Чоловік після розлучення або синдром сімнадцятого місяця

Автор/джерело -  © Олексій Палєєв 

Прийнято вважати, що розпад благополучної сім’ї - це серйозна психічна травма насамперед для жінки, проте це не так.

З того часу, як існує психологічна наука, прийнято вважати, що розпад благополучної сім’ї, що існувала п’ять - сім - десять років, - це серйозна психічна травма насамперед для жінки. Тисячі фахівців стверджували і доводили, що розрив тривалої емоційної прив’язаності у більшості представниць прекрасної статі тягне за собою спочатку гострий кризовий стан, який потім переходить в хронічну пригніченість.

«Після розпаду успішного і тривалого подружнього союзу жінка практично вже не повертається до попереднього рівня душевного здоров’я», - стверджує відомий сучасний психотерапевт Норман Фарбероу. Кожна восьма розлучена здійснює суїцидальну спробу, кожна четверта звертається за психотерапевтичною допомогою, більше половини - переживають виражену депресію, що вимагає лікування; в перший рік після розставання жінки приймають половину всіх антидепресантів, що є в наявності в аптеках цивілізованих країн, - сьогодні про це знає навіть психолог-другокурсник. З огляду на, що у великих містах розпадається близько 50% всіх сімей, велика частина - після 5 - 7 - 10 років спільного життя, стає зрозумілим, наскільки серйозну проблему являє собою «пост-розлучний синдром».

А ось чоловіки розрив тривалої емоційної прихильності переживають набагато легше, - у нас є позитивний досвід такого розриву. Ми маємо на увазі відділення від матері і перехід в т.зв. «Чоловічу субкультуру», який відбувається в період між 5 і 7-ма роками нашої дитячого життя. Дійсно, безпосередньо після розлучення ми не спостерігаємо у них ні вираженої депресії, ні нав’язливих спогадів про минуле сімейне життя, ні почуття провини, ні страху перед майбутнім. «Легкість» переходу від шлюбних уз до зовсім іншого способу життя завжди вражає і навіть шокує колишніх дружин.

Як складається подальша доля розлучених чоловіків очима психологічної статистики?

65% з них повторно одружуються упродовж найближчих п’яти років, при цьому переважна більшість з них про розлучення не шкодують, але переконані, що перша дружина була краще. Ще 15% одружуються в період від п’яти до 10 років після розлучення. Найбільший інтерес для психотерапевтів представляють ті 20%, що залишилися, які створюють нову сім’ю (або постійну пару) тільки через двадцять і більше років, тим самим проводять без постійної прив’язаності кращі 20 років свого життя - приблизно з 27 по 47 років. Ця група чоловіків - укупі з тими, хто спочатку не створював сім’ю, прирікають на самотність 30, а в деяких містах - 33% цілком гідних представниць прекрасної статі.

Але в останні десять років розлучені чоловіки стали об’єктом пильної уваги психологів, психотерапевтів і сексологів. Одна з причин цього - різко збільшене число їхніх звернень за психотерапевтичною і сексологічною допомогою. Сьогодні вони складають до 30% клієнтів практикуючого фахівця, причому в половині випадків їх приводять на прийом колишні дружини.

Найбільш часті проблеми: пригніченість, почуття самотності, розгубленість, переїдання, зловживання алкоголем (частіше - пивом!), Зниження інтересу до професійної діяльності, зниження сексуальної активності, поява передчасного сім’явиверження й інші сексуальні розлади. Ці симптоми досягають свого максимального розвитку, як правило, в середині другого року після розлучення і отримали назву «синдром сімнадцятого місяця».

Які ж причини виникнення цього синдрому?

Психологічні дослідження, в тому числі і найсучасніші та достовірні (введення «сироватки правди», опитування в стані гіпнотичного занурення - все, звичайно ж, на добровільній основі!) показали, що на першому місці серед цих причин знаходиться розчарування. Одним з найважливіших мотивів розлучення зі шлюбною партнеркою є уявлення (часто досить туманне), що, опинившись «на волі», він зустріне якусь незвичайну жінку, красиву, сексуальну, добру, турботливу і звичайно ж, молодшу. Йому сняться якісь яскраві сексуальні відчуття, що відмінні від буденного сексу з дружиною.

