Як повернути офшорні мільярди

Автор/джерело -  ©  Маргарита Ормоцадзе, Український тиждень 

За десять років з України ввели більше $100 млрд. В який спосіб ці гроші могли б знову працювати у країні свого походження?

9 травня були оприлюднені нові подробиці «панамського скандалу». Група міжнародних журналістів-розслідувачів відкрила базу даних з адресами резидентів України, що є активними користувачами офшорів. У переліку – біля півсотні бізнесменів та біля двохсот компаній. Великі користувачі офшорів, такі як президент України, реагують на подібні заяви гострим популізмом, обіцяючи заборонити офшори у загалі. Зауважимо, що в Україні вже проходили так звані «офшорні війни», коли різні уряди то дозволяли, то забороняли різні офшорні юрисдикції, перш за все – Кіпр. Проте проблеми відтоку коштів за кордон, у тому числі через офшори, це не вирішує. Перш за все – через несприятливий клімат для бізнесу.

Чому ми говоримо саме про офшорні війни? Бо одні офшорні юрисдикції виборюють бізнес із тіньових потоків у інших. Наприклад, після фінансової кризи 2007 року регулюючі органи у розвинутих країнах активізували боротьбу за відкритість інформації про фінансові потоки. Але супроводжувалася ця боротьба преференціями на користь розвинутих офшорних юрисдикцій. Організація економічного співробітництва та розвитку, за рекомендаціями G20, оприлюднила «чорний перелік» податкових гаваней. Аби бути виключеними з цього «чорного переліку», треба було підписати угоди про розкриття інформації з іншими країнами.

«За п’ять діб «чорний перелік» ОЕСР був порожній. Третина договорів, що вимагалися для виключення зі списку, були підписані з такими гігантами світової економіки, як Грендандія та Фарерські острови», - пише історик та журналіст, автор розслідувань з питань офшорів Ніколас Шексон.

Як в Україні, так і в десятках інших країн постійний відтік капіталу має своїми наслідками слабку економіку. Проте рішення, які могли б змінити ситуацію, та заохотити еліти не виводити капітал за кордон, не приймаються. «Я використовую офшори для кредитування своїх бізнесів. Отримаю на офшори кредити під 1% річних. В Україні під такі відсотки отримати кредити нереально», - пояснює на правах анонімності один з бізнесменів, фігурантів офшорного списку.

Питання виводу та повернення капіталу дуже тісно пов’язані з проблемой ухиляння від податків. Саме податкові порушення є причиною для пошуку виведених з країни коштів. Проте, саме податкові переваги є зазвичай вже наслідками використання схем по виводу капіталу. Партнер E&Y Володимир Котенко уточнює, що ставка податку на прибуток в Україні складає 18%. Тоді як національна валюта втратила, з моменту її впровадження к 1996 році, тисячі відсотків собівартості.

«Люди виводять кошти, або просто не заводять їх до України, щоб врятувати свої статки від знецінення. А якщо кошти отримані незаконними шляхами, то їх точно треба тримати подалі від влади, тобто, за межами України. Виводячи ж кошти, бізнесмени завжди роблять це такими шляхами, що призводять до податкової оптимізації», - каже Котенко.

За його словами, розміщення коштів за кордоном дає бізнесменам можливість розпоряджатися своїми фінансами, та надію на більш-менш надійний спосіб збереження капіталу. Це актуально, вважаючи на вимогу Національного банку України продавати 75% валютної виручки.

Інша причина виводу коштів – брак гарантій на право власності в України.

Також, з країни йде незаконний фінансовий потік, коштів, здебільшого корупційного походження, або, як у випадку банкрутства більш ніж 60 банків за 2014-2015 роки, коштів, що належали громадянам та бізнесменам. За інформацією Global Finance Integrity, щорічно Україна втрачає в середньому $ 11 млрд брудних коштів, а за останні 10 років за кордон були виведені більш ніж $100 млрд.

Частина капіталу при сприятливій економіці повертається до України під виглядом так званих прямих іноземних інвестицій. Передумовами для повернення коштів є низько-волатільний курс гривні та стабільного рівня споживчих цін. «З точки зору повернення капіталу, не важливо, встановлюється стабільний курс шляхом інфляційного таргетування або жорсткими монетарними методами», - каже колишній фінансовий директор компанії Hypo Adre-Adria Leasing Дмитро Тарасенко. У свій час він працював у команді Держфінпослуг, яка перекрила схему по виведенню з України коштів до Прибалтики. Ця схема в 2004 році називалася причиною, через яку Україна входила до чорного списку FATF. Після того, як Держфінпослуг, під головуванням Віктора Суслова, зробила неможливим вивід коштів на Прибалтику через перестрахування, FAFT виключив Україну з чорного списку.

