“А” і “Б” сиділи на трубі…

Автор/джерело -  © Сергій Дмитриченко, спеціально для порталу “Аратта” 

Проблема газовату за останні два роки стала чи не найпопулярнішою темою в українських медіа. І для того є вагомі причини, адже економічний тиск на нашу державу з боку Росії вже боляче вдарив по кишені кожного громадянина. Сьогодні ми починаємо друк власного розлідування газової війни.

Without comments.

“Оппозиція”...

“2005 рік закінчується. З ним відходять і невиправдані очікування “маленьких українців” (як наших людей називає Президент) в обіцянки, що “увечері стане краще, ніж уранці”. Ці міфи відходять, бо легко й просто успіх та благополуччя приходить лише у новорічних казках. За кожним здобутком має стояти праця – професійна, системна, наполеглива. І нам треба братися до такої праці. Але щоб досягти всенародного зрушення, щоб підняти людей на новий трудовий подвиг, ми, насамперед, мусимо створити умови в суспільстві, за яких влада не ділитиме Україну на “патріотів” та “запроданців”, на “європейців” і “всіх інших”…. Вірю, що наступний рік, на відміну від того, що відходить, не стане роком розчарувань. У цьому зв'язку дозволю собі нагадати, що Партія регіонів іде на парламентські вибори з програмою, яка передбачає швидкі позитивні зміни протягом трьох років. І нехай першим з них стане 2006-й”. (22.12.2005, 12:04 “Віктор Янукович: Це був рік великих випробувань”, офіційний сайт ПР)

“Ми багато чули, як колишній прем'єр Юлія Тимошенко – я не знаю, чи це була її ідея, чи ідея помаранчевої команди – так от, вона казала: газ ми будемо брати у Перській затоці, газ ми будемо брати в Африці, і що ми будемо будувати з Росією принципові стосунки й переходити на розрахунки тільки грішми.

Ми знали цю тему дуже добре і бачили, що кроки були непрофесійними, і вони провокували Росію на цілковито прогнозовану реакцію. Хоча я повторюю, що ми не виправдовуємо дії Росії. Але сталося так, що дії української влади, невеликої купки людей, поставили у залежність 48 мільйонів громадян”. (В. Янукович інтерв’ю ВВС 27.01.2006, 09:43, офіційний сайт ПР)

“Контракти попередніх років дозволяли зберегти низьку ціну купівлі газу (50 доларів за 1 тис. кубометрів) до 2009 р. включно, тобто ще 4 роки. За цей період вітчизняні підприємства мали б можливість завершити модернізацію виробництва по ряду розпочатих проектів, на основі впровадження енергоефективних і екологічно прийнятних технологій. І лише від уряду залежало, якій зробити вибір — на користь національної економіки — поетапне підвищення цін, причому з 2010 року, або ціновий шок з 2006 року”, — заявив глава Комітету з ПЕК. (14.02.2006, 12:42 Андрій Клюєв: “Економіці України нанесена непоправна шкода”, офіційний сайт ПР).

“Зростання цін на енергоносії призведе до величезного стрибка цін на продукцію металургії – за один тільки рік ціни на продукцію металургійної промисловості зросли на 30%. Ланцюжок обвалу виробництва протягнувся далі: об'єм реалізованої промислової продукції, унаслідок цінової дестабілізації, зменшився з 401 млрд. грн. в 2004 році, до 385 млрд. грн. в 2005 році, вантажообіг знизився на 1,3%. Об'єм будівництва скоротився на 6,6%. Інвестиції в основний капітал скоротився з 76 млрд. грн. в 2004 році до 52 млрд. грн. в 2005.. Реальність така, що у нинішньої влади був хороший договір про постачання газу (досягнутий нашим урядом до “помаранчевого переділу”), який українська сторона раптово, із якихось причин, вирішила розірвати. У житті часто буває так, що коли ви порушуєте довгострокові домовленості, ви маєте справу з неконтрольованими наслідками. Ми відчуваємо сьогодні ці наслідки по всій Україні. Діти мерзнутимуть в холодних квартирах і школах. Підприємства звільнятимуть працівників. Люди страждатимуть і вмиратимуть. Та чому будуть? Україна побила європейський рекорд: не у найлютіші холоди в центрі Європи Уряд допустив, щоб загинули від обмороження більше 800 громадян країни, що претендує на статус цивілізованої!”... (Виступ Віктора Януковича перед вітчизняними і міжнародними експертами-економістами 14.02.2006, 13:59, офіційний сайт ПР)

“Те, що робить нова влада – це ні що інше як зґвалтування, причому, приховане”, - сказав Клюєв. “Ми порахували, що гранична ціна на газ для хімічної промисловості – 110 доларів, металургія може потягнути 130, а енергетика – межа 100 доларів, за умови підвищення цін на електроенергію на внутрішньому ринку. Реальне підвищення тарифів на газ майже в 3 рази викличе ланцюгову реакцію в економіці всієї України. Це відіб'ється на всьому матеріальному стані громадян”, - упевнений парламентарій.( Андрій Клюєв: “Оранжеві ґвалтують українську промисловість” 16.02.2006, 14:16 офіційний сайт ПР)

“Ми бачимо, що насправді відбувається з ціною на газ. Вже зараз ясно, що газ коштуватиме 138 доларів, причому, тільки той, який поступить по лімітах держави. Решта газу буде дорожче 230 доларів, плюс ПДВ, плюс витрати на транспортування. Все це в докорінно змінить ситуацію. Звідси і абсолютно інші ціни, і інша економіка”.

Віктор Янукович упевнений, що у зв'язку з цим Україна втратить велику частину експорту, а значить, і велику частину доходів, катастрофічно виростуть ціни на всі товари і послуги. Людей чекає шок, а економіку – катастрофа. Вихід з ситуації лідер Партії регіонів бачить у відновленні нормальних відносин з Російською Федерацією. “Наша стратегія передбачає повернення до добросусідських відносин з Росією, рішення проблеми постачань енергоносіїв, газу і нафти”, – підкреслив Віктор Янукович. (17.02.2006, 12:04 Виступ перед виборцями АР КРИМ, офіційний сайт ПР)

“Вже зараз ясно, що газ коштуватиме 138 доларів, причому, тільки той, який поступить по лімітах держави. Решта газу буде дорожче 230 доларів, плюс ПДВ, плюс витрати на транспортування. Все це в корені змінить положення справ в країні. У зв'язку з цим Україна втратить велику частину експорту, а значить, і велику частину доходів, катастрофічно виростуть ціни на всі товари і послуги”, - заявив народний депутат України, голова Політвиконкому Партії регіонів Володимир Рибак на зустрічі з виборцями в Дружковці. (20.02.2006, 17:59, офіційний сайт ПР)

“І коли ми дивимося на підходи у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики, які привели до кризи нашої держави практично у всіх галузях економіки, у відносинах України з нашими стратегічними партнерами, з Росією, ми говоримо – це не входить в національні інтереси нашої держави. Нам дозволяє це сказати ситуація і динаміка, яка сьогодні зберігається в економіці. І ми бачимо, що це не просто криза, остання – газова криза, яку замовчує влада, не говорить, які ж ціни лежатимуть в основі формування собівартості нашої продукції, які ціни ляжуть в основу формування споживчих товарів, послуг, зокрема в житлово-комунальному господарстві, до чого це призведе. Ми говоримо, що це призведе не просто до кризи, це призведе до катастрофи в економіці і до колосального соціального шоку особливо населення з малозабезпечених прошарків”.( Під час поїздки по Луганській області лідер Партії регіонів Віктор Янукович провів прес-конференцію 21.02.2006, 09:03, офіційний сайт ПР)

За словами Голови Політради Партії регіонів, “Нафтогаз України” потрапив в боргову залежність перед іноземним підприємством “Укрросенерго”. Микола Азаров вважає, що Україна розраховуватиметься власною газотранспортною системою.

