Як розуміють в ЄС російську загрозу

Автор/джерело -  © Юрій Лапаєв, Український тиждень  

Особливості ставлення європейських країн до російської загрози.

Нещодавно чеський аналітичний центр Evropske hodnoty оприлюднив дослідження «Як європейські країни реагують на російську агресію?» (How do European democracies react to Russian aggression?), в якому зокрема розглядалося ставлення країн ЄС до загроз з боку Російської Федерації. Під час дослідження було розглянуто більше 450 документів та звітів з 28 європейських країн.

За даними звіту, всі загрози країнам ЄС з боку Росії можна розділити на три основні категорії. До першої належать військова агресія РФ, а саме війна проти України, яка розпочалася у 2014 році та проти Грузії в 2008. При цьому окупація частини української території мала найбільш вагомий вплив на діяльність європейських безпекових організацій. Другою категорією є військові провокації проти країн ЄС (зокрема, польоти російської авіації). Такі загрози виявлені в першу чергу в країнах Балтики, але нерідко трапляються і у Данії, Фінляндії та Швеції. Третя категорія – це спроби Росії розвалити європейську єдність та політичний консенсус у таких питаннях, як наприклад, санкції. Для цього з допомогою дезінформації та інших методів впливу підтримуються проросійські політики. Важливість такого типу загроз зростає, особливо в тих країнах, що не відчувають активності другої категорії, наприклад, як в Німеччині.

Автори дослідження підкреслюють, що є певні розбіжності у розумінні цих загроз серед окремих країн Європи. Зазвичай, в більшості східноєвропейських держав та Скандинавії, інформація про ворожу активність розповсюджується серед представників національних оборонних організацій та більшості політичного істеблішменту. В той же час, як в західноєвропейських країнах часто існує розділення між сферою безпеки та політикою, що інколи призводить до певної наївності у поглядах щодо дій Кремля. Наприклад, французькі та італійські військові беруть активну участь в діяльності Центру стратегічних комунікацій НАТО, хоча в той же час їхні політичні лідери дуже невпевнені у своїй позиції з цього питання. Тому, часто саме розвідувальні та контррозвідувальні спільноти вимушені взяти на себе провідну роль в цій боротьбі. Вони дуже активно розповідають про поведінку Росії, в першу чергу, про спроби втручання у внутрішні справи своїх країн. Деякі керівники розвідувальних органів навіть виступають публічно, що абсолютно незвично для них. попереджуючи громадян в своїх інтерв’ю про можливу небезпеку.

За словами одного з авторів дослідження, заступника директора цього центру Якуба Янди, відповідно до реакції керівництва всі країни ЄС можна розділити на наступні групи:

- шість країн дуже стурбовані міжнародною політикою РФ і зараз знаходяться на передовій європейської відповіді на агресивну поведінку Москви. Це Естонія, Данія, Латвія, Литва, Польща та Велика Британія;

- ще п’ять держав (Чехія, Фінляндія, Німеччина, Нідерланди та Швеція) значно змінили свою політику з початком війни в Україні;

- практично не мають відносин з Росією (Ірландія, Мальта, Португалія);

- намагаються уникати цього питання в своїй політиці (Австрія, Бельгія, Франція, Люксембург, Іспанія, Словенія);

- ухиляються від підтримки боротьби з російською агресією три країни, серед яких Болгарія, Хорватія та Румунія;

- використовують дії Росії у власних інтересах (Угорщина, Словаччина);

- підтримують політику Кремля (Кіпр, Греція та Італія).

При цьому тринадцять країн ЄС розуміють небезпеку російської дезінформації і тому беруть участь в різних проектах, спрямованих на протидію цим загрозам. Однак, в цій боротьбі поки що відсутній лідер, адже Велика Британія на шляху виходу з ЄС, Німеччина все ще утримується від відкритої конфронтації з Росією, а Польща упустила свій шанс через неконструктивну поведінку власного уряду. Крім того є Італія, яка тримається найбільш дружньої по відношенню до Москви позиції, відкрито виступаючи проти розширення санкцій у зв’язку із подіями в Україні та Сирії. На думку авторів, кардинально змінити ситуацію зможе нова коаліція в уряді Німеччини, у якої є два варіанта. Перший – заспокоєння Кремля та скасування санкцій. Другий – дотримання принципової позиції канцлера Ангели Меркель щодо протидії агресії Кремля на всіх рівнях від України до інформаційних загроз.

Відповідно до результатів дослідження, автори рекомендують європейським лідерам створити національні організації та розробити законодавство для захисту від зовнішнього втручання та дезінформаційних операцій. Крім того, необхідно посилення групи EEAS East StratCom для координації зусиль всередині Європейського Союзу. Разом з тим, члени ЄС повинні зосередити дипломатичні зусилля, щоб допомогти Німеччині зайняти позицію провідного захисника ліберального світового порядку.

У свою чергу польський уряд повинен почати конструктивно працювати з ЄС для своєчасного виявлення та протидії існуючим загрозам. При цьому, як зазначається в звіті, недоцільно чекати на зміни у поведінці Греції, Італії та Кипру. Як не варто й розраховувати на можливість певного примирення з Кремлем. Адже навіть якщо всі європейські політики просто будуть прийнятними для Путіна, його амбіції не зникнуть миттю. Бо агресивна поведінка Кремля базується на особливостях внутрішньої політики, клептократичному режиму постійно необхідно підтримувати серед власного населення відчуття зовнішньої загрози. І стосунки з ЄС не впливають на це.