Релігія – це Головне зло

Автор/джерело -  © «Живий журнал» 

Завдання будь-якої релігії полягає у тому, щоб вбити в людині здатність до критичного та САМОСТІЙНОГО мислення, змусити мислити тільки у тому вузькому напрямку, на який вказують релігійні догми.

«Вір тільки в те, що я тобі кажу, все інше, всі сумніви, всі питання - від бісів», - ось основна суть будь-якої релігії. І безліч людей піддаються такому зомбуванню, вже не помічаючи кричущих протиріч і відвертих безумств релігії.

Тут є кілька причин.

Перша, - це страх покарання після смерті, але вона не Головна.

Головною є друга: страх втратити гарну казку, якою є релігія. Адже так приємно в цьому жорстокому світі, переповненому стражданнями і несправедливостями вірити у те, що десь у недосяжній, трансцендентальній далині перебуває любляча істота, що є вищою справедливістю, яка одного разу відновить цю саму справедливість, нагородивши гідних вічним блаженством.

Звідси випливає висновок: релігія - для слабких людей, якими б сильними вони не виглядали зовні. Релігія нічим не відрізняється від наркотику, що дарує ілюзорний порятунок від тягот і страждань світу.

Є й третя причина популярності релігії, - це Страх непізнаності світу. Релігія, окрім ілюзії позбавлення від страждань, дарує також ілюзію пізнання світобудови: зверху сидить добрий боженька, який створив увесь цей світ, навколо шастає злий сатана, який одного разу повстав проти цього боженьки, і якого одного разу наш боженька покарає.

Така схема світу, що більше подібна до наївного дитячого малюнку космічної ракети, надто вже імпонує лінивому розуму людей, - адже вона не змушує цей розум напружуватися. А якщо раптом з’ясовується, що весь світ влаштований по-іншому, якщо починаєш розуміти, що невідомо як він виник, що лежить по ту сторону буття, і чи є вона, та сторона, і в чому тоді сенс життя, навіщо ми прийшли в цей світ, - такі думки вселяють двоногим жах. Страх непізнаного відвертає від пошуків справжньої Істини, роблячи привабливою саме Казку, самообман, брехню, Авід, як кажуть буддисти і індуїсти.

Релігія несе очевидне Зло з кількох причин.

Перша причина: релігія вбиває в людині найцінніше, що у неї є, - Розум, підміняючи його сурогатом з догм, забобонів і відвертої брехні. Вона впроваджує в мозок людини якусь матрицю, віртуальну плату, після чого людина втрачає здатність мислити САМОСТІЙНО. Відтепер за неї це робитиме та сама матриця-плата.

Друга причина: релігія заохочує експлуатацію людини людиною. У всі часи сильними світу цього народу навіювалося: «ми всі тут страждаємо за наші гріхи і гріхи наших предків. Якщо ти бідний, нещасний і хворий, значить, заслужив це, а якщо багатий, здоровий і щасливий, то або це нагорода бога, або навпаки, ознака того, що він відвернувся від тебе і не удосконалює більше стражданнями. Ми багаті, щасливі, - тож не заздри нам, оскільки нас нагородив бог, або ж навпаки, покарав. Змирися, бо смиренність і терпіння винагороджується на тому світі. Не прагни тут, на Землі ні до чого, бо тут все минуще».

Дуже зручно для того, щоб перетворити неосвічені маси в натовп покірних рабів, адже ті, хто проповідував подібне, зовсім не прагнули йти в монастирі, відмовлятися від багатства і влади. Ось чому християнство було прийнято на ура в стародавньому Римі.

Можновладці спочатку піддали його гонінням, потім швидко зметикували, що немає іншого більш надійного способу управляти темною, неосвіченою черню.

З вищенаведеної причини випливає причина третя:

Релігія звеличує все слабке, хворобливе, неповноцінне і вороже Життю. Чернь, як це не дивно звучить, охоче дозволила себе дурити. Адже, не маючи жодної можливості поліпшити своє сумне, жахливе життя, бідняки і раби отримали можливість тішити себе надією на краще життя в іншому світі. Цей самообман виявився прекрасним знеболювальним від всіх страждань світу. З тих пір у свідомості низів зміцнилося наступне: раз ми тут страждаємо, значить, страждаємо не марно. (Щоб легше перенести страждання необхідно було надати йому сенс, а сенсу - сакральне забарвлення).

Значить, бог таким способом виліковує нас від недосконалостей, значить бог не залишив нас і значить, бог любить нас. Звідси пішло ось таке: якщо бог удосконалює людей стражданнями, то він посилає страждання тільки тим, кого любить і значить, до бога близькі тільки ті, хто нещасний, хто страждає. З тих пір пішло-поїхало: все, що красиве, здорове, щасливе, все, що сповнене Життя, тобто, все, що ми отримали від цього світу, - це щось не від бога. Від бога тільки те, що боляче, що страждає, що схоже на нас, принижених і нещасних. Так стали виникати монастирі, адже для того, щоб наблизитися до бога, потрібно піти від цього світу, який нібито захоплений сатаною і ворожий богові.