На думку Азарова, збільшення ціни на газ спричинить, за собою, ланцюгову реакцію: подорожчає хліб, виростуть ціни на зерно (спочатку на 6%, потім ще більше із-за дефіциту зерна). “На 50% стане дорожче цукор і маргарин. Виростуть ціни і на комунальні послуги. Крім того, впаде випуск промислової продукції у порівнянні з 2005 роком до 99%, а в 2007 - до 94%. Значно знизиться рентабельність металургії, збільшаться ставки в національній валюті на 3-4 процентних пунктів в 2006-2007 роках в результаті негативних валютних інтервенцій НБУ”, - сказав він. (Микола Азаров: «Результатом підписаних російсько-українських газових угод стане крах економіки України» 24.02.2006, 17:59, офіційний сайт ПР)

“Так, заплутуючи громадян України дискусіями про винуватців «газового конфлікту» і пошуком дійсних власників «посередника на трубі», маніпулятори суспільною свідомістю замовчують головне: відповідальна влада, що відстоює національні інтереси, повинна була кістками лягти, щоб не допустити ніякого погіршення у сфері постачань енергоносіїв. Будь-яка зміна тут, а тим більше катастрофічне збільшення цін удвічі, знищує вистраждану рентабельність вітчизняної економіки, знецінює, насилу підняту, капіталізацію наших корпорацій. Зниження рентабельності веде до скорочення об'ємів виробництва, закриття підприємств і обвального зниження котирувань українських компаній. У такому стані наші компанії різних галузей стають легкою й привабливою здобиччю для іноземних “поглиначів”. (Микола Азаров: «Слабка, некомпетентна влада — загроза національному суверенітету» 23.03.2006, 09:40, офіційний сайт ПР)

Народний депутат України. Член Політради Партії регіонів Володимир Бронніков. – “Ціни на основні види енергії підвищені, і населення безпосередньо залучене до формування багатств “фірташів”, і персон, наділених владою, що знаходяться в них на втриманні. Ще раніше, точні з 1-го лютого цього року, це завдання, за наслідками новорічних “газових угод”, було покладене на промисловість, але проблеми з бюджетом 2006 змусили Уряд зобов'язати НКРЄ привернути до платежів і населення.

Але сказано в писанні: “що було, то й буде!” І дійсно, ми, платники податків України, вже оплачували багатства і заокеанського в'язня, і газової принцеси!” (Володимир Бронников про підвищення роздрібних цін для населення на газ і електроенергію з 1 травня поточного року 03.05.2006, 14:52, офіційний сайт ПР)

Член Політради Партії регіонів, народний депутат Георгій Скудар у своєму коментарі із цього приводу відзначив: “Будь-яке підвищення цін обурює людей. Усе це приведе, перш за все, до того, що люди просто не будуть у змозі оплачувати комунальні послуги. У результаті, багато хто може залишитися без тепла.

На сьогоднішній день, на жаль, Кабмін виступає в ролі статистів, які просто говорять про підвищення цін на комунальні послуги. Але, яка роль Кабміну в тому, щоб захистити жителів країни, створити менш напружену соціальну складову для людей? Я ще раз хочу підкреслити, що Кабмін сьогодні виконує роль якоїсь організації, яка декларує факти, що здійснюються поза їхньою волею, поза їхньою участю.

Усе це – складова частина безграмотного, бездарного керівництва країною, яке ми бачимо останні півтора роки. За що вони не візьмуться, - усе валиться з рук. І все це тому, що країною узялися керувати непрофесіонали, люди, які не управляють економікою, люди не здатні на державному рівні масштабно оцінювати наслідки тих дій, які вони здійснюють”.(Георгій Скудар: «На державному рівні необхідно масштабно оцінювати наслідки тих дій, які здійснює керівництво» 23.05.2006, 10:28, офіційний сайт ПР)

“Підвищення цін на газ, безумовно, тягне за собою підвищення цін на тарифи, на послуги. Насамперед, це вкотре підтверджує невміння Уряду нормально господарювати. Економіка України наближається до колапсу…. Сьогодні буде заява Політради Партії регіонів, у котрій ми підтримаємо справедливі дії Федерації профспілок України, які проводять акції протесту, вимагаючи зупинення дій постанов про підвищення цін і тарифів на електроенергію, природний газ, проїзд залізничним транспортом та інші. Тому що, як тільки це буде зроблено, а воно вже зроблено, це потягне за собою зростання цін на продукти та багато іншого. Тобто це ланцюгова реакція.

Усі ці заяви, необдумані кроки влади говорять про невміння господарювати. Виходить так, що сьогодні уряд здатний вирішувати державні проблеми тільки за рахунок народу - за гроші платників податку, людей праці. Але чомусь уряд не каже, а як же буде зростати заробітна плата, як будуть зростати пенсії? Чи люди зможуть при такому рівні оплати праці оплатити зростаючу вартість послуг?” (Олександр Стоян: «Економіка України наближається до колапсу» 23.05.2006, 11:50, офіційний сайт ПР).

“Грубі помилки в соціально-економічній сфері були посилені украй небезпечною зміною зовнішньополітичного курсу країни.

Різка, нічим не обґрунтована зміна тональності діалогу офіційного Києва з Російською Федерацією, ініціація кроків, відверто недружних, по відношенню до нашого північного сусіда, спровокували, у відповідь, дії, результати яких сьогодні в реальності.

Збільшення цін на газ і електроенергію, проти чого направлена сьогоднішня ваша акція, стали наслідком фактичної відмови нинішнього українського керівництва від взаємовигідної співпраці з Росією. Що б не заявляла нинішня влада про прагматизм своєї політики, про турботу виключно про національні інтереси – на справі вона демонструє прямо протилежне.

Ця авантюрна політика несе в собі загрозу остаточно зруйнувати вітчизняну економіку, поглибити розкол у суспільстві.

Фактично Україна ще по-справжньому не відчула реальні наслідки зростання цін на газ, що поставляється з Росії. Проте результати цього процесу позначаться вже до зими поточного року. До цього часу промисловість, у тому числі і гірничодобувна, повною мірою відчує негативні наслідки переходу до нових розрахункових цін за російські енергоносії”..(Звернення лідера Партії регіонів Віктора Януковича: «Партія регіонів підтримує акцію протесту Федерації профспілок України проти катастрофічного погіршення життєвого рівня громадян України» 24.05.2006, 10:29, офіційний сайт ПР).


Влада...

На запитання, чи не доведеться заради нижчої ціни жертвувати бодай якоюсь частиною газотранспортної системи України, Віктор Янукович відповів: “Скільки я буду працювати, ви це запишіть, я відповідаю за ці слова, – система буде у власності України, ми ніколи не будемо цього робити, тому що це не входить у національні інтереси України. Я завжди буду виконувати все, що в національних інтересах України”. “Інша справа, що стосується реформування чи реконструкції цієї системи, – зауважив він, – це окремі питання, і тут ми будемо запрошувати партнерів, незалежно від того, хто знаходиться, у якій частині світу”.

Щодо наступних газових домовленостей, – за словами прем'єра, про це йтиметься на переговорах із російськими партнерами. Якою буде ціна на газ до кінця 2006 р.? “Якщо можна буде змінити ціну в бік пониження, ми будемо до цього прагнути”, – підкреслив Віктор Янукович. “Умовно кажучи, якщо нам вдасться знизити ціну хоча б на долар – це вже буде досягнення”. (Віктор Янукович: "Я завжди буду виконувати все, що відповідає національним інтересам України" звіт про брифінг після засідання уряду 14.08.2006, 15:18, офіційний сайт ПР)

“Ми визначились із ціновими параметрами до кінця 2006 року й на 2007 рік. Вони в принципі погоджені. Ціни будуть ринковими, але механізм формування цін буде прозорим, і вони відповідатимуть рівневі економічних відносин між Україною й Росією”, – зазначив Віктор Янукович на спільній із Михайлом Фрадковим прес-конференції в Сочі за підсумками переговорів.

