосподарська політика, загальний обсяг підтримки аграрного сектора в країнах Європейського союзу в 2013-2014 роках склав майже 60 мільярдів євро щорічно, а це близько 525 євро/га або 20% від валової продукції сільського господарства. Залежно від країни державна підтримка галузі коливається, зокрема, у Нідерландах та Бельгії – близько 500 євро/га, Польщі – 345 євро/га, в той час як в Україні цей показник балансує в межах 10-20 євро/га (з урахуванням коштів, що залишались в рамках дії спеціального режиму з ПДВ).

Так, в ЄС 21% валової сільськогосподарської продукції компенсується державою за рахунок різних програм державної підтримки, в Туреччині – 23%, Росії – 12%, Канаді – 11%, США – 7%, в той час як в Україні – 1-1,5%.

Причин, з яких в Україні не було достатньої за обсягами прямої підтримки сільськогосподарського виробництва дуже багато. Саме тому був запропонований і впроваджений спеціальний режим по сплаті ПДВ. Якщо ми сьогодні говоримо про його скасування, то паралельно ми маємо впроваджувати європейські системи державної підтримки, які не суперечать умовам СОТ, та відповідно виходити на 350-500 євро/га бюджетних дотацій з фінансуванням за принципом захищеної статті. Але чомусь уряд цього не пропонує.

Крім того, досить важливим є гарантування на державному рівні стабільності та перед­бачуваності аграрної політики з метою формування більш сприятливого підприємницького середовища для агробізнесу країни. А «шантаж» на зразок того, що єдиним виходом для розвитку аграрного виробництва є зняття мораторію на продаж землі – це черговий шлях в нікуди.