Аскольд Лозинський: “Як зустрічати?”

Автор/джерело -  © Аскольд Лозинський, “Майдан”  

Нещодавно до мене звернулися з питанням українці Аргентини: як зустрічати Голову Верховної Ради України Олександра Мороза, приїзд якого планується до їхньої країни.

Моя відповідь була такою: якщо зустріч влаштовує посольство України в Аргентині, - зустрічати по-діловому, обмеженою делегацією. В жодному випадку діяспорі не влаштовувати окремих урочистих заходів.

Хоча за Конституцією Голова Верховної Ради і не має конкретних повноважень для міжнародних поїздок чи зустрічей з діяспорою, тому що до компетенції Верховної Ради належить визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, Голова Верховної Ради може здійснювати міжнародні поїздки та зустрічатися з діяспорою з ряду питань, пов’язаних з підготовкою законодавства, що має відношення до цих засад. До речі, в минулому діяспора вже зустрічалася з Іваном Плющем, Володимиром Литвином та навіть з Олександром Морозом під час його першого перебування на цій посаді. Всі зустрічі мали відносно скромний характер. А якщо взяти до уваги те, що Олександр Мороз - особистість контроверсійна, а то й сумнозвісна, чия поведінка недвозначно свідчить про те, що він більше червоний, ніж помаранчевий, то зустрічі з патріотичною громадою можуть бути навіть скромнішими, ніж у минулому.

Під час зустрічі представники діяспори повинні порушити перед паном Морозом такі важливі питання, як спорудження пам’ятника-музею жертвам Голодомору у Києві (оскільки у проєкті дежавного бюджету на 2007 рік, що прийматиме ВРУ, зовсім не передбачено його фінансування) та визнання ОУН-УПА після недавнього указу-доручення Президента Кабінету Міністрів України виготовити законопрооєкт з урахуванням висновку фахової урядової комісії. Коли пан Мороз відповість, що такого законопроєкту поки що немає, слід запитати, яке його особисте ставлення до цього та чи зможе він повністю прийняти висновки фахової урядової комісії, не вносячи в дискусію свої власні упередження.

Як стало відомо, у грудні ц. р. до США (невідомо з якими намірами!) має прибути Прем’єр-міністр України Віктор Янукович. Щодо самого приїзду треба спочатку розглянути його у теоретичнй площині. Нещодавно п. Янукович відбув неконституційну поїздку до штабу НАТО у Брюсселі. Переступивши свої компетенції, він створив там замішання і перекреслив не зобов’язуючий Універсал. Щоправда, і Президент, і Міністр Закордонних Справ України зазделегідь знали про цю поїздку, однак не заборонили її, хоча і мали на це не тільки право, але й обов’язок. Це можна пояснити доброзичливістю або некомпетентністю. У Коституції України, згідно зі змінами, внесеними відповідно до закону (Ч. 2222-ІУ від 8.12.2004, стаття 106), чітко окреслено: „Президент України: ...3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; ...5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; ...17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України та інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави”.

Тож постає питання: чи може Президент передавати свої повноваження іншій особі? У першу чергу треба запитати, чому Президент хоче так робити, оскільки це ослаблює державу та ставить під сумнів його власний авторитет. Тим більше у конкретному випадку з Прем’єр-міністром Януковичем, який, будучи тільки Віктором Януковичем, кандидатом у президенти, намагався вкрасти голоси, а значить і президенство, у кандидата Віктора Ющенка.

Юридично в конституційній демократії передачі конституційних компетенцій не може бути, крім випадків, коли Президент передає повноваження своєму секретаріяту (кабінету), який безпосередньо виконує його доручення, чи Прем’єр-міністр уповноважує до виконання свого міністра. Тобто передача може відбуватися тільки в рамках одного органу виконавчої влади. Прем’єр-міністр не посідає закордонної компетенції, за винятком забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності – митної справи, і до діяспори немає ніякого відношення. Тому Прем’єр-міністр Віктор Янукович не має потреби виїжджати за кордон, - хіба що на прощу до Афону або на відпочинок. Щодо останнього, то як Прем’єр-міністр держави Україна, він повинен би подати добрий приклад для інших тим, що відпочиває в рідних Карпататах чи в Криму.

Незважаючи на це, Прем’єр-міністр України все-таки матиме поїздки до країн, де є організована діяспора, і посольства України влаштовуватимуть для нього урядові та громадські зустрічі. Питання про те, як повинна ставитися до цих зустрічей діяспора, сьогодні є не тільки актуальним, але й нагальним. І тут треба керуватися Конституцією та національними інтересами України. Реакція діяспори на приїзд Прем’єр-міністра Януковича як представника Української держави повинна бути, залежно від характеру зустрічі, і пасивною, і активною, а рівночасно - обережною, щоб не зашкодити інтересам держави та українському народу. Від гостини чи зустрічі, що влаштовуватиме дипломатична місія України, діяспора повинна відмовитись. Зрозуміло, що діяспора сама не повинна ініціювати будь-яку зустріч з Прем’єр-міністром. Така постава не пошкодить державі, і в той же час дасть відчути п. Януковичу та дипломатам, що патріотична українська діяспора не забула його намагання вкрасти президентські вибори 2004 року, не згідна з його ідеологією та політикою, а також свідома того, що закордонна і оборонна діяльність, за Коституцією України, є виключно компетенцією Президента.

Тут треба окремо згадати, що одразу ж після березневих виборів 2006 року виборчий бльок Партії Регіонів видав документ «Концептуальні засади Угоди про створення коаліції депутатських фракцій», у якому серед іншого говориться, що учасники Угоди мають подбати про «реалізацію положень ратифікованої Україною угоди про створення Єдиного Економічного Простору з Росією, Казахстаном і Білоруссю та оптимізацію подальшого формування ЄЕП... визнання української та російської мов рівноправними державними мовами... визнання цілісності України, як країни, що складається з різних історично визначених цивілізаційних, етнічних, культурних, мовних тощо територій, жителі яких на референдумі у грудні 1991 року заснували в Україні державу». Не слід забувати й те, що саме Прем’єр-міністр Янукович зігнорував виконання важливих указів Президента Ющенка про Голодомор, визнання ОУН-УПА, відзначення річниці з дня народження Івана Багряного тощо.

Пасивна реакція повинна знайти розуміння серед широкого кола представників української діяспори. Це може не влаштовувати, мабуть, тільки тих, хто шукає особистого задоволення, нагороди чи знімки.

Дещо складніше говорити про питання зустрічі Прем’єр-міністра Януковича з високопоставленими особами даної держави. Тут хотів би наголосити, що, на мою думку, в основному наші проблеми повинні залишатися нашими. Василь Симоненко писав: „Україно, ...Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю...”

Одначе ми не можемо допустити узурпації Прем'єр-міністром Януковичем закордонної і оборонної політики України, навіть якщо Президент не реагує на це. Так, тут, мабуть, доведеться рятувати Президента від самого себе. Треба доповісти високопоставленим особам даної держави, що Прем'єр-міністр Янукович не має Конституційних повноважень вирішувати закордонні чи оборонні справи України. Чи маємо на це право?

Діяспора - це невід'ємна частина українського народу. За останні півстоліття, мабуть, ніхто, більше, ніж діаспора, політичні в'язні та дисиденти, не боровся так активно за Незалежну Українську Державу та не турбувався її справами. До 1991 року цим не цікавилися ні Леонід Кравчук, ні Леонід Кучма, ні Віктор Ющенко. Про Віктора Януковича немає й мови. Саме тому сьогодні ми маємо право захищати так нелегко здобуту Незалежність. І це не є для нас чимось новим чи незнайомим.