При цьому глава Уряду України відзначив, що сторони повідомлять про конкретні ціни пізніше.(«Глави урядів України та Росії обговорили ціни на газ у нинішньому і наступному роках» інформаційне повідомлення 16.08.2006, 11:14)

“У той же час, пан Янукович твердить, що до кінця поточного року ціна на газ для України лишиться незмінною - 95 доларів за тисячу кубів. Щодо 2007 року, то під час переговорів називалися ціни від 150 до 230 доларів та тисячу кубометрів газу”. («Янукович не домовився в Сочі про меншу ціну на газ». ВВС, 16.08.06 р.).

“Я можу сказати однозначно, що до кінця року ціна 414 гривень підвищуватися не буде для населення. Ми її зараз триматимемо, і на 2007 рік також будемо проглядати ці питання, щоб ціни були стабільними”. - сказав Віктор Янукович, Прем'єр-міністр України, (інформаційне повідомлення 16.08.06 р., Урядовий портал)

“Не може бути мови про передачу газотранспортної системи в руки Росії. Ми можемо говорити лише про реконструкцію системи, таким чином, щоби збільшити кількість газу, яка постачається до Європи. Україна дуже зацікавлена в збільшенні транзиту через свою територію. Однак, це вимагає інвестицій. Якщо ми хочемо розбудови системи газопроводів, то, можливо, буде необхідно створити консорціум не лише з Росією, але й з європейськими партнерами. Наші двері відчинені для всіх.

А щодо ціни на газ, то Україна не є винятком. Механізм ціноутворення повинен бути прозорим і чітким. Про це я розмовляв із Михайлом Фрадковим. Звичайно, ми шукатимемо способів, щоби зменшити ціну на газ, під час міждержавних переговорів. Україна також зацікавлена в розвиткові стосунків з Узбекистаном, Казахстаном і Росією, а також у тому, щоб отримати доступ до покладів нафти й газу”. (Із інтерв’ю прем’єра Віктора Януковича для польських ЗМІ 6.09.2006 р., Урядовий портал)

“Нам на сьогоднішній день дали всі гарантії про те, що будуть постачатися необхідні обсяги газу за прозорими цінами. І ці ціни будуть відповідати ринковій ціні на кордоні України з Росією. Потім до цієї ціни буде додаватися ціна транспортування. І в залежності від відстані споживач в Україні буде одержувати ціну, газ за такою ціною”, - сказав Янукович.(з інформаційного повідомлення прес-служби уряду 14.09.06 р.)

“Уряд Юлії Тимошенко спровокував ситуацію з підняттям цін на газ в Україні. Я вважаю, що вона несе політичну відповідальність за те, що так відбулося в нашій країні”, - сказав Янукович.

Він також зазначив, що тарифи за житлово-комунальні послуги для населення були підняті урядом Юрія Єханурова й відповідальним за це є блок “Наша Україна”. (з інформаційного повідомлення про візит Януковича до Луганська 18.09.06 р.)

“Ціну газу було відірвано від тарифу, це ніби два окремих контракти, не взаємозалежних. Це була помилка з боку України в 2006 році. Ми все-таки маємо домовитися й гармонізувати і тарифну, і цінову політику”, — заявив В.Янукович у п’ятницю в інтерв’ю телеканалові “Росія ”(«ЦІНИ НА ГАЗ І ЙОГО ТРАНЗИТ МАЮТЬ БУТИ ГАРМОНІЗОВАНІ»., «Дзеркало тижня» № 36 (615) Субота, 23 - 29 Вересня 2006 року).

Історія проблеми.

Про російсько-українські взаємини в паливно-енергетичній царині можна без перебільшення написати захоплюючий детективний багатотомний роман. І він, без будь-яких сумнівів, матиме всі передумови, щоб стати бестселером світового масштабу. Бо, без перебільшення, такого сплетіння відвертого криміналу, нехлюйства, безвідповідальності важко знайти будь-де, навіть на просторах “чорного” Континенту. З яким сьогодні європейська держава Україна впевнено конкурує по індикативних показниках рівня життя та розвитку. Але, принагідно, слід зазначити, що були й інші часи. Колись, дуже давно, до епохи Кравчука й Кучми, Україна входила в десятку найрозвиненіших країн Європи. До 1993 року український ПЕК – був високорентабельним і надприбутковим напрямком національної державної економіки. Був, аж поки уряд прем’єра Леоніда Кучми не поклав на нього «око» й не розпочав «реформування». Зрозуміло – за допомогою адміністративних “шокерів”.

Й поки відомий бард-політик Кучма, під акомпанемент галопуючої інфляції, співав із високих трибун народну колискову “Про розірвані зв’язки”, у нетрях владних кабінетів народжувалися та реалізовувалися шахрайські схеми перших “полян”, з’являлися й перші національні мільйонери. На той момент – підпільні.

Зрозуміло, що найприбутковішим “бізнесом” як в Україні, так і в Росії був нафтогазовий. Бо ж попри співи хорів політичних солов’їв, які по обидві сторони розважали, ошукані “реформаторами” народні маси, крокодилячими сльозами по СРСР та шлягером “Про розірвані зв’язки”, газ і нафта спокійно текли по трубопроводам, як, і раніше. Відповідно до міждержавних Угод. Проте, із подачі високопосадових трубадурів “ринкових реформ” (які донедавна були відданими комуністами й прославляли планову, соціалістичну, адміністративно-командну систему), над суспільством замерехтів райдужними сподіваннями “халяви”, “діамантовий туман” народного капіталізму.

У класичних двірницьких та пролетарських кухнях, біля блакитних вогників газових плит, жваво обговорювалися неабиякі перспективи чергових “ООО МММ” і напівграмотні “акціонери” підраховуючи майбутні “дивіденди”, палко дискутували, куди майнуть наступного літа: на Канари чи в легендарне Ріо, відоме із мрій класичного героя радянської літератури Остапа Бендера. Чи, як надійніше “перегнати ”оті майбутні “дивіденди” із місцевих “фантиків” (так тоді в народі називали розрахунковий папірець, який був, типу, національною валютою) у завітне, “тверде” у. є. тобто, валюту іноземної держави: чи то американський долар, чи то дойчмарку, чи то в надтвердий фунт британських стерлінгів…

Не оминув “діамантовий туман” й високих владних кабінетів. Проте високопосадові чиновники, хоч, здебільшого, і не були надто грамотними, проте мали практично вільний, і неконтрольований ніким, крім братів по цеху, доступ до справжніх багатств розподільчого “народного господарства”. І там, із повітря, у буквальному розумінні, робилися не примарні, а справжнісінькі й натуральні гроші. Теж у всенародно улюбленій твердій валюті.

Як один зі способів такого “заробляння” з’явилися на світ божий посередники між державою (як покупцем й отримувачем ресурсу, за міждержавною угодою) та кінцевим споживачем, яких нарекли (для солідності) іноземним словом: “трейдери”. Так на початку 90-х біля нафтогазових труб, по яких усе ще безперебійно, текло блакитне й чорне “золото”, з’явилися різноманітні великі трейдери: “Ол-петролеуми,” “Ол-гази”, “Республіки”, “Інтергази” тощо, і маленькі, так би мовити, регіональні: “Мотор січ”, “Енерго”, “Дон”, “Аттон”, “ІСД” тощо…

То була “епоха пірамід”. Якщо фінансові, на кшталт “ООО МММ”, у шахрайський спосіб “вимивали” залишки трудових заощаджень населення, що лишилися після номенклатурної “експропріації” вкладів у державному “Ощадбанку”, то трейдерні – “мили кошти” із державної казни. Схема дуже проста: юридична особа зі смішним статутним капіталом (якщо таке можна взагалі називати таким терміном) отримувала урядове “добро” на посередницьку діяльність під державні гарантії. У даному випадку – перепродаж нафти чи газу, отриманих державними “Укргазпромом”, чи “Укрнафтопромом” за міждержавними договорами із РФ, Туркменістану, Казахстану чи Узбекистану. А далі – уключалися “схеми”. Тобто, розрахунки за спожиті енергоресурси в найкращому випадку проводилися за бартерними схемами, а то й пустими папірцями-векселями. Узагалі, на той момент “показувати” оці розрахунки, а відтак, платити податки (як і зарплатню), уважалося ознакою дурного тону. Таким чином, як сніговий ком, зростала заборгованість у міждержавних розрахунках, зрозуміло, пропорційно особистим статкам цілком конкретних осіб, “особо наближених до тіла”, тобто до верхівки влади й особисто гаранта. І на 1995 рік державний борг України за спожиті органічні енергоресурси, після взаємозаліків та “відкатів”, становив тільки перед російською стороною астрономічну цифру – більше $1,5 млрд., до якої додавалися відсотки по “технічному кредиту”, отриманому від РФ урядом Кучми. Це при тому, що ціна, наприклад, газу на кордоні України, хоч і поступово зростала, але тоді становила не більше $30 - $35 за 1000 кубометрів.

