Лікар Овчаровський прискорив смерть Франка

Автор/джерело -  © Ірина Копистинська, «Західна iнформаційна корпорація»  

Через 90 років після смерті Івана Франка медики не можуть дати однозначну відповідь, від чого помер письменник?

Професор Нестор Середюк запевняє, що Франко хворів лише на ревматоїдний артрит

Лікарі вважають, що безпосередньо до смерті Франка призвела водянка, яка розвинулася внаслідок запалення нирок і легень. Дехто стверджує, що поет помер від сифілісу – саме від цього захворювання Івана Яковича помилково лікували ртуттю на початку ХХ ст.

– Насправді жодних клінічних проявів сифілісу головного та спинного мозку у письменника не було, — запевняє професор кафедри госпітальної терапії Івано-франківської медичної академії Нестор Середюк, 65 років. На наукових читаннях Прикарпатського осередку Наукового товариства імені Т. Шевченка медик розповів про міфи та реальність щодо історії хвороби Франка. Нестор Середюк каже, що досліджував недуги Каменяра два роки.

– У 2004 році я натрапив на дискусію в газеті між львівськими і франківськими лікарями. Наші медики стверджували, що Іван Якович мав параліч, крововилив у мозок, набуте недоумство, синдром Рейтера, сифіліс головного та спинного мозку. Професор Львівського національного медичного університету Дмитро Луцик доводив, що діагноз сифілісу дописаний умисно. Львівські медики приписували поетові застійну пневмонію, артеріосклероз, міокардит, нефрит. Мене почав шляк трафляти: для чого добре ім’я чоловіка паплюжити? Тоді ж узявся сам досліджувати хворобу Франка.

Нестор Середюк показує фотографію Івана Яковича. Кисті рук письменника неприродно викручені вбік і нагадують ласти моржа. Пальці зімкнуті у вигляді літери «М».

– Це симптоми ревматоїдної кисті, – пояснює професор. – Такі зміни відбуваються при артриті. На нього насправді і хворів поет. Діагнози, які лікарі обговорювали раніше, були неправильними. Спочатку пальчики біліли на холоді й німіли — проявлявся синдром мертвих пальців. Потім їх покрутило. За допомогою хворої лівої руки поет встромляв перо поміж пальці правої і, підтримуючи її лівою, писав. Так створив поему «Мойсей». Аналогічне захворювання було і в сестри Франка Юлії. Воно могло передатися генетично.

Уперше про неправильний діагноз хвороби письменника заговорили у 1977 році. Питання про можливу лікарську помилку порушив завідувач кафедри патологічної анатомії Івано-Франківського медичного інституту професор Микола Шеремета. Учені почали детально вивчати, на що хворів Іван Франко, і дійшли висновку, що письменник страждав на ревматоїдний артрит, але із синдромом Рейтера. Саме ця недуга викликала неймовірний біль і галюцинації, які супроводжували Івана Яковича в останні роки життя.

– Із цим діагнозом можна було би погодитися, якби там не було припису – синдром Рейтера, – каже Нестор Миколайович. – Це запалення суглобів, спричинене мікробами хламідій. Вони передаються статевим шляхом. Погодитись із таким діагнозом означало би ствердити, що у Франка були позашлюбні стосунки. Під час синдрому Рейтера уражуються суглоби колін, стопи, лікті, уретра та очі. У поета було запалення очей. Два місяці він ходив із чорною пов’язкою на очах, доки не вилікувався. Але це було ще за 8 років до запалення кистей рук. Великий проміжок між симптомами однієї хвороби викликає сумніви. Жодних свідчень про ураження уретри письменника немає. До того ж, в Івана Яковича викручувало тільки кисті, а не коліна та лікті.

Галюцинації та марення, які могли бути викликані синдромом Рейтера чи сифілісом, професор пояснює психоемоційними стресами поета.

– Наприкінці ХІХ ст. між Іваном Франком та його учителем Михайлом Драгомановим почалися суперечки. Останній дорікав поетові за відхід від соціалістичної ідеології. Франко важко переживав – аж до жахливих психоемоційних стресів. В «Історії моєї хвороби» він пише: «Я вперше почув голос, а властиво шептання Михайла Драгоманова». Голос почав докоряти поетові тим, що йому гірко жити на тому світі. Дух Драгоманова наказав Франкові встати з ліжка, одягнути черевики, сюртук та йти. На вулиці був дощ і холодний вітер. У маренні поет проблукав усю ніч, доки не впав у якусь калюжу. Вранці о 10 годині жандарм знайшов його та завів у помешкання.

Могила Івана Франко на Личаківському цвинтарі у Львові (фото - kingdom.kiev.ua)

На переконання Середюка, саме переохолодження та постійні стреси спричинилися в подальшому до серйозної недуги.

Останні вісім років життя Івана Франка були особливо важкими. Паралізувало руки, частково не слухалися ноги, почалося сильне запалення очей і нирок. Старший син Андрій писав під диктовку батька. Коли Франко їздив Галичиною, читаючи свого "Мойсея", син стояв поряд і перегортав сторінки. У листі до поетеси Уляни Кравченко 9 січня 1916 р. – за кілька місяців до смерті – Іван Якович зізнавався: "Окрім каліцтва обох рук, хворую на тяжку внутрішню слабість, котра неймовірно ослабила й висушила мене. Бували такі дні і цілі тижні, що я не міг без болю і душності ані лежати, ані сидіти, ані ходити... Проте дякую Богу – не молитвами, а своїми трудами – не опускає мене тверезість та ясність ума, добрий гумор та охота до праці".

Востаннє Франко лікувався у притулку для хворих Січових cтрільців у Львові. Лікар Овчаровський прописав йому йод і ртуть – так колись лікували сифіліс.

– Це тільки пришвидшило смерть Івана Яковича. Поет сам запротестував проти методики лікування Овчаровського і вночі втік з притулку. Через ціле місто під дощем і в холоді добирався до своєї домівки. І це при артриті! Там теж було холодно та вогко. У поета почалося запалення легень. Потім розвинувся набряковий синдром. Від нього Франко і помер.