Ульяненко повертається

Автор/джерело -  © Олена Каганець, "Аратта-Україна" 

Зовсім нещодавно після п’ятирічної перерви вийшли три нові книжки Олеся Ульяненка – «Знак Саваофа», «Син тіні» і «Богемна рапсодія», які були презентовані 26 жовтня в кнайп-клубі «Купідон» на творчому вечорі письменника, відомого передовсім своїм романом «Сталінка», завдяки якому він став лауреатом малої Державної премії ім. Тараса Шевченка в 1997 р.

Елеонора Сімонова - директор видавництва "Нора-друк", Василь Ванчура - директор видавництва "Джура" і Олесь Ульяненко

Цю подію було організовано зусиллями видавництва “Нора-Друк” та безпосередньо її директоркою Елеонорою Сімоновою, яка розповіла, що вийшла фантастична ситуація: три українських видавництва, не змовляючись, видали до Львівського форуму видавців три книжки Олеся Ульяненка.

Видавництво “Нора-друк” подарувало світові “Знак Саваофа”, тернопільське видавництво “Джура” – “Сина тіні”, а львівська “Піраміда” – “Богемну рапсодію”. І книги вже оцінені читачами, навіть написані деякі рецензії.

Але мета зібрання, як сказала Елеонора Сімонова, яка була фактично його ведучою, – це невеличкий богемний або камерний творчий вечір письменника, на який прийшли друзі. І оскільки Олесь Ульяненко не любить говорити про себе, то говорили за нього і про нього люди, які його добре знають.

Дійсно, на цій богемній тусовці зібралася ціла когорта сучасних українських письменників, різного роду діячів та творчих особистостей, яких можна охарактеризувати дуже влучним українським словом – “митці”.

При мікрофоні - письменник Володимир Цибулько

А говорили за Ульяненка і про Ульяненка письменники Володимир Цибулько, Ірен Роздобудько, Андрій Кокотюха, режисер Андрій Дончик, літературознавець Сергій Грабар, політолог Олесь Доній.

Володимир Цибулько побажав, щоб усіх присутніх душила жаба від цієї зливи книжок Ульяненка. Він відзначив, що, читаючи його останні романи, особливо “Знак Саваофа”, був здивований такій кількості трупів, а в кінці свого коротенького виступу дорікнув, що прізвище Ульяненка досі не пишеться згідно з українською правописною традицією.

Олесю Ульяненку Володимир Цибулько побажав, щоб в наступних творах замість трьохсот трупів було триста красивих українок, які народять триста красивих українців – і тоді все в нього піде на краще.

При мікрофоні - режисер Андрій Дончик

Відклав свої справи на телебаченні і прийшов сказати своє слово режисер Андрій Дончик, з яким працював Олесь Ульяненко над телесеріалом “Украдене щастя”. Отже, Олесь Ульяненко – ще й кіносценарист, а саме автор діалогів і редактор, який, як сказав Андрій Дончик, майже переписав сценарій телесеріалу.

Незабаром вийде ще один фільм, над яким вони працювали разом, – “Жага екстріма”. В сценарії до нього він також багато переписав. Андрій Дончик сказав, що дуже радіє з того, що Олесь Ульяненко нарешті знайшов застосування своєму талантові письменника і побажав йому більше не займатися тим, що йому не властиве.

Наступним був Олесь Доній, який називав автора презентованих книжок Ульяном і стверджував, що насправді він мовчить, бо придивляється, а коли вип’є свої п’ятдесят бойових грам, тоді і скаже. Олесь Доній каже, що спочатку познайомився з ним не як з людиною, а як з легендою.

В 80-ті роки минулого століття в студентських гуртожитках про нього знали як про генія. Це вже потім він став відомим своєю книжкою “Сталінка”, за яку йому дали малу Шевченківську премію, яку сразу ж (можливо, саме із-за Ульяненка, на думку Олеся Донія) і прикрили.

Письменник і літературознавець Сергій Грабар говорив не про Ульяненка і те, що він робив чи не робив, а про його книжки. Визнає, що коли вперше взяв в руки книжку Ульяненка, то не зміг її прочитати. Потім, як він каже, прийшло нібито якесь прозріння, і він почав її читати (книжку “Знак Саваофа” – О.К.), а закінчив читати лише вчора.

Сергій Грабар порівняв читання прози Ульяненка з ходінням по тонкому льоду, коли один незграбний крок – і можна провалитися в холодну воду. І вже не відчувати того, що пише автор. Його критикують за чорнушнісь, але, на думку Сергія Грабара, це не є чорнушністю, а якщо і є, то вона в його творах виглядає органічною. Це правда, і говорить він правду.

Елеонора Симонова підмітила, що Ульяненко має якусь здатність вгадувати події. Коли вона читала “Знак Саваофа”, що був написаний п’ять років тому, була вражена описаними там подіями. Вона нагадала, як два роки тому центром Києва відбувалися “хресні ходи”: “Складається враження, що це Ульяненко їх навчив!”

При мікрофоні - письменниця Ірен Роздобудько

Ірен Роздобудько запитала в Олеся, чи не хоче він щось сказати, і зауважила, що справжній письменник, мабуть, має бути таким, як він: поменше гавкати і побільше слухати про себе. Вона розповіла про два випадки, які її колись вразили. “Є люди, яких треба прекладати” – сказала Ірена Роздобудько. І розповіла, як колись років п’ятнадцять тому під час святкування Шевченківських днів вони почули вірші одного молодого поета. Ульяненко тоді схвально оцінив їх і сказав про це Ірен Роздобудько. Але самому поетові сказав навпаки, і той дуже засмутився. Ось чому треба перекладати Олеся Ульяненка, на думку Ірен Роздобудько, бо така його сутність – на хороше чомусь казати погане.

А може це загострений критицизм Ульяненка? Бо ж з психології і різних типологій особистості відомо, що кожна особистість має типові психологічні переваги в чомусь: одні люди є прекрасними аналітиками, інші – документалістами, які чудово подають фактаж в найдрібніших подробицях, є ще улюбленці компаній – веселі і приємні в усіх відношеннях, є такі собі “переговорщики”, які вміють домовлятися і розрулювати будь-яку ситуацію. А є чудові критики, без яких не обходиться вихід в світ будь-якого продукту. Чи то промислового, чи літературного. І тоді якість цього продукту гарантована! Отже, може це і є тип письменника Олеся Ульяненка, який називається “критик”. Але це вже тема для іншої історії.