У 96 – 97 роках російська сторона вперше офіційно пред’явила українській претензії по погашенню заборгованості. Українська сторона – “розрахувалася” державним майном. Зокрема, найбільшим у Європі, стратегічним для України, Лисичанським НПЗ, частиною майна Кременчугського НПЗ, Миколаївським глиноземним, іншими підприємствами, зокрема, металургійними, значними поступками в розподілі Чорноморського військового флоту. Зокрема, символічною оплатою за оренду землі та українських об’єктів інфраструктури, російська сторона “сплачує”, списанням отого самого боргу.

До речі, під час переговорів по врегулюванню боргу та підготовці “великого” україно-російського договору в 96-97 рр. уперше виникла “пропозиція” російської сторони про спільне використання української нафто-газотранспортної системи. Як відповідь на принципову непоступливість тодішньої команди Павла Лазаренка – значне підвищення цін на газ для України – до $80 за 1000 кубометрів на кордоні. Щоправда, тоді лазаренківцям удалося зберегти баланс за рахунок підвищення плати за транзит через територію України та дешевого туркменського газу, установивши середню ціну на рівні $50 за 1000 кубометрів. Так само, як удалося “відбити” практично досягнуту домовленість на рівні гаранта, про передачу стратегічних трубопровідних магістралей в оренду, а фактично, у власність, компанії “Shell”, інтереси якої лобіювало російське керівництво. Сума цієї “операції”, за деякими даними, оцінювалася в $8 млрд. Не виключено, що ця непоступливість, усупереч волі Кучми й стала справжньою причиною конфлікту гаранта з Лазаренком та детективно-судового серіалу, який триває дотепер у Сан-Франциско.

Проте й Росія, в особі “Газпрому”, не відмовилася від наміру “спільного володіння” ласої української труби, яка є стратегічним невичерпним джерелом надходження нафто-газодоларів у російську казну й на задоволення матеріальних потреб тамтешнього державного керівництва.

ТОВ “Міжнародний Газотранспортний консорціум”.

Хронологія подій.

9 червня 2002 року Президенти Кучма й Путін виступили із заявою про стратегічне співробітництво в газовій сфері. Відповідно до досягнутих на вищому державному рівні домовленостей, між урядами було укладено договір про стратегічне партнерство й співробітництво в транспортуванні газу через територію України та розвитку газотранспортних магістралей. Зазначений міжурядовий договір, зокрема, передбачав утворення спільного україно-російського газотранспортного консорціуму з управління й розвитку газотранспортними магістралями на території України в співвідношенні 50/50.

Для реалізації цього проекту було створено робочу групу, яка восени того ж року підготовила перший документ Угоду між урядами Російської Федерації та України “Про стратегічне співробітництво в газовій сфері”.

Угоду було підписано 7 жовтня 2002 року Прем’єр-міністром РФ Миколою Касьяновим та Прем’єр-міністром України Анатолієм Кінахом. Стаття 3 Угоди передбачала “створити, на взаємовигідних умовах, міжнародний консорціум у формі господарського товариства”. До завдань консорціуму було віднесено: “транспортування газу та забезпечення надійності безпеки й стабільності функціонування газотранспортної системи України, збільшення обсягів транспортування природного газу через територію України; створення нових, конкурентоспроможних газотранспортних потужностей на території України; економічно обґрунтоване використання й експлуатацію газотранспортних потужностей та підземних сховищ; заохочення необхідних іноземних інвестицій для модернізації та розвитку газотранспортної системи України”. Стаття четверта визначила уповноваженими організаціями: із української сторони – НАК “Нафтогаз України”, із російської сторони – ВАТ “Газпром”. Стаття п’ята передбачала, що засновники (Україна й Росія) створюють зазначений господарюючий суб’єкт на паритетних засадах, при тому, за умови консенсусного рішення – долучають до консорціуму третіх осіб, тобто іноземні суб’єкти. Стаття сьома визначила, що газотранспортний консорціум буде зареєстрований, як юридична особа й діяти на території України. Угода визначала, що всі суперечки між сторонами вирішуватимуться шляхом консультацій та переговорів. Угода, підписана терміном на 30 років із правом її подальшого продовження, у разі згоди сторін.

30 жовтня 2002 року НАК “Нафтогаз України” та ВАТ “Газпром” підписали установчі документи “Міжнародного газотранспортного консорціуму” (МГТК), якому було надано організаційно-правової форми товариства з обмеженою відповідальністю зі статутним фондом $1 млн. (при тому, що за різними експертними оцінками на той час, які стали надбанням громадськості, вартість діючої ГТС України оцінювалася від $1,2 млрд. до $10 млрд.). Зазначену юридичну особу було зареєстровано в Україні, у січні 2003 року. Однак, на заваді передачі ГТС України у власність щойно створеного ТОВ став український парламент, який, попри численні факти шаленого тиску на народних депутатів, так і не ухвалив рішення про відчуження державного стратегічного майна із власності держави при невизначеності його подальшого статусу, а також відсутність будь-яких важелів і механізму вирішального слова української сторони щодо управління своєю ж стратегічною власністю. Каменем спотикання стало, також, бажання російської сторони аби українські законодавці дозволили приватизацію магістральних газопроводів та підземних газосховищ третім особам, тобто інвесторам. Проти цього виступив й Президент Кучма, заявивши, що такий варіант є неприйнятним для України й не відповідає чинному законодавству. Тоді ж російський віце-прем’єр й голова наглядової ради консорціуму Віктор Христинко заявив журналістам: “Ми повинні поставити їх у контекст рахунків ефективності управління газотранспортної системи на умовах концесії. Вважаю, що оцінка вартості (ГТС – авт.), узгодження умов інвестицій та інших параметрів будуть однаково болючими для обох сторін”. Окрім зазначених суперечностей, щодо самої концесії, сторони не могли дійти спільного рішення щодо того, які трубопроводи передавати МГТК: виключно транзитні, чи всі (загальна довжина ГТС України складає 36 000 км, в експорті газу до Західної Європи працює 11 000 км. Потужність ГТС на вході – 170 млрд. куб. метрів газу на рік, на виході – 130-140 млрд. куб. метрів на рік – авт.).

Можливо, за збігом обставин, а може й ні, із цього періоду почали з’являтися публічні претензії “Газпрому” до української сторони щодо несанкціонованого відбору газу з підземних газосховищ. Слід також зауважити, що взимку 2003 р. стався конфлікт між “Газпромом” та керівництвом Білорусі, формальною причиною якого була все та ж заборгованість у взаєморозрахунках, спроба білоруської сторони збільшити тариф на транзитні послуги й “компромісна” пропозиція російського монополіста про передачу в користування білоруських ГТС. Тоді, спочатку Лукашенко категорично відмовив, на що росіяни просто вимкнули газопостачання. Після чого білоруське керівництво погодилося з “компромісом”. Знов таки, може й за збігом обставин, але після білоруського випадку й Президент Кучма став більш зговірливим, тобто, було звільнено з посади головного опонента МГТК віце-прем’єра Віталія Гайдука, також було подано законодавчі пропозиції до Законів “Про концесії”, “Про трубопровідний транспорт”, “Про нафту й газ”, за якими дозволялося відчуження у власність іноземним юридичним особам ГТС України. Проте й ці пропозиції не знайшли підтримки у парламенті.

