Україна і режим Путіна, який став найбільшою загрозою для світового порядку

Автор/джерело -  © Віктор Каспрук, Радіо Свобода 

В останній час президент Росії Владімір Путін прикладає відчайдушні зусилля для того, щоб санкції з Росії були зняті. При цьому він повністю ігнорує те, якими були причини цих санкцій. І не бажає робити жодних кроків для виведення російських військ із анексованого українського Криму і частини окупованого Росією Донбасу.

Але Кремль грає у дуже небезпечну для себе гру. Американська демократія є набагато сильнішою, ніж це думає Путін. І коли Москва вдається до своїх чергових політичних авантюр, вона щоразу тільки кардинально погіршує для себе існуючу ситуацію.

На Заході не сприймають російську гіпертрофовану войовничість за ознаку відродження «Великої Росії», як би путіністам цього не хотілося. Там це сприймається, як ознака хронічної слабкості режиму Путіна, силові демарші якого лише виснажують економіку та ресурси країни, що і без того ослаблена недоречними ініціативами її лідера.

Кожного тижня Путін шукає нові способи, щоб полякати світ. А оскільки Росією править вузьке коло наближених до Путіна осіб і олігархи, то для них Захід став дуже корисним «ворогом».

Якого дуже зручно звинувачувати у зростаючій бідності населення, погіршенні умов життя, державних послуг та інфраструктури.

Путінська Росія стала «заповідником беззаконня»

Для цього необхідно поставити під свій тотальний контроль російське телебачення та пресу. Що стало майстерним відволіканням народних мас від сумних реальностей повсякдення.

Росія часів Путіна перетворилася на «заповідник беззаконня», де корупція створила кафкіанські стандарти сприйняття того, що відбувається. А режим від імені суспільства насаджує «політичну культуру» всіляко націлену на збереження цієї системи.

Ключем до розуміння путінського режиму служить той факт, що Московська імперія не є державою в класичному розумінні.

З’явившись на світ при монголах як організоване злочинне угруповання, що допомагало загарбникам здійснювати тогочасний рекет і «кришування» на захоплених територіях, за 500 наступних років історія Московії не зазнала істотних змін.

Окріпнувши і звільнившись від опіки своїх колишніх босів, московське угруповання стало відточувати навички рекету і кримінальної діяльності на оточуючих його територіях.

Висунута при цьому як обґрунтування теза про «Третій Рим», помножена на ординську ментальну спадковість, стала причиною патологічної манії величі, що характеризує Москву як угруповання неадекватне і надзвичайно небезпечне.

Цивілізований світ має справу з мафіозною імперією, але продовжує її сприймати, як якусь легітимну російську державу.

Однак без припливу дармових грошей за нафту, Путін перетворив Росію на найбільшу в світі державу-ізгоя, яка буде поступово гаснути і втрачати шматки у вигляді Курил, Сахаліну, Камчатки, Примор’я і так далі. А «стабільність» поступово перетворюється на «комфорт» у холодильнику в морзі.

Путінська система спромоглася об’єднати в собі найбільш мерзенні якості совка. А головне, що вона не здатна враховувати історичних уроків минулого.

А там все дуже просто: вторгся СРСР до Афганістану – розорив свою економіку. Захопив силою Крим – зробив Росію злиденною і отримаєш безперервні санкції.

Апетити Кремля до гегемонії не зупиняються на Україні

Москва, повертаючись до мілітаристських стандартів ХІХ століття, опирається на емоційні шовіністичні стереотипи минулих часів.

Не враховуючи того, що сьогодні силу мають не ті, хто лякає своїх сусідів танками та ядерною зброєю, а хто володіє потужними фінансовими активами.

Аналізуючи путінську експансіоністську політику, необхідно брати до уваги, що апетити Росії до гегемонії не зупиняються на Україні.

Вони поширюються не тільки на інші держави, що свого часу були силою зігнані під «дах» СРСР, чи на країни, котрі входили до так званого соціалістичного табору, а й на всю територію Європи.

Крім того, Кремль з усіх сил прагне вивести об’єднану Європу з під безпекової парасольки Америки і вбити клин в єдність трансатлантичного оборонного альянсу.

Росія стала найбільшою загрозою безпеці та єдності Європи.

У той час, коли Російська Федерація пробує обжитися в своїй новій глобалістській інтервенційній ролі, перед Європейським союзом виникає ще один серйозний виклик.

Наскільки нині є надійною і прогнозованою єдність НАТО, коли один із його членів – Туреччина – відкрито пробує загравати з Москвою, а в деяких випадках її поведінку на міжнародній арені взагалі важко передбачити.

Російська ганстерократія є найбільшою загрозою для сучасного світового порядку. А московський імперіалізм, за своєю суттю, невіддільний від загарбницької історії Росії.

Оскільки ця імперія могла існувати лише весь час підживлюючи себе загарбницькими завоюваннями.

Тепер же Путін хоче повернути в московське рабство всі незалежні держави, котрі входили колись до Радянського Союзу, плюс ті країни, які зможе ще захопити.

Москва буде настільки небезпечною, наскільки Захід їй це дозволить

Враховуючи те, що шлях України до членства в НАТО може бути ще досить тривалим, можливо у цьому сенсі українському керівництву варто було б виступити з ініціативою підписати взаємні оборонні угоди з такими країнами, як Сполучені Штати, Велика Британія, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Швеція, Фінляндія, Румунія, Чехія і Угорщина.

З військової точки зору це б дозволило Україні покращити свою стратегічну та політичну позицію в Європі, незважаючи на те, що вона не є членом Євросоюзу та НАТО.

Росія буде настільки небезпечною, наскільки Захід дозволить їй такою стати. Гігантську за своїм розміром Російську Федерацію, економіка якої не дотягує до економік середніх європейських країн, треба поставити на місце.

Не може бути жодної толерантності і вагань щодо її протиправної поведінки. Якщо Москва не хоче відступитися від України, то санкції щодо неї мусять різко зростати доти, поки їх відчують на собі не тільки пересічні росіяни, а й впливові персони у високих кремлівських кабінетах.

Відстала технологічно й економічно розорена Росія, подібно хронічному алкоголіку, вимагає до себе більше поваги. Що викликає скепсис.

Адже громадянам Росії потрібне краще життя, а не імперська псевдовелич, яку культивують у Кремлі.

Путін тим і небезпечний для росіян, що життя простих людей для нього чиста абстракція, яка не варта уваги за провальними глобальними «проектами», які висуває він і його оточення.

При цьому він просто не здатен усвідомити того, як ментально далеко вже відійшла незалежна Україна від колишньої радянської імперії.

Українці воліють жити у своїй незалежній державі і жодним чином не збираються піддаватися залякуванням Кремля.

Україна повертається в сім’ю європейських народів і хоче жити своїм мирним життям без управління з Москви, що було під час століть російської колонізації.

Путінський кримінальний режим, що складається з колишніх працівників КГБ і нових олігархів, становить небезпеку не тільки для України.

Разом з ісламістськими релігійними фанатиками він є найбільшою загрозою для всього світу. І ця загроза з Росії постійно зростає.