Нова економічна мапа

Автор/джерело -  © Олександр Крамар, Український тиждень 

Економіка України сьогодні перебуває в набагато гіршому стані, ніж була напередодні світової економічної кризи 2008–2009 років.

Валовий внутрішній продукт у 2015-му становив лише 80% показника докризового 2007-го, промислове виробництво зменшилося на третину, а експорт, виміряний у євро, у I кварталі 2016-го дорівнював лише 76% показника I кварталу 2008-го.

Тож не дивно, що й рівень доходів українців сьогодні також значно поступається показникам 2008 року. Середня заробітна плата у квітні 2016-го становила €169 проти €219 у квітні 2008-го, середня пенсія — €58,6 проти €100. Після підвищення з 1 травня мінімальна зарплата становить €50,8 проти €70,8 у травні 2008-го, а мінімальна пенсія — відповідно €39,6 проти €64,8.

У доларах зазначені показники погіршилися ще більше через різке зростання за ці роки американської валюти щодо переважної частини інших. Проте тут і далі як еквівалент порівняно стабільної валюти ми використовуватимемо все ж єдину європейську з огляду на географічне розташування, масштаби економічних зв’язків України з ЄС та США й, нарешті, довгостроковий інтеграційний вибір нашої держави.

Проте загальний глибокий економічний спад видається лише середньою температурою по лікарні. Адже в той час як в одних регіонах він був у рази більшим, в інших, навпаки, спостерігалося динамічне зростання. Тиждень вирішив поглянути на те, як саме розвивалися окремі регіони нашої держави за останні вісім років.

Економічна динаміка

Оскільки даних щодо валового регіонального продукту за 2015 рік усе ще немає, порівнюватимемо 2014-й і 2007-й. Загалом по країні ВВП у 2014-му був нижчим, аніж у 2007-му, на 10,7%. Донизу загальнодержавні показники тягнув Південний Схід, де спад був значно більшим: Запорізька (–17,2%), Дніпропетровська та Полтавська (–18,6%) області. Істотних економічних втрат за ці роки зазнали також Київ (–9,3%, причому населення тут зросло на 3,7%, тоді як у решті регіонів воно зменшувалося), Харківська (–10,9%) та Івано-Франківська (–8,2%) області.

Але найбільше на падіння економіки країни вплинули Донецька (–39,5%) та Луганська (–46,7%) області. Їхній внесок у втрату ВВП мав вирішальне значення: якщо розглянути Україну без цих двох охоплених бойовими діями регіонів, то ВВП у 2014‑му був приблизно на рівні 2007-го.

Глибокий спад у Придніпров’ї та на Полтавщині й менш значний у Києві, на Харківщині та Івано-Франківщині компенсувався суттєвим приростом у решті регіонів.

Першість за економічним зростанням протягом останніх років утримувала Тернопільщина. Валовий регіональний продукт у 2014 році там був на 26,2% вищим порівняно з докризовим 2007-м. Не надто відставали від неї за стрімкістю зростання Кіровоградщина (+24,9%), Житомирщина (+23,4%) та Вінниччина (+18,9%). А оскільки на Кіровоградщині такого результату було досягнуто на тлі більш як удвічі швидшого зменшення кількості населення, аніж на Тернопільщині (–6,4% проти –2,8%), за зростанням в розрахунку на одного мешканця саме її можна вважати лідером.

Повільніше, але теж досить відчутно додали за ці роки економіки Черкащини (+11,2%), Херсонщини (+9%) та Хмельниччини (+5,6%). У розрахунку на особу ці показники ще вищі, оскільки в усіх згаданих регіонах також спостерігалося зменшення населення.

Разом названі вище сім регіонів формували каркас території зростання. До них прилягала група інших регіонів, економіка яких у 2014 році була принаймні не в гіршому стані, ніж у докризовому 2007-му. Передусім ідеться про Київську (+3,4%), Миколаївську (+3,5%), Одеську (+2,1%), Чернівецьку (+3,1%), Закарпатську (+2,5%) та Волинську (+1,3%) області, а також Львівську (+0,5%) та Рівненську (–1,3% за зменшення населення на 0,6% ). На лівому березі Дніпра — Сумську (+2,7%) та Чернігівську (–1,1% за зменшення населення на 8%).

