Путін VS Байден: як США можуть покласти край війні на Донбасі

Автор/джерело -  © Крістоф Гассельбах, DW 

Вирішенням конфлікту на Донбасі в останні шість років на Заході опікувалися головно Німеччина та Франція. Тепер же до гри може підключитися президент США Джо Байден.

У конфлікті між Росією та Україною на Донбасі з’явилася нова надія на мирне врегулювання: російський президент Володимир Путін прийняв запрошення президента США Джо Байдена провести улітку зустріч у верхах. Пропозицію Байдена "позитивно сприйняли" у Москві, прокоментував міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров.

Місцем проведення саміту можуть стати нейтральні Австрія або Фінляндія, які вже зголосилися взяти на себе цю традиційну роль. Вже цього тижня Україну відвідає держсекретар США Ентоні Блінкен, щоби, як пояснив речник Держдепартаменту Нед Прайс, запевнити українців у "твердій підтримці суверенітету та територіальної цілісності України перед лицем російської агресії, що триває".

Скупчення російських військ на кордоні з Україною

Україна відчуває цілком реальну загрозу: останніми тижнями Москва нагромаджувала багатотисячний військовий контингент поблизу східних кордонів України та в анексованому Криму. Також РФ не полишає спроб заблокувати Азовське море для мореплавства і доступу кораблів до українських портів, насамперед Маріуполя. На Донбасі ж владу і надалі утримують проросійські бойовики, повністю підтримувані Москвою.

Після анексії Криму та війни на Донбасі 2014-го року головними посередниками у вирішенні конфлікту виступали Німеччина та Франція у межах "нормандського формату" (Німеччина, Франція, Україна і Росія - Ред.). Однак досягнуті домовленості багаторазово порушувалися, а насильство тривало.

На тлі безпосередньої російської загрози президент України Володимир Зеленський спробує тепер вхопитися за нову "рятівну соломинку". Після переговорів з лідерами ФРН та Франції він зажадав проведення саміту у звичному "нормандському форматі". Та водночас в інтерв’ю газеті Financial Times він висловив відкритість до залучення США до переговорів.

Тож чи можна припускати, що Вашингтон перехопить дипломатичну ініціативу у Берліна та Парижа? Німецький депутат Європарламенту Міхаель Ґалер (Michael Gahler) не вбачає тут жодного конфлікту інтересів. За його словами, "цілком логічно, що США підключилися б" до процесу врегулювання, прокоментував він у розмові з DW та додав, що і у "нормандському форматі" позиції Німеччини та Франції "тісно координувалися зі США". Та безпосереднє залучення господаря Білого дому до переговорів, за його словами, несе і важливий психологічний фактор: "можливо, що для знайдення рішення Путіну потрібен візаві рівня США", припускає політик.

Питання щодо нейтральності позицій ФРН

Головним каменем спотикання у відносинах між Берліном та Вашингтоном залишається проєкт газопроводу "Північний потік - 2". Чимало європейських країн, як і самі США, виступають рішуче проти його реалізації, побоюючись, що це посилить залежність Німеччини від Росії.

У цьому питанні думка Міхаеля Ґалера, депутата від Християнсько-демократичного союзу (ХДС), іде в розріз із партійною лінією - він називає проєкт "помилковим". Разом з тим, він не вважає позицію федерального уряду Німеччини, який підтримує реалізацію проєкту газогону, "перешкодою для неупередженого посередництва, адже цілому світу відомо про наше нееквідістантне ставлення до України і Росії", - каже депутат і пояснює, що тільки на Росії лежить відповідальність за порушення міжнародного права та концентрацію "військ та солдатів на території іншої країни". Німеччина відкрито називає Росію винною у цьому конфлікті, нагадує Ґалер.

Беарбок - нова Меркель?

Головною рушійною силою у "нормандському форматі" завжди виступала канцлерка ФРН Анґела Меркель (Angela Merkel). Та з огляду на завершення її повноважень у вересні поточний статус Меркель у політологів заведено називати "кульгавою качкою". Деякі інші члени її кабінету, як от міністр закордонних справ соціал-демократ Гайко Маас (Heiko Maas), також налаштовані на те, щоб не робити різких рухів. Маас каже про бажання запобігти "ескалації військової спіралі" та виступає проти нових антиросійських санкцій.

Міністерка оборони Німеччини Аннеґрет Крамп-Карренбауер (Annegret Kramp-Karrenbauer) від ХДС під час переговорів з французькою колегою Флоренс Парлі заявила, що "Україна мусить знати, що може на нас покладатися", хоча і не уточнила, у чому саме.

На цьому тлі явно вирізняється кандидатка у канцлери від Зелених Анналена Бербок (Annalena Baerbock). Вона вимагає продовжити переговори у "нормандському форматі" та вважає проєкт "Північний потік-2" "геостратегічною помилкою", як вона заявила в інтерв’ю DW на полях Мюнхенської конференції безпеки у лютому. Бербок пояснила, що "цей газогін масивно використовуватиметься як інструмент із дестабілізації України".

Туманні перспективи України на членство в НАТО

Президент України Володимир Зеленський проявляє далекоглядність і шукає стратегічних гарантій безпеки України у західному політичному блоці, насамперед НАТО. На початку квітня Зеленський заявив в інтерв’ю Le Figaro, що "Україна не може вічно залишатися у залі очікування ЄС і НАТО".

Але ці дедалі відчайдушніші заклики у Брюсселі та Берліні ніби не чують. За словами Ґалера, Україна "загалом може розраховувати на перспективу вступу до ЄС, але цей шлях буде довгим". А от членство України у НАТО, додає євродепутат, ставить Захід перед дилемою, адже це можливо тільки тоді, коли "від цього виграють і інші члени НАТО. І саме цьому і намагається запобігти Путін. Певною мірою, ми самі себе робимо його заручниками", резюмує Ґалер.

Ще 2008 року на саміті НАТО у Бухаресті Україна не отримала Плану дій щодо членства у НАТО, хоча цю ідею підтримував тодішній президент США Джордж Буш. А от рішуче проти цього виступала тоді ніхто інша, як Анґела Меркель.