Мрії ці реалізуються лише частково, більш тісне знайомство з новими жінками приносить не тільки радість, але нерідко і розчарування, навіть образи: подруги бувають і недостатньо турботливими, і критикують, і дорікають нам, а іноді і сексуально невірні. Свята, про яке мріялося, не виходить і, коли ця думка остаточно проникає в свідомість, коли складається реалістична оцінка жінок, - формується депресія. Паралельно відбувається і більш чітка, спокійна оцінка попереднього сімейного життя, в пам’яті (вже так наша пам’ять влаштована!) спливають найбільш радісні, найсвітліші епізоди подружнього життя. У цей час більше половини розведених розмірковують про повернення в сім’ю, але суворі закони чоловічого співтовариства категорично забороняють нам це робити.

Жити на самоті може не кожен

До цього періоду накопичується і психічна втома від самостійного, «холостяцького» життя. Прощаючись із сім’єю, ми мріяли скинути або хоча б зменшити тягар турбот і відповідальності за сім’ю, стати більш вільним. Але після кількох тижнів сп’яніння свободою більшість розлучених починають розуміти, що жити самотнім зовсім не так легко, як здавалося довгі роки шлюбу.

У більшості чоловіків є маса внутрішніх «руйнівних» імпульсів - бажання випити «за межами розумного», надмірно поїсти, більше часу віддати розвагам, сексу і т.д. У жінок і імпульсів таких менше, і, будучи істотами краще організованими, більш соціальними, вони їх набагато краще пригнічують. У подружній парі саме вони несуть соціальне, організуюче начало, допомагаючи партнеру направити свою енергію в соціальне русло, допомагаючи впоратися з цими імпульсами.

Для багатьох чоловіків одним з найважливіших (а то і найбільш важливим!) фактором вступу у шлюб є ​​так званий «синдром курсанта військового училища» або, як його називає Ф.Пітман, «синдром нестандартного курсанта». Уявіть собі юнака з інтелігентної сім’ї, далекої від армійських інтересів, який добре закінчив школу або вже навчається у вузі. І раптом він, несподівано для всіх, всупереч домовленостям батьків і друзів, вступає до військового училища або йде добровольцем до армії.

Глибокі психологічні дослідження таких юнаків, що включають опитування в гіпнотичному зануренні, проведені в США і Великобританії, показали: вони смутно відчувають в собі імпульси, прагнення до вживання алкоголю, наркотиків, безладного життя і шукають в армії порятунку... від самих себе.

Підкреслю: ці молоді люди ще й не п’яниці, і не наркомани, і не гуляки, але вони вже відчувають, що можуть стати ними. Благополучно прослуживши в армії 20 або 25 років і вийшовши у відставку, вони часто практично миттєво спиваються, не в силах «на волі» протистояти власним руйнівним імпульсам.

Зрозуміло, що для багатьох чоловіків стабілізуючу роль армії грає сімейне життя, і поза нею їхня психіка руйнується, - іноді досить швидко.

Якщо ви заглянете в душу більшості представників сильної статі, то побачите, що вони мріють і фантазують про «вільне», холостяцьке життя, про сексуальну свободу, про можливість насолоджуватися інтимним життям не з однією, а з різними жінками, в тому числі і випадковими. На підтвердження цього я міг би навести безліч фактів, але наведу результати лише одного дослідження.

Патрік МакГі вивчав мотивації і фантазії співробітників солідної чиказької комп’ютерної фірми у віці від 30 до 45 років - типових представників американського середнього класу. При введенні «сироватки правди» на питання «Кому із знайомих Ви заздрите і чому?» 83 з 100 досліджених назвали імена двох неодружених колег. І заздрили вони їхній сексуальній свободі і відсутності відповідальності за дружину і дітей. Треба сказати, що в досліджуваній групі неодружених і було лише двоє! При цьому ніхто з цих 83-х «заздрісників» зовсім не збирається залишати свою сім’ю і пускатися в «океан свободи» - знають, що «не потягнуть» цієї свободи!