Слід зазначити, що в 2003 та на початку 2004 років серед учасників консорціуму з’явився третій – німецька “Рургаз” (у ній російський “Газпром” має відчутний процент власності, і може впливати на ухвалення рішень). Однак, німецькі пропозиції щодо конкретної матеріальної участі, наприклад, інвестицій, не влаштували ні українську, ні російську сторони.

Трохи краще просувалися справи МГТК з інвестиційних проектів. Було затверджено стратегічні плани й розпочато фінансування підготовки проектної документації будівництва нових гілок трубопроводів: Олександрів Гай – Новопсков – Капушани, у якому перша частина, до Новопскова підлягала реконструкції, а друга, Новопсков – Ужгород (Капушани), довжиною 1 700 км, будівництву. Також було розпочато будівництво газопроводу Ужгород – Богородчани довжиною близько 300 км. При чому, було вирішено, що “Газпром” стане власником 50% нового газопроводу.

Після ухвалення рішення про інвестування будівництва нових газопроводів, статутний фонд МГТК було збільшено до $34,2 млн. Однак, це вже сталося напередодні виборів Президента України в жовтні 2004 року.

29 червня 2004 року після переговорів Президентів Кучми й Путіна, на рівні урядів було підписано пакет договорів про стратегічне партнерство й співробітництво в газотранспортній сфері. Зокрема, було визначено порядок поставок та транзиту газу через територію України. У відповідності з підписаними документами, для закупівлі й транзиту туркменського газу в Україну, а також інвестування будівництва й модернізації нових потужностей. Цю кампанію назвали “РосУкрЕнерго”. Початком її діяльності визначено 1 січня 2005 року. “РосУкрЕнерго” діє на підставі таких документів: договору про закупівлі туркменського газу з НАК “Нафтогаз України”(2005-2006 рр.) та ТОВ “Газекспорт”(2005 р. і далі, із наростаючими обсягами…); договору з ВАТ “Газпром” про транспортування газу через території Узбекистану, Казахстану й Росії; договору на продаж відтранспортованого до кордонів України газу НАК “Нафтогаз України”. Відповідно до підписаних угод, обсяги поставок газу будуть зростати, від 44 млрд. кубометрів у 2005 р. до 60 млрд. – у період з 2007 р. до 2028 р. Отже, називати зазначену кампанію простим посередником є не коректно, тому що де-юре, із моменту підписання міжурядового пакету договорів, Україна фактично позбулася права на прямі закупівлі туркменського газу, не кажучи про його транспортування російськими газопроводами. Усі ці функції й перебрала на себе “РосУкраЕнерго”, як повноважний суб’єкт міжурядових домовленостей, довірена особа ВАТ “Газпром ”та НАК “Нафтогаз України”. При чому, окремо слід зазначити, що до функції цієї довіреної особи, віднесено не тільки помпування газу до Західної Європи, а так зване, “диверсифіковане” джерело постачання палива в Україну. Тобто, інакше кажучи, руками українських урядовців було закріплено монополію “Газпрому” на постачання газу в Україну. Й не менш дивним виявився факт, який став відомим значно пізніше: “українську сторону” у кампанії “РосУкрЕнерго” з якогось дива презентують дві фізичні особи, законність статків яких, і дотепер викликає сумніви. Взагалі, не зовсім зрозумілі ті обставини, за якими саме ці особи, а не НАК “Нафтогаз України” презентують інтереси України, у зазначеному підприємстві, і, чи презентують їх узагалі. При тому слід ураховувати, що зазначений пакет міжурядових документів має термін дії до 2028 року.

9-11 серпня 2004 року ВАТ “Газпром”, Зовнішекономбанк Росії, НАК “Нафтогаз України” підписали пакет документів щодо повного й остаточного врегулювання заборгованості української сторони перед “Газпромом” за постачання газу в Україну в період з 1997 р. по 2000 р. Відповідно до підписаних документів, “Газпром” уступив борг української сторони $1,62 млрд. Зовнішекономбанку й усі взаєморозрахунки між ними були проведені на місці. “Газпром” також здійснив одноразовий авансовий платіж “Нафтогазу” у сумі $1,25 млрд. у рахунок оплати транзиту газу в 2005-2009 роках в об’ємі 19,2 млрд. кубометрів. Зазначений авансовий платіж дозволив російській стороні зафіксувати на цей період тарифну ставку за транзит газу територією України на рівні $1,09 за тисячу кубометрів на відстань 100 км. Окрім цього, зазначений пакет документів визначає поетапність скорочення поставок газу українській стороні, у якості оплати за транзитні послуги. Тоді ж було підписано “Додаток № 4 до Контракту між НАК “Нафтогаз України” та ВАТ “Газпром” про обсяги та умови транзиту російського природного газу через територію України на період із 2003 року до 2013 рік від 23.07.2002 р.,” яким в статтю 9 Контракту було внесено пункт 9.8, який визначав, що російська сторона у рахунок виконання контракту, починаючи із 2005 року по 2009 рік подає для забезпечення балансу газу, в рахунок послуг за транзит, природний газ за ціною $50 за 1000 кубометрів і зазначена ціна не підлягає зміні Сторонами.

28 жовтня 2004 року в присутності Президента України Леоніда Кучми та Президента Росії Володимира Путіна керівники ВАТ “Газпром” Олексій Міллер та НАК “Нафтогаз України” Юрій Бойко підписали Угоду про взаємодію на інвестиційній фазі діяльності ТОВ “Міжнародний газотранспортний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України”, яке визначає взаємовідносини та обов’язки щодо фінансування будівництва газопроводу Богородчани-Ужгород довжиною 234 км та його подальшу експлуатацію, відповідно до Угоди від 18 серпня 2004 р. Щодо будівництва другого газопроводу Новопсков – Ужгород (Капушани) питання й по сьогодні залишається відкритим.

19 березня 2005 року відбувся візит Президента Росії Володимира Путіна в Київ. Це була дуга зустріч Ющенка й Путіна після президентських виборів в Україні. На переговорах, серед інших питань україно-російських взаємин, обговорювалися й питання співробітництва в сфері транспортування та постачання газу в Україну. Зокрема, участі в проекті МГТК західноєвропейських партнерів. “Я не маю бажання, щоб в української громадськості виникали підозри, що нібито існують якісь таємні домовленості. І Україна, і Росія зацікавлені в тому, щоб до цього проекту долучилися європейські партнери”. – сказав Путін журналістам після закінчення переговорів на вищому рівні. Серед потенційних партнерів президенти називали вже відомий німецький “Рургаз”, французький “Газ де Франс”, італійський “ЕМІ”. Разом із тим, Президент Ющенко підкреслив: “Ми виходимо з необхідності того, що ГТС у її нинішньому стані залишається власністю України”. Окрім того, за повідомленнями інформагенцій, під час переговорів на вищому рівні було досягнуто домовленості, що у взаєморозрахунках за транзит та закупки газу сторони переходять на грошову форму і європейські принципи ціноутворення.

23 березня 2005 року в Москві відбулася зустріч керівництва “Газпрому”, на чолі з Олексієм Міллером та щойно призначених міністра ПЕК Івана Плачкова та глави НАК “Нафтогаз України” Олексія Івченка. Під час цих переговорів уперше було порушено питання про перехід до розрахунків за послуги транзиту через українську територію в грошовій формі та перехід до взаєморозрахунків відповідно до європейської практики ціноутворення. За повідомленнями російських ЗМІ, українською стороною було запропоновано такі тарифні ставки: одночасно з повним скасуванням бартерних взаєморозрахунків, збільшити оплату транзитних послуг з $1,09 до $1,7-2,0 за 1000 кубометрів на 100 кілометрів. Це дозволяло російській стороні зекономити на проплаті послуг щонайменше 24 млрд. кубометрів газу на рік, і додатково спрямувати його на експорт. З початку “Газпром” із задоволенням сприйняв зазначену пропозицію, навіть додавши зустрічну пропозицію – спільно встановити єдині експортні ціни для туркменського, узбецького, казахського й російського газу для продажу на європейський ринок. Однак уже тоді, деякі експерти “Газпрому” почали говорити, що нова схема неминуче спричинить зростання відпускних цін на газ.

