Марія про Івана. Нотатки після зустрічі

Автор/джерело -  © Олена ГОЛОВАТЕНКО, «Високий Вал»  

Минулого тижня у Чернігівському літературному музеї-заповіднику М. Коцюбинського відбулася творча зустріч зі співачкою, народною артисткою України Марією Миколайчук, дружиною геніального українського кіноактора, режисера і сценариста Івана Миколайчука.

Ця подія пройшла надто скромно, залишившись майже непоміченою у мистецьких колах Чернігова та поза увагою місцевих ЗМІ.

Хіба що зазирнуло на хвильку до світлиці Коцюбинських обласне телебачення, відзняло куций сюжет для новин, насправді, так нічого не почувши і не побачивши.

Пані Марія та її подруга і колега з вокального тріо "Золоті ключі" Валентина Ковальська спілкувалися з чернігівськими педагогами і студентством. Тепло і щиро, проймаючи душі красою безмежного Кохання.

Марічка Миколайчук не розчинилася у славі свого знаменитого чоловіка, сповна розкрила свій пісенний талант. Проте пісня була лише другою великою любов’ю після Івана…

Часом мені думається, що бути дружиною генія – то особливий хрест. Бути крилами і натхненням, вірою і любов’ю, залишатися гідною імені свого чоловіка попри життєві злами і навіть смерть.

Такий нелегкий хрест ось вже 20 років самотньо і віддано несе Марічка Миколайчук. Мов смолоскип, невтомно світить вона людям Пам’яттю про Івана Миколайчука, продовжуючи його життя у розповідях і піснях.

- Шкода, що не встигли купити квітів, - зітхала моя добра знайома, вчителька, що привела на зустріч з пані Марічкою своїх учнів.

А мені подумалося: "Для такої жінки не вистачить усіх земних квітів, щоб вшанувати її жіночий подвиг".

Цього року Іванові Миколайчуку виповнилося б 65. Він не дожив навіть до 50.

Проте й цього, трагічно короткого часу, відведеного долею, йому вистачило, аби злетіти до вершин українського духу, засвітити яскраву зірку національного поетичного кіно.

"Сон", "Тіні забутих предків", "Анничка", "Камінний хрест", "Захар Беркут", "Білий птах з чорною ознакою", "Пропала грамота", "Вавилон ХХ", "Така пізня, така тепла осінь"… Усього понад 30 фільмів за його участі.

Світ захоплено відкривав в них Україну, розуміючи без перекладу її бентежну душу, ліричність і глибину. Франція, Англія, Італія, Америка, Аргентина, Бразилія аплодують стоячи.

Фільми талановитого українця відзначаються нагородами міжнародних фестивалів. Голівуд шле Івану персональне запрошення. До нього воно, звісно, не доходить, а чиновники з Держкіно дратівливо відмахуються від чергового сценарію Миколайчука: "Досить вже нам ваших Карпат і ваших гуцулів!"

Не дали зіграти і власноруч виписаного Ореста в "Білому птаху":

- Розумієте, ви занадто гарний актор, щоб грати таку роль! Хіба може актор, який зіграв Кобзаря, грати ворога радянської влади, націоналіста? Якщо ви зіграєте Ореста, то симпатії глядачів будуть за нього.

"Талановито, цікаво, але з ухилом до націоналістичного", – такий був висновок (по суті, вирок) Інституту етнографії України на сценарій "Небилиці про Івана", останній сценарій так і невідзнятого їм фільму.

Вже невідворотно хворий, Іван мріяв його знімати на рідному батьківському обійсті, у буковинському селі Чортория. За день до смерті умовив свою Марічку злітати подивитися, що там нині, на їхньому обійсті, як їхня хата самотня? Марічка тихенько поцілувала у вуста і погодилася. А на ранок його не стало.

Кажуть, того року на чорторийські стави прилетіли лебеді. Люди назвали їх Івановими…

…Тієї теплої осінньої днини у Чернігові Марія Миколайчук багато оповідала. І співала пісень - присвяти чоловікові. Співала так, що у юного ліцеїста, який сидів поруч мене, покотилася по щоці сльоза. Зал ніби занімів, приймаючи в душі цю несамовиту тугу й біль…А Марічка співала. Мов сповідалася у любові.

P.S. З листопада і аж до Нового року в Чернігові, в музеї М.Коцюбинського, проходитиме ретроспективний показ фільмів за участю Івана Миколайчука. Знайдіть часинку, щоб причаститись до його чистого джерела. Разом з дітьми.