І першим шляхом для повернення коштів є створення адекватних умов для ведення бізнесу. Академік Анатолій Гальчинський нагадує, що для капіталу важлива не лише економічне, але й політичне середовище. «Політичний та економічний комфорт може створити середу, важливу для капіталу. Іноземні інвестиції приходять до країни як правило після національного капіталу: лише побачивши, що український капітал починає інвестувати у економіку, іноземний повірить у можливі інвестиції», - вважає Гальчинський. У 2000 – 2004 роках іноземний капітал почав інтенсивні інвестиції до української економіки. Саме тоді почалися великі угоди про купівлю установ такими фінансовими міжнародними гігантами, як Generali, Unicredit, Commerzbank, а також угорська ОТП, польські PZU та PKO тощо. Але цей інтерес іноземців був розігрітий великими темпами по поверненню до України коштів вітчизняного походження.

Іноземний тиск

Другий шлях повернення активів – міжнародні суди у тих випадках, коли кошти були виведені незаконно. У останні роки основною схемою із виведення грошей стало використання кореспондентських рахунків іноземних банків. З 2014 року НБУ закрив більш ніж 60 банків, і мільярди коштів з цих установ опинилися за кордоном через списання з коррахунків у Ліхтенштейні, Австрії, Швейцарії того на користь компаній на Кіпрі. Основна установа, яка зараз займається питаннями повернення виведених за кордон коштів є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Проте, іноземні банки, до яких звертається Фонд, а також фінансові регулятори таких держав, як Австрія, на питання української сторони відповідають відписками.

Партнер компанії Spenser & Kauffmann Attorneys at Law Микола Лихачев вважає, що для повернення коштів треба абстрагуватися від української юрисдикції, та відразу подавати до суду у Лондоні чи Відні. «В нас настільки слабка правова та судова система, що йти шляхом кримінальних переслідувань усередині України, з подальшим визнанням рішень за кордоном, не зовсім ефективно, якщо метою є повернення коштів до України. Треба одразу подавати до суду у тих країнах, до яких був виведений капітал», - каже Лихачев.

Для цього треба доказати приналежність відповідача, наприклад, до Англії. Це може бути зроблено через актив, який знаходиться у Британії, яким може бути будинок, квартира, банківський рахунок, офшорна структура, тощо. Маючи таку інформацію, українські структури, наприклад той же ж Фонд гарантування вкладів, або уповноважені на це юридичні компанії можуть починати процеси по поверненню коштів в Україну.

Зауважимо, що за багато років Україна так і не змогла повернути корупційні кошти, наприклад, колишнього прем’єр – міністра Павла Лазаренка. Ані Прокуратура, ані суди не долучилися до такої благородної справи. Що ж казати про сьогоднішні приклади повернення капіталу…

Третій шлях – попередження незаконних транзакцій. У тому числі FATF рекомендував Україні побудову дієвої системи запобігання діяльності фіктивних компаній. Це стосується усіх фінансових посередників, включаючи банки, страховіки, фінансові компанії, та міжнародну діяльність.

Дмитро Тарасенко називає декілька каналів по виводу коштів. Наприклад, неповернення валютної виручки, коли кошти за продаж сировини лишаються на рахунках у закордонних торгівельних домах та офшорних зонах, а також Швейцарії, Ліхтенштейну, Люксембургу. Перестрахування ризиків, як правило фінансових та майнових, у іноземних брокерів та страховиків. Гарантування або порука українських банків за нерезидентів України. Оплата за договорами зовнішньоекономічної діяльності. Виплата дивідендів на користь іноземних акціонерів. Придбання іноземних цінних паперів низького рівня лістингу. Пряму інвестиції українських компаній в уставні фонди нерезидентів, та переказ коштів українськими компаніями на рахунки дочірніх компаній. «Раніше наприклад дозволяли виплачувати невиправдано високі відсотки по валютним кредитам від нерезидентів, а оплата послуг за зовнішньоекономічними контрактами не вимагала експертного висновку за рівнем цін», - каже Тарасенко.

Також, фізичне лице може просто за карткою знімати кошти у Європі чи США, і якщо поділити ці транзакції на невеликі, що не будуть привертати уваги фінансового моніторингу, то і питань по таким схемам не буде, поки банк, емітент карток, не збанкротує. Одна з популярних схем сьогодення – отримання коштів як виграш у казино, у тому числі, в Монако.

Таким чином, український парадокс виглядає так: еліти, від яких залежить розбудова України, виводять кошти за кордон, бо самі не впевнені у якості середовища, яке розбудовують. До порад FATF та міжнародних донорів по боротьбі з виводом капіталу українські можновладці прислуховуються лише у той мірі, яке не дозволить повернути Україну до «чорного списку» FATF. Проте ніяких суттєвих змін зсередини країни поки що не очікується. Хоча, ситуацію можуть змінити гучні міжнародні розборки навколо виведених з України мільярдів, з притяганням до відповідальності користувачів цих схем. А сумнозвісні «панамські документи» є однією зі сходинок у цьому напрямку. Питання лише в тому, як реагує на таку інформацію українське суспільство.