Ціни на продукти і олігархи – який зв’язок?

Автор/джерело -  © Олександр Лащенко, Радіо Свобода 

В Україні подорожчали майже всі продукти, повідомив Держстат. Чому піднімаються ціни?

Опитані Радіо Свобода економісти, крім негативних тенденцій у світі, звернули увагу на суто українські причини подорожчання. Одна з них – інтереси олігархів.

ЯК ЗРОСЛИ ЦІНИ?

За даними Держстату, протягом січня цього року ціни в Україні у середньому підвищилися на 1,3%, порівняно з попереднім місяцем, і на 6,1%, порівняно з таким же торішнім періодом. У січні (порівняно з груднем) в Україні подорожчали майже всі продукти, повідомив Держстат.

Зокрема, було (грудень 2020 року) і стало (січень 2021 року) – в гривнях за кілограм:

- риба заморожена – 81 / 82 (+ 1 гривня);
- філе куряче – 91,7 / 94 (+ 2 гривні);
- цукор – 20,9 / 21,9 (+ 1 гривня);
- яйця – 27,5 / 32,3 (+ 5 гривень);
- яловичина – 144,8 / 149,5 (+ 5 гривень).

Протягом всього 2020 року ціни на цукор та яйця піднялися, зокрема, на 50%, а на олію – на 25%.

«ЛАНЦЮГОВА РЕАКЦІЯ»

Є досить різке зростання цін на енергоресурси на десятки відсотків – і на газ, і на електроенергію, пальне також не стоїть на місці. Й оскільки енергоресурси – обов’язковий елемент собівартості всіх без винятку товарів і послуг, це тягне за собою «ланцюгову реакцію» підвищення цін на всі без винятку товари і послуги. Так оцінив причини зростання цін економіст Андрій Новак.

«Це так звана інфляція собівартості, інфляція пропозиції. І ми знаємо, що ціни піднялися з першого січня, і тому показник інфляції є вищим, ніж раніше прогнозувалося урядом і Національним банком України», – зазначає Новак.

УРЯД І ОЛІГАРХИ

І не останню роль у всьому цьому відіграють олігархи, вважає експерт.

«Ціни йдуть вгору, бо уряд на догоду нашим енергомонополістам піднімає ціни на енергоресурси, чого можна було б не робити. Зокрема, у нас є вдосталь вітчизняної електроенергії, й могла б продаватися за власною собівартістю, плюс невелика маржа прибутковості для електростанцій. Газ у нас для потреб населення – також власного видобутку. І тому ціну варто формувати не за якимось європейським хабом, як це у нас роблять. А за так званим «газовим коктейлем». Тобто, собівартість газу власного видобутку плюс ціна дійсно того об’єму газу, який ми імпортуємо (імпортна ціна). Але уряд у нас працює не в інтересах усіх громадян, а як акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю «Кабінет міністрів України». Мета його (як і будь-якого товариства) – максимізація прибутку. З кого? З нас – споживачів податків. На догоду кого? На догоду монополістів – «Нафтогазу», «Укрзалізниці», «Енергоатому» тощо. Також уряд працює в інтересах провідних фінансово-промислових груп. Тих самих олігархів, які, очевидно, вже не просто лобіюють свої інтереси, а керують рішеннями уряду», – стверджує Новак.

Натомість Денис Шмигаль категорично заперечує залежність очолюваного ним уряду і себе як прем’єра від олігархів, зокрема від Ріната Ахметова. Зокрема, в інтерв’ю Радіо Свобода він сказав, що з компанії ДТЕК він звільнився «фактично у першому півріччі 2019 року». І у прем’єра, за його словами, інших контактів з олігархами, крім офіційних по роботі, немає.

«СКАЖІТЬ, БУДЬ ЛАСКА, ХТО ЦЕ ПРОЛОБІЮВАВ?»

Підвищення цін в Україні дійсно є, і це комплексна проблема, констатує у коментарі Радіо Свобода економіст Олег Пендзин. Далися взнаки і підняття мінімальної зарплати в Україні, і коронавірусна криза (негативні очікування щодо затягування пандемії), і світове підвищення цін на сировину (зерно, олію, цукор). Зводити її тільки до впливу олігархів – несправедливо. Хоча агробарони осторонь не залишилися. Пендзин звертає увагу – в середині України – європейські ціни на продукти харчування, з багатьох позицій вони навіть вищі за європейські. Наприклад, вироблена в Україні соняшникова олія коштує тут дорожче, ніж ввезена з України олія в Іспанії. І це не тому, що в Україні виробники завищують ціни, каже експерт. Справа в тому, що податок на додану вартість на олію в Іспанії – 5 відсотків, а в Україні – 20 відсотків.

«Бо є директива Євросоюзу, яка передбачає на продукцію аграрного сектору, на все, що входить до споживчого кошика, ПДВ – від 5 до 7 відсотків. А на промислову продукцію – 20 відсотків. В Україні ж і на промислову продукцію, і на аграрну – однаково 20 відсотків. От ця різниця у 15 відсотків і призводить до того, що курятина українська коштує в Польщі або державах Балтії дешевше, ніж в Україні. Верховна Рада проголосувала, а президент Зеленський підписав закон про зниження ПДВ на аграрну українську продукцію до 14 відсотків. Але тільки на сировинну аграрну продукцію – на зерно, на соняшникове насіння. Натомість на хліб, олію – тобто, на кінцевий продукт, лишилося 20 відсотків. А на зерно – 14 відсотків ПДВ. І в мене є запитання – скажіть, будь ласка, хто це пролобіював? Пролобіювали аграрні виробники. Вся Європа дбає про свого громадянина, і тому вона знижує податок до 5 відсотків не на сировину аграрну, а на кінцевий аграрний продукт. Перепрошую, пшеничний хліб у Польщі дешевший, ніж в Україні. Про що можна взагалі говорити?» – запитує спеціаліст.