Експорт

Регіони зони зростання успішніше адаптувалися й до кон’юнктури світового ринку.

Як уже зазначалося, обсяги українського експорту, виміряні в євро, у I кварталі 2016-го були на 24% меншими, ніж за той самий період 2008-го. При цьому на Південному Сході спостерігався значно глибший обвал: Дніпропетровська область позбулася 40% експортної виручки, Запорізька — 47,7%, Донецька — 74,2%, Луганська — 87%. Різким спад експорту виявився також на Черкащині (–45,8%), Івано-Франківщині (–45,2%), Херсонщині (–32,3%) та Сумщині (–25,6%).

Це стало наслідком спеціалізації експорту зазначених регіонів на продукції металургії та хімії, а також залежного від російського ринку важкого машинобудування. Навіть досить динамічне зростання агропромислового сектору та експорту його продуктів не змогло компенсувати означених втрат. Виняток становить лише Полтавщина, де втрати ГМК та важкого машинобудування досить успішно компенсував АПК і в результаті від’ємна динаміка експорту за останні вісім років була незначною (–10,5%).

Натомість у низці регіонів зони зростання спостерігалося стрімке (у 1,5–2,5 раза) нарощення експорту: з Тернопільщини він збільшився на 156,3%, Вінниччини — на 108,9%, Київщини — на 96,5%, Львівщини — на 57,3%, Миколаївщини — на 52,5%, Одещини — 51,2%.

Хоч і меншим, однак усе ж помітним було збільшення експорту й з інших регіонів зони зростання: із Волині — 43,9%, Чернігівщини — 29,2%, Закарпаття — 22,6%, Житомирщини — 15,2%, Кіровоградщини — 12,3%. На Буковині обсяги вивозу в I кварталі 2016-го були на рівні аналогічного періоду 2008-го, а на Рівненщині зафіксоване порівняно незначне їх зменшення (–7,6%).

Промисловість

З 2008 року в Україні тривало затяжне й суттєве падіння промислового виробництва. У результаті в 2015-му його обсяг становив загалом по країні лише 66,6% рівня 2007-го. При цьому деіндустріалізація була притаманна всім частинам країни.

Якщо не брати до уваги охоплених бойовими діями Луганської (–84,5%) та Донецької (–62,7%) областей, найбільше промисловість за цей час втратила в Києві (–48%) та низці західноукраїнських регіонів: у Закарпатській (–37,1%), Чернівецькій (–36,1%), Івано-Франківській (–35%), Волинській (–34,5%), а також Чернігівській (–36,3%), Запорізькій (–32,7%), Полтавській (–31,3%), Харківській (–28,9%) та Дніпропетровській (–24,2%) областях. Близько 20% її падіння зафіксовано також на Одещині, Херсонщині, Сумщині та Хмельниччині.

Водночас і за показниками промислового виробництва виділяється успішна зона з центром на Правобережжі. Лідерами за темпами його зростання стали Житомирщина (+78%), Тернопільщина (+17,6%) та Вінниччина (+14,6%). На Кіровоградщині, попри незначний спад загальних обсягів (–1,7%), промислове виробництво на одного мешканця за ці роки теж мало додатну динаміку завдяки більш істотному зменшенню чисельності населення.

Індустрію названих регіонів об’єднують незначні обсяги випуску, однак кожен із них має власний секрет зростання на тлі спаду в решті областей країни (наприклад, на Житомирщині головну роль відіграла видобувна промисловість).

Незначними втратами промислового виробництва за останні вісім років (особливо якщо врахувати втрату кількох відсотків населення за той самий час) відбулися й розташовані поряд з ними Київщина (–6,1%), Львівщина (–9,5%), Черкащина (–11,8%), Рівненщина (–12,4%) та Миколаївщина (–12,5%).

Агросектор

Основним драйвером української економіки від часів світової економічної кризи 2008–2009 років було сільське господарство. Обсяг його продукції в 2015-му перевищив загалом по країні показник 2007-го на 43%. Однак між різними регіонами спостерігалися дуже суттєві відмінності.