Так люди вигадали і виправдали всілякі форми самокатування: пости, затвірництво, обітниці мовчання, кастрацію, обітниці безшлюбності та інше. Все, що пов’язане зі світом, що несе в собі Здоров’я, Красу, Радість, відтепер було оголошено гріхом. Радіти мирськими радощами - гріх. Вдаватися до плотських задоволень - гріх, адже плоть так тісно пов’язана з цим ненависним світом, який доставляє нам стільки страждань. Органи дітонародження, фізична близькість - гріх, адже це все Життя і Радість,

Нещасні, принижені, забиті Життям і загнані ним в кут люди вигадали для себе виправдання своїх нестерпних страждань, звели їх в культ, і породили у своїй уяві жахливу, мстиву, підступну і ревниву істоту, яку вони назвали Богом. Відтепер двоногим належало тільки служити цій істоті, вихваляти її, страждати в її ім’я, викуповуючи тим самим тепленьке містечко в уявному раю.

Даний процес протиставлення себе Світу, гіпертрофованої рефлексії на страждання, зведенні їх в культ, породження монстра під назвою «Бог» і звеличування всього хворобливого, нещасного, почався ще в іудаїзмі і досяг своєї кульмінації в християнстві.

Християнство за словами великого Ніцше, є релігія декадансу, повного занепаду і підміни всіх справжніх моральних цінностей людства. З бажання погасити біль земних страждань християнство виросло в найстрахітливіший наркотик і отруйник Життя, протиставивши йому хвороби, занепад, неміч, скорботу, і безглузду аскезу, піднісши їх в ідеал, а пізніше, все це відбилося і в ісламі.

В даному негативі є ж ще й інша сторона не менш відразлива ніж перша: проголошуючи на словах необхідність любові до ближнього, всепрощення, лагідність, скромність, чесноту, релігія на практиці несла і продовжує нести кровопролитні міжусобні війни, дискримінацію, ворожнечу. І в цьому немає нічого дивного. Адже, базуючись на фундаменті з забобонів, ненависті до світу, і породжуючи дуальність свідомості (шизофренію), релігія за своєю природою не здатна принести нічого, окрім хаосу, руйнування і знищення. Один зі стовпів релігії - пробудження в людині первісних, зоологічних інстинктів і паразитування на них.

У природі, яка заснована на нещадних законах виживання і суперництва, будь-яка істота, що не схожа не тебе, сприймається як потенційно небезпечна, здатна і готова використовувати тебе як здобич. Якщо ти не з нашої зграї, якщо у тебе інше забарвлення шерсті, якщо ти не так гарчиш, гавкаєш або нявкаєш як ми, то тебе варто про всяк випадок загризти, оскільки, раптом ти хочеш загризти нас?

Даний інстинкт, що міцно упаяний в нашу підсвідомість мільйонами років еволюції на повну використовується релігією: всі хто не з нами – ті проти нас, тільки наша віра (наша зграя і наше забарвлення шерсті) найправильніша, а тому, тільки вона має право на існування, світ захоплений сатаною, кругом одні вороги (конкуруючі хижаки, які можуть виявитися спритнішим за нас і тому їх слід швидше загризти) - вбивай невірних, представників секс-меншин, борців за рівноправність жінок, противників монархії і т.д, загалом, усіх, хто не такий як ми, хто з іншої, не православної, чи не католицької, чи не шиїтської та ін., зграї.

Чи варто дивуватися, що релігія на побутовому рівні плодить нескінченні конфлікти між представниками різних конфесій, незважаючи на гарячі запевнення керівників цих конфесій в прихильності ідеям світу, братської любові і співчуття?

Ще однією неприємною гранню релігії є лицемірство. Воно як і святенництво, присутнє у всіх без винятку справах і помислах вірян, народжуючи в їхніх умах постійний самообман. Кожен вчинок вірянина, що пов’язаний з наданням допомоги ближньому, з благою справою неминуче мотивований в першу чергу не співчуттям, а користю. Надія на винагороду в потойбічному світі, всепоглинаючий жах перед вічними пекельних муками за труною геть паралізують всі інші, природні людські почуття вірянина, навіть якщо це і хороша, гідна людина, виводячи в її свідомості на перший план спасіння своєї душі, тобто чисто шкурний інтерес. Смутно, а часом і дуже навіть чітко усвідомлюючи істинні мотиви своїх добрих справ, віруюча людина, сповнена докорами сумління, страхом перед богом, що вона робить добро не щиро, починає переконувати себе (обманювати), що насправді вона вершить благо виключно заради власне блага, нібито дотримуючись вищих принципів альтруїзму і понять людяності.

Якщо добра справа атеїста, агностика (за винятком випадків отримання матеріальної вигоди або слави) завжди продиктована щирим співчуттям, то за добром, створюваним вірянином, навпаки, завжди криється користь і страх. Вірянин дуже схожий на тюремного в’язня, який не чинить злочинів не тому, що це йому не до вподоби, а тільки лише через острах покарання від грізних наглядачів. Душа віруючої людини, як це не парадоксально звучить, черствіє швидше душі атеїста. Адже, страх майбутнього покарання, жага винагороди за труною цементують душу і висушують її, перетворюючи на подобу комп’ютерної програми, байдужої до всього і вся, окрім закладених в неї кодів.

Релігія безсумнівно гальмує прогрес, і цей факт не потребує ні роз’яснень, ні перерахування згубних впливів релігії на розвиток людства.

Як вірно зауважили індійські Махатми, які далеко не атеїсти, що поборовши релігію, ми поборемо більше половини світового зла. Релігія в жодному разі не синонім Істини, - вона його повний антипод.