«НЕ ЦІНИ ЗМЕНШУВАТИ, А ПІДНІМАТИ ДОХОДИ»

Загалом Олега Пендзина не цифра на ціннику цікавить. Важливе, каже, співвідношення між цінами і доходами.

«Мене цікавить – скільки я зможу за свою заробітну плату купити того чи іншого продукту? Скільки я за свою зарплату зможу прохарчуватися? Мене не цифра на ціннику цікавить, мене цікавить співвідношення доходів до тих цін, які є в магазині. Українська сім’я витрачає в середньому на продукти харчування 50 відсотків своїх доходів. А європейська сім’я витрачає в середньому на продукти харчування від 12 до 18 відсотків своїх доходів. Американська родина – в середньому 7 відсотків. В Україні цей показник – найгірший в Європі. Білоруська сім’я витрачає в середньому на продукти харчування до 32 відсотків своїх доходів, а російська – до 36 відсотків», – зазначає Пендзин.

Експерт вбачає причину цього в тому, що Україна лишається сировинною державою, а не державою-виробником.

«Коли ми йшли в Європу, коли повністю відкривали свої ринки (зокрема аграрні), ми думали, що в нас будуть вирівнюватися не тільки ціни. Ми розраховували, що будуть вирівнюватися з Європою і доходи. А доходи справді вирівнюються. І це відбувається дуже цікаво. Знаєте, як? Вони вирівнюються стосовно тих верств населення, яке їде на заробітки за кордон. Заробітчан багато. А по-друге, торік прийшло в Україну 12 з половиною мільярдів доларів від наших заробітчан. Про що це говорить? В Україні сформувалася модель, коли держава поставляє на зовнішній ринок сировину, напівфабрикати і робочу силу. А що отримує навзаєм? Високотехнологічну продукцію??? І чим зараз торгує Україна? 50 відсотків – це є аграрний сектор (точніше 45 відсотків або 22,2 мільярда доларів). При чому не перероблена продукція, а зерно. А ще 50 відсотків експорту – напівфабрикати, руда, заготівлі тощо. А навзаєм ми отримуємо автомобілі, побутову техніку, енергоносії (як же без них)», – перелічує експерт.

«ГРОШІ ЗАРОБІТЧАН – СЮДИ, А ПОТІМ – ТУДИ»

Великою мірою Україна є суто сировинною економікою, підкреслює Олег Пендзин. При цьому, на його погляд, нічого не робиться для зміни структури економіки на виробництво кінцевого продукту.

«Ми мали б передусім їсти, їздити, використовувати те, що виробляється руками українських виробників в Україні. З чого платяться податки в український бюджет. Мали би… А що є? Сюди прийшло 12 з половиною мільярдів доларів заробітчан. І вони пішли не на інвестиції, а на внутрішній ринок. На ці гроші куплені автомобілі, побутова техніка, квадратні метри нерухомості. Побудованої в Україні, але з імпортних матеріалів. І зрештою ці мільярди пішли у високорозвинені держави, які поставили в Україну цей імпорт. Тобто, гроші приходять сюди від заробітчан, а потім повертаються туди, де виробляється продукт, який ми з вами споживаємо», – каже економіст.

Що насамперед слід зробити, щоб Україна перетворилася з великого ринку збуту на державу-виробника? Починаючи з державних закупівель, треба порушувати питання локалізації. У розвинутій економічно країні за бюджетні кошти в межах державних закупівель максимальну перевагу отримують товари, вироблені саме в цій країні, зауважує Пендзин.

«Моя позиція така: зараз в Україні йде перегляд Угоди про асоціацію (п’ятирічний). Поруште питання: ввести в умови державних закупівель умови локалізації. А локалізація продукції – це щоб бодай щось робилося в Україні. Й тоді в європейських компаній з’явиться стимул завозити в Україну не товар, а інвестиції. Створювати в Україні робочі місця. Щоб у європейського виробника з’явилася альтернатива – або ввозити товари, вироблені, наприклад, у Польщі, або створювати в Україні робочі місця з виробництва цього товару. Наголошу – я не обмежую комерційні фірми у праві купувати товар будь-де за кордоном. В Європі, у США – купуйте! Але я за те, щоб за державний кошт із моїх податків створили робочі місця, де працюватимуть і платитимуть в Україні податки», – каже економіст.

Якщо такі структурні реформи здійснять в Україні, тоді зростуть доходи пересічних громадян. І співвідношення між доходами та цінами не буде найгіршим в Європі. Ніхто зменшувати ціни не буде – в Україні не планова радянська економіка з її дефіцитом на більшість товарів і нескінченними чергами. Мають зростати доходи, підсумовує Олег Пендзин.

Зі свого боку Денис Шмигаль наголосив, що основна стратегія України – залучення бізнес-інвестицій. Таке запевнення прем’єр зробив під час візиту до Брюсселя 10 лютого цього року, інформує «Урядовий портал».