29 березня 2005 року відбулася славнозвісна телефонна розмова між Президентом України Віктором Ющенком та Туркменістану Сапармуратом Ніязовим, у якій український Президент висловив бажання зустрітися з туркменським колегою, щоб провести переговори: про організацію міжнародного газотранспортного консорціуму для транспортування туркменського газу до Західної Європи. При тому, не тільки не було хоч-якось з’ясовано чи окреслено участь російської сторони, а прямо піддано критиці участь у транспортуванні туркменського газу “РосУкрЕнерго”, заснованої “Газпромом” та австрійським “Райфайзеном”. Напружені переговори з туркменською стороною тривали аж до червня 2005 року. Але тоді змінити схему, установлену на домовленостях Кучма-Путін не вдалося. У відповідь на кроки української сторони схилити керівництво Туркменістану до альтернативних продажів газу без можливої участі, або за мінімальної участі “Газпрому”, останній викупив такі обсяги туркменського газу, що для прокачування української частини, у разі успішних переговорів, не вистачить потужності діючих трубопроводів.

27 квітня 2005 року в Києві відбулася зустріч між Головою правління ВАТ “Газпром” Олексієм Міллером та Президентом України Віктором Ющенком. У переговорах, також, взяли участь прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, міністр ПЕК Іван Плачков та глава “Нафтогазу України” Олексій Івченко. Під час переговорів сторони обговорили можливий діапазон цін за газ, який постачається в Україну та оплату послуг транзиту через територію України. Також було обговорено умови постачань туркменського газу в Україну за участю “РосУкрЕнерго” й сторони публічно визнали, що діяльність зазначеної кампанії відповідає довгостроковим інтересам України й Росії. Разом із тим, за повідомленнями російських ЗМІ, із посиланням на джерела в “Газпромі” повідомлялося, що українська (треба думати Ющенко й Тимошенко –авт.) пропонувала російській викупити долю “Raiffeisen” або ж іншої сторони в “РосУкрЕнерго”, на що глава “Газпрому” нібито зауважив, що не має нічого проти викупу “австрійської” долі, а свою, його підприємство продавати не має наміру.

Сторони, Олексій Міллер та Віктор Ющенко обмінялися думками щодо перспектив “Міжнародного газотранспортного консорціуму з розвитку й управління газотранспортної системи України”, а також проблем, пов’язаних з експлуатацією підземних газосховищ.

Після цих переговорів у російській пресі одразу ж з’явилися згадки про “зникнення” із підземних газосховищ(ПГС) 7,6 млрд. кубометрів газу, які російська сторона оцінила $3,5 млрд. Українська сторона, в особі Івченка, зазначену “пропажу” – заперечувала, наголошуючи на тому, що зазначений газ перебуває в ПГС. Цей газ нібито зник у період з жовтня 2004-го по березень 2005 року, тобто, у каламутній водиці президентських перегонів. Повідомлялося, що Міллер проінформував нове українське керівництво про те, що “Нафтогаз” не виконував доручення “Газпрому” на прокачування у Західну Європу цього газу у зимовий період і в зв’язку із цим, він запропонував “Нафтогазу” придбати цей газ та вважати непорозуміння вичерпаним. Однак, Івченко відмовив. Тоді ж російські видання, із посиланням на слова Міллера, стверджували, що перспектива МГТК “стала примарою”.

6 червня 2005 року російські інформаційні агенції, із посиланням “джерело в “Газпромі”, інформуючи про переговори голови правління “Газпрому” Олексія Міллера з головою НАК “Нафтогаз України” Олексієм Івченком, уперше повідомили, що в 2006 році ціна на російський газ для українських споживачів може вирости з $50 до $160 за 1000 кубометрів. У розрахунках російської сторони було застосовано методу net back (ціна газу на "базовому" ринку збуту, мінус витрати на транспортування). Цю інформацію особисто в інтерв’ю “The International Herald Tribune” аж 1 серпня підтвердив глава правління “Газпрому” Олексій Міллер.

17 липня 2005 року було врегульовано суперечку між “Нафтогазом України” та “Газпромом” із приводу нібито зниклих із ПГС 7,6 млрд. кубометрів російського експортного газу. При чому, остаточний документ із цього питання підписали: НАК “Нафтогаз”, ВАО “Газпром” та “РосУкрЕнерго”. Відповідно до досягнутих домовленостей, 2,55 млрд. кубометрів газу передано українській стороні в рахунок оплати послуг транзиту, при тому що обсяг транзиту в 2005 р. збільшено на 8 млрд. кубометрів. 5,25 млрд. кубометрів цього газу “Газпром” реалізував “РосУкрЕнерго” і “Нафтогаз” зобов’язався в 2005-2006 роках надати зазначений обсяг для “РосУкрЕнерго”. Таким чином, не можна не помітити, що головна причина скандалу виявилася щонайменше, не з’ясованою остаточно: чи зникав означений газ узагалі? Якщо зникав, то, що ж тоді продав “Газпром” “Нафтогазу”, у якості проплати послуг транзиту, і що ж придбало “РосУкрЕнерго”?

Власне, із цієї дати між українською та російською стороною розпочався більше заочний діалог через ЗМІ, ніж безпосередні переговорні контакти, оскільки останні зайшли в явний глухий кут. Аж до кінця осені 2005 року почергово керівництво НАКу та “Газпрому” обмінювалися взаємними звинуваченнями. Українська сторона кволо пропонувала варіанти ревізії міжурядових домовленостей, досягнутих за часів Кучми, інтенсивно шукаючи порятунку там, де його й не могло бути в принципі – в Туркменістані. Українські державні очільники, захопившись “задобрюванням” трукмен-баші дали очевидного ляпа, не врахувавши політичного нюансу. А саме його природного переляку й несприйняття “кольорових” революцій та влади, яка стала їхнім результатом. Побоювання за стабільність у власній державі неминуче притягала Ашхабад до Москви, а “Газпром”, за своїми фінансовими й транспортними ресурсами міг запропонувати туркменським партнерам значно більше, і матеріальніше, ніж “Нафтогаз”.

Не знайшли реалізації й побажання Президента Ющенка щодо залучення до МГТК західноєвропейських партнерів. Воно й зрозуміло – галаслива, хоч і сумнівна за матеріальним змістом, пропагандистська кампанія з Москви зі звинуваченнями українських партнерів у крадіжці(а саме так, а не інакше називався “факт зникнення” 7,6 млрд. кубометрів газу із ПГС), не додала авторитету українським очільникам. Як і корупційні скандали навколо “любих друзів”, які спалахнули у вересні, коли в Україні набирала обертів передвиборча кампанія. Одночасно, якщо й були згадки про МГТК – то скоріше, як мертвонароджену, ніж животіючу структуру. Уже на початку осені стало зрозуміло – у проблемі консорціуму російські стратеги робитимуть ставки на опонентів команди Президента України, причому абсолютно не на Юлію Тимошенко. Хоча б тому, що серед українських урядовців, вона знала всі прийоми росіян найкраще.

23 вересня 2005 р. прес служба “Газпрому” розповсюджує серед російських ЗМІ заяву, у якій, зокрема, говориться, що Російський “Газпром” готовий відмовитися від своїх вимог підвищити вартість природного газу для України в 2006 році до 180 дол. за тисячу кубометрів в обмін на створення консорціуму з управління газотранспортною системою України. “Ми готові в ході переговорів із прем’єр-міністром України Юрієм Єхануровим переглянути пропозицію по вартості природного газу на 2005 рік. Ціна може бути переглянута в разі, якщо Україна погодиться на створення консорціуму з управління газотранспортною системою країни” - повідомили в прес-службі “Газпрому”.