І ще одна важлива обставина. У перші роки після розлучення більшість з нас намагаються здійснити свої мрії і фантазії - вести інтенсивне сексуальне життя з декількома партнерками. Як правило, одна з них - постійна, інші - тимчасові, часто - на дві-три зустрічі. У фантазіях одружених чоловіків велике останнє місце посідають т.зв. імпульсивні (побачив - познайомився - вступив в сексуальний зв’язок) і короткострокові зв’язки - саме їм не знаходиться місця в шлюбі.

Але секс імпульсивний, короткостроковий, секс з «нахожою» партнеркою - зовсім не те, що подружній секс. З дружиною у нас має місце т.зв. «підлаштовування» - психологічне та біологічне, друге навіть важливіше. Хоча особливого потягу одне до одного (після декількох років спільного життя) не спостерігається, але тіла чоловіка і дружини «підлаштувалися» одне до одного на рівні біоритмів, збудження наступає швидко, без тривалих попередніх ласк, близькість відбувається стереотипно, рівень насолоди високий, і розрядка досягається через 4-5 хвилин.

Інтимне життя з новими, іноді малознайомими партнерками вимагають у багато разів більших енергетичних витрат - психологічних і фізіологічних. Партнерку треба схилити до інтимних стосунків, її потрібно досить довго пестити, сам статевий акт довший і більш енергійний (адже попереднього підлаштування немає, для його формування потрібно не менше 5-7 зустрічей, при цьому необхідна хоча б мінімальна емоційна прив’язаність!).

Наведу лише один параметр (з безлічі): в близькості з дружиною частота серцевих скорочень збільшується на 8 - 10 ударів в хвилину і утримується протягом 3 - 5-ти хвилин після закінчення статевого акту. У статевому акті з новою партнеркою збільшення становить 30 - 40 ударів і триває 15 - 20 хвилин. Цифри говорять самі за себе! Партнерку потрібно індукувати власним ентузіазмом, потрібно уважно стежити за її станом, потрібно продовжувати спілкування з нею після близькості, часто потрібно відвезти її додому! Звичайно ж, така близькість приносить багато радощів, але і забирає багато сил, знижує працездатність, ініціативність. Те яскраве інтимне життя, про яке мріялося довгими роками, проведеними в шлюбі, виявилося лише частково доступним, а для багатьох і зовсім недоступним.

Дослідники різних країн відзначають істотне падіння сексуальної активності у більшості розлучених вже через рік-півтора після початку «вільного» життя. Вони навіть відкидають активні пропозиції сексу з боку самих жінок, часто - молодих і темпераментних, відкидають саме те, про що мріяли довгі роки.

Що стосується відповідальності за сім’ю, яка так пригнічує багатьох чоловіків, і від якої вони біжать, то на зміну їй приходить відповідальність за самого себе, що різко зросла: тобі немає з ким порадитися, нікому підказати, нікому підтримати в складну або важку хвилину. Найважливіша функція сім’ї - психотерапевтична, і коханка, нехай і найтурботливіша, цю функцію взяти на себе не може - взаємини з нею недостатньо емпатичні. За даними Б.Трубняка, дві третини розлучених через три роки після розлучення вважають свою «колишню» більш гідною людиною, ніж нова дружина або постійна подруга.

Дослідження «синдрому сімнадцятого місяця» показали, що в цей час більшість розлучених замислюються про повернення в сім’ю або про створення нової, - вони готові бігти від довгоочікуваної свободи.

Переклад українською - «Гармонія».

Від «Гармонії». Описаний «синдром сімнадцятого місяця» - властивий лише для випадку, коли чоловік просто йде з шлюбу, - через соціальну незрілість, якісь критичні помилки під час створення шлюбу, відсутності кохання тощо. У випадку, коли чоловік йде до іншої жінки, - за рядом причин, - утворюючи одразу новий шлюб, більшість з описаних симптомів будуть неактуальними. Хіба що він помилиться з вибором :)