Лідером виявилася Миколаївщина, де агросектор у 2015 році дав у 2,2 раза (+118,6%) більше валової продукції, ніж у 2007-му. Значно вищими від середньоукраїнських показників були темпи зростання агросектору на Херсонщині (+100,6%), Кіровоградщині (+78,6%), Одещині (+77,1% ), Черкащині (+75,5%), Вінниччині (+74,5%), Сумщині (+65,6%), Хмельниччині (+49%), Житомирщині (+42,1), Тернопільщині (+38,4%).

Як бачимо, йдеться про ті ж таки регіони зони зростання. Водночас помітно, що за розвитком сільського господарства деякі з них навіть поступилися областям, де в останні роки було зафіксовано одні з найвищих темпів спаду економіки загалом. Так, у Запорізькій області приріст сільськогосподарського виробництва в 2015 році порівняно з 2007-м становив 57,4%, на Дніпропетровщині — 54%, на Полтавщині — 53,1%.

В останніх трьох закономірна деградація застарілої важкої промисловості, успадкованої з радянських часів, значно переважала позитивний ефект від динамічного розвитку агросектору. Тоді як у регіонах зони зростання такої проблеми не було або принаймні наслідки занепаду важкої промисловості не мали такого негативного впливу.

Порівняння динаміки розвитку сільського господарства в різних регіонах також чітко виявляє ще одну тенденцію: воно швидше зростає там, де переважають великі та середні агропідприємства й вищою є частка рослинництва. А там, де основну частину продукції виробляють напівнатуральні селянські господарства й вищою є частка підсобного тваринництва, сільське господарство розвивається значно повільніше.

Наприклад, на Закарпатті приріст з 2007 року становив лише 8,5%, у Львівській області — 19,5%, Чернівецькій — 22,5%, Рівненській — 25,1%, Київській — 26,7%, Волинській — 27,2%, Івано-Франківській — 27,3%.

Наслідки

Важко не помітити, що зона економічного зростання загалом збігається з так званим помаранчевим електоральним регіоном — областями, які впродовж десятиліття від 2004 року віддавали перевагу політичним силам, що виступали за європейську інтеграцію. Натомість депресивний Південний Схід загалом збігається з осередком опору прозахідному курсу та найбільшої ностальгії за совком.

З одного боку, не варто переоцінювати вплив цього чинника на політичні та цивілізаційні пріоритети мешканців різних регіонів. А з другого — треба все ж таки брати до уваги, що населення депресивнішого Південного Сходу (особливо його промислових міст) після 2008 року значно більше відчувало й відчуває економічний занепад, аніж жителі зони зростання.

Це не могло й не може не позначатися на їхній політичній орієнтації. Тим більше що зростання в агросекторі хоч і компенсує частково падіння у важкій промисловості відповідних регіонів, однак мало зачіпає більшість індустріальних осередків.

Водночас, кажучи про зростання одних регіонів і депресивний стан інших, слід розуміти, що йдеться про динаміку, а не наявний рівень розвитку. Області, економіка яких після 2008-го перебуває в занепаді, часто все ще мають значно вищий рівень розвитку порівняно з більшістю тих, які стрімко зростають. Останні поки що лише зменшують відрив від перших, які, своєю чергою, так би мовити, рухаються їм назустріч.

Наприклад, валовий регіональний продукт на одного мешканця в Кіровоградській області 2008 року становив 43,7% аналогічного показника сусідньої Дніпропетровської, а 2014-го — 54,4%. Завдяки спрямованій одна назустріч одній динаміці розвитку двох областей розрив між ними зменшився, однак перша все ще значно відстає від другої.

Багато питань виникає і з розподілом здобутків економічного зростання в областях із його високою динамікою. Адже, як і в 2000-х у південно-східних регіонах, його плоди розподіляються вельми нерівномірно, а значна частина прибутків виводиться і за межі окремих областей, і за межі країни загалом за допомогою схем трансфертного ціноутворення.

Натомість у регіонах із найвищими темпами економічного зростання показники офіційної зай­нятості одні з найнижчих, наповнення місцевих бюджетів та соціальних фондів незадовільне, інфраструктура й далі деградує, а значна частина жителів шукає засоби для існування за їхніми межа­ми.