У відповідь на це Міністр ПЕК Іван Плачков заявив, що Україна здатна керувати своєю ГТС самостійно, а спільне управління українська сторона відносить лише щодо проектів із будівництва, на паритетних началах, нових газопроводів.

15 листопада 2005 р. відбулися переговори на рівні делегацій “Газпрому” та Нафтогазу, про умови постачання природного та транзиту газу через територію України. Переговори закінчилися нульовим результатом. Російська сторона продовжувала в ультимативній формі вимагати від української передачі їй в управління ГТС, а українська – увічливо заперечувати.

14 грудня 2005 р. відбулися переговори між міністрами ТЕК Плачковим і Христенком. На цей раз російська сторона озвучила нову «ринкову» ціну - $230 за 1000 кубометрів. При тому, заступник голови правління “Газпрому” Олег Медведєв завив журналістам, що Україна вже “втратила час для обговорення цін на газ”. Глава “Газпрому” Міллер коментуючи ситуацію для преси сказав, що в разі, якщо не буде досягнуто домовленостей з українською стороною, російська змушена буде припинити постачання газу в Україну. Україна була змушена офіційно звернутися до іноземних урядів щодо порушення Росією зобов’язань, узятих нею, а також можливістю припинення газопостачання в зимовий період.

19 грудня 2005 р. російський "Газпром" заявив про готовність придбати 50% газотранспортної системи України (ГТС) за ринковою ціною. Про це заявив заступник голови правління ВАТ "Газпром" Олександр Медведєв в ефірі програми "Вести нєдєлі" телеканалу "Росія". "Ми не говоримо про те, що дайте нам це за пільговою ціною або безкоштовно – ми пропонуємо зробити цілком ринковий підхід", – підкреслив він.

22 грудня 2005 р. Прем’єр Юрій Єхануров зустрівся з послами країн-гарантів безпеки України й заручився їхньою підтримкою в конфлікті з Росією. Зокрема, мова йде про “Меморандум про гарантії безпеки в зв'язку із приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї”.

“Пункт 3. Росія, Великобританія й США підтверджують Україні їхні зобов'язання (...) утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і, таким чином, отримати будь-які переваги”(Будапешт, 5 грудня 1994 року). Західні держави звернулися до Росії з вимогою продовжити переговори з Україною й врегулювати конфлікт. За день до того, Президент Ющенко піддав різкій критиці позицію Росії: “Я не хочу, щоб Росія за транзит платила найбільшим у світі бартером, який коштує 29 мільярдів кубів газу! Але мова йде про мільярди коштів! Аналогів немає у світі. Ті люди, які думають, що це можна зробити з 1 січня 2006 року, не є професіоналами. Це наївно”! - сказав Ющенко.

29 грудня 2005 р. Президент Росії Володимир Путін запропонував Україні кредит $3 млрд. 600 млн. для покриття витрат, пов’язаних із переходом на ринкові ціни на газ. "Ми готові дати комерційний кредит безпосередньо компанії "Нафтогаз" під гарантії одного з першокласних міжнародних банків - або європейського, або американського", - сказав Володимир Путін на зустрічі з учасниками російсько-українських переговорів щодо газу. Як повідомив міністр палива й енергетики України Іван Плачков на зустрічі із президентом Росії Володимиром Путіним у четвер, відповідні пропозиції українська сторона направила російським колегам.

При цьому, за словами Плачкова, на перехідний період пропонується ненабагато підвищити ціни за транзит російського газу українською територією - до $1,75 за 1 тис. кубометрів, а ціну російського газу для України встановити в розмірі $85 за 1 тис. кубометрів. Що стосується розрахунків цін за газ, то, за словами Путіна, методологія їхнього визначення "дуже проста" - "це середньовиважена ціна європейських цін поточного року". "0,5 множимо на дві ціни - по дизельному паливу й по мазуту. От вам і вся ціна", - сказав Путін. "Ви прекрасно знаєте, що відбувалося в цій сфері в ці роки; не кажу вже про фактичне датування", - додав він.

"Я думаю, ви теж повинні нас зрозуміти. Одна справа - дотувати наших сусідів і друзів, які так само, як, і ми, виходять зі складної ситуації планової економіки, а інша справа - дотувати, наприклад, індійський бізнес в Україні. Ми повинні розуміти, у яких умовах ми живемо", - підкреслив глава російської держави. Останнє висловлювання Путіна, із неприхованою образою, явно стосувалося продажу “Криворіжсталі,” на яку претендували росіяни, але не витримали відкритих торгів, які транслювалися в прямому телеефірі.

30 грудня 2005 р. черговий раунд україно-російських переговорів закінчився провалом. Міністр ПЕК Росії Христенко відкинув усі 12 пунктів українських пропозицій щодо врегулювання конфлікту. У відповідь Прем’єр Єхануров заявив, що “в разі не підписання Протоколу, український уряд прийме Постанову, за якою безоплатний транзит російського газу буде вважатися контрабандою”. “У разі, якщо за час, що залишився, до початку Нового року Україна не підпише контракт на закупівлю газу, 1 січня о 10 годині ранку за московським часом буде повністю припинено постачання газу споживачам України з території Російської Федерації. Дії будуть чіткими й рішучими”, - сказав у відповідь глава правління «Газпрому» Міллер.

1 січня 2006 року “Газпром” розпочав зниження тиску в магістральних трубопроводах на вході в українську ГТС, причому в стилі шоу, демонструючи процедуру по телебаченню. За словами представників “Газпрому” подача газу в українську ГТС скоротилася на 120 млн. кубометрів на добу. Процедуру коментував прес-секретар “Газпрому” Сергій Купріянов. "За підсумками наради в президента РФ "Газпром" направив у "Нафтогаз" України підписані з нашої сторони контракти на транзит і на поставку газу в 2006 році. Отримано офіційну відповідь української сторони - від нашої пропозиції Україна відмовилася", - сказав Купріянов. "Зараз ми знизили тиск на вході в газотранспортну систему України. Експортний газ при цьому йде в повному обсязі, і тут ми можемо завірити, що європейським споживачам хвилюватися немає за що, ми забезпечимо експортні поставки", - підкреслив Купріянов. При тому, газпромівський речник прямо й одразу сказав, що, мовляв, українська сторона із самого початку була настроєна на конфлікт, щоб потім красти газ із системи. Водночас МЗС Росії синхронно звинуватив Україну в непорядному партнерстві й попередив про відповідальність перед європейськими партнерами. "Розраховуємо, що українська сторона в повній відповідності зі своїми міжнародними зобов'язаннями, зафіксованими, зокрема, у Європейській енергетичній хартії, гарантує безперебійний транзит природного газу по українській території в країни Євросоюзу, і почне всі необхідні заходи щодо недопущення незаконного відбору природного газу, переданого для транзиту, а також для зберігання в підземних сховищах газу України. Якщо цього не станеться, уся відповідальність за можливе ускладнення російсько-українських відносин у газовій сфері й за проблеми для країн Європи, викликані діями Києва, ляже на українську сторону". – говориться в заяві зовнішньополітичного відомства Росії.

У свою чергу “Нафтогаз України” виступив із заявою, у якій попередив європейських споживачів про те, що “Газпром ”знижує обсяги постачання виключно на транзитних, до Європи, ділянках української ГТС. “1 січня 2006 року о 10.00 на передаточних пунктах газу ГВС Валуйки постачання газу було припинене повністю, а на ГВС Сохранівка та Суджа – скорочене. При цьому скорочено обсяги газу, призначеного для забезпечення транзиту в Європу”, - сказано в заяві. За оцінкою українських спеціалістів, російська сторона в односторонньому порядку знизила подачу газу, призначеного споживачам Європи, на 187 млн. кубометрів на добу.

