Спецоперація з Бабченком оголила відсутність стратегічних комунікацій

Автор/джерело -  © Олексій Мінаков, Радіо Свобода  

Інсценування вбивства Аркадія Бабченка є далеко не першим прикладом використання інструменту інсценування з боку українських спецслужб. Згадати хоча б минулорічне псевдовикрадення народного депутата Олексія Гончаренка. Тоді була аналогічна мета у перфоманса – вийти на замовників, тобто «велику рибу».

Але історія з Бабченком видалась набагато резонанснішою. По-перше, через гостросюжетну лінію, в якій присутнє вбивство. По-друге, вийшла «розводка» світового масштабу – наприклад, на «вбивство» встиг прореагувати президент Німеччини, а міністр закордонних справ Павло Клімкін взагалі дезінформував світову спільноту на засіданні Ради безпеки ООН (пізніше Павло Клімкін запевнив, що «говорив щиро», бо не знав, що це спецоперація СБУ – ред.).

Через нескоординоване, несистемне і неналежне використання комунікативних можливостей українською державою, інформація про спецоперацію з Бабченком доносилась хаотично і суперечливо, що підривало довіру і до самої спецоперації.

Заполітизований генпрокурор зіпсував спецоперацію

Юрій Луценко вирішив використати надважливий – з точки зору отримання першої інформації про резонансну спецоперацію – прес-брифінг для прямолінійної атаки на внутрішньополітичних опонентів. Хоча проведена спецслужбами спецоперація – це протистояння саме із зовнішнім ворогом.

Генпрокурор побудував свою комунікацію на спробі присоромити політичних конкурентів, що свідчить про домінування вузькополітичних цілей та власних амбіції над державницькими інтересами. Своїм недалекоглядним виступом він поставив під сумнів всю спецоперацію – а чи не влаштовували все це виключно для політичного піару?

Прес-секретар Юрія Луценка пішла ще далі й закликала вибачитися тих, хто підняв зраду через вбивство Бабченко, і складати список зрадофілів «поки що олівцем». Першою в переліку «ворогів народу» передбачувано була головна конкурентка чинного президента на виборах – Юлія Тимошенко. Але наявність у цьому «чорному списку» Мирослави Гонгадзе, щодо вбивства чоловіка якої досі не надано відповідей по замовниках – це щось за межею адекватності. Просто не вкладається в голові, як можна вимагати від пані Гонгадзе вибачення лише за написану прописну істину «безкарність породжує злочин».

В такий спосіб представники влади пришвидшеними темпами розколюють українське суспільство на два табори – або ти разом з «порохоботами» (тоді цілодобово співай оди любові владі), або ти разом із «зрадофілами» (тоді тобі повинно бути соромно і ти, падлюко така, є ворогом України). Переходь на сторону «свідків перемоги» або заткни пельку – фактично закликав Луценко у своїй агресивній промові.

Крім того, пан Луценко привніс плутанину, коли спочатку в телеефірі одного з ток-шоу повідомив про список з «близько 30 осіб», яких хотіли вбити разом із Бабченком, а наступного дня раптово трансформував його у «список 47». Така непослідовність може бути ознакою звичайної помилки або ж вказувати на певні махінації зі списком.

Груба помилка у комунікаціях з боку СБУ

З одного боку, інсценування вбивства вийшло якісним з точки зору технічної реалізації. Адже коли журналісти прибули на місце інсценованого вбивства, вони не помітили чогось підозрілого. Все виглядало правдоподібно.

Також можна здіймати капелюха перед спецслужбами за те, що змогли зберегти таємничість операції. Ніхто з вузького кола осіб, які знали про інсценування, не проговорився. А ціна витоку інформації була надзвичайно великою.

Взагалі, українські спецслужби діяли досить креативно, не боючись ризикувати в рамках закону. В певній мірі СБУ утерла носа російським ГРУ і ФСБ.

Проте не обійшлося і без серйозних помилок. Спочатку прес-секретар СБУ Олена Гітлянська в соцмережах заявила, що Олексій Цимбалюк нібито самозванець і ніякий не виконавець вбивства Бабченка. Згодом пані Гітлянська видалила свої публікації, а ще пізніше пояснила, що помилилася. Тобто спростувала свої спростування.

І це в момент, коли весь світ намагається зрозуміти, чи було інсценуванням лише «вбивство» Бабченка, яке виправдовує спробу отримання доказів зв’язків замовників з російськими спецслужбами, чи інсценуванням була вся спецоперація, включаючи «фейкових замовників».

Висновки на майбутнє

Українські спецслужби можуть піти шляхом Моссад у Ізраїлі – менше звертати уваги на різні думки, в тому числі закордонних політиків і журналістів, та працювати професійно, керуючись виключно інтересами України і законом. Але в будь-якому випадку треба випрацьовувати стратегічні комунікації, узгоджуючи позиції різних державних відомств між собою та прогнозуючи наслідки заяв.

На цей раз Захід пробачив нам каламбур – зокрема, речниця зовнішньополітичної служби ЄС назвала інсценування захистом Україною свого національного інтересу та території.

Проте наступного разу чорна комедія може мати набагато драматичніший фінал. Відсутність стратегічних комунікацій здатна перетворити будь-який вражаючий шедевр на дешеву циркову виставу.