Летальна зброя для України і міфи навколо неї

Автор/джерело -  © Тарас Жовтенко, кандидат політичних наук, Радіо Свобода 

Суперечки з приводу надання Україні летальної зброї для зміцнення позицій у боротьбі проти російської агресії на Донбасі точаться вже давно. Лідером процесу, як і в багатьох інших питаннях, пов’язаних з протидією агресивній імперіалістично-експансіоністській політиці Кремля є його «старий-новий ворог №1» – Вашингтон.

Протягом останніх 2 років у американському політикумі з різною періодичністю з’являлися ідеї надати Києву летальну зброю, яка дозволила б змінити динаміку конфлікту на користь української сторони.

Хронологія процесу

Вперше ідея надання Україні летальної зброї була публічно окреслена у датованому лютим 2015 року аналітичному звіті «Збереження незалежності України, протистояння російській агресії: що мають зробити США і НАТО», за авторства вісьмох колишніх високопосадових американських дипломатів та військових.

Звіт досить чітко визначав військову допомогу Україні, зокрема й надання летальної зброї, обмежуючи її розумними і аргументованими рамками, обумовленими розвитком подій на українсько-російському фронті.

В ньому, зокрема, йшлося про надання Києву протитанкових ракетних систем, радарних систем для виявлення ворожих артилерійських позицій, безпілотних літальних апаратів (БПЛА), засобів радіоелектронної боротьби проти ворожих «безпілотників», засобів безпечного шифрованого зв’язку, легких броньованих машин, медичного обладнання.

Допомога, яку українська сторона отримала із зазначеного переліку, категорично виключала летальний компонент – протитанкові ракетні системи й бойові БПЛА на зразок MQ-9 Reaper, здатні оснащуватися ракетами класу «повітря-земля».

До речі, європейські союзники США по НАТО отримали змогу закуповувати ці апарати за спрощеною процедурою внаслідок здійсненої Вашингтоном реформи системи надання міжнародної військової допомоги.

Тоді ж на слуханнях у Сенаті перебував законопроект S.2277 «Про протидію агресії Росії», який містив розширений перелік летальної зброї для українських вояків.

В ньому йшлося про протитанкову, зенітну, командну, стрілецьку (включно з пістолетами, автоматами, гранатами, кулеметами і снайперськими гвинтівками) зброю і боєприпаси до неї. Однак документ надовго застряг у сенатському Комітеті у закордонних справах…

Протягом 2016 року Вашингтон витратив 300 мільйонів доларів на надання військової допомоги Україні, цілеспрямовано утримуючись від постачання летальних озброєнь.

У березні цього року Палата представників США ухвалила закон про спрямування додаткових 150 мільйонів доларів на надання Україні військової допомоги, на додачу до виділених, але не освоєних 200 військової допомоги від часів адміністрації Барака Обами.

Документ також санкціонує надання Києву летальної зброї для захисту, розширивши попередній перелік переносними зенітно-ракетними комплексами (ПЗРК).

Летальні міфи

Майже від самого початку процес доозброєння української армії за сприяння США наражався на трансльовані російською стороною міфи про «шкідливість» такого рішення.

Спробуємо критично проаналізувати найбільш популярні.

Міф №1 Надання Україні летальних озброєнь може бути використане Росією для ескалації бойових дій.

Спростування: рішення про ескалацію/деескалацію напруженості на Донбасі не настільки залежить від того, чим озброєна українська армія – Росія намагається використати цю війну для «розхитування» України безвідносно до того, стріляють українські військові по російських танках із американських «Джевелінів» чи ні.

Міф №2 Озброєння України (і пов’язані з цим нові ускладнення для російсько-гібридних військ) штовхнуть Путіна на провокації проти Балтійських країн.

Спростування: Нагнітання страху перед провокаціями проти Балтійських країн-членів НАТО є одним із наріжних каменів російського курсу з відновлення геополітичного протистояння зі США та Заходом в цілому, відтак відмова озброювати Україну не є гарантією проти такого ходу Москви.

Міф №3 Надання Україні летальної зброї дасть аргумент Кремлю для звинувачення Заходу у веденні проти Росії так званої «проксі-війни» – війни чужими руками.

Спростування: Навіть поверховий аналіз російської риторики ще з початку 2014 року засвідчує, що для Путіна така «антиросійська «проксі-війна»» вже стала доконаним фактом – досить згадати хоча б анекдотичні «НАТОвські легіони», які буцімто воюють за українців на Донбасі.

Міф №4 Для стратегічного стримування Росії достатньо політики міжнародної ізоляції та економічних санкцій.

Спростування: Тут Кремль переграв своїх опонентів, ухваливши рішення протидіяти не санкціям, а їх джерелу – стабільності політичних режимів країн-членів ЄС та НАТО і, як наслідок, їхньої єдності в російському питанні. Кремль навіть замахнувся на США – і в особі нового президента та пов’язаних з ним скандалів щодо «російського сліду» в американських виборах отримав інструмент опосередкованого впливу на внутрішні процеси країни.

Сумна реальність

Однак реальною перешкодою для надання Україні летальних озброєнь насправді є не згадані вище міфи, а низка внутрішніх та зовнішніх причин.

По-перше, корумпованість української влади. Окремі яскраві приклади сумної долі отриманої зі США нелетальної військової допомоги свідчать про кричущу корумпованість та непрофесійність нашого політичного та військового керівництва. Досить згадати хоча б «загублений» комплекс контрбатарейних радарів, або американські медпакети на просторах українських інтернет-торговищ по 150 гривень за штуку…

Зайве говорити, що американська сторона аргументовано побоюється, аби така ж доля не спіткала новітні зразки американських озброєнь, які не те, що можуть неефективно використовуватися, а й взагалі можуть опинитися невідомо де (наприклад, по той бік російсько-українського кордону).

І якщо український генерал або цивільний службовець в подібній ситуації може особливо не перейматися майбутнім покаранням, то суворі санкції для його американського колеги будуть невідворотними.

Влада досі соромиться розпочати реальну боротьбу з системною корупцією, вправно списуючи свої провали на війну і не гребуючи непотрібним особистим піаром на делікатних перемовинах із надання Україні летальної зброї.

По-друге, внутрішньополітична ситуація у США, пов’язана з особливостями політики нової президентської адміністрації. Ціла низка американських експертів висловлюють сумніви щодо доцільності надання Україні летальної зброї саме зараз – особливо на тлі фактичного провалу програм озброєння повстанських сил у Сирії.

З огляду на сумніви Дональда Трампа щодо ролі Вашингтона в системі євроатлантичної безпеки, його оточення поки схиляється до обмеження ролі США у протистоянні з Москвою.

І хоча продовження Кремлем свого агресивного курсу на конфронтацію з Заходом змушує дедалі більше представників політичних та військових кіл США змінювати свою думку, Києву варто, в першу чергу, орієнтуватися на внутрішній результат – адже саме надійність України як політичного та безпекового партнера є запорукою надання країні не декларативної, а реальної підтримки.