Водночас речник “Газпрому” Сергій Купріянов повідомив, що весь туркменський газ, у тому числі, законтрактований Україною, забирає “Газпром”. "У нас є підтвердження туркменської сторони відносно обсягів поставки газу "Газпрому" у першому кварталі з розбивкою подобово. Весь обсяг туркменського газу зараз надходить у баланс "Газпрому". – сказав Купріянов. Синхронно “Нафтогаз” звинуватив “Газпром” у несанкціонованому відборі туркменського газу, законтрактованого Україною, що є порушенням Договорів від 4.10 2001 р. та від 21.06.2002 р.

Із приводу акції “Газпрому” та звинувачень російської сторони виступив й Президент України Віктор Ющенко, який заявив, що Україна не тільки не краде газ, а й із власного балансу забезпечує роботу газонасосних станцій. Він підкреслив також, що ціна $230 за 1000 кубометрів є не тільки неприйнятною, а й невідомо який спосіб розрахованою. "Мені, як Президенту важко пояснити, чому через 110 км від Києва Білорусія одержує (російський газ) по 46,58 долари, у країнах Балтії - по 120 доларів, у країнах Закавказзя - по 110 доларів... Україна повинна одержувати цей газ в 4 рази дорожче. Я думаю, що це можна трактувати, м'яко говорячи, як некоректне ставлення до українських споживачів", - підкреслив Президент.

2 січня 2006 року Президент України Віктор Ющенко зустрівся з послами країн ЄС, США та Японії та роз’яснив позицію української сторони в україно-російському газовому конфлікті, підкресливши, що українська сторона суворо дотримується всіх зобов’язань щодо транзиту газу до країн Західної Європи, підкресливши, що готовий до міжнародного арбітражу із залученням західних експертів. Він зазначив, що вже кілька днів Україна не отримує ніякої платні за послуги транзиту й використовує газ із власного балансу для його забезпечення. Позиція української сторони знайшла розуміння й підтримку західних урядів.

МЗС України із цього приводу виступило із заявою. "Таким чином, розпочалася реалізація сценарію, покликаного створити економічний тиск і шантаж, а в кінцевому рахунку - дестабілізувати економіку України й зірвати поставки російського газу споживачам у країнах Євросоюзу", - зазначає МЗС. "Той прикрий факт, що чинні договірні зобов'язання демонстративно ігноруються, а постачання газу скорочується, свідчить про існування в Москві сил, які штовхають країну на шлях непередбачуваності й шантажу по відношенню до споживачів у всіх країнах… Сьогодні енергетична безпека країн-споживачів газу поставлена під серйозну загрозу і жодна країна не може бути виключенням у цьому відношенні. Усе це вимагає координованості зусиль країн-виробників, транзитерів і споживачів природного газу, до чого, і закликає Україна", - сказано в заяві міністерства.

“Газпром” у відповідь зробив традиційну спробу звинуватити Україну в крадіжках газу, однак після заяв урядів США та країн Європи офіційно визнав факт зниження обсягів постачання газу в Європейські країни. Із цього приводу була направлена телеграма до “Нафтогазу”, у якій, окрім визнання факту зниження постачання, містилися письмові зобов’язання збільшити обсяги транзиту 95 млн. кубометрів на добу, тобто, на величину недоданого газу. Однак пізніше в офіційній заяві знов, традиційно, звинуватив Україну в несанкціонованому відборі газу.

3 січня 2006 року “Газпром” відновив постачання транзитного газу на вході ГТС України в повному обсязі. Разом із тим, в Україні створено штаб, на чолі із прем’єром Єхануровим, для подолання наслідків зниження газопостачання російською стороною.

“Газпром” знову виступив із заявою щодо крадіжок транзитного газу українською стороною. "Зараз підведені оперативні дані по другій добі. За наступну добу з 10.00 2 січня по 10.00 3 січня Україна вже відібрала 118,7 мільйона кубометрів російського газу", - сказав Купріянов. “Нафтогаз” в черговий раз, ці заяви відкинув. Водночас російською стороною пропонувалося Україні поновити переговори щодо врегулювання конфлікту.

“Нафтогаз” практично одразу ж оприлюднив заяву із спростуванням тверджень речника “Газпрому” Купріянова про несанкціонований відбір російського газу. “Заява посадових осіб Газпрому про несанкціонований добір ста мільйонів кубометрів російського газу Україною 1-го січня є неправдою або брехнею”, – сказав речник “Нафтогазу” Занюк – “несанкціонований добір газу закінчився ще в період прем'єрства Віктора Андрійовича Ющенка 1999-2001 року”. У відповідь на жорсткі заяви провідних політиків ЄС та ряду європейських країн і США, які засудили дії російського керівництва щодо України та європейських партнерів «Газпрому», із відкритим листом до Голови Ради Євросоюзу, Федерального Канцлера Австрії Вольфгана Шюсееля виступив прем’єр РФ Михайло Фрадков. Він звинуватив українське керівництво у свідомому зриві переговорного процесу щодо газових проблем і поклав усю повноту відповідальності за ситуацію з постачанням газу європейським країнам на Україну. Однак, очікуваних дій щодо України з боку ЄС цей лист не спонукав. Натомість ЄС звернувся до урядів обох сторін конфлікту з вимогою поновити переговори. Водночас, Польща й Туреччина заявили, що скорочують закупки російського газу.

За повідомленням російських інформаційних агентств, із посиланням на речника “Газпрому” Купріянова, у цей день було відновлено україно-російські переговори щодо врегулювання цін на поставки газу та оплату транзитних послуг.

4 січня 2006 р. було підписано україно-російський п’ятирічний Контракт на постачання російського газу Україні. Про це повідомили керівники “Газпрому” Олексій Міллер та “Нафтогазу” Олексій Івченко. При цьому було зазначено, що російська сторона продає газ за ціною $230 за 1000 кубометрів, постачальником визначено “РосУкрЕнерго”, яка купує, замість України, туркменський газ, змішує його з російським, казахським й узбецьким і зазначений “коктейль” коштує на кордоні України $95 за 1000 кубометрів. Окрім того, сторони домовилися про збільшення оплати за послуги транзиту через територію України з $1,09 до $1,6 за тисячу кубометрів на відстань сто кілометрів та грошову форму розрахунків. Оголошена ціна $95 “газового коктейлю” для України викликала здивування західних експертів, які так і не зрозуміли, хто й за який рахунок покриватиме збитки “РосУкрЕнерго” й узагалі, чому цим займається зазначена кампанія, а не, наприклад, “Газтранзит”, яка належить “Газпрому”. Від самого початку вони запідозрили Росію в корупційній схемі. При тому, офіційні чинники з обох сторін “скромно” замовчували ще одну домовленість: НАК “Нафтогаз” та “РосУкрЕнерго” мали утворити СП для постачання газу на внутрішній ринок України, що означало початок поступової втрати українським держпідприємством природної монополії на власному ринку та початок просування “Газпрому” через свій клон до заволодіння ласою українською ГТС. Як не через “Міжнародний консорціум”, так через “РосУкрЕнерго”, адже не важливо як, важливий результат – контроль над українським внутрішнім ринком, а відтак – над зовнішньою та внутрішньою політикою держави.

13 січня 2006 р. Президент Туркменістану Сапармурат Ніязов оголосив рішення про намір уряду підвищити ціни на туркменський газ із $65 за 1000 кубометрів до $85. Це означало, що в “РосУкрЕнерго” з’являвся привід підвищити ціну на газ для України. Однак, підвищення цін на газ не відбулося, оскільки в 2006 році він постачався за контрактами, укладеними “Газпромом” із туркменською стороною й переданими “РосУкрЕнерго”, за старими цінами.

Із цього моменту можна вважати, що україно-російська газова війна перейшла в хронічну, млявотекучу фазу тихого протистояння. До наступного вибуху. Адже головне питання – “прихватизації” стратегічної та унікальної української ГТС залишилося не вирішеним. Точніше, було захоплено маленький плацдарм. Для подальшого наступу.

Далі буде...